Микола Зеров. Твори вбитого критика

«Українське письменство» являє собою всебічну аналітику літературних явищ в контексті бурхливої історично-соціальної атмосфери свого часу. Ретельний і раціональний Зеров звів свою працю на підвалинах трьох блоків, перший з яких містить загальну характеристику ландшафту та огляд доби псевдокласицизму й сентименталізму, другий присвячений тенденціям романтизму та першим паросткам реалізму, а третій - впродовження реалістичного експансіонізму означений розтином модерну.

Взагалі Микола Зеров у своїх текстах виглядає таким собі добрим хірургом у хрусткому крижаному халаті із сталевим скальпелем у руці, з тією лише відмінністю, що до медицини творчий процес у його виконанні жодного відношення не має. Йдеться про наступне: концентрований літературний портрет, для прикладу, Котляревського, ліпше за Зерова досі ніхто на папері не виклав. Під концентрацією розуміється саме оптимальне співвідношення обсягу та інформаційно-аналітичного наповнення.

Завдяки педантичному суто зеровському констатуванню фактів маємо нагоду дізнатися і про призабуті нюанси безкомпромісного вітчизняного літкритицизму (Пантелеймон Куліш, зокрема, писав, що «літературна діяльність Котляревського - одна з форм українського ренегатства»), і про напівпідпільне націоналістичне молодіжне середовище Києва другої половини ХІХ століття (геніальний Микола Лисенко, виявляється, брав участь у таємних «генеральних збірках» української студентської громади), і про кумедну зверхність стосовно українців московської інтелектуальної богеми в особі І.Еренбурга («Як не хоче Еренбург одмежуватись од політики і політиканства, а проте, заговоривши про українське мистецтво, ніяк не може, щоб за кожним словом не згадати «коновальцовских маляров» або ненависних йому «самостийников...» ст.306) тощо.

Але найбільше враження справляють листи з-за грат до дружини. Симбіоз адаптованого до неминучості спокою з вузьколітературним завзяттям. Майбутнє? Не варте на увагу. Енергія спрямовується на переклади. Зеров опрацьовує Шекспіра, Гьоте, Словацького, Лонгфелло. «Для чего буду все это делать, право, не знаю. Вероятно, просто для того, чтоб не утратить сознания связи с прошлыми интересами, с прошлыми занятиями, сознания единства личности» (ст. 1122). Місце відкинутого майбутнього намертво займають спогади про минуле. Тактика, покликана прожити час, що лишився, усвідомлено. Він все зрозумів.

Підсвідомо виринає потреба співставлення. Чи це рефлекс, чи то навколо принципових змін не відбулося... Принаймні бути готовим до всього вдумливому українському читачеві не завадить ніколи.

Трагізм - в якійсь знаковій приреченості національної інтеллігенції, типовим представником якої є Микола Зеров, в її м’якій, політкоректній і толерантній придатності до заклання. Йдеться аж ніяк не про безперспективність протесту в умовах бюрократичного тоталітаризму Компартії кінця 30-х. Йдеться про те, що інакше, в принципі, і бути не могло.

«Українське письменство» Зерова має 1300 сторінок. 1300 сторінок яскравої публіцистики, детальної критики та глибоких роздумів одного з найвидатніших майстрів вітчизняної літературної сцени минулого століття.