“Мамай” - означає “ніхто, або синдром українського непомічання

Картина була відзнята в рекордно короткі терміни – за 24 дні - і зібрана на комп’ютері за два тижні, однак шлях до глядача виявився непростим. Ще два роки пішло на технічний монтаж та озвучення стрічки (насьогодні це єдиний український фільм, який відповідає усім світовим стандартам якості зі звуком формату Dolby Surround, який уже десять років є єдино допустимим у всьому світі). Така велика затримка була спричинена переважно надходженням, а точніше - ненадходженням коштів, з якими, як завжди, були великі проблеми: картина робилася на замовлення міністерства культури на кошти бюджету та друзів знімальної групи. А оскільки в той час паралельно знімалися фільми “Богдан Хмельницький” Мащенка та “Молитва за гетьмана Мазепу” Ілієнка, хто виявиться крайнім було зрозуміло наперед. За цей час “Мамай” встиг обрости такими чутками та легендами, що й сам став майже міфом, як і матеріал, на якому він побудований. Тому й кінозала Могиляки, незважаючи на абсолютну відсутність реклами чи навіть простого листочка з оголошенням на дверях зали, виявилася переповненою.

Власне, сама презентація виявилася спонтанною, оскільки не було ні якісної кіноверсії (Олесь Санін довго вибачався за те, що демонструвалася відеоверсія, так зване директорське відео), ні можливості продемонструвати переваги якісного звуку. Ініціатором презентації виступила дочка президента Академії Олена Брюховецька. І не прогадала: зголодніла за справжнім українським по-духу кіно публіка пробачила усі технічні вади, намагаючись вловити глибинну суть картини.

“Коли ми знімали фільм – а це якраз припало на час відомих вересневих подій в Америці - ми усвідомлювали, що це може бути наш перший і останній фільм, тому намагалися зробити його максимально чесним”, - говорить Олесь Санін. Фільм і справді незвичний. І не лише тим, що в ньому майже немає тексту – є лише голос за кадром, який читає уривки з “Думи про братів азовських” українською та “Пісню дервіша про трьох братів-мамлюків” кримсько-татарською. Все решта передається музикою, звуками природи, кольором, символічними картинами та іншими способами аудіовізуального впливу. Кожен епізод фільму насичений подвійними, а то і потрійними змістами, які збуджують уяву і змушують озватися голос крові, згадати: хто ми, що ми і чиї ми діти. Все розроблялося з максимальною історичною правдою, до найдрібнішої деталі, будь то ґудзик, деталі сідла чи вбрання та взуття героїв. Поєднання не поєднаного в одній площині - героїв українського і кримсько-татрського епосу – призводить до загибелі усіх, але життя продовжується, тому що було кохання і саме воно є головним аргументом у вирішенні усіх конфліктів.

"Це – анти фільм, протест проти дешевих американських і російських фільмів, які зараз панують на екрані, які заполонили наші душі і серця, це – анти-шоубізнес. Це кіно, яке зроблене навпаки, - визначив свої пріоритети Олесь Санін. -. Ми знали, що нам доведеться цією картиною і своїм існуванням відповідати за той час, коли глядач не бачить своєї історії, коли діти виховуються без відповідної системи символів і образів, які вони можуть ідентифікувати, як українське”.

Попри все це, сам фільм в офіційній Україні, схоже, сприймається як чужорідне явище. Найближчим часом ми навряд чи зможемо побачити його на широкому екрані: більшість кінотеатрів належать російським чи американським інвесторам, у яких своя репертуарна політика. Пропонуються ранкові сеанси в робочі дні, що для такої картини означає просто смерть. А робити якісне кіно для того, щоб показувати його в непристосованих приміщеннях і не мати змоги продемонструвати усі технічні якості, просто немає сенсу. Можливі серія творчих зустрічей з акторсько-режисерською групою в різних містах, щоб привернути увагу до фільму, однак це, як зараз модно казати, дещо інший формат.

Між тим, “Мамай” уже запрошений на Канський фестиваль, буде презентуватися на Венеціанському Бієнале в номінації “музичний перфоменс”, виставлятиметься на Іранському кінофестивалі. Крім того, Американська гільдія операторів, членом якої є оператор-постановник фільму Сергій Михальчук, планує висунути фільм на здобуття “Оскара” за кращу операторську роботу. Деякі творчі знахідки тандему Санін-Михальчук уже почали використовувати закордонні колеги, що по-доброму тішить авторів. Готуються прокатні копії картини англійською (американський і британський варіанти), німецькою, французькою, турецькою, арабською мовами. Про фільм говорять усі і скрізь, тільки в Україні існує своєрідний синдром непомічання. Іронія долі: незабаром в кінотеатрі “Україна” відбудеться презентація фільму на прохання послів закордонних держав, акредитованих у столиці.

Щоправда, певна надія побачити нам цей фільм в усій красі все-таки є. Авторські права на демонстрацію “Мамая” за кордоном продані американській прокатній фірмі, яка зараз готує субтитри для картини і планує випустити її на широкий екран за кордоном. І хто зна, може років через два ці самі американці запропонують нам подивитися наш же фільм, щоб отримати свій законний прибуток. Воістину, як у Шевченка: “І на Січі мудрий німець картопельку садить, а ви її купуєте, їсте на здоров’я та славите Запорожжя”.

А, можливо, проблема в назві фільму? “Мамай” у перекладі з кіпчацької означає “ніхто”. Так називали і відомого онука Чингізхана, і славнозвісного українського козака, чиє зображення було у кожній хаті. Так називали дитину, щоб оберегти її від злого духа, щоб він її не помітив і не наробив шкоди. Адже, якщо ти “ніхто”, то тебе й нема. Тільки надто вже підозрілим є цей синдром непомічання для наших офіційних “духів” від культури. На думку так і спадає перефразована народна мудрість “не таких уже й віддалених часів” – “Немає картини – немає й проблеми.

І все ж, молоде українське кіно є. І “Мамай” – лише перший прецедент, який голосно заявив про себе. Є десятки кіносценаріїв, які щороку відзначають на конкурсі “Коронація слова” (до речі, серед планів Олеся Саніна – екранізація сценарію цьогорічного переможця “Коронації слова” Олексія Росича “Останній забій” про шахтарів, які свідомо підірвали себе в шахті, щоб їхні родини отримали компенсацію), підростає молоде покоління, яке хоче і буде творити всупереч усім “ніз-з-зя”. І віриться, що такі прецеденти, як фільм “Мамай”, виникатимуть і далі.