Важливість: 
3
Станіслав Губерначук: про знаки-символи у Аріїв та в Трипільській культурі

Свастику витворили носії Трипільської культури за кілька тисяч років до арійських часів. Ця культура процвітала на українських землях у VІ—ІІІ тис. до н.е. Свастика символізувала у трипільців колообіг Сонця, що усвідомлювався як щастя (свастя по-санскритськи).

Свастіка (свастика) доволі часто зустрічається на посуді трипільських поселень, як, наприклад: Доброводи, Майданецьке, Піщана, Сушківка, Чичеркозівка, Шипинці та ін.

Свастіка у трипільців — то графічно зображені чотири обернені праворуч за ходом Сонця напівдуги, що утворюють хрест. Іноді таких дуг три, рідко — дві.

Простір між тими дугами заповнений зображеннями тотемів: Сонця, Місяця, дерева, тварин, колосків, зерна та ін. Іноді трипільці малювали свастіку із тварин-тотемів (зміїв, кіз), голівки яких обернені праворуч за ходом Сонця, як наприклад, зміїв із поселення Тимкове.

Про часте використання трипільцями знаків-символів Сонця у оздобленні посуду пише дослідник Трипільської культури археолог М. Відейко: «Одноярусні композиції найчастіше складалися із таких елементів, як коло, овали із «променями», відтинки спіралі.

Напрям руху композицій — зліва направо… Таким чином утворюється орнамент, який названий В. Рибаковим «безперервний біг Сонця».

Ось такі зображення Сонця та його колообігу наявні десь у 90–95 % оздоблень трипільського посуду.

Щодо самого колообігу Сонця (свасті), то лише з-поміж оприлюднених археологом Т. Ткачуком 800 замальовок посудин трипільців не менше 200 графічно відтворюють колообіг Сонця — свасті.

Щоб це вам усе повідомити, я проаналізував більше 10 тисяч замальовок посуду трипільців, опублікованих у працях дослідників Трипільської культури О. Кандиби (Ольжича), С. Рижова, Т. Ткачука і кілька тисяч справжніх пам’яток Трипілля, представлених у музейних експозиціях.

Для нашої теми важливо, що усі основні символи-тотеми аріїв збігаються зі знаками-символами тотемів Трипільської культури.

Найчастіші — Сонце, Місяць, вогонь, вода, бик, змія, дерево. Особливо вражає збіг пари: Сонце+Місяць. Сув’язь цих Небесних Світил О. Потебня назвав — шлюб Сонця і Місяця.

У індоарійській «Ріґведі» є навіть «Шлюбний славень», у якому Сонце (Сур’я) виступає нареченою, а Місяць — нареченим: «Сома (Місяць) був нареченим… Савітар (Сонячний Бог) віддав нареченому доньку Сур’ю, яка згодилась на це всією душею».

 Вірування ж трипільців про шлюб Сонця й Місяця знайшли графічне відображення (коло Сонця і серпанок Місяця) у оздобленні їхнього посуду із багатьох поселень: Володимирівка, Липчани, Майданецьке, Незвисько, Раковець, Тальянки та ін.

Про Місяця-Сому розповідається у індоарійській літературі і як про чоловіка 27 Зірниць-доньок Сонячного Бога Дакші. Цей мотив шлюбу Місяця й Зірки віднаходимо ще у часах на тисячі років раніших за арійські.

Сув’язь знаків-символів Зірки й Місяця зустрічається на посуді із поселень Трипільської культури Доброводи, Майданецьке, Тальянки та ін. Та й сам Місяць (серпанок) посідав значне місце у оздобленнях трипільського посуду, наприклад, із поселень Піщана, Сушківка, Томашівка, Чичеркозівка та ін.

Надзвичайно пошанованим тотемом у аріїв був вогонь. Із усіх природних явищ саме вогонь найчастіше оспівується у Ведах. Це пов’язане із віруваннями аріїв, що вогонь на крилах свого полум’я доносив їхні славені та замовляння на Небо до «Набгасад», себто Богів-Небожителів.

Більше того, арії були упевнені, що вогонь (аґні по-санскритськи) привозив із Неба на Землю Богів: «До нас, о чистий світлий Аґні, привези Богів».

 Арії розрізняли вогонь земний та вогонь (тепло) сонячний. У творців Трипільської цивілізації теж віднаходимо графічне зображення цих видів вогню: хрест — сонячний вогонь (Сонце) і навскісний хрест — земний вогонь.

У воді-тотемі арії вбачали світотворчу, очисну, життєдайну і цілющу силу. Так само розцінювали води і носії Трипільської культури, малюючи річкові води (хвилясті лінії) та дощові води (косі краплисті лінії).

Помисли хліборобів-трипільців, звісно, крутилися довкола родючості засіяних нив, тому вони й просили у Неба дощів, малюючи їх на своєму посуді.

За дослідженнями Т. Ткачука і Я. Мельника, знаки-символи дощу зустрічаються в оздобленні трипільського посуду біля 16% від загального числа відомих трипільських знаків.

 Символ тура-бика в українському фольклорі Хв. Вовк пов’язував із сонячним культом і культом плодючості, звертаючи увагу, що в індоарійських Ведах бик також символізував плодючість.

Дійсно, у «Ріґведі» бик символізує чоловіче начало, а корова — жіноче і вони співвідносяться із Небом і Землею: «Я славлю Небо й Землю — двох батьків із прекрасним сім’ям… Між ними рухається чистий Бог Сур’я. Він видоює у строкатої корови і бика… молоко і сім’я». Пошанування бика-тотема проявляється у аріїв і в тому, що більшість Богів наділені епітетом — бик: «Ми не хочемо тебе прогнівити, О Рудро, о бик»; «О Індро, о Аґні,.. ви два бики, залийте себе сомою».

 Я впевнений, «ноги» ведійських порівнянь із биком та коровою проростають ще у часах Трипільської цивілізації. Адже, тур-бик був з-поміж тварин найпопулярнішим тотемом у трипільців. Так, у їхніх ліпленнях тур-бик становить 44,9 % від загального числа усіх ліплених фігурок тварин (дані В. Балабіної).

Щодо «зміїних» ведійсько-трипільських спорідненостей, то чимало дослідників витлумачують трипільські знаки змії як символ доброго змія, охоронця хатнього добра.

А от В. Даниленко і Б. Рибаков розглядають трипільський знак змія як Бога-розпорядника ходом Сонця. Прекрасним підтвердженням таких думок є зображення сонячного колообігу (свастіки) у вигляді чотирьох зміїв (хрест-на-хрест) із оберненими направо за ходом Сонця голівками (поселення Тимкове).

Образи зміїв-нагів доволі часті в індоарійській літературі: вони іноді одружуються на царських доньках, а царі аріїв, буває, беруть у дружини зміючок.

І в творців Трипільської цивілізації, і в аріїв було багато спільного у пошануванні дерева-тотема. Знак-символ дерева на трипільських пам’ятках із окремих поселень, за Т. Ткачуком, становить 16 % від загального числа відомих трипільських знаків.

Про зв’язок аріїв із Трипільською цивілізацією та українськими землями переконливо свідчить те, що арії були споконвічними землеробами. Даними про це прямо таки рясніють сторінки індоарійської літератури. Наприклад, у Ведах відображена щира віра аріїв у існування захисників хліборобських нив — Божеств, Володарів полів.

 Арії уявляли навіть Богами деякі зернові рослини: «Де ми закликаємо тебе, Бога Ячменя, того, хто уважно сприймає наші прохання, підіймись, як Небо! Будь невичерпним, як океан!».

У Ведах прославляються землеробські рослини: пшениця (по-санс критськи — годума), горох (гарену), овес (ява), коноплі (шаня), ячмінь та ін. А ці рослини за тисячі років до появи аріїв у Індії вирощували на українських землях творці Трипільської цивілізації. Про це, зокрема, свідчать віднайдені археологом М. Шмаглієм зерна пшениці та гороху у трипільському поселенні біля нашого села Майданецьке.

Про розвій хліборобства у трипільців свідчить величезне число їхніх виробів зі знаками колосків, зерна. Вони становлять 25 % усіх відомих знаків трипільців (дані археолога Т. Ткачука).

Навіть картини збирання врожаю бачимо на деяких трипільських пам’ятках, як от на посудині із поселення Гребені, на якій графічно відтворені жниці та снопи.

Напрошується висновок, що землеробські уміння аріїв, поетизація ними землеробства іде від Трипільської цивілізації.

Далі на Північ та на Схід від просторів цієї цивілізації наших предків землеробства не існувало, а було збиральництво і мисливство.

 

Придбати книгу "Українська мова і санскрит" та інші видання автора можна ТУТ.

Наші інтереси: 

Вивчати історію, розуміти зв’язки.

Гравець: 
Оксана Колосовська
224

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка