Важливість: 
3
Українська мова і санскрит. Дослідження філолога і мовознавця

Тема санскриту і аріїв добру сотню років приваблює окремих українських дослідників та публіцистів. Хоч українська академічна наука до цієї важливої для українства теми проявляє лише той інтерес, що грубо критикує тих небагатьох філологів, які самотужки досліджують українсько-санскритські та українсько-ведійські зв’язки. 

Автор книги, що вийшла з друку " Українська мова і санскрит", Станіслав Губерначук - фаховий філолог - провів зіставлення понад 8 тисяч українських слів зі словами санскриту, що дає можливість уточнити походження і вияснити затуманений тисячоліттями зміст багатьох наших слів та простежити прадавні початки української мови.

Автор стверджує, що в українському суспільстві спостерігається досить таки викривлене уявлення про санскрит і аріїв. Це проявляється і в радіопередачах, і в деяких статтях і книгах, і в Інтернеті.

Скажімо, один відомий публіцист у своїй книзі стверджує, що арії були кочівниками і тільки пройшли через українські землі. Подібне нещодавно заявляв і знаний археолог у виступі на радіо. А відомий мовознавець у передачі, яку він веде, якось обронив хибну думку, що із санскриту постали усі так звані індоєвропейські мови.

Популярний же ведучий українського радіо недавно обурювався, що, мовляв, українці кинулися у крайнощі: ах — ми арії, ах — ми трипільці. Дехто із авторів книг і статей заявляє, що таке-то українське слово постало із такого-то санскритського, чи й від індоєвропейського. Це заблудження.

По-перше, санскрит ніколи не був живою розмовною мовою і жодна мова від нього не виникла. Санскрит сам витворений як штучне письмо на основі чималого числа різних мов та говірок.

По друге, ніякої спільної для європейців та індійців мови не існувало. Корінна людність Індії належить зовсім до іншої раси, аніж європейці. Європейці ж відрізняються поміж собою належністю до різних антропологічних типів. А в різних расово та антропологічно людей не може бути спільної мови. Різні антропологічні типи — то й різні мовні апарати, а звідси й різні, неподібні мови.

Отже, якщо є якась подібність чи спорідненість певних мов, то треба шукати, коли яка із тих мов мала вплив на іншу і при яких обставинах, зокрема й поневоленні носіями однієї мови носіїв іншої. Це стосується і українсько-санскритських мовних спорідненостей.

Щодо творців санскриту аріїв, то є одностайний висновок дослідників, що арії не були корінною людністю Індії, а зайшли туди десь у середині ІІ тис. до н.е. Про це, власне, іноді згадується і в індоарійській літературі як про далекий тяжкий шлях, про подолані інші Світи і т.п. Ось, наприклад, у «Ріґведі»: «Цей гріх, о Аґні (Бог вогню), пробач нам, цей путь, по якому ми вимандрували здалеку»; «Люди, переборюючи невдачі, угамовуючи спротив, вони пересікли два Світи і води. Вони створили обширний простір для заселення».

Оцей «обширний простір для заселення» арійські з’єднання відвоювали у середині ІІ тис. до н.е. у Північно-Західній Індії, себто довкола витоків  річки Інд. Нині це Панджаб, що по-нашому означає — п’ять вод (притоків Інду). Термін пандж у давньоіндійській мові панджабі означає — п’ять, а слово аб у тій мові — вода. Ця мова панджабі побутує на землях Панджабу ще із доісторичних часів.

На пошуки європейськими дослідниками ХІХ ст. земель, звідки арії прийшли до Індії, вплинули заполітизовані ідеологічні доктрини. Німці, скажімо, вигадали, що це вони є нащадками войовничих, діяльних аріїв і відповідно розміщували Прабатьківщину аріїв на німецькій землі.

Росіяни ж зі своєю маячнею величі нафантазували, що арії вийшли із території Росії, причім із північних земель. Цієї лжетеорії у Росії дотримуються і тепер. У записаних аріями релігійних славенях, замовляннях (Веди), великих поемах («Магабгарата», «Рамаяна») та малих оповідках, повчаннях і ін. можна знайти короткі побіжні дані, які підказують, що Прабатьківщина аріїв таки дійсно лежала у географічних широтах середньої Європи.

Скажімо, у індоарійській літературі чітко розмежовуються такі пори року, як весна (васанта — у санскриті), літо (літойя), осінь (шарад), зима (гіма/зіма). А в «Магабгараті», наприклад, ідеться, що в краях, звідки прийшли до Індії білі люди, існує «шість різновидів року», себто станів природи.

Це, зрозуміло, весняне потепління із таненням снігів і талі води, потім поява зелені і квітів, далі — літнє тепло, а за ним достигання плодів, згодом осіннє пожовтіння і опадання листя і — нарешті зимові морози та сніги.

У постійно теплій Індії згадані природні зміни і явища відсутні. Щоправда, на вершинах індійських гір Гімалаїв таки видно сніг, а в тамтешньому передгір’ї бувають короткочасні приморозки. Але коли писалась давньоіндій сь ка література, арії ще не дійшли до Гімалаїв. Отже, згадані індоарійською літературою кліматичні зміни, сніги, морози, голі дерева, перелітні птахи осіли у пам’яті аріїв ще до їхнього виходу зі своєї Прабатьківщини, що лежала у середньоєвропейських географічних широтах.

Світло на питання щодо Прабатьківщини аріїв можуть пролити їхні вірування, виробничі технології, усна творчість, лексичний фонд і ін. У індоарійській літературі є дані, що царі аріїв належали до сонячної, місячної та зміїної династій. А найчастішим епітетом арійських Богів є наймення бик.

Виходить, релігійні вірування аріїв сягають ще доби тотемізму. Із «Ріґведи» видно, що найголовнішим тотемом аріїв було Сонце. Воно постійно поетизується у славенях «Ріґведи»: «Усі люди приносять пожертви Сонцю-світилові»; «Ці війська Богів зі стягом-Сонцем… нехай переможуть недругів наших. Слава!; «Нестаріюче око Сонця рухається… Завдяки йому тримаються (на Світі) усі істоти».

Особливо арії оспівували рух Сонця по своєму річному колу, називаючи Сонце колесом, колом: «Обертається колесо Закону по Небу… Колесо все обертається та обертається». Оцей колообіг Сонця арії розцінювали як щастя для людини, називаючи те — свастя. Це і є пом’якшений варіант українського слова — щастя.

А символ колообігу Сонця та щастя арії називали — свастіка і графічно те зображували хрестом (символ сонячного вогню), що мав зігнуті вправо за ходом Сонця кінці. Отой арійський символ колообігу Сонця і щастя привласнили і опаплюжили гітлерівські фашисти. Одначе на німецьких землях ні в доісторичні, ні в пізніші часи символ свастіки не побутував. А він був дуже поширений на українських землях ще в  добу неоліту.

Придбати цю книгу та інші видання автора можна ТУТ.

В дослідженні автор доводить,що спираючись на санскрит, ми можемо вияснити затьмарений мороком тисячоліть зміст окремих українських слів, з’ясувати походження багатьох наших мовних одиниць і прадавні часи їхнього побутування.

 

Наші інтереси: 

Вивчати історію, діставатись витоків, шукати істину.

Гравець: 
Оксана Колосовська

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка