Пройшло півмісяця після IV Конгресу Об’єднання українців Росії та ІІІ З’їзду Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”. В якійсь мірі уляглись пристрасті, що вирували під час та зразу ж після цих двох важливих Всеросійських форумів федеральних українських організацій. Тепер можна спробувати більш-менш об’єктивно оцінити і проаналізувати те, що відбувалося в Культурному центрі України в Москві 9-10 квітня і зробити якісь висновки. Без гніву і пристрасті.
Почну ці полемічні замітки з аналізу відношення можновладців Москви і Києва до обох громадських об’єднань російських українців.
Після обрання Президентом України Віктора Ющенка багато хто з керівників української діаспори в Росії чекав на помітне поліпшення відношення України до своїх синів та дочок в зарубіжжі. Про це говорили ще після VIII Конгресу СКУ в Києві, коли Віктора Андрійовича, як лідера української опозиції, представники світового українства тріумфально, стоячи вітали в історичному залі Будинку Центральної Ради (сучасного київського Будинку вчителя). І тому для багатьох московських громадських діячів став великим розчаруванням той факт, що перші після президентських виборів в Україні форуми великих громадських організацій української діаспори – IV Конгрес Об’єднання українців Росії та ІІІ З’їзд Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії” можновладці в Києві і відповідно в Москві практично ігнорували.
В Культурному центрі України в Москві, де офіційно знаходиться офіс Об’єднання українців Росії, на початку квітня чекали високих посланців з Києва. Якщо не саму пані прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, то майже обов’язково – віце-прем’єра з гуманітарних питань Миколу Томенка. Але не приїхала Юлія Тимошенко, не прибув на форуми і Микола Томенко... З українського уряду обмежилися відрядженням до Москви молодої, чарівної пані Ольги Костенко - заступника міністра культури і мистецтв, дочки Посла України в Японії і славетної української поетеси. Яка на той момент вже цілих 10 днів обіймала цю досить високу урядову посаду... (Вона в президії Конгресу і З’їзду поряд з справжніми патріархами українського національного руху України достойними Михайлом Горинем та Геннадієм Удовенком вигляділа якщо не їх онука, то як наймолодша дочка). Звичайно, що при такому рівні уваги з боку українського уряду до форумів об’єднань української діаспори в Москві від Росії приїзду на Арбат, 9 віце-прем’єра російського уряду Олександра Жукова можна було і не чекати. І він не приїхав.
Хоча ще на І Конгресі Об’єднання українців Росії Україну представляли віце-прем’єр Микола Жулинський та міністр у справах національностей та міграції Олександр Ємець, а провід російського уряду тоді ж – віце-прем’єр Сергій Шахрай та майбутній голова Держкомфедерації Росії В’ячеслав Михайлов. І навіть на відносно недавньому ІІІ Конгресі ОУР були присутні і виступили перед делегатами російський віце-прем’єр Валентна Матвієнко та український віце-прем’єр з гуманітарних питань пан професор Володимир Семиноженко...
Але головне, що організатори і делегати Конгресу і З’їзду так і не дочекались на цей раз навіть вітальних телеграм від Президента України Віктора Ющенка та Президента Росії Володимира Путіна. Це стало великим розчаруванням. Бо на відміну від квітневих Конгресу і З’їзду на Арбаті в минулі роки форуми українців Росії вітали президенти України Леонід Кравчук і Леонід Кучма, президенти Росії Борис Єльцин і Володимир Путін. Що ж раптом таке скоїлось? Чому таке ставлення проявили після Помаранчевої революції і обрання нового Президента України до форумів об’єднань української діаспори в Росії? Адже під час президентської виборчої кампанії керівництво обох федеральних українських організацій Росії, перш за все заступники голови ОУР та ФНКА “УР” Валерій Семененко та Юрій Кононенко однозначно виступили за підтримку кандидатури Віктора Ющенка...
Гадаю, оцінювати ці факти як випадковість, як технічні недоробки апарату, на мою думку, ніяк не можна. Про Конгрес та З’їзд в Москві в Києві було добре відомо з квітня минулого року. Та для такої інформації саме і існують високі дипломатичні установи - Посольство України в Леонтіївському провулку Москви та Міністерство закордонних справ на Володимирській площі в Києві, щоб завчасно попередити керівництво України про такі важливі події в діаспорі. І Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії п. Микола Білоблоцький був присутній на Конгресі. І виступав на ньому від імені Уряду України. Тобто випадковість тут виключена.
І мабуть тому в своєму виступі на Конгресі Валерій Фокович Семененко виказав своє прикре розчарування і свою версію по цим дуже неприємним фактам . Цитую: “Відбулося три конгреси і два з’їзди. Багато хто із вас були на цих конгресах і з’їздах. Ви пам’ятаєте, що перед початком кожного конгресу зачитували привітання від Президента Росії і Президента України. Сьогодні ви їх почули? Ні. Ну, від президента Росії - я розумію. Бо 8 жовтня відбувся теж з’їзд українських громадських організацій. Він їх щиро вітав. А тут менше ніж через півроку знову з’їзд. Що ж вітати нові українські громадські організації? Тому якось може він, як кажуть, замешкався і не привітав нас. Шкода, звичайно, що Віктор Ющенко не привітав. Так, мабуть, це просто непорозуміння. І будемо вважати, що ми - звичайно, люди незлобиві, - ми його вітаємо, ми його любимо. А те, що він нас не привітав, то, я думаю, що він нас ще привітає...”
Здогадку про причину того, чому Президент України знехтував великим збором двох українських громадських об’єднань Росії, зробив і почесний гість Конгресу ОУР, голова Товариства “Україна-Світ”, депутат Верховної Ради Іван Драч: “Раніше казали про українців, що їх в Росії 20 мільйонів, потім – 15, потім – 12,5 мільйонів, потім 8, потім 5. Врешті решт офіційно скоротилося до 2, 5 мільйонів... Раніше казали про дві Угорщини, про дві Естонії...”
Потім він однозначно пояснив автору цих заміток свою думку: “Просто стало ясно, що ті надії, які ми мали на величезну українську діаспору в Росії 15 років тому назад, не справдилися. На жаль. І про це я зауважив в своєму виступі на З’їзді - що навіть кількість українців в Росії, скорочується, як “шагренєва шкіра”...
Так скільки ж насправді “нашого цвіту” в Російській Федерації і скільки серед них національно-свідомих українців? І наскільки дійовий вплив мають українські громадські організації Росії на російських українців? Чи можна говорити про те, що ці громадські організації представляють всю діаспору?
На жаль, в це зневірилися за минулі 12 років не тільки в Києві, але і московські керівники федеральних українських організацій. Самі провідники українського руху в Росії почали констатувати, що в цілому українська діаспора, і особливо в Москві, є дуже пасивною. Про це свідчить, перш за все, мале число членів національно-культурних організацій і загальна їх замкнутість "на себе".
За більш ніж десятиліття, що пройшло від створення перших національно-культурних українських організацій в Росії, ситуація в житті української діаспори кардинально змінилася. Якщо наприкінці 1980-х, на хвилі загального національного підйому зустрічі українців в тій же Москві збирали по кілька сотень людей, то тепер дуже рідко набирається більше 100. Зараз тільки спомини залишилися про серпневу народно-демократичну революцію 1991 року, коли на площах Москви над головами російських захисників демократії поряд з російськими триколорами густо майоріли синьо-жовті українські прапори...
Про пасивність і вкрай слабку національну свідомість багатомільйонної української діаспори в Росії за останні роки не писав і не говорив мабуть тільки лінивий. Важливі, показові оцінки ситуації давалися з боку самих московських керівників. Нинішній шановний співголова ОУР та ФНКА “Українці Росії” Валерій Семененко ще 5 років тому признавався співробітнику Інституту вивчення релігії в країнах СНД і Балтії Софії Тимофєєвій про те, що "з 300 тисяч (українців Москви) 299-ти нічого не потрібно" (див. Російсько-Український бюлетень. М., 2000. № 6-7 http://religion.gif.ru/articles/tim-u.html).
Тобто, якщо слідувати за логікою шановного Валерія Фоковича, приблизно тільки 0,3 % із числа російських громадян, що добровільно називають себе українцями, мають якісь національні потреби і можусь щось робити для їх задоволення. За даними останнього перепису в Москві залишилось 254 тисячі українців, а по Росії їх поки що 2 млн. 943,5 тисяч. Із них за вже названим оцінками провідного московського керівника федеральних українських організацій в столиці зараз менше тисячі, а по всій Росії – менше 9 тисяч національно свідомих українців. І форуми українських громадських об’єднань представляли самі ці сотні і тисячі національно свідомих українців та українок, а не мільйони представників української діаспори в Росії. Як на Конгресі автору цих заміток признався один із провідників українських громад Росії, схоже на те, що “в Києві почали оцінювати Конгреси ОУР як збори керівників українських хорів”. Професор із Торонто Орест Субтельний з жалем називав українців діаспори “україноспівочим населенням”. І схоже, що нові прагматики з Банкової з ним згодні.
На думку багатьох представників українських організацій в регіонах, однією з причин цієї пасивності московського проводу є відсутність "об'єднуючого стрижня" - якоїсь загальної ідеї, що могла б згуртувати людей. На жаль, керівництво ОУР на протязі 12 років так і не сформулювало власної лінії, ясної і зрозумілої для членів організації. Все це вимагає чесної і відкритої дискусії в Об’єднанні. Бо на відміну від столиці в регіонах Росії є досить образчиків активної роботи людей навіть там, де і того ж нашого українства не так багато.
Наприклад, в невеличкому місті Татарстану Нижньокамську живе лише 5 тисяч українців, але це не заважає місцевій громаді на чолі з п. Євгеном Савенком показово добре працювати. А в заполярному Мурманську, на 69-й паралелі колеги Наталі Литвиненко-Орлової мають свою активно діючу Національно-культурну автономію українців. Якої, на жаль, за всі ці роки так і не створено в комфортній Москві на 254 тисячі національно малосвідомих московських українців.
Впевнений, що про все це добре знають в апараті нового президента України Віктора Ющенка. Як і про невтішні “досягнення” московського проводу ОУР та ФНКА “Українці Росії”. Причин такого занепаду інтересу до власної культури достатньо. Головне, що ці національно-культурні організації, позбавившись первісної мети свого створення, не змогли за ці роки сформулювати нової ідеї, яка б об'єднала б діаспору.
Керівниками ОУР і практично всіма організаціями українців у Москві неодноразово робилися невдалі спроби створити власну культурну інфраструктуру в столиці. Свою українську школу, церкву, інститут, друковані видання... Однак за 12 років справжня українська школа в Москві так і не була створена. Через байдужість уряду та фінансові проблеми так і не відкрився Український інститут...
Хоча на Конгресі і З’їзді і йшла мова про певні зрушення в інформаційному забезпеченні діяльності українських організацій, але свого “голосу” ОУР та ФНКА “Українці Росії” так і не мають. За період після ІІІ Конґресу вийшло всього два числа незалежного видання українців Росії “Український огляд”, який колись було оголошено щомісячним. Причому останнє число цього щомісячника вийшло майже рівно 2 роки чи 24 місяці (!) тому – в травні 2003-го. Як у своїй звітній доповіді сказав пан Олександр Руденко-Десняк, в мережі Інтернет створені офіційний сайт ОУР і ФНКА “Українці Росії” та портал української діаспори “Разом” (хоча його розробник п. Олег Кудрін, називає ”Разом.ru” скромніше - лише “сайтом українців Москви”).
Так що ж, все добре? Не зовсім. Офіційний сайт ОУР і ФНКА “Українці Росії” зараз мертвий – він не оновлюється вже більше року (“Останні новини” в ньому були виставлені аж 10 березня 2004 р. – це за станом на 22 квітня 2005 року) і більшість його розділів прикрашені надписом “Сторінка в стадії розробки”. І над недавно створеним порталом української діаспори “Разом”, про який також згадувалося в доповіді і Резолюції форумів, ще треба працювати і працювати, бо навіть остання новина в ньому “з бородою” - це офіційне повідомлення прес-служби пана Юрія Кононенка за 21 березня 2005 року – про “майбутні” Конгрес ОУР і З’їзд ФНКА “Українці Росії”. На лічильнику bigmir.net цього порталу стоять лише два нулі - 0 хостів і 0 хітів. Тобто, цей портал української діаспори “Разом”, про який записано в Резолюції Конгресу ОУР і З’їзду ФНКА “Українці Росії”, поки ніхто в українському світі не читає. І тому цей “могутній“ голос української діаспори Росії ніхто ніде і не чує. Правда, завдяки тому, що автор цих заміток в п’ятницю 22 квітня зайшов на сайт “Разом” він в рейтингу громадсько-політичних сайтів з 428-го перемістився на 424 місце. Можете, шановні добродії, самі порівняти “почесне” 424 місце порталу “Разом” з 22-24-м, які зараз тижневому і місячному рейтингах займає незалежний сайт діаспори “Кобза” - українці Росії”. Всього-на-всього на 400 позицій вище. (Це зауваження просимо не сприймати якоюсь критикою в адрес наших колег з московського сайту “Разом”: ми раді за їх перші кроки і готові плідно співпрацювати з ними на користь російського українства!)
Не зважаючи на те, що в.о. голови ОУР та ФНКА “Українці Росії” п. Валерій Фокович Семененко в своїй доповіді на Конгресі дав об’єктивну позитивну оцінку незалежного сайту "Кобза" - українці Росії" - як найбільш відомого і популярного в діаспорі, в документах форумів не залишилося навіть згадки про нього. Головуючий на засіданнях пан Юрій Григорович Кононенко, навіть після мого офіційного звернення через секретаря Конгресу і З’їзду пані Ларису Скрипникову, чомусь не дав мені – в.о. директора и редактору сайту - можливості виступити перед делегатами з коротенькою інформацією та зачитати проект резолюції з проханням про інформаційну підтримку сайту українськими громадами Росії.
Ми люди не горді: будемо і далі працювати і розвиватися самостійно, без такої “милості” з боку московських провідників ОУР – ФНКА “Українці Росії”. Нас тільки за останні 30 днів за станом на 25 квітня вже прочитали не чистий “0” читачів на сайті “Разом”, а більше 6100 відвідувачів із Росії, України та інших країн світу. Так що порівнюйте самі. Це проста констатація фактів. Не якийсь там “позавчорашній інформаційний борщ” шановного Юрія Григоровича Кононенка, а дійсний стан речей на кінець квітня 2005 року.
Вибачаюсь за ліричний відступ, але все це стосується того риторичного питання, яке винесено в підзаголовок матеріалу: “Чому президент України Віктор Ющенко не привітав квітневі форуми ОУР та ФНКА “Українці Росії?” Якщо самі московські керівники федеральних об’єднань перестали вірити в свою громадську справу і тим самим фактично визнали своє банкрутство, якщо вони залишили діаспорі лише інформаційний “голос” з нульовим інформаційним впливом на українство Росії, то президент України не тільки може, а повинен показово знехтувати такими “авторитетними” керівниками. Щоб поставити все на свої місця. Як не надимай щоки, але від цього поваги перед урядовцями України і Росії не додасться. Особливо, якщо не все чисто ще і в особливо чутливій фінансовій сфері. Про цей важливий напрямок роботи керівництва ОУР – ФНКА “Українці Росії” за минулі роки розмова ще попереду...
Андрій БОНДАРЕНКО, Заслужений журналіст України
В.о. директора - редактор сайту "Кобза" - українці Росії"
Радіймо, ельфи! У новому епізоді нашого подкасту ми обговоримо п’ять унікальних ознак потенційних ельфів: від розуміння двох нових стадій розвитку людини до фізичного та ментального омолодження. А ще...
Про шану і повагу до жебраків
Світ:
05042701s.jpg
Почну ці полемічні замітки з аналізу відношення можновладців Москви і Києва до обох громадських об’єднань російських українців.
Після обрання Президентом України Віктора Ющенка багато хто з керівників української діаспори в Росії чекав на помітне поліпшення відношення України до своїх синів та дочок в зарубіжжі. Про це говорили ще після VIII Конгресу СКУ в Києві, коли Віктора Андрійовича, як лідера української опозиції, представники світового українства тріумфально, стоячи вітали в історичному залі Будинку Центральної Ради (сучасного київського Будинку вчителя). І тому для багатьох московських громадських діячів став великим розчаруванням той факт, що перші після президентських виборів в Україні форуми великих громадських організацій української діаспори – IV Конгрес Об’єднання українців Росії та ІІІ З’їзд Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії” можновладці в Києві і відповідно в Москві практично ігнорували.
В Культурному центрі України в Москві, де офіційно знаходиться офіс Об’єднання українців Росії, на початку квітня чекали високих посланців з Києва. Якщо не саму пані прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, то майже обов’язково – віце-прем’єра з гуманітарних питань Миколу Томенка. Але не приїхала Юлія Тимошенко, не прибув на форуми і Микола Томенко... З українського уряду обмежилися відрядженням до Москви молодої, чарівної пані Ольги Костенко - заступника міністра культури і мистецтв, дочки Посла України в Японії і славетної української поетеси. Яка на той момент вже цілих 10 днів обіймала цю досить високу урядову посаду... (Вона в президії Конгресу і З’їзду поряд з справжніми патріархами українського національного руху України достойними Михайлом Горинем та Геннадієм Удовенком вигляділа якщо не їх онука, то як наймолодша дочка). Звичайно, що при такому рівні уваги з боку українського уряду до форумів об’єднань української діаспори в Москві від Росії приїзду на Арбат, 9 віце-прем’єра російського уряду Олександра Жукова можна було і не чекати. І він не приїхав.
Хоча ще на І Конгресі Об’єднання українців Росії Україну представляли віце-прем’єр Микола Жулинський та міністр у справах національностей та міграції Олександр Ємець, а провід російського уряду тоді ж – віце-прем’єр Сергій Шахрай та майбутній голова Держкомфедерації Росії В’ячеслав Михайлов. І навіть на відносно недавньому ІІІ Конгресі ОУР були присутні і виступили перед делегатами російський віце-прем’єр Валентна Матвієнко та український віце-прем’єр з гуманітарних питань пан професор Володимир Семиноженко...
Але головне, що організатори і делегати Конгресу і З’їзду так і не дочекались на цей раз навіть вітальних телеграм від Президента України Віктора Ющенка та Президента Росії Володимира Путіна. Це стало великим розчаруванням. Бо на відміну від квітневих Конгресу і З’їзду на Арбаті в минулі роки форуми українців Росії вітали президенти України Леонід Кравчук і Леонід Кучма, президенти Росії Борис Єльцин і Володимир Путін. Що ж раптом таке скоїлось? Чому таке ставлення проявили після Помаранчевої революції і обрання нового Президента України до форумів об’єднань української діаспори в Росії? Адже під час президентської виборчої кампанії керівництво обох федеральних українських організацій Росії, перш за все заступники голови ОУР та ФНКА “УР” Валерій Семененко та Юрій Кононенко однозначно виступили за підтримку кандидатури Віктора Ющенка...
Гадаю, оцінювати ці факти як випадковість, як технічні недоробки апарату, на мою думку, ніяк не можна. Про Конгрес та З’їзд в Москві в Києві було добре відомо з квітня минулого року. Та для такої інформації саме і існують високі дипломатичні установи - Посольство України в Леонтіївському провулку Москви та Міністерство закордонних справ на Володимирській площі в Києві, щоб завчасно попередити керівництво України про такі важливі події в діаспорі. І Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії п. Микола Білоблоцький був присутній на Конгресі. І виступав на ньому від імені Уряду України. Тобто випадковість тут виключена.
І мабуть тому в своєму виступі на Конгресі Валерій Фокович Семененко виказав своє прикре розчарування і свою версію по цим дуже неприємним фактам . Цитую: “Відбулося три конгреси і два з’їзди. Багато хто із вас були на цих конгресах і з’їздах. Ви пам’ятаєте, що перед початком кожного конгресу зачитували привітання від Президента Росії і Президента України. Сьогодні ви їх почули? Ні. Ну, від президента Росії - я розумію. Бо 8 жовтня відбувся теж з’їзд українських громадських організацій. Він їх щиро вітав. А тут менше ніж через півроку знову з’їзд. Що ж вітати нові українські громадські організації? Тому якось може він, як кажуть, замешкався і не привітав нас. Шкода, звичайно, що Віктор Ющенко не привітав. Так, мабуть, це просто непорозуміння. І будемо вважати, що ми - звичайно, люди незлобиві, - ми його вітаємо, ми його любимо. А те, що він нас не привітав, то, я думаю, що він нас ще привітає...”
Здогадку про причину того, чому Президент України знехтував великим збором двох українських громадських об’єднань Росії, зробив і почесний гість Конгресу ОУР, голова Товариства “Україна-Світ”, депутат Верховної Ради Іван Драч: “Раніше казали про українців, що їх в Росії 20 мільйонів, потім – 15, потім – 12,5 мільйонів, потім 8, потім 5. Врешті решт офіційно скоротилося до 2, 5 мільйонів... Раніше казали про дві Угорщини, про дві Естонії...”
Потім він однозначно пояснив автору цих заміток свою думку: “Просто стало ясно, що ті надії, які ми мали на величезну українську діаспору в Росії 15 років тому назад, не справдилися. На жаль. І про це я зауважив в своєму виступі на З’їзді - що навіть кількість українців в Росії, скорочується, як “шагренєва шкіра”...
Так скільки ж насправді “нашого цвіту” в Російській Федерації і скільки серед них національно-свідомих українців? І наскільки дійовий вплив мають українські громадські організації Росії на російських українців? Чи можна говорити про те, що ці громадські організації представляють всю діаспору?
На жаль, в це зневірилися за минулі 12 років не тільки в Києві, але і московські керівники федеральних українських організацій. Самі провідники українського руху в Росії почали констатувати, що в цілому українська діаспора, і особливо в Москві, є дуже пасивною. Про це свідчить, перш за все, мале число членів національно-культурних організацій і загальна їх замкнутість "на себе".
За більш ніж десятиліття, що пройшло від створення перших національно-культурних українських організацій в Росії, ситуація в житті української діаспори кардинально змінилася. Якщо наприкінці 1980-х, на хвилі загального національного підйому зустрічі українців в тій же Москві збирали по кілька сотень людей, то тепер дуже рідко набирається більше 100. Зараз тільки спомини залишилися про серпневу народно-демократичну революцію 1991 року, коли на площах Москви над головами російських захисників демократії поряд з російськими триколорами густо майоріли синьо-жовті українські прапори...
Про пасивність і вкрай слабку національну свідомість багатомільйонної української діаспори в Росії за останні роки не писав і не говорив мабуть тільки лінивий. Важливі, показові оцінки ситуації давалися з боку самих московських керівників. Нинішній шановний співголова ОУР та ФНКА “Українці Росії” Валерій Семененко ще 5 років тому признавався співробітнику Інституту вивчення релігії в країнах СНД і Балтії Софії Тимофєєвій про те, що "з 300 тисяч (українців Москви) 299-ти нічого не потрібно" (див. Російсько-Український бюлетень. М., 2000. № 6-7 http://religion.gif.ru/articles/tim-u.html).
Тобто, якщо слідувати за логікою шановного Валерія Фоковича, приблизно тільки 0,3 % із числа російських громадян, що добровільно називають себе українцями, мають якісь національні потреби і можусь щось робити для їх задоволення. За даними останнього перепису в Москві залишилось 254 тисячі українців, а по Росії їх поки що 2 млн. 943,5 тисяч. Із них за вже названим оцінками провідного московського керівника федеральних українських організацій в столиці зараз менше тисячі, а по всій Росії – менше 9 тисяч національно свідомих українців. І форуми українських громадських об’єднань представляли самі ці сотні і тисячі національно свідомих українців та українок, а не мільйони представників української діаспори в Росії. Як на Конгресі автору цих заміток признався один із провідників українських громад Росії, схоже на те, що “в Києві почали оцінювати Конгреси ОУР як збори керівників українських хорів”. Професор із Торонто Орест Субтельний з жалем називав українців діаспори “україноспівочим населенням”. І схоже, що нові прагматики з Банкової з ним згодні.
На думку багатьох представників українських організацій в регіонах, однією з причин цієї пасивності московського проводу є відсутність "об'єднуючого стрижня" - якоїсь загальної ідеї, що могла б згуртувати людей. На жаль, керівництво ОУР на протязі 12 років так і не сформулювало власної лінії, ясної і зрозумілої для членів організації. Все це вимагає чесної і відкритої дискусії в Об’єднанні. Бо на відміну від столиці в регіонах Росії є досить образчиків активної роботи людей навіть там, де і того ж нашого українства не так багато.
Наприклад, в невеличкому місті Татарстану Нижньокамську живе лише 5 тисяч українців, але це не заважає місцевій громаді на чолі з п. Євгеном Савенком показово добре працювати. А в заполярному Мурманську, на 69-й паралелі колеги Наталі Литвиненко-Орлової мають свою активно діючу Національно-культурну автономію українців. Якої, на жаль, за всі ці роки так і не створено в комфортній Москві на 254 тисячі національно малосвідомих московських українців.
Впевнений, що про все це добре знають в апараті нового президента України Віктора Ющенка. Як і про невтішні “досягнення” московського проводу ОУР та ФНКА “Українці Росії”. Причин такого занепаду інтересу до власної культури достатньо. Головне, що ці національно-культурні організації, позбавившись первісної мети свого створення, не змогли за ці роки сформулювати нової ідеї, яка б об'єднала б діаспору.
Керівниками ОУР і практично всіма організаціями українців у Москві неодноразово робилися невдалі спроби створити власну культурну інфраструктуру в столиці. Свою українську школу, церкву, інститут, друковані видання... Однак за 12 років справжня українська школа в Москві так і не була створена. Через байдужість уряду та фінансові проблеми так і не відкрився Український інститут...
Хоча на Конгресі і З’їзді і йшла мова про певні зрушення в інформаційному забезпеченні діяльності українських організацій, але свого “голосу” ОУР та ФНКА “Українці Росії” так і не мають. За період після ІІІ Конґресу вийшло всього два числа незалежного видання українців Росії “Український огляд”, який колись було оголошено щомісячним. Причому останнє число цього щомісячника вийшло майже рівно 2 роки чи 24 місяці (!) тому – в травні 2003-го. Як у своїй звітній доповіді сказав пан Олександр Руденко-Десняк, в мережі Інтернет створені офіційний сайт ОУР і ФНКА “Українці Росії” та портал української діаспори “Разом” (хоча його розробник п. Олег Кудрін, називає ”Разом.ru” скромніше - лише “сайтом українців Москви”).
Так що ж, все добре? Не зовсім. Офіційний сайт ОУР і ФНКА “Українці Росії” зараз мертвий – він не оновлюється вже більше року (“Останні новини” в ньому були виставлені аж 10 березня 2004 р. – це за станом на 22 квітня 2005 року) і більшість його розділів прикрашені надписом “Сторінка в стадії розробки”. І над недавно створеним порталом української діаспори “Разом”, про який також згадувалося в доповіді і Резолюції форумів, ще треба працювати і працювати, бо навіть остання новина в ньому “з бородою” - це офіційне повідомлення прес-служби пана Юрія Кононенка за 21 березня 2005 року – про “майбутні” Конгрес ОУР і З’їзд ФНКА “Українці Росії”. На лічильнику bigmir.net цього порталу стоять лише два нулі - 0 хостів і 0 хітів. Тобто, цей портал української діаспори “Разом”, про який записано в Резолюції Конгресу ОУР і З’їзду ФНКА “Українці Росії”, поки ніхто в українському світі не читає. І тому цей “могутній“ голос української діаспори Росії ніхто ніде і не чує. Правда, завдяки тому, що автор цих заміток в п’ятницю 22 квітня зайшов на сайт “Разом” він в рейтингу громадсько-політичних сайтів з 428-го перемістився на 424 місце. Можете, шановні добродії, самі порівняти “почесне” 424 місце порталу “Разом” з 22-24-м, які зараз тижневому і місячному рейтингах займає незалежний сайт діаспори “Кобза” - українці Росії”. Всього-на-всього на 400 позицій вище. (Це зауваження просимо не сприймати якоюсь критикою в адрес наших колег з московського сайту “Разом”: ми раді за їх перші кроки і готові плідно співпрацювати з ними на користь російського українства!)
Не зважаючи на те, що в.о. голови ОУР та ФНКА “Українці Росії” п. Валерій Фокович Семененко в своїй доповіді на Конгресі дав об’єктивну позитивну оцінку незалежного сайту "Кобза" - українці Росії" - як найбільш відомого і популярного в діаспорі, в документах форумів не залишилося навіть згадки про нього. Головуючий на засіданнях пан Юрій Григорович Кононенко, навіть після мого офіційного звернення через секретаря Конгресу і З’їзду пані Ларису Скрипникову, чомусь не дав мені – в.о. директора и редактору сайту - можливості виступити перед делегатами з коротенькою інформацією та зачитати проект резолюції з проханням про інформаційну підтримку сайту українськими громадами Росії.
Ми люди не горді: будемо і далі працювати і розвиватися самостійно, без такої “милості” з боку московських провідників ОУР – ФНКА “Українці Росії”. Нас тільки за останні 30 днів за станом на 25 квітня вже прочитали не чистий “0” читачів на сайті “Разом”, а більше 6100 відвідувачів із Росії, України та інших країн світу. Так що порівнюйте самі. Це проста констатація фактів. Не якийсь там “позавчорашній інформаційний борщ” шановного Юрія Григоровича Кононенка, а дійсний стан речей на кінець квітня 2005 року.
Вибачаюсь за ліричний відступ, але все це стосується того риторичного питання, яке винесено в підзаголовок матеріалу: “Чому президент України Віктор Ющенко не привітав квітневі форуми ОУР та ФНКА “Українці Росії?” Якщо самі московські керівники федеральних об’єднань перестали вірити в свою громадську справу і тим самим фактично визнали своє банкрутство, якщо вони залишили діаспорі лише інформаційний “голос” з нульовим інформаційним впливом на українство Росії, то президент України не тільки може, а повинен показово знехтувати такими “авторитетними” керівниками. Щоб поставити все на свої місця. Як не надимай щоки, але від цього поваги перед урядовцями України і Росії не додасться. Особливо, якщо не все чисто ще і в особливо чутливій фінансовій сфері. Про цей важливий напрямок роботи керівництва ОУР – ФНКА “Українці Росії” за минулі роки розмова ще попереду...
Андрій БОНДАРЕНКО,
Заслужений журналіст України
В.о. директора - редактор сайту "Кобза" - українці Росії"
----------------------------------------------------
В тему:
Яке майбутне у російського українства
Чи знають українські школярі про українців в Сибіру?
Українська Всесвітня Координаційна Рада: світове українство напередодні Форуму
15 лютого Василю Коломацькому виповнюється 40 років
“Кобза – Українці Росії”
Східна діаспора потребує допомоги України
Звернення до української молоді Росії
Зверніть увагу
Ельфійська свідомість та ельфійська ідентичність – стратегія перетворення на надлюдину (+аудіо)