Російська імперія після розпаду Союзу втратила чверть території, майже половину населення і половину ВНП.
Сьогоднішній, дещо вищий рівень життя росіян в европейській частині РФ, порівняно із країнами СНД, вдається утримати лише завдяки сприятливій кон’юнктурі цін на нафту.
Натомість найбільша загроза, з якою зіткнулась Росія на початку ХХІ століття, – це демоґрафічна проблема.
Коротко суть цієї проблеми полягає в:
* природному скороченні приросту населення внаслідок низької народжуваности і високої смертности;
* внутрішній неконтрольованій міґрації населення з північних і східних реґіонів в Европейську частину РФ;
* своєрідному російському демоґрафічному now how, яке полягає в прогресуючому вимиранні титульної нації (росіян), а також угрофінів і збільшенні питомої ваги неслов’янського населення;
* гігантському демоґрафічному вибуху в суміжних з Росією країнах АТР, особливо в Китаї.
За прогнозами експертів ООН у 2025 році населення Росії буде складати 138 млн. осіб, але більш песимістичний прогноз Держкомстату РФ передбачає зменшення населення Росії до 130 млн. осіб вже у 2016 році. Однак, як стверджують демоґрафи, насправді реальний процес депопуляції відбувається набагато швидше. Так, російський демоґраф Є. Андрєєв прогнозує зменшення чисельности громадян Росії за 50 років до 93 млн. Тут треба відзначити, що у ці розрахунки закладено майбутній міґраційний приріст. Без майбутніх міґрантів за 50 років населення Росії зменшиться наполовину, тобто до 70 млн. осіб.
Оскільки російські експерти вже давно дійшли висновку, що Росія не здатна вирішити демоґрафічну кризу, спираючись лише на власний потенціал, то вирішальне значення в державній політиці РФ для покращення складного демоґрафічного стану надається міґраційній політиці. Варто зауважити, що саме імміґрація (найбільша у 1994 р. – 810 тис.) і є тим чинником, який дещо покращує важкі демоґрафічні показники РФ. Проблема, однак, полягає в тому, що міґрація із сусідніх країн має вкрай ненадійний характер: розраховувати на стабільний потік можна лише у тому випадку, коли економічна і політична ситуація в самій Росії буде привабливою для імміґрантів, або тоді, коли в прикордонних з Росією країнах ситуація буде далеко гіршою, ніж у Росії. (Напр., збільшення потоків етнічних росіян (і слов’ян) з Азіатських республік СНД в Росію різко зросло у зв’язку із збройними конфліктами у цих республіках (1991-1994), а також через катастрофічну інфляцію і наступний спад економіки в постсовєтських країнах). Однак, як твердять російські фахівці, міґраційний приріст протягом останнього часу різко погіршав у зв’язку зі зростанням зворотного процесу – еміґрацією з Росії: так, у 2001 році позитивне сальдо в результаті еміґраційно-імміґраційних процесів склало лише 61.5 тис. осіб.
Инша, не менш серйозна, проблема, з якою зіткнулася Росія на початку ХХІ століття, – це вкрай нерівномірний розподіл її людських ресурсів у реґіонах. Стан справ виглядає так:
загальна площа сучасної РФ становить понад 17 млн. кв. км, а населення – 145.924,9 тис.
В Европейській частині Росії, загальна площа якої складає 25.2% від загальної площі РФ (4.309,5 тис. кв. км), мешкає 114.752 тис., в Азіатській частині, на яку припадає 74.8% території РФ (12.765,9 млн. тис. км ) – 31.172,9 тис. осіб. При цьому щільність населення в Европейській частині – 26.6 особи на 1 кв. км, а за Уралом – на порядок менша – 2.4 особи. Ще більша проблема – це райони Крайньої Півночі і прирівняні до них території, які займають 11.900 млн. кв. км (69.7%), на яких проживають 11.533,5 тис. осіб. Тут щільність населення складає менше 1 особи на кв. км.
Так виглядає щільність заселення на півдні Азіатської частини Росії і на Далекому Сході – на кордоні з Китаєм:
* Приморський край – 13.1 особи на кв. км.
* Хабаровський край – 1.9 особи на кв. км.
* Амурська обл. – 2.7 особи на кв. км.
* Читинська обл.. – 2.9 особи на кв. км.
* Республіка Бурятія – 2.9 особи на кв. км.
* Ангінський-Бурятський авт. окр. – 4.2 особи на кв. км.
* Усть-Ординський Бурятський авт. окр. – 6.4 особи на кв. км.
* Іркутська обл. – 3.6 особи на кв. км.
* Красноярський край – 1.3 особи на кв. км.
* Республіка Тува – 1.8 особи на кв. км.
Нам лишається додати, що з протилежного боку кордону, в Китаї, щільність населення перевищує 130 осіб на 1 кв. км. Такий величезний перепад демоґрафічного потенціалу створює колосальну напругу на кордоні, яка рано чи пізно закінчиться експансією на новий життєвий простір. Зрозуміло, що приріст населення у виключно несприятливих природних умовах відбувався не за рахунок натурального приросту, а шляхом міґрації. Донором для Зауралля виступав захід СССР, зокрема – Україна.
Сьогодні, після оголошення стратегічного партнерства між Росією і Китаєм і підписанням в рамках „Шанхайської п’ятірки” угоди про добросусідство, співробітництво і непорушність існуючих кордонів, Китай відкрито не висуває територіальних претензій до РФ. Однак, як твердять російські аналітики, „ще у 1989 році в Китаї була прийнята закрита програма освоєння російського Далекого Сходу і залучення його в зону політичного і економічного впливу Китаю. За декілька років на засіданні Політбюро КПК партійним керівникам була представлена доповідь, в якій говорилось про доцільність придбання у китайську власність земельних володінь і нерухомости на Далекому Сході, в Забайкаллі, Східному Сибірі, про підтримку китайської діаспори за кордоном. Цьому присвячена закрита ухвала Держради КНР, яка рекомендує місцевим органам влади, зовнішньоекономічним і иншим структурам заохочувати експорт робочої сили за кордон”. Зрештою, за словами проф. В. Гельбраса, у 2000 році Голова КНР Цзян Цземінь „оголосив про перехід до нової зовнішньоекономічної політики, основним інструментом якої є експорт капіталів і створення транснаціональних компаній”.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Кінець Імперії
Світ:
Натомість найбільша загроза, з якою зіткнулась Росія на початку ХХІ століття, – це демоґрафічна проблема.
Коротко суть цієї проблеми полягає в:
* природному скороченні приросту населення внаслідок низької народжуваности і високої смертности;
* внутрішній неконтрольованій міґрації населення з північних і східних реґіонів в Европейську частину РФ;
* своєрідному російському демоґрафічному now how, яке полягає в прогресуючому вимиранні титульної нації (росіян), а також угрофінів і збільшенні питомої ваги неслов’янського населення;
* гігантському демоґрафічному вибуху в суміжних з Росією країнах АТР, особливо в Китаї.
За прогнозами експертів ООН у 2025 році населення Росії буде складати 138 млн. осіб, але більш песимістичний прогноз Держкомстату РФ передбачає зменшення населення Росії до 130 млн. осіб вже у 2016 році. Однак, як стверджують демоґрафи, насправді реальний процес депопуляції відбувається набагато швидше. Так, російський демоґраф Є. Андрєєв прогнозує зменшення чисельности громадян Росії за 50 років до 93 млн. Тут треба відзначити, що у ці розрахунки закладено майбутній міґраційний приріст. Без майбутніх міґрантів за 50 років населення Росії зменшиться наполовину, тобто до 70 млн. осіб.
Оскільки російські експерти вже давно дійшли висновку, що Росія не здатна вирішити демоґрафічну кризу, спираючись лише на власний потенціал, то вирішальне значення в державній політиці РФ для покращення складного демоґрафічного стану надається міґраційній політиці. Варто зауважити, що саме імміґрація (найбільша у 1994 р. – 810 тис.) і є тим чинником, який дещо покращує важкі демоґрафічні показники РФ. Проблема, однак, полягає в тому, що міґрація із сусідніх країн має вкрай ненадійний характер: розраховувати на стабільний потік можна лише у тому випадку, коли економічна і політична ситуація в самій Росії буде привабливою для імміґрантів, або тоді, коли в прикордонних з Росією країнах ситуація буде далеко гіршою, ніж у Росії. (Напр., збільшення потоків етнічних росіян (і слов’ян) з Азіатських республік СНД в Росію різко зросло у зв’язку із збройними конфліктами у цих республіках (1991-1994), а також через катастрофічну інфляцію і наступний спад економіки в постсовєтських країнах). Однак, як твердять російські фахівці, міґраційний приріст протягом останнього часу різко погіршав у зв’язку зі зростанням зворотного процесу – еміґрацією з Росії: так, у 2001 році позитивне сальдо в результаті еміґраційно-імміґраційних процесів склало лише 61.5 тис. осіб.
Инша, не менш серйозна, проблема, з якою зіткнулася Росія на початку ХХІ століття, – це вкрай нерівномірний розподіл її людських ресурсів у реґіонах. Стан справ виглядає так:
загальна площа сучасної РФ становить понад 17 млн. кв. км, а населення – 145.924,9 тис.
В Европейській частині Росії, загальна площа якої складає 25.2% від загальної площі РФ (4.309,5 тис. кв. км), мешкає 114.752 тис., в Азіатській частині, на яку припадає 74.8% території РФ (12.765,9 млн. тис. км ) – 31.172,9 тис. осіб. При цьому щільність населення в Европейській частині – 26.6 особи на 1 кв. км, а за Уралом – на порядок менша – 2.4 особи. Ще більша проблема – це райони Крайньої Півночі і прирівняні до них території, які займають 11.900 млн. кв. км (69.7%), на яких проживають 11.533,5 тис. осіб. Тут щільність населення складає менше 1 особи на кв. км.
Так виглядає щільність заселення на півдні Азіатської частини Росії і на Далекому Сході – на кордоні з Китаєм:
* Приморський край – 13.1 особи на кв. км.
* Хабаровський край – 1.9 особи на кв. км.
* Амурська обл. – 2.7 особи на кв. км.
* Читинська обл.. – 2.9 особи на кв. км.
* Республіка Бурятія – 2.9 особи на кв. км.
* Ангінський-Бурятський авт. окр. – 4.2 особи на кв. км.
* Усть-Ординський Бурятський авт. окр. – 6.4 особи на кв. км.
* Іркутська обл. – 3.6 особи на кв. км.
* Красноярський край – 1.3 особи на кв. км.
* Республіка Тува – 1.8 особи на кв. км.
Нам лишається додати, що з протилежного боку кордону, в Китаї, щільність населення перевищує 130 осіб на 1 кв. км. Такий величезний перепад демоґрафічного потенціалу створює колосальну напругу на кордоні, яка рано чи пізно закінчиться експансією на новий життєвий простір. Зрозуміло, що приріст населення у виключно несприятливих природних умовах відбувався не за рахунок натурального приросту, а шляхом міґрації. Донором для Зауралля виступав захід СССР, зокрема – Україна.
Сьогодні, після оголошення стратегічного партнерства між Росією і Китаєм і підписанням в рамках „Шанхайської п’ятірки” угоди про добросусідство, співробітництво і непорушність існуючих кордонів, Китай відкрито не висуває територіальних претензій до РФ. Однак, як твердять російські аналітики, „ще у 1989 році в Китаї була прийнята закрита програма освоєння російського Далекого Сходу і залучення його в зону політичного і економічного впливу Китаю. За декілька років на засіданні Політбюро КПК партійним керівникам була представлена доповідь, в якій говорилось про доцільність придбання у китайську власність земельних володінь і нерухомости на Далекому Сході, в Забайкаллі, Східному Сибірі, про підтримку китайської діаспори за кордоном. Цьому присвячена закрита ухвала Держради КНР, яка рекомендує місцевим органам влади, зовнішньоекономічним і иншим структурам заохочувати експорт робочої сили за кордон”. Зрештою, за словами проф. В. Гельбраса, у 2000 році Голова КНР Цзян Цземінь „оголосив про перехід до нової зовнішньоекономічної політики, основним інструментом якої є експорт капіталів і створення транснаціональних компаній”.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта