Дитинство - особливий час нашого життя. Це час перших кроків у пізнанні світу і самих себе. Час формування самооцінки і стосунків з людьми. І важливе значення у цих процесах мають стосунки з батьками, які впливають на подальший сценарій життя. Про це, а також про те, чи справді усі наші психологічні проблеми пов’язані із дитинством, розповіла психолог Анна Катрук.
- Пані Анно, які б ви дали загальні поради батькам щодо виховання дитини, коли краще починати?
- Коли Сухомлинського запитали: «Нашій дитині півроку, з якого віку виховувати?», він відповів: «Ви запізнилися рівно на півроку». Власне, виховання починається із усвідомлення батьківства, коли сім’я перебудовується на новий лад. Бажана дитина зростає у гармонійному середовищі. І що б ми їй не говорили – вона робитиме так, як діємо ми і наслідуватиме нас, щоб зрозуміти, як жити у світі. Тому виховання зводиться до самовиховання батьків.
Навіть якщо мама із татом втомлені, слід завжди проговорювати й пояснювати свої найдрібніші кроки, прививаючи наснагу до навчання і роботи. «Я полежу на дивані, а ти роби уроки» - так не вийде.
- У одних вседозволеність, в інших - тотальний контроль…
- Повинен бути баланс, адже у крайнощів свої наслідки. Заборони мають місце, але нехай з’являються потроху. Найголовніша з них стосується безпеки. До трьох років практично немає сенсу пояснювати, чому, наприклад не можна торкатися розетки – дитина не усвідомлює наслідкового зв’язку. Тут задача батьків у безпечному просторі.
Вже після трьох років можна знайомити з правилами: що доречно, а що ні. Наприклад, веселощі удень – це добре, а після десятої вечора – недоречні, адже заважають іншим. Відтак дитина розуміє, що навколо є люди, з на яких треба зважати. «Мої права закінчуються там, де починаються права іншої людини». Так само ми вчимо й дитину відчувати і відстоювати власні психологічні межі.
Абсолютне виховання без заборон – наче темне приміщення без стін, де ти не знаєш, куди рухатися у пошуках виходу, бо не відчуваєш опори у вигляді межі. Вседозволеність викликає несвідому тривогу, адже дитина не знає, де буде небезпека. І навпаки: надмірні заборони – це тісні стіни, які «душать».
- Як впливають так звані подвійні стандарти, коли вдома дитині кажуть одне, а на загал - інше, побоюючись осуду людей?
- Виникає плутанина у голові – це найпростіший варіант. Найгірший – розшарування психіки. Виходить, заборона - не опора, і слова батьків нічого не варті. Опинившись сам на сам з проблемою, дитина не знає, що робити.
Це стосується і ситуацій, коли мама каже одне, тато – друге, бабуся – третє. Варто мати хоча б п’ять «залізних» правил для всіх. При незручній ситуації на людях краще сказати: «Ми поговоримо вдома», але не ламати закладене.
- Як авторитет батьків впливає на виховання?
- Доведено вченими: наскільки гармонійні стосунки у батьків, настільки дитині навіть вчитися легше.
Причиною дизлексії (порушення здатності навчатися письму і читанню – авт.) може бути відсутність гарного контакту між батьками. Як дитина зможе зв’язувати букви, якщо не має прикладу гарних зв’язків. Діти емоційне тло краще відчувають, ніж слова.
Батьківський авторитет важливий, щоб у житті було менше плутанини. Батько каже: «Не пали!», а сам бере цигарку. Отут і внутрішній конфлікт, тож виходить, кому вірити у цьому житті? Так само не слід обманювати: обіцяєте кудись піти – йдіть. Треба виконувати обіцянки.
- Як впливає гіперопіка?
- Дитина може не навчитися робити щось сама. А з роками піклування перетвориться на тотальний контроль. Бажано давати простір і можливість дитині побути самій. Якщо захопилася грою – не чіпайте її в той момент. Краще не відштовхуйте, коли попросить погратися.
- Як зупинити істерики і маніпуляції?
- Якщо йдеться про бажання у цю ж секунду, можливо, дитина не впевнена, що колись іще це отримає: їй вже обіцяли і не виконали. Або ж казали «ні», а після криків піддалися. Спокійно поясніть, що покупка буде, але згодом, зараз не запланована.
Перед походом у магазин скажіть, що просто подивитеся на іграшки, сфотографуєте, буде час подумати. При істериках на людях батьки часто йдуть на поступки, бо соромно. Але варто раз пережити цей сором.
Ви завжди відчуєте внутрішньо, це потреба чи маніпуляція. Адже з часом все погіршуватиметься, і у підлітковому віці може дійти до погроз суїцидом – через те, що колись на рівні машинки батьки це допустили.
Під час істерик важливо «дожимати» до кінця, але у межах розумного. У сучасних дітей багато спокус, змалечку вони дивляться канали з рекламою іграшок, не усвідомлюючи, що для когось це заробіток. У три-п’ять років це не поясниш, а вже у сім років, коли формуються причинно-наслідкові зв'язки, можна говорити на рівні. Також дитині корисно мати свою скарбничку для заощаджень на іграшки.
- Як ставитеся до раннього розвитку?
- Процес має бути природнім – за рахунок розвитку органів відчуттів. Це споглядання, аналіз, розмова, розвиток дрібної моторики через ліпку, малювання, вирізання. Я проти завчання слів за картинками. А за те, щоб батьки робили щось з дітьми разом, пізнавали разом цей світ. Помацати, понюхати, спробувати на смак – ось ідеальний розвиток у ранньому віці.
Якщо батькам важливіше показати іншим, що вже вміє їх дитина - значить, це не розвиток, а плекання власних амбіцій. Навіть у тій же методиці Домана сказано: не перевіряйте, а просто робіть. Пишайтеся дітьми, але не самостверджуйтеся за їх рахунок.
- Як ставитеся до впливу сучасних гаджетів на дитину?
- Я теж мама, і розумію, що це дуже зручно батькам. Тобі після роботи треба щось приготувати, тож так зручно: натиснула кнопку, і дитина зайнята. А потім це переходить у звичку. Тому як тільки ви можете приділити увагу дитині, робіть це. Чим вона менша, тим важливіше спілкування з батьками. Це для неї має більше значення, ніж гаджет.
Справа у нашій втомі, небажанні або невмінні. Знайдіть «свою» гру, у яку зможете гратися разом. Навіть посуд разом помийте чи речі складіть. Спільні справи повинні бути приємні обом, не через силу. Чим більше здорових ендорфінів від свіжого повітря, прогулянок і спільних ігор – тим менша потреба у телефонах і планшетах.
- Як допомогти дитині пережити стреси?
- Любити, підтримувати, обіймати, розпитувати про все. Стрес може бути навіть тому, що мама запізнилася. Поясніть, чому затримались на роботі. І не ставте блок на почуття: не кажіть «хлопчики не плачуть», не принижуйте – дитина має право на емоції.
- Які особливості виховання у неповних сім’ях?
- Якщо батьки розійшлися, але залишились партнерами і продовжують грамотно спілкуватися, для дитини така криза мине легше. А згодом вона отримає нове спілкування з іншими людьми, якщо батьки створять нові сім’ї. Перш за все треба самим дорослим пережити стрес, щоб не зриватися на дитині. І пояснювати, що вони її люблять, і дитина не винна, бо це життя, і так буває.
Намагайтеся не обливати брудом один одного, адже так ви відштовхуєте від себе в дитині ту частину, яка в ній є від батька або матері.
- А як щодо підліткової кризи?
- Все одно всі мають пройти через це. Авторитет батьків знеціниться на цей період, тож варто до того мати гарний контакт. У підлітковому віці діти ніби «кувалдою» розбивають внутрішній світ, закладений батьками по «цеглині». Розглядають кожну з «цеглин» окремо і перевіряють, чи згодні зі сказаним раніше. Якщо з чимось погодяться, не чекайте подяки, але й не впадайте у відчай. Можливо, через 20 років вам діти подякують за все. Деякі цеглинки викинуться, адже це не їх уявлення про світ.
Нехай це станеться у підлітковому віці, ніж через довгі роки. Життя не любить «хвостів» і «перездача» настане обов’язково. Якщо не дати протестувати в 15, то людина зробить це в 30, але більш болісно.
Головне для батьків підлітка – зберегти довіру, щоб потім бути почутими. Доречною стане фраза: «Я знаю, ти обереш найкраще рішення, я просто висловлюю точку зору». І повірте, дитина цілком може обрати ненав’язливу думку, тільки не псуйте потім все словами «Я ж казала»!».
Авторитет у підлітка належить не батькам, а друзям. Контролювати коло спілкування реально лише у дитячому віці, підліток же у разі заборони все приховуватиме. Цікавтеся, розпитуйте про друзів, чим вони займаються.
Якщо ж дитина потрапила в погану компанію, таким чином вона «розмиває береги» - це один з видів протесту, якщо батьки не дали більше свободи. Значить, проблема у сім’ї. В даному разі зелене волосся з пірсінгом як метод самовираження - кращі за погану компанію.
Багато батьків намагаються весь час дитини зайняти гуртками і секціями, а насправді в неї в голові одна думка: як звідти втекти. Вона навіть не усвідомлює, що дає їй та компанія, куди вона так прагне. Тут уже потрібна допомога психолога – головне, нічого не пропустити. Існує велика ймовірність піти «по кривій дорозі» саме у такому віці.
- Якщо виникають конфліктні ситуації у школі, чи варто втручатися батькам?
- Якщо діти побилися раз, а потім потисли один одному руку, втручання зайве – так буває. Але якщо йдеться про цькування і відчуття себе жертвою, не виключено, що це дитина могла перенести із сім’ї, де не знала, як захиститися, де не змогла протистояти сімейним проблемам. Здорова, повноцінна особистість будь-якого віку на закиди однолітків скаже просто «Я цього не хочу», розвернеться і піде.
Якщо ж є цькування, батькам не треба одразу бігти до школи, адже це лише підбурить «ворогів». Спробуйте розговорити дитину, поясніть, що кривдник насправді в душі дуже слабкий і таким чином самостверджується за рахунок сили і підбурення компанії. Можливо, це такий прояв заздрощів. Впевнені у собі люди так не поводяться.
Треба змінити страх на жалість і зневагу до кривдника, спробувати знайти його слабке місце. Навіть пожаліти його, а потім довести ситуацію до обурення: «Чому це за рахунок мене мають самостверджуватися?»
Якщо батькам вдасться так трансформувати почуття - психотерапія проведена, і дитина вже зможе дати відсіч.
Ще один метод боротьби із складнощами: ведення щоденника з описом ситуацій на одній сторінці і з бажаним сценарієм й відповідями на іншій. Варто уявити себе героєм кіно чи зіркою, яка б по-іншому вчинила у ситуації, достатньо кількох списаних сторінок, і в реальності дитина уже вміє відстояти себе. Такі випадки на практиці в мене були.
- Чи справді всі наші проблеми родом з дитинства?
- І так, і ні. Так, тому що наша особистість формується, в тому числі, і від наших травм, від того, як ми їх пережили протягом життя.
Наш характер – візерунок із шрамів на тілі душі. Але тільки ми вирішуємо, це зламає нас, чи саме завдяки йому ми такі, які є.
Чудово, коли усвідомлюєш, що кожна ситуація тебе чомусь навчила. Неможливо зробити дитинство ідеальним.
Не треба впадати у тотальне почуття провини, якщо щось не виходить. Живіть зараз і усвідомлюйте, що минуле теж для чогось було.
Наші інтереси:
Діти - наше майбутнє. Англійська приказка каже: "Не варто перевиховувати дітей – це вам все-одно не вдасться. Просто займіться собою, а діти обов'язково повторять все за вами."
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Психологія родом із дитинства
Світ:
Спецтема:
Дитинство - особливий час нашого життя. Це час перших кроків у пізнанні світу і самих себе. Час формування самооцінки і стосунків з людьми. І важливе значення у цих процесах мають стосунки з батьками, які впливають на подальший сценарій життя. Про це, а також про те, чи справді усі наші психологічні проблеми пов’язані із дитинством, розповіла психолог Анна Катрук.
katruk.jpg
- Пані Анно, які б ви дали загальні поради батькам щодо виховання дитини, коли краще починати?
- Коли Сухомлинського запитали: «Нашій дитині півроку, з якого віку виховувати?», він відповів: «Ви запізнилися рівно на півроку». Власне, виховання починається із усвідомлення батьківства, коли сім’я перебудовується на новий лад. Бажана дитина зростає у гармонійному середовищі. І що б ми їй не говорили – вона робитиме так, як діємо ми і наслідуватиме нас, щоб зрозуміти, як жити у світі. Тому виховання зводиться до самовиховання батьків.
Навіть якщо мама із татом втомлені, слід завжди проговорювати й пояснювати свої найдрібніші кроки, прививаючи наснагу до навчання і роботи. «Я полежу на дивані, а ти роби уроки» - так не вийде.
- У одних вседозволеність, в інших - тотальний контроль…
- Повинен бути баланс, адже у крайнощів свої наслідки. Заборони мають місце, але нехай з’являються потроху. Найголовніша з них стосується безпеки. До трьох років практично немає сенсу пояснювати, чому, наприклад не можна торкатися розетки – дитина не усвідомлює наслідкового зв’язку. Тут задача батьків у безпечному просторі.
Вже після трьох років можна знайомити з правилами: що доречно, а що ні. Наприклад, веселощі удень – це добре, а після десятої вечора – недоречні, адже заважають іншим. Відтак дитина розуміє, що навколо є люди, з на яких треба зважати. «Мої права закінчуються там, де починаються права іншої людини». Так само ми вчимо й дитину відчувати і відстоювати власні психологічні межі.
Абсолютне виховання без заборон – наче темне приміщення без стін, де ти не знаєш, куди рухатися у пошуках виходу, бо не відчуваєш опори у вигляді межі. Вседозволеність викликає несвідому тривогу, адже дитина не знає, де буде небезпека. І навпаки: надмірні заборони – це тісні стіни, які «душать».
- Як впливають так звані подвійні стандарти, коли вдома дитині кажуть одне, а на загал - інше, побоюючись осуду людей?
- Виникає плутанина у голові – це найпростіший варіант. Найгірший – розшарування психіки. Виходить, заборона - не опора, і слова батьків нічого не варті. Опинившись сам на сам з проблемою, дитина не знає, що робити.
Це стосується і ситуацій, коли мама каже одне, тато – друге, бабуся – третє. Варто мати хоча б п’ять «залізних» правил для всіх. При незручній ситуації на людях краще сказати: «Ми поговоримо вдома», але не ламати закладене.
- Як авторитет батьків впливає на виховання?
- Доведено вченими: наскільки гармонійні стосунки у батьків, настільки дитині навіть вчитися легше.
Причиною дизлексії (порушення здатності навчатися письму і читанню – авт.) може бути відсутність гарного контакту між батьками. Як дитина зможе зв’язувати букви, якщо не має прикладу гарних зв’язків. Діти емоційне тло краще відчувають, ніж слова.
Батьківський авторитет важливий, щоб у житті було менше плутанини. Батько каже: «Не пали!», а сам бере цигарку. Отут і внутрішній конфлікт, тож виходить, кому вірити у цьому житті? Так само не слід обманювати: обіцяєте кудись піти – йдіть. Треба виконувати обіцянки.
- Як впливає гіперопіка?
- Дитина може не навчитися робити щось сама. А з роками піклування перетвориться на тотальний контроль. Бажано давати простір і можливість дитині побути самій. Якщо захопилася грою – не чіпайте її в той момент. Краще не відштовхуйте, коли попросить погратися.
- Як зупинити істерики і маніпуляції?
- Якщо йдеться про бажання у цю ж секунду, можливо, дитина не впевнена, що колись іще це отримає: їй вже обіцяли і не виконали. Або ж казали «ні», а після криків піддалися. Спокійно поясніть, що покупка буде, але згодом, зараз не запланована.
Перед походом у магазин скажіть, що просто подивитеся на іграшки, сфотографуєте, буде час подумати. При істериках на людях батьки часто йдуть на поступки, бо соромно. Але варто раз пережити цей сором.
Ви завжди відчуєте внутрішньо, це потреба чи маніпуляція. Адже з часом все погіршуватиметься, і у підлітковому віці може дійти до погроз суїцидом – через те, що колись на рівні машинки батьки це допустили.
Під час істерик важливо «дожимати» до кінця, але у межах розумного. У сучасних дітей багато спокус, змалечку вони дивляться канали з рекламою іграшок, не усвідомлюючи, що для когось це заробіток. У три-п’ять років це не поясниш, а вже у сім років, коли формуються причинно-наслідкові зв'язки, можна говорити на рівні. Також дитині корисно мати свою скарбничку для заощаджень на іграшки.
- Як ставитеся до раннього розвитку?
- Процес має бути природнім – за рахунок розвитку органів відчуттів. Це споглядання, аналіз, розмова, розвиток дрібної моторики через ліпку, малювання, вирізання. Я проти завчання слів за картинками. А за те, щоб батьки робили щось з дітьми разом, пізнавали разом цей світ. Помацати, понюхати, спробувати на смак – ось ідеальний розвиток у ранньому віці.
Якщо батькам важливіше показати іншим, що вже вміє їх дитина - значить, це не розвиток, а плекання власних амбіцій. Навіть у тій же методиці Домана сказано: не перевіряйте, а просто робіть. Пишайтеся дітьми, але не самостверджуйтеся за їх рахунок.
- Як ставитеся до впливу сучасних гаджетів на дитину?
- Я теж мама, і розумію, що це дуже зручно батькам. Тобі після роботи треба щось приготувати, тож так зручно: натиснула кнопку, і дитина зайнята. А потім це переходить у звичку. Тому як тільки ви можете приділити увагу дитині, робіть це. Чим вона менша, тим важливіше спілкування з батьками. Це для неї має більше значення, ніж гаджет.
Справа у нашій втомі, небажанні або невмінні. Знайдіть «свою» гру, у яку зможете гратися разом. Навіть посуд разом помийте чи речі складіть. Спільні справи повинні бути приємні обом, не через силу. Чим більше здорових ендорфінів від свіжого повітря, прогулянок і спільних ігор – тим менша потреба у телефонах і планшетах.
- Як допомогти дитині пережити стреси?
- Любити, підтримувати, обіймати, розпитувати про все. Стрес може бути навіть тому, що мама запізнилася. Поясніть, чому затримались на роботі. І не ставте блок на почуття: не кажіть «хлопчики не плачуть», не принижуйте – дитина має право на емоції.
- Які особливості виховання у неповних сім’ях?
- Якщо батьки розійшлися, але залишились партнерами і продовжують грамотно спілкуватися, для дитини така криза мине легше. А згодом вона отримає нове спілкування з іншими людьми, якщо батьки створять нові сім’ї. Перш за все треба самим дорослим пережити стрес, щоб не зриватися на дитині. І пояснювати, що вони її люблять, і дитина не винна, бо це життя, і так буває.
Намагайтеся не обливати брудом один одного, адже так ви відштовхуєте від себе в дитині ту частину, яка в ній є від батька або матері.
- А як щодо підліткової кризи?
- Все одно всі мають пройти через це. Авторитет батьків знеціниться на цей період, тож варто до того мати гарний контакт. У підлітковому віці діти ніби «кувалдою» розбивають внутрішній світ, закладений батьками по «цеглині». Розглядають кожну з «цеглин» окремо і перевіряють, чи згодні зі сказаним раніше. Якщо з чимось погодяться, не чекайте подяки, але й не впадайте у відчай. Можливо, через 20 років вам діти подякують за все. Деякі цеглинки викинуться, адже це не їх уявлення про світ.
Нехай це станеться у підлітковому віці, ніж через довгі роки. Життя не любить «хвостів» і «перездача» настане обов’язково. Якщо не дати протестувати в 15, то людина зробить це в 30, але більш болісно.
Головне для батьків підлітка – зберегти довіру, щоб потім бути почутими. Доречною стане фраза: «Я знаю, ти обереш найкраще рішення, я просто висловлюю точку зору». І повірте, дитина цілком може обрати ненав’язливу думку, тільки не псуйте потім все словами «Я ж казала»!».
Авторитет у підлітка належить не батькам, а друзям. Контролювати коло спілкування реально лише у дитячому віці, підліток же у разі заборони все приховуватиме. Цікавтеся, розпитуйте про друзів, чим вони займаються.
Якщо ж дитина потрапила в погану компанію, таким чином вона «розмиває береги» - це один з видів протесту, якщо батьки не дали більше свободи. Значить, проблема у сім’ї. В даному разі зелене волосся з пірсінгом як метод самовираження - кращі за погану компанію.
Багато батьків намагаються весь час дитини зайняти гуртками і секціями, а насправді в неї в голові одна думка: як звідти втекти. Вона навіть не усвідомлює, що дає їй та компанія, куди вона так прагне. Тут уже потрібна допомога психолога – головне, нічого не пропустити. Існує велика ймовірність піти «по кривій дорозі» саме у такому віці.
- Якщо виникають конфліктні ситуації у школі, чи варто втручатися батькам?
- Якщо діти побилися раз, а потім потисли один одному руку, втручання зайве – так буває. Але якщо йдеться про цькування і відчуття себе жертвою, не виключено, що це дитина могла перенести із сім’ї, де не знала, як захиститися, де не змогла протистояти сімейним проблемам. Здорова, повноцінна особистість будь-якого віку на закиди однолітків скаже просто «Я цього не хочу», розвернеться і піде.
Якщо ж є цькування, батькам не треба одразу бігти до школи, адже це лише підбурить «ворогів». Спробуйте розговорити дитину, поясніть, що кривдник насправді в душі дуже слабкий і таким чином самостверджується за рахунок сили і підбурення компанії. Можливо, це такий прояв заздрощів. Впевнені у собі люди так не поводяться.
Треба змінити страх на жалість і зневагу до кривдника, спробувати знайти його слабке місце. Навіть пожаліти його, а потім довести ситуацію до обурення: «Чому це за рахунок мене мають самостверджуватися?»
Якщо батькам вдасться так трансформувати почуття - психотерапія проведена, і дитина вже зможе дати відсіч.
Ще один метод боротьби із складнощами: ведення щоденника з описом ситуацій на одній сторінці і з бажаним сценарієм й відповідями на іншій. Варто уявити себе героєм кіно чи зіркою, яка б по-іншому вчинила у ситуації, достатньо кількох списаних сторінок, і в реальності дитина уже вміє відстояти себе. Такі випадки на практиці в мене були.
- Чи справді всі наші проблеми родом з дитинства?
- І так, і ні. Так, тому що наша особистість формується, в тому числі, і від наших травм, від того, як ми їх пережили протягом життя.
Наш характер – візерунок із шрамів на тілі душі. Але тільки ми вирішуємо, це зламає нас, чи саме завдяки йому ми такі, які є.
Чудово, коли усвідомлюєш, що кожна ситуація тебе чомусь навчила. Неможливо зробити дитинство ідеальним.
Не треба впадати у тотальне почуття провини, якщо щось не виходить. Живіть зараз і усвідомлюйте, що минуле теж для чогось було.
Діти - наше майбутнє. Англійська приказка каже: "Не варто перевиховувати дітей – це вам все-одно не вдасться. Просто займіться собою, а діти обов'язково повторять все за вами."
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта