Важливість: 
2

Спецтема:

Категорія:

Націоналісти всього світу, єднайтеся?

Велика подорож Стіва Бенона Європою цього року не привертає належної уваги, яку вона повинна б мати, враховуючи, що він є ключовим теоретиком бренду націоналізму Президента США Дональда Трампа.

Розташований у Вашингтоні, округ Колумбія, Інститут Брукінгса займається дослідженнями в галузі публічної політики. Інститут об’єднує понад 300 провідних експертів, вихідців з державних та академічних кіл різних країн.

Вчора, 26 листопада, інститут опублікував статтю про тур Стіва Бенона Європою. Чим цікава стаття: автор Кемаль Дервіш — колишній міністр економіки Туреччини, відверто націоналістичної країни. Член кемалістської Республіканської народної партії (навіть був депутатом турецького парламенту від цієї партії), яка проголошує шість принципів: республіканізм, націоналізм, етатизм, популізм (народність), лаїцизм (секулярність) і революційність. В той же час він критикує Стіва Бенона саме за націоналізм, і протиставляє Бенону ліберальний інтернаціоналізм. Можливо, це тому, що в світі насправді під словом “націоналізм” розуміють багато різних, часом просто протилежних речей.

Але читати такі статті треба. Тільки уважне вивчення критики і з боку прихильників, і з боку противників дозволяє отримати об’єктивну картину. Отже стаття: 


Хоча інтернаціоналізм був заповідником лівих принаймні з часів Французької революції,  тепер він почав грати парадоксальну роль у сучасних правих популістських і націоналістичних рухах. І все ж таки, оскільки він визначається виключно тим, чому він протистоїть, націоналістичний інтернаціоналізм може бути лише руйнівною силою.

Велика подорож Стіва Беннон Європою цього року не привертає належної уваги, яку вона повинна б мати, враховуючи, що він є ключовим теоретиком бренду націоналізму Президента США Дональда Трампа. Бенон зараз хоче побудувати федерацію націоналістичних партій у Європі. Але ж цікаво, як ідеолог “Америка насамперед!” може впроваджувати свій політичний проект деінде, крім Америки. Об’єднавши свої зусилля з французьким крайньо-правим лідером Марін Ле Пен, яка є відкритою прихильницєю російського президента Володимира Путіна, Бенон, здається, має на увазі новий тип "неонаціоналістичного інтернаціоналу".

В той час, як все більше країн перетворюються на “націоналістичні автократії” та “неліберальні демократії” під владою сильного лідера, націоналізм стає ідеологічно спільним знаменником. Але питання полягає в тому, чи можна серйозно сприймати оксюморон “націоналістичного інтернаціоналізму”.

Історично інтернаціоналізм був, як правило, заповідником лівих, починаючи зі спроб французьких революціонерів експортувати свій політичний проект по всій Європі. Ці зусилля були зупинені диктатурою Наполеона Бонапарта. Але цікаво уявити, що було б, якби тодішні ідеологічно готові до сприйняття нової ідеології країни Європи стали б на шлях імперського республіканізму.

На початку минулого століття соціалістичний інтернаціоналізм наблизився до своїх попередників (тобто французьких революціонерів — прим. перекладача) у реалізації своїх глобальних амбіцій. Соціалістичний рух, який міцно вкорінився в класичному марксизмі, розглядав національну державу як перехідний період у досягненні пролетарського універсалізму. Більшість країн врешті-решт буде приймати комунізм як таку собі міжнародну матрицю, і національна держава відімре.

У той час провідні комуністи, такі як Роза Люксембург (і навіть Володимир Ленін деякий час), вважали, що комуністичні інститути зможуть закріпитися в Німеччині після Першої світової війни, а потім поширяться рештою світу. З розпадом Російської імперії більшовики вважали, що Радянський Союз виступає авангардом глобального комунізму. Але коли комуністичні революції в решті Європі зазнали невдачі, Іосиф Сталін та Микола Бухарін переосмислили історичне завдання Радянського Союзу як будівництво “соціалізму в одній окремо узятій країні”.

Сам Радянський Союз спочатку був задуманий як федерація соціалістичних республік під ярмом подвійної інституційної структури, що складалася з бюрократії “звичних” міністерств з одного боку, і Комуністичної партії, з іншого. За цією схемою партійні комісари утворили паралельну владну структуру і звітували ЦК КПРС. Теоретично, федеративні республіки були рівноправними, і російський націоналізм був подавлений. Насправді, російська республіка негайно почала домінувати над іншими, оскільки вона була місцем влади.

На економічному фронті Радянський Союз не мав явної націоналістично-протекціоністської політики. Проте, оскільки виробництво планувалося централізовано з Москви, економічна політика відігравала протекціоністську роль, сприяючи окремим радянським республікам порівняно з іншими.

Протягом десятиліть після Другої світової війни багато комуністичних та лівих соціалістичних опозиційних партій в Європі слідували у руслі Кремля. Зокрема французька та італійська комуністичні партії, кожній з яких симпатизувало до третини виборців своїх країн, а також Соціал-демократична партія Німеччини, яка формально не відмовлялась від свого марксистських коріння до Конгресу у Бад Ґодесберзі у 1959 році.

Тим часом Захід продовжував домінувати у світовій економіці. Зі Сполученими Штатами на чолі західні країни лібералізували торгівлю та закликали інших відкрити свою економіку. З часом нові незалежні країни, що розвиваються, почали приєднуватись до керованого Заходом міжнародного порядку. І навіть Китай, номінально комуністична країна, врешті-решт впровадив західні економічні принципи у своєму прагненні розвитку. Тим часом у західних демократіях соціалізм був практично відкинутий і замінений соціал-демократією, яка надає перевагу ринку, як механізму розподілу ресурсів, перед централізованим плануванням.

Як слід інтерпретувати ініціативу Бенона на цьому історичному тлі? Його мета - це, звичайно, не створення правої альтернативи радянській федерації та комуністичному інтернаціоналу. Провідні європейські праві націоналісти, такі як Жером Рів’єр (Jérôme Rivière) з Французьких Національних Зборів (French National Rally) (нещодавно перейменованих на Національний фронт), прямо відкинули цю ідею. “Бенон — американець, йому немає місця в європейській політичній грі”, - заявив Рів’єр в липні в інтерв’ю “Politico” (американський медіа-холдінг, що спеціалізується на політичній журналістиці — прим. перекладача). “Ми проти будь-якої наднаціональної організації і не беремо участь у створенні чогось з Беноном”.

Таким чином, місія Бенона полягає не в тому, щоб вдосконалювати політику чи створювати нові інститути для управління економічними та технологічними викликами XXI століття. Навпаки, він зосереджується на ослабленні та, якщо можливо, розмиванні “ліберально-соціальних” переваг, таких як європейський проект.

Цей проект побудований на двох видах інтернаціоналізму, які Бенон та його союзники хочуть знищити: один — це право-центристський лібералізм, другий — лівоцентристський. Саме ця мета, а не різні імітації політики, єднає європейські крайньо-праві партії. Незважаючи на свою слабкість, Європа залишається центром ліберального інтернаціоналістичного мислення. А це не подобається націоналістам.

Автори:

Кемаль Дервіш (Kemal Derviş), колишній міністр економіки Туреччини та колишній адміністратор Програми розвитку ООН (United Nations Development Program - UNDP), старший науковий співробітник Інституту Брукінгса.

Керолайн Конрой (Caroline Conroy) - старший науковий аналітик в Інституті Брукінгса.

 

Джерело: "Nationalists of the world, unite?", The Brookings Institution, 26.11.2018

Переклав Володимир Щербина 

Наші інтереси: 

Треба уважно стежити за діяльністю Стіва Бенона і знати, що про це думають як його прихильники, так і супротивники.

Гравець: 
Володимир Щербина

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка