Народний Оглядач

Адміністрація Дональда Трампа серйозно змінила політику національної безпеки США, зосередившись на ворожнечі між країнами замість традиційної антитерористичної боротьби. І це одна з найсерйозніших змін.

Америці дедалі більше доводиться мати справу з глобальним суперництвом з боку «ревізіоністських» країн, таких як Росія, Китай, Іран і КНДР. Щоб впоратися з ними, деякі американські політики наголошують на необхідності розвивати бойові можливості країни, щоб перемогти у вірогідних ядерних чи звичайний війнах проти цих чотирьох країн, якщо політика стримування не спрацює. Про це на сторінках National Interest пише директор проекту дослідження міжнародних загроз Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) Сет Джонс.

Він вказує, що нова американська доктрина національної безпеки стверджує: «Найкращий спосіб не допустити війну – готуватися до війни. Для цього потрібен змагальний підхід до розбудови сил і послідовне, багаторічне інвестування у відновлення боєздатності і нарощення летальної сили».

Автор визнає, що у Вашингтона є переконливі причини зосередитися на балансуванні сил з глобальними і регіональними ворогами. «Однак, було б помилкою вважати, що майбутні конфлікти будуть звичайними чи ядерними. Вони такими не будуть», - наголошує автор.

США лишаються найбільш потужною військовою силою у світі з суттєвою перевагою над будь-якою іншою країною. Для Росії, Ірану, КНДР чи й навіть Китаю війна із застосуванням звичайного чи ядерного озброєння була б надто ризикованою і дорогою.

Однак, американський досвід у Афганістані і Іраку вказує на те, що армія США більш уразлива, коли їй доводиться мати справу з ворогом, який покладається на нерегулярні стратегії, операції і тактики. Ця реальність вказує на те, що протистояння між США і її головними ворогами буде вестися не звичайними, а нерегулярними військовими силами.

Росія найбільш вірогідно продовжить фокусуватися на наборі відкритих і таємних операцій: від підтримки маріонеток в Україні, Сирії і, вірогідно, в Балтії до інформаційних військових тактик. Іран може спробувати розширити свій вплив за рахунок підконтрольних бойовиків в Лівані, Сирії, Іраку, Ємені, Афганістані і Бахрейні замість того, щоб нарощувати сили на суші, в небі і на морі, сподіваючись здобути перемогу над армією США.

Китай вже поширює свій вплив у Тихоокеанському регіоні, використовуючи економічну силу, проводячи складну інформаційну кампанію і використовуючи інші «сірі» тактики, щоб посягати на острови.

Навіть КНДР найвірогідніше буде розвивати сили для військових спецоперацій і нарощувати кіберможливості. 

Майбутні конфлікти проти нерегулярних сил будуть вимагати від США підготовки до протистояння проти чотирьох головних суперників не прямо, застосовуючи свої дивізії, авіаносці і стратегічні бомбардувальники, а через державних і недержавних партнерів, кіберзасоби, а також через приховані інформаційні кампанії.

На даний момент США не готові вести війни нерегулярними силами. Це не означає, що Америці не потрібно бути готовою до ядерної і звичайної війни. Але такі конфлікти маловірогідні з двох причин.

По-перше, США лишаються домінуючою військовою силою на планеті. Їхній оборонний бюджет в рази більший, ніж сумарні військові витрати 11 країн, армії яких за можливостями стоять після американської. Більш важливо те, що сила американської армії на землі, в небі, в морі, в космосі і кіберпросторі дуже грізна. Для Росії, Ірану, КНДР чи Китаю ядерна чи неядерна війна проти США буде дуже ризикованою. Звісно, Пекін активно скорочує прірву між своїми і американськими військовими можливостями, розробляючи більш точні ракети, посилюючи протиповітряну оборону, збільшуючи арсенал винищувачів четвертого покоління і демонструючи проекцію сили в морі. Не варто забувати і про солідний китайський ядерний арсенал, в якому є твердопаливні балістичні міжконтинентальні ракети DF-41. Однак, американська сила досі переважає.

По-друге, ціна звичайної чи ядерної війни проти Америки буде приголомшливою. За останні кілька років уряд США і незалежні аналітичні центри прораховували можливі сценарії війни: з Росією у Балтії, з Китаєм на Тайвані і в Південно-Китайському морі, з Іраном на Близькому Сході і КНДР на Корейському півострові. Результати були здебільшого похмурі.

У більшості випадків експерти робили висновок, що війна може призвести до загибелі сотень тисяч військових і цивільних, до спалаху внутрішніх заворушень, економічної шкоди на мільярди доларів і обвалу світової економіки. Якщо ж звичайні конфлікти переростуть в ядерні, тоді кількість жертв доведеться рахувати мільйонами. Шкода для довкілля буде колосальною, а фінансові глобальні втрати будуть немислимими.

В разі війни між США і Китаєм, китайський ВВП впаде на 25-35%, у той час як американський – на 5-10%, згідно з підрахунками RAND.

Оцінки сценаріїв війни між НАТО і Росією у країнах Балтії вказали на високу вірогідність, що звичайний конфлікт може привести до застосування тактичного ядерного озброєння. В такому разі кількість жертв буде вимірюватися мільйонами, а руйнації будуть нищівними.

Всі ці небажані наслідки змушують Вашингтон, Москву, Пекін, Тегеран і навіть Пхеньян утримуватися від агресивних військових випадів. Подібна ситуація панувала у світі в часи Холодної війни. Тоді це змушувало Москву і Вашингтон виражати ворожнечу лише у формі нерегулярних опосередкованих конфліктів.

Автор наголошує, що історія Холодної війни може дати корисний урок, як стримати ядерних суперників і боротися проти «зелених чоловічків».