«Пастка зачинилася», – Марк Солонін про загибель «Боїнга» МН-17

До уваги пропонується інтерв’ю інженера-авіаконструктора, який багато років пропрацював  у «закритому» (совдепівський «мем») авіаційному конструкторському бюро, відомого історика, що досліджує  початок радянсько-німецької війни Марка Солоніна стосовно вето РФ на резолюцiю Радбезу ООН щодо трибуналу по Боiнгу. Інтерв’ю підготував та оприлюднив російський інтернет-ресурс «Фонтанка.ру»

150813_mark_solonin.jpg

Марк Семенович Солонін (нар. 29 травня 1958, Куйбишев). - Російський публіцист, автор книг і статей в жанрі історичного ревізіонізму

Для тих, кого цікавить початок радянсько-німецької війни: «Июнь 41-го. Окончательный диагноз» Марка Солоніна. Далі подається текст передмови автора з його веб-сторінки:

«Публікація про «БоінгБук» в Фонтанка.ру.

Потужна дія високоенергетичних речей відрубала носову частину літака. А ще якась дія відрубала першу частину інтерв’ю, три питання й три моїх відповіді. Подаю їх тут:

- Марку Семеновичу, чому Росія виступає проти міжнародного трибуналу щодо «Боїнгу»?

- Тому, що російське керівництво чудово розуміє, до якого рішення прийде цей трибунал. Я анітрохи не сумніваюся у тому, що верховному головнокомандувачу в перші ж дні й навіть години доповіли і прізвища бойового розрахунку, і військову частину, і тактичний номер пускової установки й таке інше. Ви можете без проблем знайти в мережі виступ Володимира Володимировича, який о пів на першу ночі розповідав про те, що трапилося, й казав, як російське керівництво співчуває жертвам.

  - Ключові слова – «о пів на першу ночі»? Тобто це було адресовано комусь, хто в цей час не спить?

- Саме так. В цей час не спить західна півкуля, в тому числі – США. Ані після Беслану, ані після теракту на Дубровці, ані після інших важких подій, яких у нас відбувалося багато за 15 років, серед ночі Путін до народу не звертався. І, зауважте, трагедія сталася не на території Росії, серед загиблих не має жодного російського громадянина, літак не мав жодного стосунку до Росії. Ви можете побачити ще й моторику тіла Володимира Володимировича: я, наприклад, не пригадую його таким схвильованим. Тому в мене не має жодного сумніву у тому, що йому доповіли всю інформацію. І, безумовно, Російська Федерація скористається в Раді безпеки своїм правом вето. Яке нам дісталося у спадок від дідів та прадідів, які перемогли у Другій Світовій війні.

- Але навіщо так підставлятися? Все рівно, як кажуть правники, існує механізм подолання вето, наприклад, – голосуванням Генеральної асамблеї ООН. Це схоже на позицію граничного відчаю.

- А це й є ситуація, яка має наслідком граничний відчай. Хочу звернути вашу увагу не тільки на триста загиблих громадян Євросоюзу й інших країн, але й ще на один момент. Є жорсткі міжнародні норми, які забороняють передачу зенітних ракет будь-якого роду неконтрольованим, бандитським збройним угрупованням. Навіть якщо це маленький переносний зенітно-ракетний комплекс. А в цьому випадку було застосовано зброю з досяжністю за висотою 20 кілометрів.

Тобто це комплекс, який може вразити будь-який літак з президентом будь-якої країни. Така ракета цілком може діяти по наземним й надводним цілям. Вона може відправити на дно морській круїзний лайнер із кількома тисячами чоловік. Може влучити в атомну електростанцію, у хімічний завод тощо. Якщо буде встановлено факт, що Росія передала зброю такої потужності й таких можливостей незрозумілим й ніким не контрольованим формуванням, то це найлютіший удар і по міжнародній безпеці, і по репутації Росії. Якщо можливе таке, то чого ще можна від неї очікувати? Таке питання напевне поставлять політичні лідери Заходу.»

Текст самого інтерв’ю

«Марк Солонин про загибель «Боїнга» МН-17: Пастка зачинилася.

Міжнародного трибуналу стосовно «Боїнгу» МН-17 не буде: Росія, як й обіцяла, наклала вето на резолюцію Радбезу ООН. Але на власній непричетності до катастрофи наша країна продовжує наполягати. Інженер-авіаконструктор, історик, публіцист Марк Солонін у розмові із «Фонтанкою» пояснив позицію російських дипломатів, розклав по полицях версії катастрофи.

«Фонтанка» після засідання в Радбезі звернулася до нього саме як до інженера й експерта із озброєнь різних країн.

Якщо «Бук», то чий?

- Марку Семеновичу, звідки взялася версія щодо «Буку», який прийшов на Донбас із Росії? Такі ЗРК були й у України. Крім того, ми знаємо, що ополченці захопили українські «Буки», ця новина з’явилася за кілька днів до катастрофи.

– Так, це міг бути й український «Бук». Довести, чий він був на справді, можна методом вилучення. Підозрюваних рівно два: Росія й Україна. Стосовно техніки, захопленої ополченцями, українська сторона стверджує, що вона була приведена у непридатний стан.

– Військові говорять, що «Бук», нашвидкуруч приведений у непридатність, можна відновити.

– Якщо там був хоча б один український військовий із автоматом Калашникова й хоча один раз вистрілив по панелі керування, в електронне начиння «Буку», то питання про використання цього комплексу можна закривати. Його, безумовно, можна буде відремонтувати. Але тільки на підприємстві-виробнику, де є всі комплектуючі. І цей ремонт буде спів ставним із вартістю усієї електроніки нового комплексу.

– Але ми не знаємо, чи насправді українські військові зіпсували «Бук». А може, вони, втікаючи, про це не подумали?

– Може бути, все може бути. Ось для цього й створюється трибунал. Трибунал – це не місце, де карають. Це місце, де розбираються розсуджують. Але ось що дивно: Україна – за трибунал, Росія – проти.

Су-25

– У вересні минулого року з’явився звіт Міжнародної технічної комісії, але у ньому містяться саме технічні дані. В березні Міжнародна слідча група опублікувала відеоролик про те, як «Бук» після катастрофи літака залишає територію України, але із того ролику не зрозуміло, як він на Україну потрапив. Іншої офіційної інформації нема. Як можна робити висновки про тип зброї, яка вразила «Боїнг»?

– Опублікований голландцями звіт містить дуже багато важливої інформації. Найголовніше – там наведено опис того, що трапилося із літаком: по ньому було завдано дуже потужний, одномоментний  удар із джерелом в носовій частині. На підставі самих різних даних – перемовин диспетчерських служб, розшифровок бортового самописця й іншого – було встановлено, що екіпаж загинув практично миттєво. Останні 3-4 секунди до загибелі були абсолютно рутинними. А потім екіпаж припинив жити. Вони не встигли ані скрикнути, ані натиснути якусь кнопку. Міжнародна комісія дійшла висновку, що був дуже потужний зовнішній вплив на літак потоком речей, які мають велику швидкість та енергію. Саме так написано у звіті. Там чітко зафіксовано, що носова частина літака відокремилася першою. Із розташування уламків на землі випливає, що вона була просто відсічена від літака, а все решта продовжувало летіти за інерцією. Решта фрагментів лежать на відстані від 3 до 8 кілометрів.

 – До яких висновків це повинно привести?

– Вплив такої сили цілком відсікає усі версії щодо Су-25. Про тактичний штурмовик із маленькими тепловими ракетками, у яких бойова частина важить 2-3 кілограма. Така ракета у принципі не могла завдати подібних ушкоджень. Навіть якщо б якимось неймовірним дивом цей Су-25 опинився на висоті 10 кілометрів й спромігся наздогнати «Боїнг».

– Навіщо йому наздоганяти «Боїнг» або підніматися на його висоту, якщо він запускає ракету? Хіба її не можна запустити із меншої висоти?

– Я не випадково звернув вашу увагу на те, що зовнішній вплив обрушився на носову частину фюзеляжу «Боїнгу». Для своєї самооборони штурмовик Су-25 може нести дві ракети повітряного бою із тепловими головками самонаведення.

Припустимо, що якимось дивом цей низько висотний штурмовик видерся на висоту 8-10 кілометрів й, не маючи бортового радіолокатора, а на Су-25 його не має, спромігся віднайти у небі «Боїнг», який переважає його у швидкості, зблизився із ним й навіть запустив по ньому свої ракети. Тоді ці ракетки пішли туди, куди їм й належить: на гарячу точку. А гаряча точка – це рушiй. Літак, як я сказав, один із найбільших у світі. А рушiй – просто найбільший, він записаний в Книгу рекордів Гіннеса. Природно, у нього дуже велика потужність й велике теплове випромінювання. Ось на це випромінювання будь-яка ракета із тепловою головкою й пішла б. Вона пошкодила б рушiй, він міг загорітися, багато чого відбулося б…

– Але картина було б іншою.

–  Так, літак не розвалився б, він почав би знижуватися. Була б пожежа. Але це не миттєве зникнення екіпажу. Літак такого типу із вимкнутими рушiями може планерувати із висоти 10 км на відстань приблизно 80-100 кілометрів. На це потрібно приблизно 5-10 хвилин. Ми б почули слова екіпажу, повідомлення на землю. Була б зовсім інша картина пошкоджень. Не виключено, що він взагалі дотягнув би до якогось аеропорту. Так що після того, як стало відомо, що вплив був надзвичайно потужним й миттєвим, усі версії, пов’язані із Су-25, можна виключити повністю.

–  Якщо Су-25, наприклад, зіткнувся із «Боїнгом» лоб у лоб? Це також був би дуже сильний й миттєвий вплив. І також – у носову частину.

–  Тут ви праві. Це єдиний можливий варіант застосування Су-25 в якості винищувача-перехоплювача. Якби в «Боїнг» врізався лоб в лоб літак Су-25, то вщент розлетілися б обидва. Але тоді було б знайдено й уламки двох літаків. Одначе подібної безумної версії ніхто навіть не висловлював.

–  Ні, подібна версія є. У річницю катастрофи у австралійських журналістів з’явився відеозапис, на якому ополченці оглядають місце падіння «Боїнгу». Вони кажуть, що збили український Су-25, а цей Су-25 збив «Боїнг».

–  Підтвердженням повинні бути не розмови сторонніх осіб, а уламки двох літаків. Причому уламки одного – в уламках іншого. Це ж лобове зіткнення. Я не думаю, що хтось всерйоз буде розглядати версію лобового зіткнення «Боїнга» із Су-25 на висоті 10 кілометрів.

Ізраїльська ракета

–  Нехай не Су-25, але, можливо, було використано якийсь інший винищувач?

–  Ви правильно розмірковуєте. Джерелом такого впливу могла бути потужна ракета «повітря – повітря».

–  Так версія «повітря – повітря» все таки не виключена?

–  Абстрактно розмірковуючи – ні, не виключена. Є дуже потужні ракети «повітря – повітря», у яких бойова частина всього у 2 рази легша ніж у «Бука». І теоретично вони могли завдати такого удару. Тільки в України нема носіїв таких ракет. Це взагалі достатньо рідкісна й дуже коштовна річ. На озброєнні російської ППО є комплекс дальнього перехоплення у складі винищувача МіГ-31 із важкою, 490 кілограмів, ракетою Р-33. Але у України нічого подібного нема.

–  Може бути, у самої України нема, але їй могли дати аналогічний літак, наприклад, США?

–  Але чому тоді наші генерали із самого початку брехали про Су-25? Треба було брехати як-небудь технічно грамотніше. Тоді треба було так й сказати: в України з’явився американський F-14 із ракетою Phoenix, про що ніхто ніколи не знав. Хоча краще відразу переходити до версії кульової блискавки або лазерного меча марсіян.

–  Російській слідчий комітет як раз вважає, що мова йде про іноземну ракету «повітря – повітря». Здогадно – ізраїльської.

–   Справа не у «національності» ракети, а у її розмірах й вазі бойової частини. Boeing-777 – це величезний літак, 300 тон ваги, фюзеляж – завширшки 6 метрів. Один із найбільших в історії пасажирської авіації. Для того, щоб одним ударом відбити у нього носову частину, треба дуже сильний вплив. Те, про що говорить слідчий комітет, – ізраїльська ракета ближнього повітряного бою із тепловою головкою наведення. Вона в принципі не здатна завдати подібні ушкодження.

–  А важкий перехоплювач виробництва США міг з’явитися у України?

–  Мене в інституті вчили, що може статися все, що не суперечить законам збереження енергії й матерії. Виходячи із цього – так, міг. Але навіщо видумувати таку екстравагантну версію, як таємні поставки американських військових літаків, коли в України є свої зенітно-ракетні комплекси? І «Буки», і величезні С-200, якими, безумовно, можна збити «Боїнг».

Український ЗРК

–  Так, можливо, це й був український ЗРК, що залишився із часів СРСР?

–  Так, така версія не може бути названа абсурдною. Гіпотетично із території України могла бути запущена ракета із великою дальністю дії. Наприклад, С-200. Досяжність за дальністю у них більше 200 кілометрів, це достатньо далеко, можна було долетіти й збити «Боїнг». І завдання слідства довести це, зібравши необхідні докази.

–  Так С-200 чи «Бук»?

–  Тут я поки ставлю знак питання, хоча й дрібнесенький. Тільки тому, що поки офіційно не було опубліковано результати у частині пошуку елементів ураження бойової частини ракети.

–  Про що можуть сказати елементи ураження?

–  А це все одно як відбитки пальців вбивці на ручці ножа, що лишився в тілі жертви. Елементи ураження у кожної бойової частини достатньо специфічні. А про те, які вони у «Бука», Заходу відомо достеменно. Тому що Росія свого часу мала необережність продати «Буки» Фінляндії. Таким чином, у наших західних партнерів, як їх називає Путін, є комплекс «Бук» із усією технічною документацією, із можливістю провести натурний експеримент. І якщо в елементах конструкції збитого «Боїнгу», в рештках тіл загиблих пасажирів виявлено ось ці маленькі штуковинки, а вони розміром із 2-рублеву монету (за розміром російська 2-рублева монета точно збігається із українською монетою 50 копійок – Віктор Нокід), то питання щодо знаряддя вбивства можна вважати закритим.

–  Які докази могли б сказати, що гіпотетичний «Бук» – український?

–  Наприклад – дані радіотехнічної розвідки, якщо б їх надала Росія. А російська армія, певна річ, таку розвідку веде. Я не думаю, що таке твердження викличе у когось заперечення. Біля кордонів Росії йшла війна. Повномасштабна, із використанням сотень танків, артилерійських установок. Безглуздо було б вважати, що російська розвідка, в тому числі – радіотехнічна й повітряна, не контролювала цю ситуацію. І там напевне були наші технічні засоби, які без проблем здатні були зафіксувати й факт роботи системи наведення, й факт переходу локатора ЗРК на супроводження, й факт запуску ракети, й таке інше. Тим більше, що техніка то наша, всі знають, як вона працює, на яких частотах, із якими режимами.

–  «Наша» –  це ви зараз маєте на увазі не російська або українська, а радянського походження, так?

–  Певна річ. Наша радянська техніка, яку потім розділили. Тому не має жодної проблеми у тому, щоб радянськими, а тепер – російськими радіотехнічними засобами або засобами повітряної розвідки виявити її активність. Це ж все відбувалося дуже близько, для сучасних радіотехнічних засобів – просто поруч. До російського кордону – кілька десятків кілометрів.

–  Але не можна виключати фактор… Безладу, так скажімо. Просто не було розвідки й все тут.

–  Зрозуміло. Тоді шукайте інший спосіб довести, що ракета була запущена із території України.

«Алмаз-Антей»

–  Саме такий спосіб й знайшов «Алмаз-Антей»: у своєму аналізі його інженери стверджують, що так – літак збито ракетою «Бук», але із української території.

–  Розуміючи, що відбулося, інженери «Алмаз-Антею» сказали: так, збили дійсно «Буком». Але цей «Бук» було запущено не із Сніжного, а із Зарощеньського.

–  Тобто – із підконтрольної Києву території. Так вони стверджують.

–  17 липня 2014 року Зарощеньське контролювали ополченці. Бойові дії були у самому розпалі, й українська Рада національної безпеки щоденно публікувала їхню мапу. Жодне командування не буде применшувати свої успіхи, й вони кожен день писали: ми тиснемо й женемо, наступаємо й звільняємо. Тим не менше, хоча й тиснемо й женемо, але із Зарощеньського ще не вигнали. Є ці повідомлення й офіційні мапи від 14, 15, 16 липня. Тобто до події. Таким чином, версія про те, що їх якось підігнали, виключена.

–  Усі розрахунки – це плюс-мінус два кілометри. Український «Бук» міг стояти десь поруч із Зарощеньським, але вже на підконтрольній Києву території.

–  По-перше, не два кілометри, а два десятки кілометрів у глибині контрольованої ополченцями території. Не забувайте, що установка «Бук» із виду дуже страхітлива, але на ній нема жодного оборонного озброєння, і броня там легка протикульна. Тобто перший постріл із гранатомета – й усе. Заповзти на такій «труні» в глибину ворожої території, та ще й щасливо виповзти – дивне заняття. Крім того, є суто технічна складова. Характер уражень літака говорить про те, що ракета прилетіла йому в лоб. Вона зближувалася із літаком на зустрічних курсах й відрізала носову частину конусом розльоту елементів ураження. Якби запуск був із району Зарощеньського, ракета прилетіла літаку у бік. Тоді ураження були б зовсім інші: ракета відреагувала б на величезне крило, на величезний рушiй і відбила б крило.

–  Чому вона не могла долетіти до носової частини збоку?

–  У зенітних ракет неконтактний висадник (рос. взрыватель). Влучити ракетою просто у літак майже не можливо, на це ніхто не сподівається, тому й встановлюють неконтактний висадник. У «Буків» він спрацьовує на відстані приблизно 15-20 метрів від цілі. Збоку у літака, як знають навіть домогосподарки, – величезні крила. А цей літак ще й далеко літає, у нього крила величезні, довші ніж фюзеляж. Під крилом висить рушiй – найбільший, повторюю, у світі, діаметром більше 3 метрів. Якби ракета летіла збоку, висадник «побачив» би крило і рушій й підірвав би ракету поруч із крилом.

–  Все одно не розумію: чому б ракеті не проскочити мимо крила й не влучити збоку в носову частину?

–  Давайте, щоб було зрозуміло, я поясню, для ураження яких цілей створювався «Бук». Він робився, зокрема, для того щоб перехоплювати американські протирадіолокаційні ракети. Уявіть собі шматок телеграфного стовпу діаметром 25 сантиметрів й довжиною 4 метра. Річ такого розміру неконтактний висадник зобов’язаний «побачити». Якщо він здатен зреагувати на речі такого розміру, він жодним чином не міг проскочити повз крила «Боїнгу» й триметрової «кухви» рушія. Він би спрацював, бойова частина вибухнула, відбила крило, далі б літак беркицьнувся без одного крила й хаотично падав на землю. При цьому хоча б хтось із екіпажу встиг би крикнути, натиснути на якусь кнопку або якось ще зреагувати.

–  Спеціалісти «Алмаз-Антею» не могли цього не розуміти, тим не менш нічого про це не кажуть.

–  Вони розуміють це настільки добре, що у першій публікації, яка була у «Новой газете», вони подали 29 малюнків – на всі випадки життя. А ось малюнок, на якому, за їхньою думкою, були б зображені зближення ракети із літаком й діаграма розльоту елементів ураження, не подали. Розумієте, навіть за наявності завдання інженер не може малювати щось зовсім абсурдне. Таким чином пастка зачиняється. У Міжнародної комісії є уламки, по них видно, де входили елементи ураження, де виходили. Ну а якщо знайдено, як я вже казав, хоча б кілька елементів ураження… Їх у «Бука», якщо не помиляюся, 7600 штук. Більша частина, безумовно, розлітається у повітрі. Але навіть якщо одна сота потрапила у ціль – це вже 76 відтулин. А 76 відтулин – цього спеціалістам достатньо, щоб сказати, із якого боку підлетіла ракета, куди що рухалось, де вибухнуло.

–  Навіть якщо буде встановлено, що використовувався ЗРК «Бук» й ракета летіла спереду, це не буде само по собі означати винність тієї або іншої країни.

–  Будь який напрямок ракети спереду – це контрольована ополченцями територія. Ну або, вибачте, Російська Федерація. А далі з’являються непрямі свідоцтва: перевезення ракети тягачем, про яке ми взнали у березні, слідчій групі відомо багато. Інформація свідків. Я не виключаю, що у суді такі свідки з’являться, а поки їх приховують із міркувань безпеки. Можливо, з’являться й світлини. Я навіть не виключаю очевидців безпосередньо запуску. Це ж, кінець кінцем, густо населений район.

Розвідка НАТО

–  Чому західні країни не подають дані своїх розвідок? Відомо, що літак-розвідник НАТО перебував у небі між Польщею й Румунією, і «Боїнг» МН-17 у якийсь момент потрапив у зону його радару.

–  Україна велика країна. Й від зони між Польщею та Румунією до того місця, де було збито «Боїнг» відстань – кілометрів сімсот-вісімсот. Й не забувайте про кривизну земної поверхні й поняття «обрій». Я не готовий сказати із повною впевненістю, чи спроможний літак AWACS, про який ви говорите, щось виявити на такій відстані, а якщо спроможний – то що. Але навіщо, скажіть, натовському літаку-розвіднику до болю в очах вдивлятися, чи не запустять ракету на південному сході України? У нього цілком конкретне завдання: щоб до кордонів країн НАТО не підлетіло нічого поганого. А фіксувати кожний запуск ракети на Донбасі… На Донбасі тоді взагалі багато чого у повітрі літало.

–  А знамениті американські супутники? Чому американці не дають дані своїх супутників?

–  Уявлення про можливості космічної супутникової розвідки у широкої публіки безумно гіперболізовано. Найнижчий супутник летить на висоті 250 кілометрів. Що можна побачити в оптичні засоби із такої відстані – ось це він й «бачить». До того ще додається, що між супутником й землею – хмари, серпанок, атмосферні явища всілякі, якісь частинки льоду й таке інше.

–  У супутника є якась точна оптика із високою роздільною здатністю…

Габарити такої оптики лімітовано розмірами самого супутника. Ви не можете поставити туди телескоп. Навіть маленький телескопик важить кілька тон. Й потім, супутник не стоїть на місці. Він мчить, пролітає кожну секунду 8 кілометрів. Час його перебування над об’єктом спостереження обраховується секундами. Ні, безумовно, якби у американців була задача 17 липня 2014 року о 17 годині 20 хвилин за московським часом слідкувати за тим, що відбувається в районі Сніжного на Донбасі, то така задача технічно розв’язується. Треба заздалегідь передбачити, щоб потрібний супутник опинився в потрібній точці в потрібний час. Щоб саме в ці секунди в поле зору його окулярів потрапила потрібна ділянка землі. Більше того, бувають ситуації, коли не шкода супутника, можна його скотити із орбіти, й за кілька секунд до того, як згорить дотла, він встигне «побачити» щось на землі із достатньо близької відстані. Але для цього треба заздалегідь знати – де, коли й що бажаєш побачити. А американців, мабуть, ніхто не попередив, в який час і в якому місці збиватимуть пасажирський літак.

Бесідувала Ірина Тумакова, "Фонтанка.ру"»

Гравець: 
Вiктор Нокiд

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка