Нещодавно редакція чернівецької газети “Час” отримала примірник книги віршів, виданої минулого року в італійському місті Бреша. Книга “Думки” (“Piccole ballate”) – це збірка віршів українських жінок, які відчули в собі потяг до поезії, опинившись далеко від дому, в чужій їм країні Італії.
“Писати вірші – то є для нас справа майже звичайна, це є частиною нашої культури, - зазначає упорядник збірки пані Ольга Вдовиченко. – Знімаємо напруження співаючи, читаючи, розмовляючи, пишучи. І оскільки риси характеру помітніші в надзвичайних обставинах, не дивно, що в Італії багато наших жінок зробилося поетесами. І що віднайшли в собі музику, щоб висловити, що відчуває жінка, яка роками не бачить власної хати і власної сім’ї”. У збірку ввійшли також переклади цих українських віршів італійською мовою – фахівці вважають, що пані Вдовиченко з синьйорою Дельфіні Луізіані вдалося не просто перекласти тексти, а створити міст між двома мовами. “Найглибше почуття народжується з ностальгії за далеким містом, селом, що поєднується з сумом очікування того дня, коли буде можливо повернутися назавжди…” – підкреслює в заключному слові письменник Інізеро Кремаскі.
Мабуть, було б краще, щоб не було цієї ностальгії і цих найглибших почуттів, щоб не було розлучених з дітьми батьків і матерів, щоб не розбивалися сім’ї і не поверталися іноді наші люди додому в цинковій труні. І щоб не були змушені українки писати таких творів, які склали збірку “Думки” (деякі вірші з неї ми сьогодні друкуємо), а українці – таких віршів до редакції, як пан Василь Баранець (його твір також публікуємо). Але є цей сум і цей біль. А розділений біль – уже лише половина болю. Тому журімося з тими, хто журиться, і поділяймо надію тих, хто сподівається. Нехай помагає їм Бог.
ДО ГЕОРГІЯ
Для тебе баба Оля – то наче мрія: десь існує.
– Де баба живе? – питає тебе тато.
“Там, в телефоні!”
Для мене твої чотири роки
життя – все твоє
Життя! – то є книжечка
з фотографій: показує,
як ти ростеш.
Та не дає відчути,
як пахне твоє
волосся, не дозволяє
пригорнути тебе до
Серця… Кожна подряпинка
на твоїх колінах,
Що не загоїла тобі
поцілунком, кожна
Колискова, що тобі
не проспівала – то
Глибокий рубець
на моїй душі.
…Для тебе баба Оля –
наче Дід Мороз:
“Існує, бо шле подарунки!”
– Існує де?
“Там. Далеко, далеко”.
Занадто…
Ната СТРАНЬЄРА
* * *
ВІКНО І НІЧ
Вікно і ніч. І зорі оксамитні.
Безмежний світ, і в ньому
я гублюсь.
Твої листи вже вкотре
перечитую,
Твої листи… Ні, я на них
молюсь.
“Кохана, здрастуй! Люба,
до побачення.
…Я вдячний долі,
що тебе знайшов…”
Крізь призму літ
я в цих листах побачила
Твою святу і неземну любов.
І хай за все ціну
високу сплачено,
Я знаю, ти промовиш
знов і знов:
“Кохана, здрастуй!
Люба, до побачення.
Я вдячний долі,
що тебе знайшов”.
Ольга МОКРІЙ
* * *
Дивлюсь навколо я і бачу
Зелений рай.
Не брешу, чесне слово,
Не віриш – приїжджай.
І люди тут привітні,
І літо цілий рік,
Проблеми ледь помітні…
Ось так би жити вік!
Та я, мов тіло без душі,
По Португалії блукаю,
Не маю щастя в цій красі
Й постійно сам себе питаю:
Чому я тут, чому не вдома?
Чому не бачу я сім’ю?
Чому важка нелюдська втома
На серці в мене в цім раю?
А Португалія цвіте
І евкаліптом пахне,
Та це не те, це всім чуже.
Мене додому тягне –
На Буковину, в Чернівці.
Пройтися по Проспекту,
Обняти жінку і дітей –
Й як кажуть, можна й вмерти…
Все ніби є: робота, гроші,
“Стограм” щодня, харчі хороші,
Але життя нема…
Бо не живу я – я страждаю,
Я португалів піднімаю,
Доляри кляті заробляю.
Я маю жінку і дітей –
І маю, і не маю…
А вдома внуки підростають.
І не обнять, не пригорнуть,
Батьки старенькі помирають,
Й не провести в останню путь.
Пішов би пішки на Вкраїну,
Не брешу, свідок Бог!
Все так, як є, сьогодні б кинув,
Якби я знав, що на Вкраїні
Я можу жити, як людина,
Що можу жить – не існувати,
І милостині не чекати,
І в рот панам не заглядати.
Караюсь, мучусь, та не каюсь,
Бо знаю: жде мене сім’я,
І України не зрікаюсь,
Як деякі (Бог їм суддя),
Бо Українець я!
О Боже, дай мені ще сили,
А про здоров’я вже мовчу.
В думках додому я лечу,
І хоч все важче з кожним днем,
Й на серці важка втома, -
Чекайте, рідні, ви мене.
Я скоро буду вдома!
Василь БАРАНЕЦЬ працюю сервентом (різноробочим) у Португалії
Війна з Мордором – це наш Великий Потоп. Порятунком буде новий світогляд, народна держава-мережа та передові технології. Штучний інтелект став небезпечним конем без кучера, який виходить з-під...
Розділений біль
Світ:
04022702s.JPG
Мабуть, було б краще, щоб не було цієї ностальгії і цих найглибших почуттів, щоб не було розлучених з дітьми батьків і матерів, щоб не розбивалися сім’ї і не поверталися іноді наші люди додому в цинковій труні. І щоб не були змушені українки писати таких творів, які склали збірку “Думки” (деякі вірші з неї ми сьогодні друкуємо), а українці – таких віршів до редакції, як пан Василь Баранець (його твір також публікуємо). Але є цей сум і цей біль. А розділений біль – уже лише половина болю. Тому журімося з тими, хто журиться, і поділяймо надію тих, хто сподівається. Нехай помагає їм Бог.
ДО ГЕОРГІЯ
Для тебе баба Оля – то наче мрія: десь існує.
– Де баба живе? – питає тебе тато.
“Там, в телефоні!”
Для мене твої чотири роки
життя – все твоє
Життя! – то є книжечка
з фотографій: показує,
як ти ростеш.
Та не дає відчути,
як пахне твоє
волосся, не дозволяє
пригорнути тебе до
Серця… Кожна подряпинка
на твоїх колінах,
Що не загоїла тобі
поцілунком, кожна
Колискова, що тобі
не проспівала – то
Глибокий рубець
на моїй душі.
…Для тебе баба Оля –
наче Дід Мороз:
“Існує, бо шле подарунки!”
– Існує де?
“Там. Далеко, далеко”.
Занадто…
Ната СТРАНЬЄРА
* * *
ВІКНО І НІЧ
Вікно і ніч. І зорі оксамитні.
Безмежний світ, і в ньому
я гублюсь.
Твої листи вже вкотре
перечитую,
Твої листи… Ні, я на них
молюсь.
“Кохана, здрастуй! Люба,
до побачення.
…Я вдячний долі,
що тебе знайшов…”
Крізь призму літ
я в цих листах побачила
Твою святу і неземну любов.
І хай за все ціну
високу сплачено,
Я знаю, ти промовиш
знов і знов:
“Кохана, здрастуй!
Люба, до побачення.
Я вдячний долі,
що тебе знайшов”.
Ольга МОКРІЙ
* * *
Дивлюсь навколо я і бачу
Зелений рай.
Не брешу, чесне слово,
Не віриш – приїжджай.
І люди тут привітні,
І літо цілий рік,
Проблеми ледь помітні…
Ось так би жити вік!
Та я, мов тіло без душі,
По Португалії блукаю,
Не маю щастя в цій красі
Й постійно сам себе питаю:
Чому я тут, чому не вдома?
Чому не бачу я сім’ю?
Чому важка нелюдська втома
На серці в мене в цім раю?
А Португалія цвіте
І евкаліптом пахне,
Та це не те, це всім чуже.
Мене додому тягне –
На Буковину, в Чернівці.
Пройтися по Проспекту,
Обняти жінку і дітей –
Й як кажуть, можна й вмерти…
Все ніби є: робота, гроші,
“Стограм” щодня, харчі хороші,
Але життя нема…
Бо не живу я – я страждаю,
Я португалів піднімаю,
Доляри кляті заробляю.
Я маю жінку і дітей –
І маю, і не маю…
А вдома внуки підростають.
І не обнять, не пригорнуть,
Батьки старенькі помирають,
Й не провести в останню путь.
Пішов би пішки на Вкраїну,
Не брешу, свідок Бог!
Все так, як є, сьогодні б кинув,
Якби я знав, що на Вкраїні
Я можу жити, як людина,
Що можу жить – не існувати,
І милостині не чекати,
І в рот панам не заглядати.
Караюсь, мучусь, та не каюсь,
Бо знаю: жде мене сім’я,
І України не зрікаюсь,
Як деякі (Бог їм суддя),
Бо Українець я!
О Боже, дай мені ще сили,
А про здоров’я вже мовчу.
В думках додому я лечу,
І хоч все важче з кожним днем,
Й на серці важка втома, -
Чекайте, рідні, ви мене.
Я скоро буду вдома!
Василь БАРАНЕЦЬ
працюю сервентом (різноробочим) у Португалії
----------------------------------------------------
В тему:
Четверта хвиля в Італії
Закінчено зйомки фільму про українських заробітчан в країнах Європи
Від сьогодні українські заробітчани в Португалії матимуть соціальний захист
Газета “Міст” для українців Іспанії та Португалії
Ющенко в турі Європою – підтримка “четвертої хвилі” української міґрації
Володимир Литвин зустрівся з послом Італії
Стратегія Четвертої хвилі
Феномен Четвертої хвилі
Зверніть увагу
Ельфійське пробудження – єдиний шанс врятуватися від бунту психопатів та штучного інтелекту (подкаст)