Важливість: 
2
Той, хто випустив на свободу «бич людства», або Зигмунд Фрейд в історії наркоманії

На замовлення фармацевтичних фірм Зигмунд Фрейд писав статті з вихвалянням кокаїну.  В результаті обсяг виробництва кокаїну німецькою компанією «Мерк» в 1885 році зріс в 200 000 разів у порівнянні з 1883 роком. А були ще американський «Парк і Девіс», британський «Берроуз і Уелкам» і безліч дрібних фармацевтичних підприємств. Альбрехт Ерлевмейер, відомий психіатр, звинуватив Фрейда у тому, що він допоміг випустити на свободу «бич людства». «Зберегти обличчя» після викритої авантюри з кокаїном Фрейду допомогло те, що в європейських столицях медики зберігали корпоративність і намагалися замовчувати помилки один одного, навіть якщо вони були злочинні.

«Шерлок Холмс узяв з каміна маленьку пляшечку і вийняв з акуратного сап'янового несесера шприц для підшкірних ін'єкцій. Нервово довгими білими пальцями він закріпив в шприці голку і загорнув манжет лівого рукава. Деякий час, але недовго, він задумливо дивився на свою м'язисту руку, поцятковану незліченними точками минулих ін'єкцій. Потім встромив вістря і відкинувся на спинку плюшевого крісла, глибоко та задоволено зітхнув. – Що сьогодні, – запитав я, – морфій чи кокаїн? Холмс ліниво відвів очі від старої книги з готичним шрифтом. – Кокаїн, – відповів він. – Семивідсотковий. Хочете спробувати?» [1].

Починаючи з XIV століття суспільство ставилося до наркотиків як до лікарських засобів, що приймаються за медичними показаннями, однак вже було добре відомо, що наркотики можуть служити цілям отримання задоволення. А вже в 1822 році англійський поет Томас де Квінсі написав гучну книгу «Сповідь людини, що вживає опіум». До кінця XIX століття про чудові властивості опіуму писали і говорили імениті літературні та наукові діячі – Елізабет Баррет Браунінг, Самуель Колридж, Вільям Халстед, Вальтер Скотт, Персі Шеллі та ін.

У 1857 році Фітц Х'ю Людлоу опублікував свою книгу «Поїдач гашишу», в якій детально і заманливо описав власний досвід вживання каннабісу протягом чотирьох років. Слідом за ним ефекти каннабісного сп'яніння були представлені в літературних працях багатьох французьких авторів. Теофіль Готьє живописно виклав свої відвідини в 1840-х роках паризького «Клубу любителів гашишу», де неодноразово насолоджувався солодкою стравою «Давамеск», що містить цю речовину. У свою чергу, кокаїн з деякого часу взагалі став найпопулярнішим стимулятором в середовищі творчої еліти. Його приймали Артур Конан Дойл, Роберт Льюїс Стівенсон [Вважається, що повість «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда» Стівенсон написав протягом шести днів під час прийому кокаїну, який був йому прописаний для лікування туберкульозу в 1886 р. – Прим. В.Ф.], Томас Едісон, Жюль Верн, Еміль Золя, Генрік Ібсен і навіть президент США генерал Грант.

До кінця XIX століття були в цілому створені сприятливі соціальні умови для поширення наркоманії. Суспільство поступово переставало бачити в наркотиках виключно медичні препарати, а їх дія все більш пов'язувалося з регуляцією загального життєвого тонусу, настрою і творчої активності. Морфіністів, героїноманів і кокаїністів ставало все більше не тільки в середовищі творчої інтелігенції і «богеми», а й взагалі серед представників освіченої частини суспільства. Момент був надзвичайно сприятливий для людей, які хотіли прославитися, зробити собі ім'я і заробити великі гроші. Досить було першим гучно заявити про користь наркотиків і очолити рух по їх поширенню в широких верствах населення, щоб назавжди увійти в Історію. Така людина швидко знайшлася – нею став молодий, амбітний, вічно потребуючий грошей лікар Зигмунд Фрейд.

Зигмунд Фрейд, також Зигмунд Фройд (нім. Sigmund Freud, повне ім'я Сигізмунд Шломо Фрейд; 6 травня 1856, Пржибор — 23 вересня 1939) — австрійський психолог і невролог юдейського походження, який вивчав людське несвідоме.

Зигмунд народився у єврейській сім'ї Якоба Фройда та його другої дружини Амалії Натансон. Батько народився 18 грудня 1815 року в місті Тисмениця (сучасна Івано-Франківська область), в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. Мати — Амалія Натансон — народилася в Україні, в місті Броди на Львівщині, виросла в Одесі. Дід Фройда Шломо народився у Бучачі, замолоду переїхав до Тисмениці - читаємо у Вікіпедії.


За дослідження кокаїну Зигмунд взявся з ентузіазмом, сподіваючись прославитися, а там і розбагатіти. Фрейд покладав на дослідження кокаїну (які, до речі, оплачували фармацевтичні фірми «Мерк» та «Парк і Девіс») чималі надії. [Всього на цю тему він написав вісім статей. – Прим. В.Ф.].

Незабаром в одному з віденських медичних журналів Фрейд публікує статтю під назвою «Про коку», присвячену своїй нареченій і яка містить «гімн на славу цієї магічної речовини». Робота в основному складалася з огляду літератури на цю тему. Весь матеріал був представлений упереджено: автор підбирав тільки ті дані, які могли «довести» ефективність кокаїну. На думку Фрейда, речовина змінює метаболізм в організмі, дозволяючи зробити більший обсяг роботи при прийомі невеликої кількості продуктів. Схоже, що Фрейд вважав, що кокаїн міг стати замінником їжі, впливаючи невідомим (на той час) способом на центральну нервову систему. При цьому Фрейд запевняв своїх читачів, що кокаїн не викликає «абсолютно ніякої пристрасті». Спираючись на свої відчуття, Фрейд став рекомендувати кокаїн своїм друзям, нареченій і пацієнтам як універсальний засіб від самих різних недуг, в тому числі від морфінової залежності. Він запропонував улюблений алкалоїд для лікування свого друга, фізіолога Ернста фон Фляйшля, який страждав пристрастю до морфію [Лікування почалося в травні 1884 р - Прим. В.Ф.]. Як ви здогадуєтеся, морфінова залежність змінилася кокаїновою – до 1885 року пацієнт пристрастився до нового наркотику і став приймати його у великих дозах. В результаті Фляйшль став першим клінічним кокаїністом в Європі і переніс важкий кокаїновий психоз, який мало не спричинив його до загибелі [«Відстрочка смерті» тривала недовго – Ернст фон Фляйшль помер в 1891 році у віці 45 років. – Прим. В.Ф.]

Ще рік чи два Фрейд продовжував вихваляти наркотик, поки в 1887 році не вийшла його остання стаття на цю тему, де він визнає, що використання кокаїну морфіністами може бути небезпечним. До цього часу його вже звинуватили в тому, що він допоміг випустити на свободу «бич людства» [Це зробив Альбрехт Ерлевмейер, відомий психіатр. – Прим. В.Ф.].

В тому ж році (1887) Фрейд зробив зусилля зам'яти скандал, пов'язаний із звинуваченням його в популяризації наркотиків. Використовуючи існуючі тоді сумніви лікарів в користі ін'єкцій як методу введення ліків, він робить припущення, що у всьому винен не кокаїн, а його спосіб застосування. При цьому він не став згадувати, що в 1885 році в статті, спрямованій в Віденське психіатричне суспільство, сам рекомендував робити підшкірні ін'єкції кокаїну «без жодних обмежень».

Мала місце і ще одна неприємність. Літом 1884 року, коли Фрейд ще був сповнений ентузіазму з приводу кокаїну, його молодший колега по лікарні офтальмолог Карл Коллер відкрив анестетичну властивість цієї речовини. В результаті була розроблена місцева анестезія. Фрейд, який жадав слави, важко пережив успіх свого колеги. Карл Коллер увійшов в історію клінічної медицини (анестезіології), а Фрейд – ні. Тим більше було прикро, що Коллер ставив досліди на жабах, а він, Фрейд, – на людях, які його ж і звинуватили в пропаганді наркотиків.

Фрейд вважав за потрібне пояснити нащадкам свою наукову недалекоглядність, а тому в своїй автобіографії (1925 року) він просто звинуватив у всьому, що сталося, улюблену наречену Марту, стверджуючи, що саме через зустріч з нею він був змушений раптово припинити роботу над кокаїном.

«Зберегти обличчя» після викритої авантюри з кокаїном Фрейду допомогло також і те, що в європейських столицях медики зберігали корпоративність і намагалися замовчувати помилки один одного, навіть якщо вони були злочинні. Надалі Фрейд продовжував вживати кокаїн для поліпшення свого загального самопочуття. Крім того, наркотик допомагав йому спілкуватися з багатими і знаменитими людьми.

Навіть коли користь кокаїну стала викликати серйозні сумніви, Фрейд залишався непохитним у своїй вірі. Ернест Джонс в 1952 році в особистому листі Джеймсу Стрейчі, перекладачеві праць Фрейда на англійську, писав: «Те, як Фрейд нав'язував всім кокаїн, мабуть, робило його справжньою загрозою для здоров'я людей ... Його цікавили тільки чудові властивості речовини, яку він сам вживав в занадто великих кількостях» [2].

Пропаганда наркотиків в Росії

Слід підкреслити, що історія Зигмунда Фрейда хоча і є яскравим прикладом злочинної лікарської недалекоглядності, була аж ніяк не єдиною в своєму роді. Спроба популяризувати наркотики як лікувальний засіб виявилася властивою в той період лікарям практично у всіх розвинених країнах. Наприклад, в Росії в 1833 році професор Спаський настійно рекомендував «п'яниць гірких» лікувати від «білої гарячки» за методом англійського лікаря Паулі, який радив хворому вранці випивати невелику чарку горілки, а на ніч приймати один-два грана [Один гран дорівнює 64,8 мг. – Прим. В.Ф.] опію в екстракті і натирати тіло маззю, настояної на опіум ж. Пізніше залежність від опію активно намагалися лікувати винайденим на той час морфієм (1803-1817 роки). З цього приводу журнал «Сучасна медицина» писав в 1866 році: «... Морфій завжди діє і не потребує збільшення прийому, тобто хворі до нього не звикають, як звикають до опію». Трохи пізніше черговими «ліками», застосовуваними в лікуванні, став той же кокаїн.

Михайло Булгаков від імені свого персонажа написав набагато пізніше в оповіданні «Морфій»: «Я – нещасний доктор Поляков, котрий захворів в лютому цього року морфінізмом, попереджаю всіх, кому випаде на долю така ж доля, як і мені, не пробувати замінити морфій кокаїном. Кокаїн – скверна і підступна отрута».

Російський сходознавець (тюрколог, іраніст, монголознавець) І. Березін (1818-1896) після перебування в Каїрі в 60-х роках XIX ст. активно рекламував побутове використання гашишу і був переконаний в тому, що такий «при умінні утриматися від надмірностей, просто нешкідливий». Дослідник «російського гашишу» І. Максимович (проводячи досліди з гашишем на людях «вельми інтелігентних»), підкреслював, що вони характеризували свій стан після прийому гашишу не інакше як «чудовий» і вимагали у організаторів експерименту не заважати їм в їх галюцинаціях і не переривати сон.

Ще пізніше алкоголізм, опіоманію, морфінізм і кокаїнізм пробували лікувати винайденим в другій половині XIX століття героїном. Доктор М. Брейтман в 1902 році настійно рекомендував героїн зі сторінок одного медичного видання для широкого кола читачів як препарат, що «вентилює легені», який в першу чергу призначався для російських спортсменів.

Пропонувалося його вживати і в «антибронхіальних» цілях. При цьому у випадках звикання до героїну доктор Ладинженскій рекомендував обов'язково збільшити дозу наркотику.

Серйозний поштовх в поширенні побутової наркоманії російська медицина дала в кінці 20-х років, коли на селі стали відкрито рекламувати і продавати пасту опію. Її стали інтенсивно використовувати селянки, які давали наркотик немовлятам замість більш нешкідливого відвару маку, не завжди наявного під рукою. Робилося це з метою заспокоєння дітей на період господарських робіт матері. В результаті почалася епідемія дитячої наркоманії.

Лікарі і фармацевти – злочинці-бізнесмени

Лікарі рекомендували пацієнтам приймати кокаїн!
Фармацевтичні компанії поспішали задовольнити попит!

У порівнянні з 1883 роком обсяг виробництва кокаїну компанією «Мерк» в 1885 році зріс в 200 000 разів (з чотирьохсот грамів до дев'яти з гаком десятків кілограмів). І це тільки німецький «Мерк», а були ще американський «Парк і Девіс», британський «Берроуз і Уелкам» і безліч дрібних фармацевтичних підприємств [3].

Конкуруючі фірми пропонують споживачеві і порошок кокаїну «від нежиті», і аерозоль для порожнини рота і носа, і краплі від зубного болю, і льодяники для лікування охриплого горла у співаків і ораторів. Американська фірма «Парк і Девіс» випускала навіть розчин для внутрішньовенних ін'єкцій у комплекті зі шприцом.

Разом з попитом виросли і ціна, і доходи виробників. А медики тим часом все частіше стикалися з отруєннями кокаїном, в тому числі і смертельними. До середини 80-х років накопичилася статистика несприятливих наслідків операцій з кокаїнової анестезією, і практикуючі лікарі стали відмовлятися від цього засобу.

Але фармацевтичні компанії від своїх доходів відмовлятися не збиралися. Препарати, що містили кокаїн, продовжували надходити у вільний продаж, а наслідком стало лавиноподібне зростання числа кокаїнових наркоманів.

Посилання:

1. «Знак чотирьох» (англ. The Sign of the Four) – детективна повість Артура Конан-Дойля. Вперше видана 1890 року в літературному журналі «Strand Magazine». Входить до серії творів, де головним героєм є відомий англійський детектив містер Шерлок Холмс та його друг доктор Вотсон.
2. Иванич Ю. Наркотики и терроризм. – М: ВЕЧЕ, 2005. С. 271-277.
3. Кокаин как лекарство от насморка. // Журнал «Химия и жизнь 21 век». 6 августа 2012 г.

Джерела:

  • Кокаин как лекарство от насморка. // Журнал «Химия и жизнь 21 век». 6 августа 2012 г.
  • Иванич Ю. Наркотики и терроризм. – М: ВЕЧЕ, 2005.
  • Большаков В., Федько В. Тот, кто выпустил на свободу «бич человечества», или Зигмунд Фрейд в истории наркомании. // НМТ, 1/2007, с. 2-4.
Наші інтереси: 

Знати правдиву історію наркобізнесу і наркоманії.

Гравець: 
Володимир Федько
317

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка