Конфлікти - це дуже погано, проте без них - нікуди

Життя без конфліктів не буває. У найцивілізованіших країнах Європи, якщо довіряти вітчизняним засобам масової інформації, фірмовими ознаками відстоювання людиною власних прав є масові вуличні протести. І навпаки - некультурні спільноти всіляко конфліктів уникають, намагаючись компенсувати власну неповноцінність культом спокою та пасивності. Конфлікти - це дуже погано, проте без них - нікуди.

Праця Андрія Гірника та Андрія Бобро «Конфлікти. Структура, ескалація, залагодження» компенсує скромний обсяг компактністю, що засвідчує авторське поціновування вартості кожного окремого слова. Нічого зайвого, лише фактаж. Що в наш час багатослівної багатовекторної порожнечі є явищем рідкісним, більше того - вкрай необхідним. Адже термінологічний практицизм, плавно трансформований у текстову жорсткість, надає змогу читачеві адаптуватися до якісно іншої моделі поведінки, альтернативної стосовно оточуючих аномалій.

Вже початкові речення налаштовують на відповідний дню завтрашньому лад. Варто зацитувати: «Конфлікти і пов’язана з ними боротьба між індивідами та між групами людей - це атрибути глибокої історії людства. Вже у віруваннях індоєвропейців відобразилося уявлення про гармонію трьох необхідних для виживання суспільства функцій - виконання сакральних дій поряд з військовою та економічною діяльністю. Індійські бог-войовник Індра разом з небесними воїнами Ригведи Марутами, грецькі Арес і Афіна, римський Марс, іранські Мітра та Вритрахан, скандинавські Один і Тор - це боги, які дарують перемогу у збройному конфлікті» (с.5).

Тільки ледачий, ненав’язливо натякають панове Гірник і Бобро, не розуміє справжньої сутності навіювань про злагоду чи там політкоректність. Адже усе навколо, - від наукових винаходів до сільгоспробіт, від пересування мальовничими міськими пейзажами у громадському транспорті до мілітарних баталій, від народження дитини до ритуального заклання свиної туші - усе це можна визначити одним єдиним словом. Боротьба. А боротьба, як відомо, мертвою хваткою сполучена з конфліктами. Решта - від лукавого. Як прийнято зараз казати, чорний PR. Пухнастий назовні, бридкий всередині. Труп коали.

Праця А.Гірника і А.Бобро не просто легко читається, - вона автоматично штудіюється на рівні карбування окремих фраз та ключових висловів-паролів. Напевно, так писали колись розенкрейцери: «Групове мислення пов’язане із сліпою вірою в те, що своїй групі притаманна моральна непохибність. Ця віра дає можливість не обмірковувати моральні проблеми, що постають внаслідок прийнятих групою рішень» (с.109). Мимоволі спадає на думку: категоричність і різкість у судженнях - ось чого не вистачає нашим офіційним речникам.

Прикінцеві положення книги беззастережно присвячені питанням полагодження конфліктних ситуацій, зокрема посередництву і переговорному процесу. Що може бути краще, ніж стіл переговорів? Дійсність, на жаль, спростовує значну частину рецептів: розкуривши так-сяк люльку миру, жваві учасники переговорних процесів мерщій кидаються до найближчої стежини відкопувати сокири війни, з якими і вирушають вимагати від опонентів чогось там, як їм здається, нагального. Ну там підвищення соціальних виплат чи припинення геноциду пінгвинів. Усміхнені бюргери в єдиному творчому пориві зводять барикади, хуліганисті дядьки в кенгурухах жбурляють каменюками, чемна законослухняна поліція працює у форматі «розігнати - не калічити». І ось вже уряд приймає рішення про зменшення драконівського оподаткування, а громадським спокоєм чорно-білого антарктичного воїнства починає опікуватися королівська родина. Конфлікти - запорука злагоди.

Однак найбільший сплеск оптимізму викликає фраза, засаджена на самий низ сторінки 154: «Головне - сприймати глухий кут у переговорах не як свою поразку, а як ресурс нових можливостей отримання інформації та активізації сторін». Жити хочеться після такого!

Лишається подякувати видавництву Соломії Павличко «Основи» за цю чудову книгу, змістовну, цікаву і переконливу!