Іван Павло II наповнив новим значенням давній папський титул «Понтифіка» (від латинського pontifex – дослівно, будівничий мостів). Цей Папа – реформатор доклав великих зусиль щоб налагодити нові взаємини між католиками і юдеями, був готовий до діалогу зі світом ісламу, робив спроби навести мости між вірою і наукою, твердо відстоював ключову роль культури в житті людства…
Василь Петрецький у своєму житті і творчості, що нерозривно поєднані, теж по – своєму як християнин наводив містки… Щиро ділився знаннями із студентами, котрі здобув у роки студіювання наук в Київському державному художньому інституті та шляхом самоосвіти і самовдосконалення. Був і є дуже стриманою, шляхетною, доброзичливою людиною, бо Святе Письмо нагадує нам, - треба радіти роблячи добрі справи, адже Бог любить тих, хто дає з радістю…
«Неможливо позбутися враження, що часто люди керуються фальшивими мірилами: домагаються влади, успіху, багатства і захоплюються їх володарями, недооцінюючи при цьому істинні цінності життя. І одначе, кожен раз коли приходиш до такого узагальнення, існує ризик забути про строкатість людського світу і його духовного життя. Зустрічаються окремі особистості, не обійдені пошаною сучасників, хоча їх велич базується на якостях і досягненнях, зовсім чужим цілям і ідеалам маси. Можна зробити припущення, що тільки меншість визнає цих великих мужів, тоді як величезна більшість і знати про них не бажає…»1, - правдиві слова мудрого З. Фройда.
Він точно належить до пасіонарної меншості, про яку згадано у цитаті видатного психолога – мислителя. Учень пана Василя у минулому, а нині – відомий в Україні і Європі: художник, дизайнер, директор агенції креативної реклами і дизайну « Stairsfor», Михайло Ілько висловився стисло і чітко: «Мені шана, що він мене навчав, бо справжній вчитель той, хто вміє навчити…». А що каже сам пан Василь? : «У п’ять років навчився плавати, умів косити траву. Був дуже працьовитим, любив саджати помідори, різну городину. Я в першу чергу Селянин, а малярство і педагогіка, то вже потім…».
Невидимі містки котрі тонко передають суголосність мрій, задумок, ідей, якими живляться люди землі Української існують.. Ось гарний приклад, глибинна думка Валерія Сніжка: «Землелюб – носій творчої свідомості – не лише ладен «порпатись» у землі (але ж і це є великим щастям!), він прагне гармонії, краси: духовної та земної. Завжди було: хто творить, а хто руйнує. Українці приречені долею творити!».2
Важко втриматися, щоб не «поєднати» поетичне слово віршотворця світового рівня Валерія Іллі (призабутого!), із пишними квітами, виписаними у натюрмортах Василя Петрецького, та його землелюбством:
«Старі баби хрестяться на веселку
Так дивно наближаючи пучки до тіла
Ніби садять у землю квіти».3
Вірш «Весна».
Велике значення у формуванні особистості має цілий ряд факторів, посеред них – у якій родині народився, у якій атмосфері зростав, формувався. Василь Петрецький поєднаний родинними зв’язками з надзвичайно цікавими і відомими персонами… Дід Василь Тегзе добре малював, хоч не мав художньої освіти. Зате навчався разом з Т. Масариком у Віденському університеті, був міністром в уряді Чехо – Словаччини повоєнних років, після завершення Першої світової війни. Хрещеним батьком матері пана Василя, Катерини Тегзе був владика Августин Волошин, Президент Карпатської України. Коссей Янош (теж родич) – губернатор Закарпаття, за доби панування Австро – Угорщини. «Павло Коссей (брат Яноша), то чоловік сестри матері, мав у власності два села на Хустщині: Крайниково і Данилово, звідтіля возили яблука на продаж аж до Відня», - ось такими спогадами ділиться митець. З плином подій Павло Коссей втік у Зальцбург з Радянського Союзу. Вже опісля 1991 року він навідався на Закарпаття, душею прагнув побувати на землі роду свого. «Степан Клочурак, військовий міністр Карпатської України, теж мій родак. Він доводився чоловіком племінниці моєї бабусі. Вижив у концтаборах, приїхав до Праги. Був дуже сильної волі чоловік», - додає і таку оповідку до історії свого родоводу Василь Петрецький.
Щоб стати професійним митцем, він пройшов непростий шлях – спочатку навчання у Київській художній школі імені Т. Шевченка, потім здобуття вищої освіти в Київському державному художньому інституті, на відділі станкової графіки. Наставниками були визнані, відомі митці – В. Касіян, Г. Якутович. М. Дерегус. Художник пригадує: « Коли я мав уже невеличкий досвід роботи, ходив додому до Касіяна, допомагав створювати лінотипи, плакати. Найбільше усіляких знань і вміння «запозичив» від нього. Уважно вивчав творчість Г. Якутовича». Він був одним з найулюбленіших учнів Василя Касіяна, хоча тільки віджартовується з цього приводу, каже: «То все людські вигадки…». З 1969 року – викладач Ужгородського училища прикладного мистецтва (зараз – коледж мистецтв). Плідно творить у різних жанрах - графіки, живопису, іконопису, портрету.
В перекладі з французької - портрет означає «відтворювати рису в рисі» зображуваної особи. Непросто передати полотну: зовнішність людини, обличчя, рухи, одяг. Та головне у портретах з – під пензля Петрецького, це вміння відтворити специфіку характеру, внутрішнього світу, індивідуальності особи. Цей митець залишив добрий «слід» і в царині книжкової графіки. Оформив ілюстративно чимало книжок, почасти – Ю. Мейгеша «Небезпечний вік», збірку казок «Таємниця скляної гори», Ф. Потушняка «Повінь», інші. Виконував Василь Васильович і настінні розписи, писав ікони, то для нього як для практикуючого християнина, особлива частка творчості, сповідальна… У Свято – Миколаївському чоловічому монастирі (на Хустщині) є ікони його авторства, подаровані чернечій обителі.
Картинам цього художника властива символічність. В них прочитується спроба поєднати інтелектуальні та емоційно – естетичні ділянки діяльності індивідів, синтез різних мистецтв, елементи своєрідної міфотворчості. Ретельна дослідниця Анна Біла тонко зауважила: « Символізм прагнув із минулого в майбутнє передати образи – символи з усіма принадами мерехтіння, що постає всередині смислів».4 Адже поєднання різних течій, напрямків національної культури у оригінальному стилі осмислював і задіював М. Бойчук, який поєднав складники кубізму, візантизму з нео – традиціоналізмом, створив неповторну мистецьку школу в контексті культурних подій двадцятих років минулого віку.
Спиним увагу на бодай одній, але дуже цікавій роботі художника. «Між соняшниками», перед нами постає молода жінка з книжкою в руках, а довкруж – царство соняхів. Ця картина викликала спалах асоціацій: в пам’яті «спливла» дивно чудова «Сонячна», авторства Каті Ткаченко. Ця жінка теж сонячна, та знаходиться поміж соняхів – сонць. І ще…, перед очима – «Козацька Трійця», Супойська дощечка із символами Трисуття і Сонця. Три Сонце - соняхи з вісьмома променями…
Є когорта осіб, яка дивиться на прихід технологічної цивілізації, як на занепад. Втрачений зв'язок із Землею та її ритмами, ним володіли попередні покоління. Втрачений контакт із собою і природним єством, люди керовані настановою панування, яка неодмінно штовхає на постійну війну з Природою, як всередині, так і довкола нас.
Сам же Василь Петрецький мені нагадує Орача, плугатаря великої ниви гуманітарно – мистецької. Дивно перегукується з образом Орача на відомій картині Віктора Зарецького, на ній в образі Орача – Василь Стус…
Під завершення розмови у нього вдома, пан Василь сказав наступне: «Не хотів, та й не хочу жити ні в Києві, ні в Жмеринці, мені милий Ужгород…».
Андрій Будкевич - Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
Примітки.
Фрейд З. Неудобства культуры. – Санкт – Петербург. «Азбука». 2012. – С.7.
Сніжко В. Ідеологія терену /із серії «Скрижалі духу»/ К., 2004. – С.161.
Цей текст був опублікований у щоквартальному віснику «КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА»№3(35), 2016 року.
N.B.
Сьогоденню притаманне радше зникнення часописів, журналів, газет, ніж з’ява нових видань, або їх системний вихід у світ. Але, трапляються і приємні винятки, котрі напряму мають стосунок до Сріберної Землі, а саме, - регулярно радує своєю появою читачів квартальник «Культурологічні джерела», час від часу, журнал «Зелені Карпати», нове нещодавнє видання – «Унікум».
Мою увагу як читача і шанувальника різних мистецтв привернули «Культурологічні джерела». У цьому виданні можна надибати на статті і матеріали таких поважних авторів як: Іван Хланта, знавець мистецьких секретів, журналіст Василь Бедзір, членкиня редакційної колегії Марина Офіцинська, автор багатьох мистецьких розвідок Володимир Мишанич. У віснику культурологічного спрямування висвітлюються різні події, які відбуваються не тільки в Ужгороді чи Мукачеві, а й у різних селах, що розкидані на теренах неповторного Закарпаття. Друкуються матеріали про – фестивалі, персональні виставки відомих і молодих митців, концерти виконавців класичної і народної музики, статті про художників минулих часів, багато інших публікацій різноманітного характеру.
Власне, це видання виконує місію, яку невимовно мудро означив великий Герман Гессе устами персонажа твору отця Якоба (роман «Гра в бісер»): « Може настати страшне лихоліття. І якщо серед того лихоліття можливе буде якесь щастя, то тільки духовне, спрямоване назад, до рятування культур давніх часів, і вперед, до ясного, бадьорого утвердження духу в добу, яка інакше цілком підпала б під владу матерії».
До душі припали фахові матеріали на мистецьку тематику авторства Володимира Мишанича. Особливо, невеличкий за обсягом, але глибинно – посутній текст про заслуженого художника України Івана Ілька. Чималу вервечку літ знаюся і спілкуюся з цим видатним живописцем краю, відтак зазначу, - сказати багато про що малими засобами, це ознака стислості, як однієї з сестер таланту. А «Традиції живуть» ( така назва статті), та й житимуть надалі… , Карпатський край славився і буде славитися поетами і митцями неповторного хисту завжди. В невеличкому за кількістю населення, але давньому граді на Уж – ріці діє триєдина система навчанні і підготовки нових генерацій митців ( дитяча школа мистецтв – коледж мистецтв імені А. Ерделі – Закарпатська академія мистецтв). Ужгород на щастя, не Полтава, де дитяча художня школа з центральної частини міста «викинута» на околицю… Нетривалий опір творчої громади міста «патріотичній» місцевій владі завершився поразкою, кілька молодих, талановитих художників – педагогів звільнилися з цього закладу, сумна історія, чи не так…
Насамкінець, перефразовуючи слова великого Тараса, скажу таке: немає другого Закарпаття в усьому світі, художників, народних майстрів, поетів також…
Андрій Будкевич – Буткевич.
Наші інтереси:
Василь Петрецький - професійний митець європейського рівня.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
«Василь Петрецький – як «будівничий містків», землелюб, митець, педагог і дуже скромна людина».
Слово про славного митця, чудового педагога і патріота краю і України.
petreckyy1.jpg
Іван Павло II наповнив новим значенням давній папський титул «Понтифіка» (від латинського pontifex – дослівно, будівничий мостів). Цей Папа – реформатор доклав великих зусиль щоб налагодити нові взаємини між католиками і юдеями, був готовий до діалогу зі світом ісламу, робив спроби навести мости між вірою і наукою, твердо відстоював ключову роль культури в житті людства…
Василь Петрецький у своєму житті і творчості, що нерозривно поєднані, теж по – своєму як християнин наводив містки… Щиро ділився знаннями із студентами, котрі здобув у роки студіювання наук в Київському державному художньому інституті та шляхом самоосвіти і самовдосконалення. Був і є дуже стриманою, шляхетною, доброзичливою людиною, бо Святе Письмо нагадує нам, - треба радіти роблячи добрі справи, адже Бог любить тих, хто дає з радістю…
«Неможливо позбутися враження, що часто люди керуються фальшивими мірилами: домагаються влади, успіху, багатства і захоплюються їх володарями, недооцінюючи при цьому істинні цінності життя. І одначе, кожен раз коли приходиш до такого узагальнення, існує ризик забути про строкатість людського світу і його духовного життя. Зустрічаються окремі особистості, не обійдені пошаною сучасників, хоча їх велич базується на якостях і досягненнях, зовсім чужим цілям і ідеалам маси. Можна зробити припущення, що тільки меншість визнає цих великих мужів, тоді як величезна більшість і знати про них не бажає…»1, - правдиві слова мудрого З. Фройда.
Він точно належить до пасіонарної меншості, про яку згадано у цитаті видатного психолога – мислителя. Учень пана Василя у минулому, а нині – відомий в Україні і Європі: художник, дизайнер, директор агенції креативної реклами і дизайну « Stairsfor», Михайло Ілько висловився стисло і чітко: «Мені шана, що він мене навчав, бо справжній вчитель той, хто вміє навчити…». А що каже сам пан Василь? : «У п’ять років навчився плавати, умів косити траву. Був дуже працьовитим, любив саджати помідори, різну городину. Я в першу чергу Селянин, а малярство і педагогіка, то вже потім…».
Невидимі містки котрі тонко передають суголосність мрій, задумок, ідей, якими живляться люди землі Української існують.. Ось гарний приклад, глибинна думка Валерія Сніжка: «Землелюб – носій творчої свідомості – не лише ладен «порпатись» у землі (але ж і це є великим щастям!), він прагне гармонії, краси: духовної та земної. Завжди було: хто творить, а хто руйнує. Українці приречені долею творити!».2
Важко втриматися, щоб не «поєднати» поетичне слово віршотворця світового рівня Валерія Іллі (призабутого!), із пишними квітами, виписаними у натюрмортах Василя Петрецького, та його землелюбством:
«Старі баби хрестяться на веселку
Так дивно наближаючи пучки до тіла
Ніби садять у землю квіти».3
Вірш «Весна».
Велике значення у формуванні особистості має цілий ряд факторів, посеред них – у якій родині народився, у якій атмосфері зростав, формувався. Василь Петрецький поєднаний родинними зв’язками з надзвичайно цікавими і відомими персонами… Дід Василь Тегзе добре малював, хоч не мав художньої освіти. Зате навчався разом з Т. Масариком у Віденському університеті, був міністром в уряді Чехо – Словаччини повоєнних років, після завершення Першої світової війни. Хрещеним батьком матері пана Василя, Катерини Тегзе був владика Августин Волошин, Президент Карпатської України. Коссей Янош (теж родич) – губернатор Закарпаття, за доби панування Австро – Угорщини. «Павло Коссей (брат Яноша), то чоловік сестри матері, мав у власності два села на Хустщині: Крайниково і Данилово, звідтіля возили яблука на продаж аж до Відня», - ось такими спогадами ділиться митець. З плином подій Павло Коссей втік у Зальцбург з Радянського Союзу. Вже опісля 1991 року він навідався на Закарпаття, душею прагнув побувати на землі роду свого. «Степан Клочурак, військовий міністр Карпатської України, теж мій родак. Він доводився чоловіком племінниці моєї бабусі. Вижив у концтаборах, приїхав до Праги. Був дуже сильної волі чоловік», - додає і таку оповідку до історії свого родоводу Василь Петрецький.
Щоб стати професійним митцем, він пройшов непростий шлях – спочатку навчання у Київській художній школі імені Т. Шевченка, потім здобуття вищої освіти в Київському державному художньому інституті, на відділі станкової графіки. Наставниками були визнані, відомі митці – В. Касіян, Г. Якутович. М. Дерегус. Художник пригадує: « Коли я мав уже невеличкий досвід роботи, ходив додому до Касіяна, допомагав створювати лінотипи, плакати. Найбільше усіляких знань і вміння «запозичив» від нього. Уважно вивчав творчість Г. Якутовича». Він був одним з найулюбленіших учнів Василя Касіяна, хоча тільки віджартовується з цього приводу, каже: «То все людські вигадки…». З 1969 року – викладач Ужгородського училища прикладного мистецтва (зараз – коледж мистецтв). Плідно творить у різних жанрах - графіки, живопису, іконопису, портрету.
В перекладі з французької - портрет означає «відтворювати рису в рисі» зображуваної особи. Непросто передати полотну: зовнішність людини, обличчя, рухи, одяг. Та головне у портретах з – під пензля Петрецького, це вміння відтворити специфіку характеру, внутрішнього світу, індивідуальності особи. Цей митець залишив добрий «слід» і в царині книжкової графіки. Оформив ілюстративно чимало книжок, почасти – Ю. Мейгеша «Небезпечний вік», збірку казок «Таємниця скляної гори», Ф. Потушняка «Повінь», інші. Виконував Василь Васильович і настінні розписи, писав ікони, то для нього як для практикуючого християнина, особлива частка творчості, сповідальна… У Свято – Миколаївському чоловічому монастирі (на Хустщині) є ікони його авторства, подаровані чернечій обителі.
Картинам цього художника властива символічність. В них прочитується спроба поєднати інтелектуальні та емоційно – естетичні ділянки діяльності індивідів, синтез різних мистецтв, елементи своєрідної міфотворчості. Ретельна дослідниця Анна Біла тонко зауважила: « Символізм прагнув із минулого в майбутнє передати образи – символи з усіма принадами мерехтіння, що постає всередині смислів».4 Адже поєднання різних течій, напрямків національної культури у оригінальному стилі осмислював і задіював М. Бойчук, який поєднав складники кубізму, візантизму з нео – традиціоналізмом, створив неповторну мистецьку школу в контексті культурних подій двадцятих років минулого віку.
Спиним увагу на бодай одній, але дуже цікавій роботі художника. «Між соняшниками», перед нами постає молода жінка з книжкою в руках, а довкруж – царство соняхів. Ця картина викликала спалах асоціацій: в пам’яті «спливла» дивно чудова «Сонячна», авторства Каті Ткаченко. Ця жінка теж сонячна, та знаходиться поміж соняхів – сонць. І ще…, перед очима – «Козацька Трійця», Супойська дощечка із символами Трисуття і Сонця. Три Сонце - соняхи з вісьмома променями…
Є когорта осіб, яка дивиться на прихід технологічної цивілізації, як на занепад. Втрачений зв'язок із Землею та її ритмами, ним володіли попередні покоління. Втрачений контакт із собою і природним єством, люди керовані настановою панування, яка неодмінно штовхає на постійну війну з Природою, як всередині, так і довкола нас.
Сам же Василь Петрецький мені нагадує Орача, плугатаря великої ниви гуманітарно – мистецької. Дивно перегукується з образом Орача на відомій картині Віктора Зарецького, на ній в образі Орача – Василь Стус…
Під завершення розмови у нього вдома, пан Василь сказав наступне: «Не хотів, та й не хочу жити ні в Києві, ні в Жмеринці, мені милий Ужгород…».
Андрій Будкевич - Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
Примітки.
Цей текст був опублікований у щоквартальному віснику «КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА»№3(35), 2016 року.
N.B.
Сьогоденню притаманне радше зникнення часописів, журналів, газет, ніж з’ява нових видань, або їх системний вихід у світ. Але, трапляються і приємні винятки, котрі напряму мають стосунок до Сріберної Землі, а саме, - регулярно радує своєю появою читачів квартальник «Культурологічні джерела», час від часу, журнал «Зелені Карпати», нове нещодавнє видання – «Унікум».
Мою увагу як читача і шанувальника різних мистецтв привернули «Культурологічні джерела». У цьому виданні можна надибати на статті і матеріали таких поважних авторів як: Іван Хланта, знавець мистецьких секретів, журналіст Василь Бедзір, членкиня редакційної колегії Марина Офіцинська, автор багатьох мистецьких розвідок Володимир Мишанич. У віснику культурологічного спрямування висвітлюються різні події, які відбуваються не тільки в Ужгороді чи Мукачеві, а й у різних селах, що розкидані на теренах неповторного Закарпаття. Друкуються матеріали про – фестивалі, персональні виставки відомих і молодих митців, концерти виконавців класичної і народної музики, статті про художників минулих часів, багато інших публікацій різноманітного характеру.
Власне, це видання виконує місію, яку невимовно мудро означив великий Герман Гессе устами персонажа твору отця Якоба (роман «Гра в бісер»): « Може настати страшне лихоліття. І якщо серед того лихоліття можливе буде якесь щастя, то тільки духовне, спрямоване назад, до рятування культур давніх часів, і вперед, до ясного, бадьорого утвердження духу в добу, яка інакше цілком підпала б під владу матерії».
До душі припали фахові матеріали на мистецьку тематику авторства Володимира Мишанича. Особливо, невеличкий за обсягом, але глибинно – посутній текст про заслуженого художника України Івана Ілька. Чималу вервечку літ знаюся і спілкуюся з цим видатним живописцем краю, відтак зазначу, - сказати багато про що малими засобами, це ознака стислості, як однієї з сестер таланту. А «Традиції живуть» ( така назва статті), та й житимуть надалі… , Карпатський край славився і буде славитися поетами і митцями неповторного хисту завжди. В невеличкому за кількістю населення, але давньому граді на Уж – ріці діє триєдина система навчанні і підготовки нових генерацій митців ( дитяча школа мистецтв – коледж мистецтв імені А. Ерделі – Закарпатська академія мистецтв). Ужгород на щастя, не Полтава, де дитяча художня школа з центральної частини міста «викинута» на околицю… Нетривалий опір творчої громади міста «патріотичній» місцевій владі завершився поразкою, кілька молодих, талановитих художників – педагогів звільнилися з цього закладу, сумна історія, чи не так…
Насамкінець, перефразовуючи слова великого Тараса, скажу таке: немає другого Закарпаття в усьому світі, художників, народних майстрів, поетів також…
Андрій Будкевич – Буткевич.
Василь Петрецький - професійний митець європейського рівня.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта