Михайло Селешко. Вінниця: спомини перекладача комісії дослідів злочинів НКВД в 1937-1938
Михайло Селешко. Вінниця: спомини перекладача комісії дослідів злочинів НКВД в 1937-1938
Попередні зауваги від автора блогу…
У м. Вінницю німецькі війська увійшли 19 липня 1941 року. Обласний центр і 15 районів увійшли до складу Житомирського генерального округу і території генерал-комісаріату «Волинь – Поділля». Але тільки восени 1942 року, більше ніж через рік (!) після звільнення від большевицької окупації, деякі громадяни міста Вінниці насмілилися звернути увагу представників німецької влади на необхідність пошуку і ексгумації в районі так званих Долинок (околиця міста Вінниці по Літинському шляху) масових могил замордованих жертв НКВД. Однак прийшла зима, і з нею всі спроби перевірити правдивість цих заяв були тимчасово припинені.
У квітні 1943 року міжнародні комісії експертів обстежили місця масових поховань розстріляних НКВС СРСР польських військовополонених у Катинському лісі під Смоленськом, а також було розпочато розкопки і в Вінниці. Глава імперської безпеки Третього рейху Ернст Кальтенбруннер відразу дозволив створити і відправити до Вінниці групу криміналістів. З 24 травня по 3 жовтня 1943 року в місті працювали три німецькі і одна міжнародна комісії (в неї входили кращі судові медики та патологоанатоми з Бельгії, Болгарії, Фінляндії, Франції, Італії, Хорватії, Голландії, Румунії, Швеції, Словаччини, Угорщини) по обстеженню місць масових поховань.
Перша слідча комісія під головуванням німецького професора Герхарда Шредера складалася переважно з німецьких патологоанатомів і медиків, але в ній також брали участь два лікаря з СРСР – лікар Дорошенко і професор судової медицини з Краснодарського університету Малінін. Саме ця комісія була відповідальна за ексгумацію тіл, яка проводилася до середини червня. Пізніше, під керівництвом заступника Герхарда, професора Кармера ця комісія також встановила і описала стан тіл і речових доказів знайдених в могилах. Попередні висновки комісії дали підставу запросити міжнародну комісію, до якої увійшли судово-медичні експерти з 11 країн Європи.
Крім того, разом з міжнародними експертами в Вінницю також прибула ще й інша німецька комісія, яка складалася з 13 судово-медичних експертів з різних німецьких університетів. Ці комісії на підставі речових доказів і ексгумованих тіл провели свої власні розслідування. Міжнародна комісія опублікувала свої результати 15 липня 1943 року, а німецька 29 липня. Обидва комісії в основному прийшли до однакових висновків щодо медичних фактів і обставин страт. На підставі звітів медичних комісій німці почали ще й кримінальне розслідування. Було створено дві кримінальні комісії, які почали допити свідків серед місцевого населення. Показання давали родичі загиблих, секретарі та прибиральниці в будівлі НКВС, а також ті, хто бачив або знав якісь факти про поховання в місті.
Перед тобою, наш читач, не звичайна книжка, але важливий документ про страшний злочин, який доконала совєтська влада в Україні в роках сталінського терору в 1937-1938 роках. Важливість її полягає в тому, що її написав перекладач німецької дослідної комісії, яка відкопувала масові могили у Вінниці, щоб зідентифікувати жертви терору, перевіряла всі документи й перепитувала свідків, які могли щось сказати про ту трагедію. Все те перекладав на німецьку мову автор цих спогадів, Михайло Селешко і, як такий він був обзнайомлений із закулісами мордів і тому, мабуть, є найбільш авторитетною особою в тій ділянці з українців, очевидно, поза самими виконавцями того ганебного діла.
В цих спогадах виявляється спостережливість автора, де він розповідає про те, що бачив і чув про злочинність НКВД, настрої населення й одночасно описує поведінку німців в окупованій Україні взагалі, а зокрема у подільському місті Вінниці.
Хто ж такий Михайло Селешко?
Як інформує читачів Василь Верига, редактор перевидання спогадів М. Селешко (1991 р., Фундація Олега Ольжича, Канада), – «Це була людина тілом і душею віддана українській визвольній справі. Народився він у 1901 р. на Бойківщині і вже з гімназійної лавки, як 17-літній молодець зголосився до Української Галицької Армії, щоб у її рядах боротися за українську самостійну державу. Тому що літом 1919 він захворів на тиф, не міг відступати з УГАрмією за Збруч і залишився в Галичині. Скриваючись через декілька місяців перед польською поліцією, щоб не попасти до польського полону, Селешко повернувся до гімназії в м. Долині, щоб закінчити середню освіту. Але вже на шкільній лавці Селешко вступив до новозорганізованої колишніми військовиками українських армій Української Військової Організації (УВО), на чолі з полк. Євгеном Коновальцем. УВО мала за завдання продовжати боротьбу проти окупантів української землі за самостійну українську державу. Щоб дати до відома окупантові, а то і світові, що українці не погоджуються з розподілом їхніх земель поміж чотирьох окупантів, УВО застосовувала супроти них, а зокрема супроти Польщі, саботажі а то й терор, якщо на це заходила потреба.
Селешко брав участь у саботажних акціях УВО, але ніколи не попав у руки поліції. В 1922 р. він закінчив гімназію і того ж самого року польський уряд проголосив вибори в Польщі, до сойму і сенату у Варшаві, а в тому і в окупованій Галичині. У відповідь на це українські політичні партії Галичини, якої доля ще не була остаточно вирішена переможними великопотугами, проголосили бойкот тих виборів, як незгідних з міжнароднім правом, й вели противиборчу кампанію. УВО підтримала бойкот і Селешко брав у ньому активну участь, за що попав до тюрми. З тюрми Селешкові вдалося втекти і, щоб не попасти знову в руки поліції, він мусів з Галичини втікати на Закарпаття, яке належало тоді до Чехословацької Республіки. Звідти він переїхав до Чехії, де в 1927 році закінчив у місті Подєбрадах Українську Господарську Академію з дипломом інженера-техніка. Але небавом він і тут попав у конфлікт з поліцією, бо допомагав нелеґально перевозити зброю з Чехо-Словаччини до Галичини для боротьби УВО з польським окупаційним режимом. Цим разом він мусів знову втікати тепер вже до Німеччини й остаточно опинився в Берліні.
В Берліні Селешко став на працю як секретар «Комітету Допомоги Втікачам з України», що був твором УВО, і там він зійшовся з його комендантом полковником Є. Коновальцем, який у скорому часі заанґажував Селешка до праці у проводі УВО в додатку до легальної праці в Комітеті Допомоги.
Почавши ще від Подєбрад, Селешко спорадично дописував до різних українських часописів, зокрема до львівських щоденників «Діло» й «Новий Час», до чернівецького «Час»-у та до американської «Свободи». Це дало йому можливість вписатися в члени Союзу Міжнародніх Журналістів і користуватися усіма привілеями журналіста, а в тому й привілеєм на постійне перебування в Берліні з правом виїзду до різних країн. Це особливо було важливе із створенням Організації Українських Націоналістів у 1929 р., у проводі якої опинився й інж. Михайло Селешко, як секретар полк. Коновальця.
В роках 1937-38 Селешко перебував у найближчому оточенні полк. Є. Коновальця в Женеві та в багатьох містах Европи, де стрічався і познайомився з різними членами Проводу ОУН. Після трагічної смерти полк. Євгена Коновальця з рук большевицького агента в травні 1938 р., М. Селешко залишився секретарем нового провідника ОУН, полк. Андрія Мельника. З вибухом німецько-польської війни 1 вересня 1939 р. Селешка було позбавлено права виїзду з Берліну, але в скорому часі Загальні Збори Українського Національного Об'єднання (УНО) в Німеччині, обрали його секретарем своєї головної управи. УНО було однією із двох дозволених німецьким урядом українських громадських організацій і тому Селешко міг дальше працювати в Берліні, офіційно як секретар УНО, а також неофіційно як секретар полк. А. Мельника, голови ПУН. На цьому пості застав його і розлам в ОУН в лютому 1940 р., але інж. Селешко залишився вірним проводові полк. Андрія Мельника.
Знаючи Інж. Селешка через довгі роки, д-р Микола Сушко, начальник «Української Установи Довір’я в Німеччині» з осідком у Берліні, коли зайшла потреба на доброго перекладача для німецької комісії в Україні, рекомендував німцям власне інж. Селешка. Як це стверджує Селешко, він погодився на ту пропозицію д-ра Сушка, порадившись «зі своїми приятелями», якими були, очевидно, члени ПУН. Вони теж радили йому поїхати в Україну, вважаючи, що Селешко буде не тільки добрий перекладач, але і представник ОУН, який буде мати відкриті очі на те, що діється довкола нього. І він не помилився.
Перебуваючи у Вінниці, інж. М. Селешко бистрим оком підпільника спостерігав життя довкола себе і свої спостереження описує в цьому творі. Спогади Селешка є власне цінні тим, що він їх написав, мабуть, повернувши з Вінниці до Німеччини або зараз по війні. Щоправда, не має дати коли він їх писав, але пожовклий папір і його якість вказують на те, що він був воєнної продукції. Ці спогади, як і всі інші, є суб'єктивні, написані так, як те все бачив і розумів їхній автор, але в них є стільки цінних спостережень, що вони становлять одночасно цінний документ трагічної долі українського народу».
Джерело:
Михайло СЕЛЕШКО. ВІННИЦЯ. Спомини перекладача комісії дослідів злочинів НКВД
в 1937-1938. Зредагував Василь Верига. – Фундація ім. О. Ольжича. Нью-Йорк – Торонто – Лондон – Сідней. Набрано і надруковано у Видавництві «Новий Шлях». Published by The New Pathway Publishers Ltd. 297 College St., Toronto, Ontario, M5T 1S2, Canada. 1991. ISBN № 0-920365-64-7
Примітки:
Підготовляючи книгу для блогу, ми виправили деякі друкарські помилки. Оскільки автор волів користуватися давнім «харківським» правописом, то ми не втручалися в орфографію книги.
Ми також додали до спогадів М. Селешко фотографії роботи міжнародних комісій з інших джерел.
Наші коментарі ми подаємо окремо з посиланням на автора коментаря.
Продовження: Частина 2.
Знати всю правду про нашу трагічну історію!