Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
410

“Можешь на нормальном языке говорить?!” Ким був Артем Мирошниченко в Бахмуті і за що його вбили

Важливість: 
3

Чи справді українського активіста на Донеччині Артема Мирошниченка вбили “за мову”? Чи можуть рідні, близькі, соратники вбитого, які також відстоюють українську ідею, почуватися в безпеці в підконтрольному Україні місті Бахмут, що за 25 км від лінії фронту?

Відповіді на ці запитання журналістка “Новинарні” шукала безпосередньо на місці подій – там, де Артем Мирошниченко жив, працював, волонтерив у військовому шпиталі, був активістом організації “Бахмут український”, де його жорстоко побили і де з ним попрощалися в неділю, 8 грудня.

Ранок неділі. На Забахмутці — частині міста Бахмут, яка одержала назву від розташування за річкою Бахмуткою — малолюдно. Але починають з’їжджатися машини. На них — синьо-жовті й червоно-чорні прапори, патріотичні гасла; є авта військових.

Двір цегляної двоповерхівки типовий для Донбасу: балкони й добудови врізнобій, клумби, перекособочені від часу комірчини. Сюди заїжджає білий ритуальний бус. Із нього виносять металеві з кованими трояндами підставки, на них ставлять просту дерев’яну труну.

Артема побили на вулиці рідного міста, недалеко від дому, ввечері, 29 листопада. Били двічі. Спершу Артемові вдалося втекти, але вдруге його добили: гамселили руками й ногами, кинули головою об тротуар. Після важкої операції, перебуваючи в комі, 6 грудня він помер.

Під стіною стоять зіщулені чоловіки і жінки, в руках — переважно по дві гвоздики, перев’язані чорними стрічками, хтось приніс хризантеми. Біля дверей плаче молода жінка в чорній косинці — Катерина, дружина Артемового брата Сергія.

Тіло в труні — маленьке. Обличчя ніби воскове, і на ньому немає жодного живого місця — все в синцях, очі позапливали. Шкіра на черепі грубими стьожками зшита навхрест.

До Артема підходять прощатися по одному. Жінки плачуть. Мама стоїть над труною чорна від горя, сльози по щоках течуть і не закінчуються. Її притримує Сергій. Він невисокий, як і Артем, в арафатці, не стримує сліз.

“Його побили недалеко від дому. Сусіди прийшли, сказали, що Артем лежить. Викликали швидку, поліцію”, — розповідає чоловік. Він не має сумнівів, що брата вбили саме за українську мову.

Свідок дав покази, але тепер відмовляється через страх

“Було проведене журналістське розслідування. Були свідчення. На даний момент цей свідок відмовляється від своїх свідчень, бо боїться за своє життя“, — стверджує Сергій Мирошниченко.

Очевидно, саме з цим пов’язана заява Артемівського міськрайонного суду, нібито “інформація про те, що цей злочин був скоєний на ґрунті ненависті до української мови та України, ґрунтується на неправдивих даних та є недостовірною”.

Але згадки про мову не з неба впали.

Неназвана жінка чула початок суперечки, коли двоє підлітків (Микола Барабаш і Олександр Баришок) причепилися на вулиці до чоловіка (Артема Мирошниченка), той їм щось відповів, і вони голосно запитали:

“А ТИ МОЖЕШ НА НАРМАЛЬНАМ ЯЗИКЄ ГАВАРІТЬ?”

Відтак зав’язалася бійка. Жінка-свідок розповіла про це бахмутській журналістці Єлизаветі Гончаровій. У поліцію згадана жінка не йде, бо переживає за своє життя.

Місцеві активісти і правозахисники розшукують її та разом із прокуратурою обіцяють гарантувати безпеку: змінити на відеосвідченнях голос, зовнішність, говорить Оксана Болотюк — начальниця відділу Бахмутського бюро правової допомоги, керівниця ГО “Бахмутська ліга правозахисників”.

Сергій Мирошниченко згадує й інші “мовні” нюанси цієї справи.

“Як на Донбасі ставляться до української? Так і ставились — хто як. І один із підозрюваних [у побитті Артема 16-річний боєць ММА Микола Барабаш], виявляється, “не знає” української мови і на суді забажав перекладача. Але втрутилась їхня адвокат, вона сказала, що мову він знає, але сама продовжила засідання російською. Він щось намагався попросити пробачення, сказав, що “так вийшло”, — розповідає брат загиблого.

“У нас тут рєгіон такой”

“Ситуація в нас уже півроку як у місті, як і в усій країні, не дуже добра, я пов’язую з цим. Звісно, я не почуваюся безпечно. Ось у сусідньому домі живе один фігурант, інший живе дорогою з моєї роботи, я теж пішки ходжу. Звісно, я можу бути наступним. Українцям бути небезпечно в Україні, не тільки на Донбасі”, — додає Сергій. 

Оксана Болотюк не представляє родину Мирошниченків у суді, але надає їм юридичну допомогу.

Болотюк була на обох судових засіданнях. Перше провели в закритому режимі, мовляв, активісти тиснуть на неповнолітнього Барабаша. Йому тоді обрали міру запобіжного заходу — домашній арешт.

Друге було відкритим. 17-річний Баришок, уже судимий за грабіж, проведе два місяці в СІЗО без права внесення застави.

“Нас обурило, що на першому засіданні підозрюваний (Барабаш) сказав, що не розуміє української. Він закінчив українську державну школу, зараз вчиться в педагогічному училищі, тобто можемо уявити, чого він навчатиме наших дітей! Адвокатка теж частково говорила російською, і коли ми просили її перейти на українську, вона сказала, що “у нас тут такой рєгіон, тут всє так говорят”, — каже Болотюк.

“Якщо свідок все ж дасть показання, буде додана інша стаття. По-друге, це дуже великий конфлікт у нас на Донбасі, коли ми виборюємо незалежність, а дуже великі впливи Російської Федерації ідуть не тільки військовим шляхом, а й чиниться гібридний, інформаційний тиск. Тож її показання кардинально вплинули б на цю справу. Ми би розуміли, як нам далі діяти.

ДЛЯ НАС ДУЖЕ ПРИНЦИПОВО ДОВЕСТИ, ЩО ЦЕ НАПАД САМЕ НА УКРАЇНЦІВ, ЯКІ БЕРЕЖУТЬ СВОЮ МОВУ НА ДОНБАСІ”,

— наголошує правозахисниця.

За словами Оксани Болотюк, бути патріотом на Донбасі було страшно завжди. Їй самій, донецькій, не раз говорили, щоб “їхала до себе на Західну”, бо говорила українською.

“Якщо мовний мотив підтвердиться, це не означає, що ми повинні більше боятися чи виїжджати. Це наша територія, ми господарі на цій землі. Ми повинні більше згуртуватися, бути мобілізованими на всі сто відсотків, але спокійно відстоювати своє: відстоювати свою мову, свої традиції, свою українську культуру. У нас є організація, в яку входив Артем — “Бахмут український”, вони багато заходів організовують. Так, ми є українським Бахмутом, як би хто там не вважав. Тому не треба боятися“, — переконано стверджує Оксана Болотюк.

Герой для нас і ворог для них

Бахмутські активісти наполягатимуть на максимальних строках покарання для вбивць Артема і сподіваються на розголос у ЗМІ.

“Жоден вирок не поверне молодого хлопця. Він стільки вже зробив для України, і ми розуміємо, що він ще міг зробити для України. Це просто жахливо. Артем не був одружений, не мав власних дітей, усе майбутнє в нього було попереду. І він загинув не на фронті, а в мирному житті. Ми з ним перетиналися на якихось заходах, хоча й не дружили. Та я розумію, що він стільки зробив, що він герой для нас. Це для нас великий приклад щирості, українськості, справжній українець, справжній козак”, — говорить правозахисниця, наголошуючи на потребі жорсткого покарання вбивць.

За словами Оксани, правоохоронці ще з’ясовують, чи бив Артема Мирошниченка лише Барабаш, чи також і Баришок. У Барабаша була кров на одязі, тож сумнівів у його вині немає. Під час другого судового засідання стало зрозуміло, що Баришок точно підбурював, спонукав “добити” жертву після першого побиття.

Барабаш вибачався, схоже, морально він визнав провину, каже Болотюк.

За її словами, рівень освіченості другого підозрюваного, Баришка, дуже низький, він не може зв’язати і двох слів докупи, але провину не визнає.

Баришка виключили з аграрного ліцею. Він у творі про те, ким хоче стати у майбутньому, написав, що “мріє бути кілером”, у навчальному закладі зчинився великий скандал. На суді підозрюваний поводився агресивно.

За даними ЗМІ, на засіданні суду 7 грудня з матеріалів справи стало відомо, що відеокамера на будинку поряд із місцем побиття та відеореєстратор одного з авто зафіксував: розправу чинили обидва нападники.

“Вони в цьому краї, як ягнята серед вовків, українську мову захищають”

Побиття і смерть Артема Мирошниченка стали трагедією для проукраїнських бахмутців, та й не лише для таких. На прощання з Артемом Мирошниченком прийшло до двох сотень людей: родичі, колеги, жителі Бахмута, військові, патріоти з сусідніх міст і селищ. Загорнуті в синьо-жовті стяги чи з прапорами в руках, і чоловіки, і жінки плакали.

Ангеліна Шостак, яка шиє українські прапори, каже, що бути українцем в Бахмуті нелегко, страшно.

Схилені над труною мама Наталя і батько Микола. Зіщулені люди шукають підтримки в обіймах. Із маленької колонки, яку приніс один з активістів, лунає “Пливе кача”. Для звичайного бахмутського подвір’я це величезний натовп.

Артем Мирошниченко був за фахом лісничим, працював сторожем у міській стоматологічній поліклініці. Один із вінків на похороні — від поліклініки.

“Він був ідеальним працівником. Завжди виконував не тільки свою роботу, а допомагав, коли його просили. У нього не було фраз “я не можу”, “мені це не подобається”. Розмовляв українською. У них дуже хороша родина, патріотична, правильна. Вони такі були завжди, ще до російської агресії. Він доглядав за кущами на подвір’ї, підрізав їх, творчим був, за газоном дивився, завжди був порядок. Він невисокий на зріст, але в нього характер, стрижень, на заходах він завжди був у передніх рядах”, — згадує покійного головний лікар Володимир Витязь.

Колектив поліклініки був шокований новиною про побиття Артема. Намагалися допомогти родині зокрема і ліками.

Ще один вінок — від окремої медичної роти Нацгвардії імені Миколи Пирогова, в якій був волонтером Мирошниченко.

Коли почалася війна, він ходив у військкомат, але на фронт не потрапив. Тож щойно у Бахмуті запрацював шпиталь, пішов допомагати українським військовим.

Волонтерка зі шпиталю Олена Лавренко ледь стримує ридання.

“Це був дорослий чоловік із душею дитини. Він був дуже добрий, то кошеня якесь врятує, то цуценя. І так побили його жорстоко, що в голові не вкладається… Я до останнього переконувала його маму, що одужає, і не таких хлопців витягали, а він помер”, — схлипує жінка.

“Майже щодня він приходив, і після нічних змін теж. Рук не вистачало. Він допомагав і технічно, і чистив картоплю. У вільний час плів маскувальні сітки. Був майже на всіх патріотичних акціях, поширював патріотичну літературу, був активний, його всі знали. Я не уявляю, як його можна було так побити.

І ЯКЩО ЦЕ ЗА МОВУ, ТО ЦЕ ПОСІЯНИЙ СТРАХ, І ТЕПЕР КОЖЕН ПОДУМАЄ У ПРИФРОНТОВОМУ БАХМУТІ, ДЕ ПЕРЕСУВАЮТЬСЯ ЖИТЕЛІ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ, ЧИ ГОВОРИТИ [УКРАЇНСЬКОЮ]”,

— ділиться думками волонтерка Лавренко.

Люди тримають у руках свічки. Пахне воском солодко і водночас гірко. Священик Православної церкви України, капелан отець Сергій відспівує новоспочилого.

У кожної людини на землі є місія, каже отець Сергій, і Артемові буде краще в іншому житті. Своєю смертю він показав, “що вони в цьому краї як ягнята серед вовків, українську мову захищають”.

Капелан порівнює загиблого з Василем Стусом та Олексою Тихим — видатними українцями з Донбасу, які загинули через своє дисидентство.

Після відспівування у дворі охочі виступають із прощальними словами. Деякі активісти звинувачують у загибелі Артема місцеву владу. Болотюк говорить, що злочин показав крах системи освіти, називає Мирошниченка героєм.

“ТАК БУДЕ, ПОКИ ВОНИ НАС УСІХ НЕ ВБ’ЮТЬ”,

— гірко зітхнула місцева активістка.

У столиці портрет Мирошниченка ставлять на Алеї Небесної Сотні. Тепер його очі дивитимуться на всіх, хто проходитиме там, і нагадуватимуть: на Донбасі небезпечно бути патріотом, але потрібно мати сміливість боротися. Боротися до кінця або до перемоги.

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото автора

Наші інтереси: 

Розуміти, що українці на Донбасі живуть серед ворогів. Вороги - це етнічні росіяни та їхні нащадки, які за часів СРСР оселилися там і тепер качають свої права: говорити тільки їхньою мовою і жити за їхніми "правилами". Етнічних українців вони вбивають.

Підписуюсь на новини
Поширити цю сторінку: 

Коментарі

Зображення користувача Зірка Вітошинська.

Олено, дякую !

Звірський випадок, який, зі судовим вироком, підтвердить надважливість української мови як головної ставки у війні!

«Вороги - це етнічні росіяни та їхні нащадки, які за часів СРСР оселилися там»...

... Особливо до випорожнених хат від жертв Голодомору !

Це штучне, особливо жахливе, заміщення народу !

Тим, хто має обов’язок, і тим, хто хоче-може протидіяти Мордору варто прочитати серію статей на цю тему, подану вкінці наступної:

«Як українцям використовувати російську мову: три правила інформаційної війни».

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Ігор Каганець.

Судячи з описів і світлини, Артем був етико-інтуїтивним інтровертом (Миротворцем). Його життя і смерть потужно резонують з Україною, яка має такий самий інтегральний соціотип. Тому ця тема є стратегічною і матиме довгострокові наслідки.

Додам, що Тарас Шевченко також був "Миротворцем" - звідси такий резонанс.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Віктор Макаренко.

Кримінальна справа мусить бути показовою, з максимальним розголосом в ЗМІ (хто відмовиться - забрати ліцензію), покарання - максимально жорстким. Як поведеться тут гарант Конституції?
До речі про незнання української мови: чи не час переглянути інститут громадянства? Не знаєш мови - підданий, не маєш виборчого права, не можеш бути держслужбовцем і займатися політикою.
Я розумію, що все буде ще не так. Але це - стратегічні орієнтири.

Зображення користувача Зірка Вітошинська.

Підписуюся під кожним словом, Вікторе!

Віктор Макаренко каже:
Кримінальна справа мусить бути показовою, з максимальним розголосом в ЗМІ (хто відмовиться - забрати ліцензію), покарання - максимально жорстким. Як поведеться тут гарант Конституції?
До речі про незнання української мови: чи не час переглянути інститут громадянства? Не знаєш мови - підданий, не маєш виборчого права, не можеш бути держслужбовцем і займатися політикою.
Я розумію, що все буде ще не так. Але це - стратегічні орієнтири.

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Іван Андрійович.

Дуже боляче на душі.
Але Артем переродиться знову.❤️