На запитання моєї колеги, журналістки з Британії, чому викладач Чернівецького ліцею №1 Пауль Пшенічка не кидає школу, кращий вчитель фізики світу 2004 року, заслужений вчитель України, почесний член Лондонського інституту фізики, ім’ям якого лабораторія Лінкольна (США) назвала астероїд, відповів доволі несподівано.
- Що мене тут тримає, що надихає? Кожного дня я є свідком роботи найцікавішого апарату – людського розуму. Причому у його найбільш видатній формі. Ми шукаємо інопланетян у Всесвіті, а вони поруч. Сьогодні ці діти видатні учні, завтра ж перевернуть науку. Із захопленням спостерігаю за розвитком їхнього мислення, радий можливості щодня вчитися у цих юних геніїв.
Геніальність учнів – не аванс учителя їхнім школярським успіхам. Після закінчення школи вихованці Пауля Францовича стають студентами кращих західних вузів, викладають у Гарварді, працюють у корпорації “Microsoft” Білла Гейтса та у провідних наукових центрах США, Німеччини, Швейцарії, Ізраїлю, Голландії, Британії, Росії тощо.
"Фішка" П.Пшенічки в умінні пробудити в учнів думку, спонукати їх діяти
Фізикою захопився завдяки шкільній бібліотеці Берегомета
Пауль Францович Пшенічка має чеське коріння. У XIX столітті до Чернівців із Праги приїхав його дід-кравець. Він був дуже освіченою людиною, зібрав велику бібліотеку. Вціліла вона не цілком, бо у роки Другої світової війни сім’ю сильно розкидало. Одних – в армію та у партизани, інших – аж до Грузії або й у тюрму. У пошуках стабільної роботи батьки Пауля змушені були перебратися до вижницького Берегомету. Тут він пішов до школи. З вчителями, каже, дуже поталанило. Так само – як і з неймовірно багатою шкільною бібліотекою. У ній був навіть китайсько-російський словник. Коли хлопець вчився у четвертому класі, Берегомет відвідала китайська делегація. Невисокі, круглолиці люди з чудернацькою мовою зацікавили Пауля настільки, що він взявся самотужки штудіювати китайську. За браком вчителя й мовної практики навчився лишень рахувати та вимовляти кілька простих фраз.
Більше поталанило з фізикою. Хоча у дитинстві хлопець захоплювався технікою, мріяв бути льотчиком і багато майстрував (вочевидь, далися взнаки родинні гени, адже його рідний дядько був успішним механіком, працював у Бразилії та США, - авт.), книжки зі шкільної бібліотеки Пауля переорієнтували.
Бувальщина
Як із трьох учнів митники "нарахували" п'ятнадцять.
У дитинстві Паулю Францовичу випало мешкати у Карапчеві, що на Глибоччині. Тож у глибинах його чіпкої пам’яті відклалася румунська мова. Вона стала у пригоді, коли разом з трьома 15-літніми учнями через Румунію повертався додому з наукової конференції в Австрії. Їхали автівкою, а в 90-ті на кордоні стояли кілометрові черги. П. Пшенічка румунською спробував розтлумачити митникові, хто вони й звідки. Той кивнув, мовляв, усе зрозумів, пропустив і повідомив про мандрівників наступний пост. Яким же було здивування педагога, коли там у його машині митники почали шукати п’ятнадцятьох трирічних дітей! Хто завинив у непорозумінні - залишилося загадкою, та коли його владнали, довго реготали всі.
У числі його учнів був Олександр Зінченко- Першим інтерес до фізики пробудив науково-фантастичний твір Колпакова “Дріади”, - пригадує П. Пшенічка. – З нього довідався про енергетичні поля та мандрівки у часі. Згодом прочитав працю нобелівського лауреата Томпсона. Хтозна, як вона потрапила до Берегомета. Хотів її перечитати у зрілому віці, та не знайшов, бо навіть Інтернет дає лише окремі витяги. Тоді ж, у сьомому класі, був певен, що все із неї зрозумів. Моє захоплення підтримав вчитель фізики. Він був великий ентузіаст і дуже любив свій предмет. Тому дилеми, куди йти після школи, у мене не було.
Вчителює П. Пшенічка з 1976 року. Педагогічну діяльність розпочав у середній школі №24 Чернівців. Каже, якби свого часу його не зманили у ліцей №1 із поглибленим вивченням математики, фізики й інформатики, то працював би у ній досі.
За десятиліття роботи Пауль Францович розробив авторську програму викладання фізики, написав кілька шкільних підручників, є одним із розробників проектно-орієнтованого методу навчання. Він визнаний кращим у світі. Відтак П. Пшенічка став лауреатом премії фірми Intel, яка серед науковців є однією із найбільш престижних. На запрошення Гарвардського університету чернівчанин презентував метод за океаном, читав лекції у Прінстоні, МДУ, університеті Цюриха, де колись вчився Ейнштейн, на Філіппінах.
Він є почесним членом “Сахаровських читань” та був біля витоків створення Всесвітньої конференції молодих науковців. Безпрецедентно, та 2008 року ця конференція, котру зазвичай проводять у столицях держав, відбулася у Чернівцях. Завдяки авторитету у наукових колах П. Пшенічки та не без допомоги його учнів і соратників. Вагомо доклався до її організації, зокрема, покійний голова Національної космічної агенції Олександр Зінченко. Він теж знав Пауля Францовича не з чужих слів, бо під час навчання у ЧНУ проходив у нього педагогічну практику.
2010-го П.Пшенічка (в центрі) був з учнями на конференції на о.Балі (Індонезія). Фото з архіву П.Пшенічки
Знання – це дія!
Незважаючи на численні досягнення, життя П. Пшенічки не було безхмарним. Зовсім юною померла його дружина і він залишився сам із маленьким сином. У важкі 90-ті, коли вчителі місяцями не одержували зарплату, перед ним також постало питання зміни професії. Підприємливі друзі пропонували допомогу у налагодженні “човникового” бізнесу, та Пауль Францович не зважився. “Мабуть тому, що за натурою я консерватор”, - міркує вчитель. Однак причина, радше, в іншому. Надто сильно він відданий фізиці (“о, вона бездонна”), а вже коли чимось захоплений, то віддається цьому до денця. Каже: “Люблю жити на повну котушку, щоб було цікаво мені та біля мене іншим”. А ще П. Пшенічка дуже наполегливий: цього ж навчає своїх учнів.
- У школі вчать боятися помилок. Через це людина не ризикує діяти і стає неуспішною. Відомий винахідник Томас Едісон знайшов матеріал для своєї лампочки лише з 10 тисяч спроб. Коли на 5-тисячній його запитали, а чи не варто зупинитися після стількох невдач, Едісон відповів, що ні, адже тепер він ближче до мети на п’ять тисяч кроків. Тобто має значення навіть те, як ти ставишся до проблеми. Треба долати перешкоди і не шукати готових відповідей. Якраз цьому навчають проекти. Коли учень виконує проект, він не знає, куди приведе наступний крок і чи буде він успішним. Він не боїться помилитися, адже відповіді взагалі не існує.
Для роботи над дослідницькими проектами 1991 року П. Пшенічка організував міське молодіжне наукове товариство “Квазар”. З тих пір на рахунку “квазарівців” понад 120 проектів з математики, фізики, інформатики, економіки, астрофізики, екології, лінгвістики, політології. Проект може народитися з будь-чого. Наприклад, принцип дії вібротранспортера зацікавив учнів, які на перерві гралися "мобільниками". Вони влаштували їм перегони, включивши стільники на віброрежим.
- Учень каже, з якої тематики хоче робити проект і ми знаходимо йому наукового консультанта у Чернівцях або деінде, їдемо захищати роботу на міжнародному рівні. Після одного з таких захистів якось навіть підняли прапор України над берлінським рейхстагом, - пригадує Пауль Францович.
На прикладі своїх учнів він пересвідчився, що метод проектно-орієнтованого навчання виховує успішних людей, які вміють мислити. Адже знання – це дія. Якби вони мали цінність самі по собі, то найбагатшими людьми планети були б учителі й бібліотекарі, - каже П. Пшенічка. Але у житті немає правильних відповідей. Не пропаде той, хто звик стикатися з труднощами й навчився їх долати.
Анна ГАРГАЛЯ
Довідка «Погляду»
Пауль Францович Пшенічка
Народився у Чернівцях.
Закінчив Чернівецький держуніверситет.
Наполегливий, бо за гороскопом Козеріг.
Поліглот, крім української, російської, досконало володіє німецькою, сам опанував англійську, знає чеську та румунську мову.
Тричі (стільки, скільки їх проводили) вигравав конкурс на грант Сороса
Десятки років катається на гірських лижах. За нагоди займається дайвінгом. Подорожувати не любить, але об’їхав півсвіту.
Віддає перевагу класичній музиці, особливо – Бетховену
До їжі не вибагливий, улюблена страва – печена картопля
Щоб не було соромно перед сусідами, ретельно обробляє батьківський город у Берегометі (сміється, -авт.).
Тримає себе у тонусі постійною розумовою працею. Зарядку робить, але без фанатизму.
Має двох онучок. Мріє, що хоча б менша, чотирирічна, буде фізиком
Пауль Пшеничка на TEDxKyiv розповів
Про основи проектно-орієнтованого навчання у школах.
Потенціал талановитих дітей в Україні з жагою до навчання вимагає освіту високого рівня. Нажаль, сьогодні школа готує неуспішних людей, які знають правильні відповіді, але бояться зробити помилки і отримати погані оцінки. Але у житті правильних відповідей, як і гарних оцінок не існує. Дітей з неординарним мисленням, зазвичай трієчників, які мають потенціал до експериментів та інновації, сучасна система, що складається з 90% теорії, не здатна залучити. Адже будь-яка нова справа — це 99% спроб і помилок. У часи Інтернет роль вчителя як джерела інформації втратила свою актуальність. Мета педагога полягає у створенні умов для виявлення здібностей, розвитку творчого потенціалу та максимального росту особистості учнів. Місія вчителя — керувати процесом, що вимагає великої практичної роботи.
TEDxKyiv - Пауль Пшеничка - Проектно-орієнтоване навчання
У своїй доповіді Пауль Пшеничка наводить приклади ефективності методу проектно-орієнтовного навчання, де вчитель зацікавлює та залучає талановитих діток, надає серйозні проектні завдання без відповідей наприкінці підручника, вчить критично мислити і знаходити декілька варіантів відповідей. Також, викладач розкаже про власно засновану науково-дослідницьку академію без вікових або часових рамок, де діти вчаться один в одного.
Надісланий коментар засновниці технології Веселкова Школа Ю.Б. Пінчук
Времени мало, прочла о Пауле Пшеничке - наши ученики не боятся делать ошибок, более того, они очень радуются, когда находят в моих учебниках опечатки, помогают их находить, их учителя об этом просят.
Раньше учебники распечатывали на листочках, там встречались опечатки, и у них нет такой безоглядной веры печатному слову, как у нас.
Они верят себе, своему Знанию, опыту. Ко всему этому я интуитивно пришла САМА. А потом видела подтверждение у великих педагогов - Монтессори, Сухомлинского и др.
Когда прочла про школу Щетинина, вообще обалдела - это копия нашей школы. Хотя до того ничего не знала о его методах, но интуитивно шла тем же путем.
Ребенок ненавидит школу с первых месяцев - ВОТ В ЧЕМ ОСНОВНАЯ ПРОБЛЕМА.
Причем не только российский или украинский, точно то же самое наблюдается в Европе (Англии, Франции, Италии и др.), и это я сама видела, об этом же говорят детские писатели... В любой книжке - будь то Карлсон (Швеция), Винни-Пух (Англия), Мэри Поппинс и др. дети ненавидят школу.
А наши ученики ЛЮБЯТ.
Они, возможно, медленнее пишут, потому что их не муштровали, не портили зрение и осанку, как это делается по госпрограмме.
Зато пишут ГРАМОТНЕЕ.
Они, возможно, не так быстро решают примеры, потому что их не заставляли в первом классе ЗУБРИТЬ таблицы сложения на сто примеров.
Но они ПОНИМАЮТ то, что делают.
И так во всем.
Возьмите и дайте статью о Поле Пшеничке с моими комментариями на своем сайте.
Невозможно же все это повторять постоянно.
Переклад українською:
Часу мало, прочитала про Пауля Пшеничку - наші учні (учні Веселкової школи ) не бояться робити помилок, більше того, вони дуже радіють, коли знаходять у моїх підручниках друкарські помилки, допомагають їх знаходити, їхні вчителі про це просять.
Раніше підручники роздруковували на папірцях, там зустрічалися друкарські помилки, і у них немає такої безоглядної віри друкованому слову, як у нас.
Вони вірять собі, своїм знанням, досвіду. До всього цього я інтуїтивно прийшла САМА. А потім бачила підтвердження у великих педагогів - Монтессорі, Сухомлинського та ін.
Коли прочитала про школу Щетиніна, взагалі отетеріла - це копія нашої школи. Хоча до того нічого не знала про його методи, але інтуїтивно йшла тим же шляхом.
Дитина ненавидить школу з перших місяців - ОСЬ У ЧОМУ ОСНОВНА ПРОБЛЕМА.
Причому не тільки російський чи український, точно те ж саме спостерігається в Європі (Англії, Франції, Італії та ін.), І це я сама бачила, про це ж говорять дитячі письменники ... У будь-якій книжці - будь то Карлсон (Швеція) , Вінні-Пух (Англія), Мері Поппінс та ін. діти ненавидять школу.
А наші учні ЛЮБЛЯТЬ.
Вони, можливо, повільніше пишуть, бо їх не муштрували, не псували зір і поставу, як це робиться за держпрограмою.
Зате пишуть грамотно.
Вони, можливо, не так швидко вирішують приклади, тому що їх не змушували в першому класі зубрити таблиці додавання на сто прикладів.
Але вони розуміють те, що роблять.
І так у всьому.
Візьміть і дайте статтю про Пауля Пшеничку з моїми коментарями на своєму сайті.
Неможливо ж все це повторювати постійно.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Пауль Пшенічка: Люблю жити на повну котушку
Таким є кредо вчителя фізики з Чернівців, ім’ям якого названо астероїд
Зміст
15:14 (19.05.2011)18923
- Що мене тут тримає, що надихає? Кожного дня я є свідком роботи найцікавішого апарату – людського розуму. Причому у його найбільш видатній формі. Ми шукаємо інопланетян у Всесвіті, а вони поруч. Сьогодні ці діти видатні учні, завтра ж перевернуть науку. Із захопленням спостерігаю за розвитком їхнього мислення, радий можливості щодня вчитися у цих юних геніїв.
Геніальність учнів – не аванс учителя їхнім школярським успіхам. Після закінчення школи вихованці Пауля Францовича стають студентами кращих західних вузів, викладають у Гарварді, працюють у корпорації “Microsoft” Білла Гейтса та у провідних наукових центрах США, Німеччини, Швейцарії, Ізраїлю, Голландії, Британії, Росії тощо.
Фізикою захопився завдяки шкільній бібліотеці Берегомета
Пауль Францович Пшенічка має чеське коріння. У XIX столітті до Чернівців із Праги приїхав його дід-кравець. Він був дуже освіченою людиною, зібрав велику бібліотеку. Вціліла вона не цілком, бо у роки Другої світової війни сім’ю сильно розкидало. Одних – в армію та у партизани, інших – аж до Грузії або й у тюрму. У пошуках стабільної роботи батьки Пауля змушені були перебратися до вижницького Берегомету. Тут він пішов до школи. З вчителями, каже, дуже поталанило. Так само – як і з неймовірно багатою шкільною бібліотекою. У ній був навіть китайсько-російський словник. Коли хлопець вчився у четвертому класі, Берегомет відвідала китайська делегація. Невисокі, круглолиці люди з чудернацькою мовою зацікавили Пауля настільки, що він взявся самотужки штудіювати китайську. За браком вчителя й мовної практики навчився лишень рахувати та вимовляти кілька простих фраз.
Більше поталанило з фізикою. Хоча у дитинстві хлопець захоплювався технікою, мріяв бути льотчиком і багато майстрував (вочевидь, далися взнаки родинні гени, адже його рідний дядько був успішним механіком, працював у Бразилії та США, - авт.), книжки зі шкільної бібліотеки Пауля переорієнтували.
Як із трьох учнів митники "нарахували" п'ятнадцять.
У дитинстві Паулю Францовичу випало мешкати у Карапчеві, що на Глибоччині. Тож у глибинах його чіпкої пам’яті відклалася румунська мова. Вона стала у пригоді, коли разом з трьома 15-літніми учнями через Румунію повертався додому з наукової конференції в Австрії. Їхали автівкою, а в 90-ті на кордоні стояли кілометрові черги. П. Пшенічка румунською спробував розтлумачити митникові, хто вони й звідки. Той кивнув, мовляв, усе зрозумів, пропустив і повідомив про мандрівників наступний пост. Яким же було здивування педагога, коли там у його машині митники почали шукати п’ятнадцятьох трирічних дітей! Хто завинив у непорозумінні - залишилося загадкою, та коли його владнали, довго реготали всі.
У числі його учнів був Олександр Зінченко- Першим інтерес до фізики пробудив науково-фантастичний твір Колпакова “Дріади”, - пригадує П. Пшенічка. – З нього довідався про енергетичні поля та мандрівки у часі. Згодом прочитав працю нобелівського лауреата Томпсона. Хтозна, як вона потрапила до Берегомета. Хотів її перечитати у зрілому віці, та не знайшов, бо навіть Інтернет дає лише окремі витяги. Тоді ж, у сьомому класі, був певен, що все із неї зрозумів. Моє захоплення підтримав вчитель фізики. Він був великий ентузіаст і дуже любив свій предмет. Тому дилеми, куди йти після школи, у мене не було.
Вчителює П. Пшенічка з 1976 року. Педагогічну діяльність розпочав у середній школі №24 Чернівців. Каже, якби свого часу його не зманили у ліцей №1 із поглибленим вивченням математики, фізики й інформатики, то працював би у ній досі.
За десятиліття роботи Пауль Францович розробив авторську програму викладання фізики, написав кілька шкільних підручників, є одним із розробників проектно-орієнтованого методу навчання. Він визнаний кращим у світі. Відтак П. Пшенічка став лауреатом премії фірми Intel, яка серед науковців є однією із найбільш престижних. На запрошення Гарвардського університету чернівчанин презентував метод за океаном, читав лекції у Прінстоні, МДУ, університеті Цюриха, де колись вчився Ейнштейн, на Філіппінах.
Він є почесним членом “Сахаровських читань” та був біля витоків створення Всесвітньої конференції молодих науковців. Безпрецедентно, та 2008 року ця конференція, котру зазвичай проводять у столицях держав, відбулася у Чернівцях. Завдяки авторитету у наукових колах П. Пшенічки та не без допомоги його учнів і соратників. Вагомо доклався до її організації, зокрема, покійний голова Національної космічної агенції Олександр Зінченко. Він теж знав Пауля Францовича не з чужих слів, бо під час навчання у ЧНУ проходив у нього педагогічну практику.
2010-го П.Пшенічка (в центрі) був з учнями на конференції на о.Балі (Індонезія). Фото з архіву П.Пшенічки
Знання – це дія!
Незважаючи на численні досягнення, життя П. Пшенічки не було безхмарним. Зовсім юною померла його дружина і він залишився сам із маленьким сином. У важкі 90-ті, коли вчителі місяцями не одержували зарплату, перед ним також постало питання зміни професії. Підприємливі друзі пропонували допомогу у налагодженні “човникового” бізнесу, та Пауль Францович не зважився. “Мабуть тому, що за натурою я консерватор”, - міркує вчитель. Однак причина, радше, в іншому. Надто сильно він відданий фізиці (“о, вона бездонна”), а вже коли чимось захоплений, то віддається цьому до денця. Каже: “Люблю жити на повну котушку, щоб було цікаво мені та біля мене іншим”. А ще П. Пшенічка дуже наполегливий: цього ж навчає своїх учнів.
- У школі вчать боятися помилок. Через це людина не ризикує діяти і стає неуспішною. Відомий винахідник Томас Едісон знайшов матеріал для своєї лампочки лише з 10 тисяч спроб. Коли на 5-тисячній його запитали, а чи не варто зупинитися після стількох невдач, Едісон відповів, що ні, адже тепер він ближче до мети на п’ять тисяч кроків. Тобто має значення навіть те, як ти ставишся до проблеми. Треба долати перешкоди і не шукати готових відповідей. Якраз цьому навчають проекти. Коли учень виконує проект, він не знає, куди приведе наступний крок і чи буде він успішним. Він не боїться помилитися, адже відповіді взагалі не існує.
Для роботи над дослідницькими проектами 1991 року П. Пшенічка організував міське молодіжне наукове товариство “Квазар”. З тих пір на рахунку “квазарівців” понад 120 проектів з математики, фізики, інформатики, економіки, астрофізики, екології, лінгвістики, політології. Проект може народитися з будь-чого. Наприклад, принцип дії вібротранспортера зацікавив учнів, які на перерві гралися "мобільниками". Вони влаштували їм перегони, включивши стільники на віброрежим.
- Учень каже, з якої тематики хоче робити проект і ми знаходимо йому наукового консультанта у Чернівцях або деінде, їдемо захищати роботу на міжнародному рівні. Після одного з таких захистів якось навіть підняли прапор України над берлінським рейхстагом, - пригадує Пауль Францович.
На прикладі своїх учнів він пересвідчився, що метод проектно-орієнтованого навчання виховує успішних людей, які вміють мислити. Адже знання – це дія. Якби вони мали цінність самі по собі, то найбагатшими людьми планети були б учителі й бібліотекарі, - каже П. Пшенічка. Але у житті немає правильних відповідей. Не пропаде той, хто звик стикатися з труднощами й навчився їх долати.
Анна ГАРГАЛЯ
Народився у Чернівцях.
Закінчив Чернівецький держуніверситет.
Наполегливий, бо за гороскопом Козеріг.
Поліглот, крім української, російської, досконало володіє німецькою, сам опанував англійську, знає чеську та румунську мову.
Тричі (стільки, скільки їх проводили) вигравав конкурс на грант Сороса
Десятки років катається на гірських лижах. За нагоди займається дайвінгом. Подорожувати не любить, але об’їхав півсвіту.
Віддає перевагу класичній музиці, особливо – Бетховену
До їжі не вибагливий, улюблена страва – печена картопля
Щоб не було соромно перед сусідами, ретельно обробляє батьківський город у Берегометі (сміється, -авт.).
Тримає себе у тонусі постійною розумовою працею. Зарядку робить, але без фанатизму.
Має двох онучок. Мріє, що хоча б менша, чотирирічна, буде фізиком
Пауль Пшеничка на TEDxKyiv розповів
Про основи проектно-орієнтованого навчання у школах.
Потенціал талановитих дітей в Україні з жагою до навчання вимагає освіту високого рівня. Нажаль, сьогодні школа готує неуспішних людей, які знають правильні відповіді, але бояться зробити помилки і отримати погані оцінки. Але у житті правильних відповідей, як і гарних оцінок не існує. Дітей з неординарним мисленням, зазвичай трієчників, які мають потенціал до експериментів та інновації, сучасна система, що складається з 90% теорії, не здатна залучити. Адже будь-яка нова справа — це 99% спроб і помилок. У часи Інтернет роль вчителя як джерела інформації втратила свою актуальність. Мета педагога полягає у створенні умов для виявлення здібностей, розвитку творчого потенціалу та максимального росту особистості учнів. Місія вчителя — керувати процесом, що вимагає великої практичної роботи.
У своїй доповіді Пауль Пшеничка наводить приклади ефективності методу проектно-орієнтовного навчання, де вчитель зацікавлює та залучає талановитих діток, надає серйозні проектні завдання без відповідей наприкінці підручника, вчить критично мислити і знаходити декілька варіантів відповідей. Також, викладач розкаже про власно засновану науково-дослідницьку академію без вікових або часових рамок, де діти вчаться один в одного.
Надісланий коментар засновниці технології Веселкова Школа Ю.Б. Пінчук
Часу мало, прочитала про Пауля Пшеничку - наші учні (учні Веселкової школи ) не бояться робити помилок, більше того, вони дуже радіють, коли знаходять у моїх підручниках друкарські помилки, допомагають їх знаходити, їхні вчителі про це просять.
Раніше підручники роздруковували на папірцях, там зустрічалися друкарські помилки, і у них немає такої безоглядної віри друкованому слову, як у нас.
Вони вірять собі, своїм знанням, досвіду. До всього цього я інтуїтивно прийшла САМА. А потім бачила підтвердження у великих педагогів - Монтессорі, Сухомлинського та ін.
Коли прочитала про школу Щетиніна, взагалі отетеріла - це копія нашої школи. Хоча до того нічого не знала про його методи, але інтуїтивно йшла тим же шляхом.
Дитина ненавидить школу з перших місяців - ОСЬ У ЧОМУ ОСНОВНА ПРОБЛЕМА.
Причому не тільки російський чи український, точно те ж саме спостерігається в Європі (Англії, Франції, Італії та ін.), І це я сама бачила, про це ж говорять дитячі письменники ... У будь-якій книжці - будь то Карлсон (Швеція) , Вінні-Пух (Англія), Мері Поппінс та ін. діти ненавидять школу.
А наші учні ЛЮБЛЯТЬ.
Вони, можливо, повільніше пишуть, бо їх не муштрували, не псували зір і поставу, як це робиться за держпрограмою.
Зате пишуть грамотно.
Вони, можливо, не так швидко вирішують приклади, тому що їх не змушували в першому класі зубрити таблиці додавання на сто прикладів.
Але вони розуміють те, що роблять.
І так у всьому.
Візьміть і дайте статтю про Пауля Пшеничку з моїми коментарями на своєму сайті.
Неможливо ж все це повторювати постійно.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта