Радянська експедиція, яка у 1971 році відправилася вивчати побут папуасів до "берега Маклая" у Новій Гвінеї, зафіксувала в мові папуасів кілька цікавих слів. Одне з них – "сокира". За 100 років це слово так і не зникло з лексикону папуасів.
Микола Гоголь, нещодавній ювілей якого викликав цікаву й подекуди навіть змістовну українсько-російську дискусію, лише одна з сотень постатей, яких Україні було б дуже жаль віддати.
Ще колоритнішою постаттю, ніж Гоголь, є видатний мандрівник Микола Миклуха-Маклай, чергова річниця народження кого минула 17 липня. Його явне українство не заважало радянській і російській пропаганді вважати Миколу Миклуху-Маклая "найвидатнішим російським мандрівником", назвати його іменем Інститут етнографії академії наук СРСР (нині – Росії) тощо.
Старші читачі пам’ятають пропагандистський радянський фільм "Миклухо-Маклай", де бородатий мужик в лаптях просвіщав папуасів.
Тим часом радянська експедиція, яка у 1971 році відправилася вивчати побут папуасів до "берега Маклая" у Новій Гвінеї, зафіксувала в мові папуасів кілька цікавих слів. Одне з них – "сокира". За 100 років це слово так і не зникло з лексикону папуасів.
Прадід визначного мандрівника Миколи Миклухи-Маклая (1846-1888 роки) Степан Миклуха відзначився тим, що у 1788 році під час російсько-турецької війни 1787-1792 років під час штурму козаками Чорноморського козацького війська, зібраного з колишніх запорожців, першим видерся на мури міста Очакова. За це його родові надали дворянське звання.
Здвоєне прізвище Миклуха-Маклай рід Миклух отримав теж героїчно. Їхній далекий предок під час Визвольної війни українського народу 1648-57 років поріднився з шотландцем. Козак Стародубського полку Грицько Миклуха під час битви під Жовтими Водами у 1648 році захопив у полон шотландського найманця з характерним прізвищем "горянина" Мак-Лай. Перспективи отримати викуп за нього не було жодної: Шотландія далеко, а полякам він не був потрібен. Щоб "добро не пропадало" шотландця Майкла одружили з сестрою Грицька Ганною. На думку більшості істориків, ця сімейна легенда, що побутувала в родині Миклух, є достовірною.
Батько мандрівника Микола Миклуха за свій інженерний талант став головним залізничником Російської імперії – керівником столичного Петербурзького залізничного вокзалу. Проте імперії не вдалося купити його. Батько мандрівника надіслав Тарасові Шевченку в заслання 150 рублів, бажаючи полегшити долю поета. За це Миклуху було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер. За український патріотизм батька та його зв’язки із Шевченком з Петербурзького університету було вигнано майбутнього мандрівника Миклуху–Маклая, який у 18–літньому віці залишив Російську імперію.
Тому Миклуха-Маклай отримав вищу освіту у Німеччині. Після цього він здійснив мандрівки на Канарські острови, у Марокко, на узбережжя Червоного моря, у Філіппіни, Індонезію, Китай, Малакку, Австралію, Океанію, острови Меланезії тощо. Проте найбільшої слави Миклуха-Маклай зажив за фантастично сміливі дослідження північно-східного узбережжя Папуа-Нової Гвінеї, відомого донині як "Берег Маклая".
Папуаси були дуже несумирними дикунами. Та й нині рівень злочинності у Папуа-Новій Гвінеї один з найвищих у світі. Залишитися наодинці (!) добровільно (!) поміж войовничих папуасів, ще й кілька разів поспіль протягом кількох місяців щоразу міг лише самогубець, вважали його колеги-дослідники.
Друзі відзначали в Миклусі-Маклаї надзвичайну холоднокровність в умовах ризику й любов до екстремальних ситуацій. Він ніби піднімався над небезпекою й випробовував і людей, і себе. У своїх спогадах Миклуха-Маклай згадує, як під час його проживання у папуасів слідом за ним почав ходити якийсь вояк папуасів зі списом. Під час візиту до його хатини він у присутності інших папуасів запитав у Миклухи-Маклая: "Якщо вдарити тебе списом, ти помреш?" Відповісти "ні" означало спровокувати його. Сказати "так" – те ж саме, тільки, можливо, швидше. Миклуха-Маклай відповів йому, дивлячись просто в очі й простягуючи списа: "А ти спробуй". Після цього папуас не діставав дурними питаннями нащадка героїв Жовтих Вод і Очакова. Одного разу Миклуха-Маклай допомагав папуасам відбивати напад на їхнє поселення малакських піратів і навіть захопив кількох із них у полон.
Критики Миклухи-Маклая дорікають йому, що він нібито зверхньо ставився до папуасів – швидше як до предмету досліджень, ніж як до людей. Але насправді так само він ставився й до себе. Принаймні, папуаси на нього не ображалися, користуючись його лікарськими послугами та вважаючи "людиною з Місяця".
Неймовірно, але в кінці ХІХ століття були такі регіони й такі люди, що цілком самотня людина могла вести свою зовнішню політику й висувати умови не останнім державам. Таким регіоном був регіон на схід від Індонезії, а такою людиною був Миклуха-Маклай. Він намагався не допустити колонізації "його" берега великими державами того часу – Великою Британією й Німеччиною. Англійці були досвідченими колонізаторами, а німці щойно перед тим нещадно розправилися з дикунами в Південній Африці. Миклуха-Маклай викликав кораблі однієї держави, у листах погрожував європейській державі кораблями іншої, називав себе "володарем і правителем Берега Маклая". І все з метою зберегти "свою" землю. Може, тому, що справжню свою країну він втратив назавжди.
Російські дослідники й досі мляво дорікають Миклухо-Маклаєві, що він "не був відданий престолу". Після того, як йому виповнилося 18 років, він ніколи не приїжджав до Росії більш ніж на 9 місяців, одружився з донькою англійського управителя однієї з австралійських провінцій тощо. Проте, знаючи походження й біографію Миклухи-Маклая, важко було б чекати від нього імперського патріотизму. Особливо після того як російський царат позбавив його батька роботи, й фактично спричинив смерть через його український патріотизм і зв’язки з Тарасом Шевченком, та за це ж позбавив майбутнього мандрівника права на освіту й зробив довічним вигнанцем.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Той, хто навчив папуасів української. Пам’яті Миколи Миклухо-Маклая
Світ:
09072201e.jpg
Ще колоритнішою постаттю, ніж Гоголь, є видатний мандрівник Микола Миклуха-Маклай, чергова річниця народження кого минула 17 липня. Його явне українство не заважало радянській і російській пропаганді вважати Миколу Миклуху-Маклая "найвидатнішим російським мандрівником", назвати його іменем Інститут етнографії академії наук СРСР (нині – Росії) тощо.
Старші читачі пам’ятають пропагандистський радянський фільм "Миклухо-Маклай", де бородатий мужик в лаптях просвіщав папуасів.
Тим часом радянська експедиція, яка у 1971 році відправилася вивчати побут папуасів до "берега Маклая" у Новій Гвінеї, зафіксувала в мові папуасів кілька цікавих слів. Одне з них – "сокира". За 100 років це слово так і не зникло з лексикону папуасів.
Прадід визначного мандрівника Миколи Миклухи-Маклая (1846-1888 роки) Степан Миклуха відзначився тим, що у 1788 році під час російсько-турецької війни 1787-1792 років під час штурму козаками Чорноморського козацького війська, зібраного з колишніх запорожців, першим видерся на мури міста Очакова. За це його родові надали дворянське звання.
Здвоєне прізвище Миклуха-Маклай рід Миклух отримав теж героїчно. Їхній далекий предок під час Визвольної війни українського народу 1648-57 років поріднився з шотландцем. Козак Стародубського полку Грицько Миклуха під час битви під Жовтими Водами у 1648 році захопив у полон шотландського найманця з характерним прізвищем "горянина" Мак-Лай. Перспективи отримати викуп за нього не було жодної: Шотландія далеко, а полякам він не був потрібен. Щоб "добро не пропадало" шотландця Майкла одружили з сестрою Грицька Ганною. На думку більшості істориків, ця сімейна легенда, що побутувала в родині Миклух, є достовірною.
Батько мандрівника Микола Миклуха за свій інженерний талант став головним залізничником Російської імперії – керівником столичного Петербурзького залізничного вокзалу. Проте імперії не вдалося купити його. Батько мандрівника надіслав Тарасові Шевченку в заслання 150 рублів, бажаючи полегшити долю поета. За це Миклуху було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер. За український патріотизм батька та його зв’язки із Шевченком з Петербурзького університету було вигнано майбутнього мандрівника Миклуху–Маклая, який у 18–літньому віці залишив Російську імперію.
Тому Миклуха-Маклай отримав вищу освіту у Німеччині. Після цього він здійснив мандрівки на Канарські острови, у Марокко, на узбережжя Червоного моря, у Філіппіни, Індонезію, Китай, Малакку, Австралію, Океанію, острови Меланезії тощо. Проте найбільшої слави Миклуха-Маклай зажив за фантастично сміливі дослідження північно-східного узбережжя Папуа-Нової Гвінеї, відомого донині як "Берег Маклая".
Папуаси були дуже несумирними дикунами. Та й нині рівень злочинності у Папуа-Новій Гвінеї один з найвищих у світі. Залишитися наодинці (!) добровільно (!) поміж войовничих папуасів, ще й кілька разів поспіль протягом кількох місяців щоразу міг лише самогубець, вважали його колеги-дослідники.
Друзі відзначали в Миклусі-Маклаї надзвичайну холоднокровність в умовах ризику й любов до екстремальних ситуацій. Він ніби піднімався над небезпекою й випробовував і людей, і себе. У своїх спогадах Миклуха-Маклай згадує, як під час його проживання у папуасів слідом за ним почав ходити якийсь вояк папуасів зі списом. Під час візиту до його хатини він у присутності інших папуасів запитав у Миклухи-Маклая: "Якщо вдарити тебе списом, ти помреш?" Відповісти "ні" означало спровокувати його. Сказати "так" – те ж саме, тільки, можливо, швидше. Миклуха-Маклай відповів йому, дивлячись просто в очі й простягуючи списа: "А ти спробуй". Після цього папуас не діставав дурними питаннями нащадка героїв Жовтих Вод і Очакова. Одного разу Миклуха-Маклай допомагав папуасам відбивати напад на їхнє поселення малакських піратів і навіть захопив кількох із них у полон.
Критики Миклухи-Маклая дорікають йому, що він нібито зверхньо ставився до папуасів – швидше як до предмету досліджень, ніж як до людей. Але насправді так само він ставився й до себе. Принаймні, папуаси на нього не ображалися, користуючись його лікарськими послугами та вважаючи "людиною з Місяця".
Неймовірно, але в кінці ХІХ століття були такі регіони й такі люди, що цілком самотня людина могла вести свою зовнішню політику й висувати умови не останнім державам. Таким регіоном був регіон на схід від Індонезії, а такою людиною був Миклуха-Маклай. Він намагався не допустити колонізації "його" берега великими державами того часу – Великою Британією й Німеччиною. Англійці були досвідченими колонізаторами, а німці щойно перед тим нещадно розправилися з дикунами в Південній Африці. Миклуха-Маклай викликав кораблі однієї держави, у листах погрожував європейській державі кораблями іншої, називав себе "володарем і правителем Берега Маклая". І все з метою зберегти "свою" землю. Може, тому, що справжню свою країну він втратив назавжди.
Російські дослідники й досі мляво дорікають Миклухо-Маклаєві, що він "не був відданий престолу". Після того, як йому виповнилося 18 років, він ніколи не приїжджав до Росії більш ніж на 9 місяців, одружився з донькою англійського управителя однієї з австралійських провінцій тощо. Проте, знаючи походження й біографію Миклухи-Маклая, важко було б чекати від нього імперського патріотизму. Особливо після того як російський царат позбавив його батька роботи, й фактично спричинив смерть через його український патріотизм і зв’язки з Тарасом Шевченком, та за це ж позбавив майбутнього мандрівника права на освіту й зробив довічним вигнанцем.
В тему:
Нескорений генерал. Пам’яті Романа Шухевича
«Вождь Богом даний і правдивий». Євген Коновалець
Поет Ідеї і Чину. Пам’яті Олега Ольжича
Постріл. Пам’яті Миколи Лемика
Націоналіст у краватці та салонний революціонер
Василь Вишиваний, він же Вільгельм Франц Габсбург Льотринген
Помер Петро Хмарук - людина-легенда
Згадаймо Квітку Цісик
Пам’яті Богдана Паздерського
Ясний Каганець України
Український патріот Марко Каганець
100 років тому український студент застрелив намісника Галичини
Ветеран УПА Стефанія Яницька. Герої не вмирають!
Війна з саламандрами. Пам’яті Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової-Косач)
Правда, засвідчена кров’ю. Пам’яті Івана Франка
Честь і Слава
Петро Болбочан. Полтавська битва-2, або реванш українців
Герої не вмирають. Про отамана Зеленого і повстанський рух початку 20 ст. на Трипільщині
Козацький чорний ангел (пам’яті Нестора Махна)
Юність Вождя. До 100-річчя Степана Бандери.
Три шляхи (аудіо)
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)