Вас ніколи не дивувало те, що регресивна паства московського патріархату та комуністи доволі часто проводять спільні антиукраїнські мітинги? Уявімо спільний мітинг нацистів та євреїв проти, скажімо, глобалізації. Важко. Це – маразм. Але подібний маразм ми доволі часто спостерігаємо в Україні: атеїсти, що тисячами розстрілювали священників, та священики – разом марширують з образами Христа, Ніколая II, Лєніна та Сталіна.
Одного разу я спостерігав за цікавою картиною: на подібному мітингу стара бабуся, мов одержима дияволом, заявляла про те, що українці – це спольщене бидло, яким не місце «на нашей русской земле» (у Києві!). І здається, що нікого це не дивує. У чому ж причина такого збочення у вигляді коаліції «гундяєвців» та «симоненківців»?
Банально зводити спільність комуністичних та московсько – християнських організацій до елементарної українофобії. На мою думку, секрет криється в ідеології євразійства. Ідея «русскава міра» об’єднує не тільки росіян, але і деяких українців – «неояничарів», оскільки, як кажуть, «русскій – нє національность, а состояніє души». Та й Російську імперію, СРСР як модернізований «II Рейх» («III Рейхом» можна вважати сучасну Російську Федерацію) творили різноманітні етноси…
Незаконне народження. Аби послабити політичну й релігійну вагу Києва під час політичної кризи на Русі, суздальський князь Андрій Боголюбський у 1169 році пограбував та спалив Київ. Даний рік, на думку історика В. Ключевського, є роком народження Московської імперії, котра існує і нині (як я зазначав вище – у якості «Третього Рейху»). Саме з цього року Київ втрачає статус столиці Київської Русі, а окраїнне Суздальське князівство отримує політичну незалежність. До цього часу всі руські князі намагались оволодіти Києвом як столицею слов’янської держави й правити там, але каральний похід Боголюбського мав інший сенс – стерти стару столицю для нової – північної.
Під час татаро-монгольської навали московитські «святі отці» відверто перейшли на бік ворога: у церквах молились за здоров’я ординських ханів, наказували вірянам не бунтувати, бо монголи є справедливою Божою карою за гріхи людей і т.п. Але бартер є бартер: азійські загарбники звільнили церкву від податків, що неабияк підсилило колабораціоністські настрої духівництва Північно-Східної Русі – Московії, що народжувалась. Власне князі Північно- Східної Русі - Московії (окраїни України-Русі) масово переходили до співпраці з татаро-монголами, тому й церква трималась «генеральної лінії».
Змішані шлюби (чого не було в Україні) московитів і татар, схвалені церквою, створили нові якісні умови народження російської держави як спадкоємиці Золотої Орди. Аристократія Московії – бояри – у XVI ст. були поголовно татарського походження, включно і з царем Борисом Годуновим. Та й землі Золотої Орди з її населенням майже у повному складі стали частиною Московського царства.
Незаангажовану людину дивує факт: Русь була хрещена у Києві – з нього християнство поширилось давньослов’янською державою. Київська митрополія була підпорядкована канонічному Вселенському патріархатові (Константинополь). Звідки ж взявся патріархат Московський? Першу спробу реалізувати релігійний сепаратизм Московія здійснила у 1448 році: без погодження з константинопольським патріархом, князь Васілій II, за підтримки московських єпископів, призначив митрополитом Іону.
Вселенський патріархат та інші церкви засудили дане незаконне призначення й не визнали Іону митрополитом. Російські історики пояснюють дане злочинне діяння так:
1) ніби Москва стала правонаступницею Константинополя – мовляв, колиску православ’я захопили турки, а тому московити мали право на проголошення незалежної церкви. Але Іону призначили у 1448 році – за п’ять років до падіння Константинополя;
2) московські попи не бажали визнавати Флорентійську унію 1439 року щодо об’єднання Східної та Західної церков. Унія була схвалена Вселенським Собором майже одноголосно, але так і не реалізована. Хотілось би запитати московських істориків: якщо причиною релігійного сепаратизму була унія, то чому ж московити чекали 9 (!) років? Якась надто запізніла реакція: документ давно відійшов у небуття, про нього вже всі забули, - а ось у Москві тільки дізнались… Заднім числом прихильники неканонічного Московського патріархату «несут чепуху», більше того – й після падіння Константинополя Вселенський патріархат продовжував своє існування. Туркам і у голову не приходило нищити авторитетну канонічну церкву. Патріархат розвивається і в XXI столітті (лише у Туреччині має 5 єпархій, 10 монастирів та 30 духовних шкіл; більшість православного українського духовенства США та Канади підпорядковано Константинополю – Стамбулу), якщо пам’ятаєте, влітку 2008 року Вселенський патріарх Варфоломій офіційно відвідав Київ.
Політична брехня Московії з 1448 року й нині заважає Російській Православній Церкві (РПЦ) мати статус дійсно канонічної, бо вона є просто злочинно самопроголошеною. Але тут же РПЦ постійно звинувачує Українську Православну Церкву Київського Патріархату у неканонічності! Як кажуть росіяни – «чия бы корова мычала».
Поки московські церкви були на законних підставах підпорядковані Константинополю, всі єпископи клялись не визнавати митрополитом нікого, крім призначеного Вселенським патріархом (у 1448 р. московські священики зрадили своїй клятві), але вже з 1458 року до присяги додали слова «…и по велению государя», а з 1495 р. з тексту присяги вилучили й слова про Вселенського патріарха… Всі московські царі та імператори коронувались за участі попів-самозванців. РПЦ – неканонічне збіговисько політичних лакеїв у рясах. Іншого визначення, по правді, неможливо знайти.
Історія на цьому не закінчилась. Московська церква була де-факто незалежною, але ще не де – юре. Проголосити свій патріархат Москва могла лише через Вселенський Собор. І тут цар Фьодор у 1586 р. пропонує антіохійському патріархові Іокимові ініціювати скликання Собору. Ясна річ, не обійшлось без економіки: Іокимові наддали немалі кошти й обіцяли дати ще більше після Собору. Але інші патріархи відмовились створювати Московський патріархат. Пройшло два роки, і у 1588 році до Москви за грошовою допомогою приїхав сам Вселенський патріарх Єремія II (хоч турки й не чіпали константинопольське духовенство, але й не субсидіювало його).
Москалі (тоді ще не росіяни – ними вони стануть офіційно іменуватись з 1721 року – року створення Російської імперії) стали й від нього вимагати скликати Собор, коли ж Єремія II відмовився – запропонували нову авантюру: залишитись у Москві й очолити Московський патріархат. Коли й від цієї ахінеї голова канонічної Константинопольської церкви відмовився – московити, якщо вірити фундаментальним дослідженням українського історика П. Штепи, посадили його під домашній арешт й півроку тримали у фактичному ув’язненні!
Однак, Московський патріархат все ж таки було юридично створено – з порушенням всіх релігійних норм та відвертою фальсифікацією: 26 січня 1589 року прийнято «Уложенную грамоту», у котрій було просто вигадано, за П. Штепою, історію про Вселенський Собор, що ніби відбувся того року у Москві за участю православного духовенства світу. Даний фантастичний роман у вигляді офіційного документа і став основою офіційного народження Московського патріархату на чолі з патріархом Іовом.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
«Московскоє православіє» (інквізитори у рясах)
Світ:
Вас ніколи не дивувало те, що регресивна паства московського патріархату та комуністи доволі часто проводять спільні антиукраїнські мітинги? Уявімо спільний мітинг нацистів та євреїв проти, скажімо, глобалізації. Важко. Це – маразм. Але подібний маразм ми доволі часто спостерігаємо в Україні: атеїсти, що тисячами розстрілювали священників, та священики – разом марширують з образами Христа, Ніколая II, Лєніна та Сталіна.
mpop_20110711.jpg
Одного разу я спостерігав за цікавою картиною: на подібному мітингу стара бабуся, мов одержима дияволом, заявляла про те, що українці – це спольщене бидло, яким не місце «на нашей русской земле» (у Києві!). І здається, що нікого це не дивує. У чому ж причина такого збочення у вигляді коаліції «гундяєвців» та «симоненківців»?
Банально зводити спільність комуністичних та московсько – християнських організацій до елементарної українофобії. На мою думку, секрет криється в ідеології євразійства. Ідея «русскава міра» об’єднує не тільки росіян, але і деяких українців – «неояничарів», оскільки, як кажуть, «русскій – нє національность, а состояніє души». Та й Російську імперію, СРСР як модернізований «II Рейх» («III Рейхом» можна вважати сучасну Російську Федерацію) творили різноманітні етноси…
Незаконне народження. Аби послабити політичну й релігійну вагу Києва під час політичної кризи на Русі, суздальський князь Андрій Боголюбський у 1169 році пограбував та спалив Київ. Даний рік, на думку історика В. Ключевського, є роком народження Московської імперії, котра існує і нині (як я зазначав вище – у якості «Третього Рейху»). Саме з цього року Київ втрачає статус столиці Київської Русі, а окраїнне Суздальське князівство отримує політичну незалежність. До цього часу всі руські князі намагались оволодіти Києвом як столицею слов’янської держави й правити там, але каральний похід Боголюбського мав інший сенс – стерти стару столицю для нової – північної.
Під час татаро-монгольської навали московитські «святі отці» відверто перейшли на бік ворога: у церквах молились за здоров’я ординських ханів, наказували вірянам не бунтувати, бо монголи є справедливою Божою карою за гріхи людей і т.п. Але бартер є бартер: азійські загарбники звільнили церкву від податків, що неабияк підсилило колабораціоністські настрої духівництва Північно-Східної Русі – Московії, що народжувалась. Власне князі Північно- Східної Русі - Московії (окраїни України-Русі) масово переходили до співпраці з татаро-монголами, тому й церква трималась «генеральної лінії».
Змішані шлюби (чого не було в Україні) московитів і татар, схвалені церквою, створили нові якісні умови народження російської держави як спадкоємиці Золотої Орди. Аристократія Московії – бояри – у XVI ст. були поголовно татарського походження, включно і з царем Борисом Годуновим. Та й землі Золотої Орди з її населенням майже у повному складі стали частиною Московського царства.
Незаангажовану людину дивує факт: Русь була хрещена у Києві – з нього християнство поширилось давньослов’янською державою. Київська митрополія була підпорядкована канонічному Вселенському патріархатові (Константинополь). Звідки ж взявся патріархат Московський? Першу спробу реалізувати релігійний сепаратизм Московія здійснила у 1448 році: без погодження з константинопольським патріархом, князь Васілій II, за підтримки московських єпископів, призначив митрополитом Іону.
Вселенський патріархат та інші церкви засудили дане незаконне призначення й не визнали Іону митрополитом. Російські історики пояснюють дане злочинне діяння так:
1) ніби Москва стала правонаступницею Константинополя – мовляв, колиску православ’я захопили турки, а тому московити мали право на проголошення незалежної церкви. Але Іону призначили у 1448 році – за п’ять років до падіння Константинополя;
2) московські попи не бажали визнавати Флорентійську унію 1439 року щодо об’єднання Східної та Західної церков. Унія була схвалена Вселенським Собором майже одноголосно, але так і не реалізована. Хотілось би запитати московських істориків: якщо причиною релігійного сепаратизму була унія, то чому ж московити чекали 9 (!) років? Якась надто запізніла реакція: документ давно відійшов у небуття, про нього вже всі забули, - а ось у Москві тільки дізнались… Заднім числом прихильники неканонічного Московського патріархату «несут чепуху», більше того – й після падіння Константинополя Вселенський патріархат продовжував своє існування. Туркам і у голову не приходило нищити авторитетну канонічну церкву. Патріархат розвивається і в XXI столітті (лише у Туреччині має 5 єпархій, 10 монастирів та 30 духовних шкіл; більшість православного українського духовенства США та Канади підпорядковано Константинополю – Стамбулу), якщо пам’ятаєте, влітку 2008 року Вселенський патріарх Варфоломій офіційно відвідав Київ.
Політична брехня Московії з 1448 року й нині заважає Російській Православній Церкві (РПЦ) мати статус дійсно канонічної, бо вона є просто злочинно самопроголошеною. Але тут же РПЦ постійно звинувачує Українську Православну Церкву Київського Патріархату у неканонічності! Як кажуть росіяни – «чия бы корова мычала».
Поки московські церкви були на законних підставах підпорядковані Константинополю, всі єпископи клялись не визнавати митрополитом нікого, крім призначеного Вселенським патріархом (у 1448 р. московські священики зрадили своїй клятві), але вже з 1458 року до присяги додали слова «…и по велению государя», а з 1495 р. з тексту присяги вилучили й слова про Вселенського патріарха… Всі московські царі та імператори коронувались за участі попів-самозванців. РПЦ – неканонічне збіговисько політичних лакеїв у рясах. Іншого визначення, по правді, неможливо знайти.
Історія на цьому не закінчилась. Московська церква була де-факто незалежною, але ще не де – юре. Проголосити свій патріархат Москва могла лише через Вселенський Собор. І тут цар Фьодор у 1586 р. пропонує антіохійському патріархові Іокимові ініціювати скликання Собору. Ясна річ, не обійшлось без економіки: Іокимові наддали немалі кошти й обіцяли дати ще більше після Собору. Але інші патріархи відмовились створювати Московський патріархат. Пройшло два роки, і у 1588 році до Москви за грошовою допомогою приїхав сам Вселенський патріарх Єремія II (хоч турки й не чіпали константинопольське духовенство, але й не субсидіювало його).
Москалі (тоді ще не росіяни – ними вони стануть офіційно іменуватись з 1721 року – року створення Російської імперії) стали й від нього вимагати скликати Собор, коли ж Єремія II відмовився – запропонували нову авантюру: залишитись у Москві й очолити Московський патріархат. Коли й від цієї ахінеї голова канонічної Константинопольської церкви відмовився – московити, якщо вірити фундаментальним дослідженням українського історика П. Штепи, посадили його під домашній арешт й півроку тримали у фактичному ув’язненні!
Однак, Московський патріархат все ж таки було юридично створено – з порушенням всіх релігійних норм та відвертою фальсифікацією: 26 січня 1589 року прийнято «Уложенную грамоту», у котрій було просто вигадано, за П. Штепою, історію про Вселенський Собор, що ніби відбувся того року у Москві за участю православного духовенства світу. Даний фантастичний роман у вигляді офіційного документа і став основою офіційного народження Московського патріархату на чолі з патріархом Іовом.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта