Традиція має властивість періодично набувати ознак моди. Проте мінливість та швидкоплинність оминають її сьомою дорогою. Історична устійливість робить традицію практично незнищенною. Про татуювання та пірсинг головний редактор НО поспілкувався з майстром справи Ігорем Гружевським, салон "У Дєда"
ВА: Ігоре, в чому історичне коріння татуювання та пірсингу?
ІГ: Яку б культуру ми не заторкнули, скрізь зустрічаємо татуювання, пірсинг та скарифікацію. Про це йдеться навіть у Старому заповіті, на сторінках якого міститься вимога не робити написи та надрізи на тілі своєму на пам’ять про померлих. Що стосується європейської культури, то татуювання з давніх давен демонструвало соціальний статус носія, приналежність до того чи іншого клану. Водночас пірсинг, скарифікація і татуювання відігравали роль ключових моментів в ритуалі ініціації, після якого людина іноді навіть набувала нового ім’я. Традиційний вушний пірсинг добре відомий і в українській національній традиції - достатньо пригадати козаків.
Однак на сьогодні десь 90% початкового коріння втрачено внаслідок тиску різних правителів, які всіляко руйнували зв’язки між націями. Хоча від початку після всесвітнього потопу білі люди розповсюджувалися від наших теренів. Недарма досі існує такий очевидний зв’язок між слов’янськими та кельтськими визерунками.
У Африці розповсюдження отримала скарифікація. Досі в таких країнах як Уганда чи Лесото практикуються нанесення глибоких шрамів на обличчі: чим більша їх кількість, тим вищим вважається соціальний статус.
Пірсинг соска робили собі ще римські центуріони-тілоохоронці Цезаря: він символізував мужність. Жіноча традиція проколювати пупок існувала і в Європі, і в Індії, демонструючи її вільний статус та кланову приналежність.
Власне, оцей елемент загадковості і містицизму і провокує суспільний інтерес. Сам я у прикмети не вірю, але певна наявність магії все ж присутня: людина абсолютно свідомо йде на мінімальні больові фізичні відчуття, аби отримати те, що лишиться з нею назавжди. Нині предмет нашої розмови вже став елементом естетики, який перебуває поза межами будь-яких політичних віянь. Інша справа, що не всім це підходить.
ВА: Наскільки клієнти салону серйозно ставляться до власного вибору? Адже крок цей потребує як твердого самоусвідомлення, так і впевненості у його необхідності...
ІГ: Буду відвертим: посилена популяризація татуювань значною мірою є результатом падіння суспільного табу. Мовляв, раніше цього робити було не можна, а зараз навпаки: актори, музиканти, кутюр’є пропагують татуювання та пірсинг на рівні моди. На жаль, деякі молоді люди западають на ці флюїди сьогодення. Багатьом приходиться відмовляти, бо відсутній елемент серйозності: зробіть мені щось маленьке, поставте відмітину моїй дурості... За неухильною статистикою маленькі татуювання набридають найшвидше. Їх відчуття притупляється, а потім виникає зворотній ефект: я на це повівся, а тепер солідний чоловік, маю круту машину, роботу, а співробітники мене не розуміють.
Видно, коли людина приходить відповідно власних внутрішніх переконань, а коли звертається з проханням зробити аби що-небудь зробити. Іноді доводиться переконувати 18-річних дівчаток, нагадувати їм про те, що завтра, років через п’ять, вона буде ламати собі голову одним єдиним питанням: а навіщо я це зробила? Якщо вже зважився на цей крок, то варто обрати солідну якісну роботу, усвідомлюючи, що після смерті протягом 48 годин шкіру можна зрізати та зробити з неї красивий абажур.
Татуювання - це не круто. Це стан. Ключова відмінність людини татуйованої від нетатуйованої полягає в тому, що перша ніколи не спитає у другої, де твоє тату. І навпаки.
ВА: Чи здатне татуювання впливати на формування психології його носія?
ІГ: В принципі так, оскільки йдеться зрештою про співпадіння внутрішніх флюїдів. Тому і не прийнято робити татуювання і пірсинг у юному віці, коли важко діяти у відповідності до деяких зроблених на тілі малюнків. Хоча з часом, коли вони, перебуваючи під шкірою, поступово стають чимось рідним, все стає на свої місця. Однак якщо татуювання зроблено помилково, неусвідомлено, то жодного впливу на людину воно не має. Тому до татуювання слід ставитися максимально зрівноважено, розуміти його й відчувати. Тільки тоді приходить розуміння, що воно живе разом з тобою в комплексі.
Дехто бажає здаватися у татуюванні більш мужнім, ніж є насправді. Помічено, що у тих, хто здатен на рішучу дію, татуювання є більш помірними. Напускний кураж відсутній, - він компенсується блиском в очах.
ВА: Ігоре, доводилося чути про дивні властивості татуювання...
ІГ: По собі знаю - у моменти збудження татуювання збільшуються у об’ємі навіть по рельєфу. У японців існують перекази про т.зв. живі татуювання, коли для досягнення ефекту додається рисове борошно, що сприяє появі об’єму. В певних станах малюнок починає збільшуватися, зменшуватися, тобто грати, жити. Однак майстрів ручного японського татуювання - хорі - лишилося вкрай мало.
ВА: Чи збережеться в сучасних умовах лояльного ставлення до татуювання й пірсингу тенденція до його поширення та стабільної популярності? Чи, як звичайна мода, усе поступово зійде до мінімальних запитів?
ІГ: Як не намагалися викорінити татуювання, воно існувало і продовжує існувати. На флоті, в місцях позбавлення волі, в армії. Скрізь, де є глибокі переживання, пов’язані із спогадами про минуле, про рідний дім, про міста, в яких бував... У таких випадках татуювання - оберіг від нещасть. Гинули культури, цивілізації, а татуювання лишалося.
Можливо, в моїх словах є протиріччя, однак не хотілося б, аби всі навколо були розтатуйованими. У кожного має лишатися власна індивідуальність. Передусім варто подумати, а чи потрібно тобі це взагалі?
Татуювання - це вірус, який нікому не заважає. Коли він починає зростати, зупинити його практично неможливо.
ВА: І за якою адресою "У Дєда" перебувають?
ІГ: Київ, вул. Шовковична 46/48. Телефон 227 76 98.
ВА: Дякую за інтерв’ю.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Передові нейромережі – це інтелектуальні істоти з власними стратегіями, мотиваціями та рисами поведінки, характерними для психопатів. Ми вже пройшли дві з п’яти фаз «психопатичного союзу»: ШІ...
Ігор Гружевський: "Татуювання - це вірус, який нікому не заважає"
Світ:
03021901a.jpg
ВА: Ігоре, в чому історичне коріння татуювання та пірсингу?
ІГ: Яку б культуру ми не заторкнули, скрізь зустрічаємо татуювання, пірсинг та скарифікацію. Про це йдеться навіть у Старому заповіті, на сторінках якого міститься вимога не робити написи та надрізи на тілі своєму на пам’ять про померлих. Що стосується європейської культури, то татуювання з давніх давен демонструвало соціальний статус носія, приналежність до того чи іншого клану. Водночас пірсинг, скарифікація і татуювання відігравали роль ключових моментів в ритуалі ініціації, після якого людина іноді навіть набувала нового ім’я. Традиційний вушний пірсинг добре відомий і в українській національній традиції - достатньо пригадати козаків.
Однак на сьогодні десь 90% початкового коріння втрачено внаслідок тиску різних правителів, які всіляко руйнували зв’язки між націями. Хоча від початку після всесвітнього потопу білі люди розповсюджувалися від наших теренів. Недарма досі існує такий очевидний зв’язок між слов’янськими та кельтськими визерунками.
У Африці розповсюдження отримала скарифікація. Досі в таких країнах як Уганда чи Лесото практикуються нанесення глибоких шрамів на обличчі: чим більша їх кількість, тим вищим вважається соціальний статус.
Пірсинг соска робили собі ще римські центуріони-тілоохоронці Цезаря: він символізував мужність. Жіноча традиція проколювати пупок існувала і в Європі, і в Індії, демонструючи її вільний статус та кланову приналежність.
Власне, оцей елемент загадковості і містицизму і провокує суспільний інтерес. Сам я у прикмети не вірю, але певна наявність магії все ж присутня: людина абсолютно свідомо йде на мінімальні больові фізичні відчуття, аби отримати те, що лишиться з нею назавжди. Нині предмет нашої розмови вже став елементом естетики, який перебуває поза межами будь-яких політичних віянь. Інша справа, що не всім це підходить.
ВА: Наскільки клієнти салону серйозно ставляться до власного вибору? Адже крок цей потребує як твердого самоусвідомлення, так і впевненості у його необхідності...
ІГ: Буду відвертим: посилена популяризація татуювань значною мірою є результатом падіння суспільного табу. Мовляв, раніше цього робити було не можна, а зараз навпаки: актори, музиканти, кутюр’є пропагують татуювання та пірсинг на рівні моди. На жаль, деякі молоді люди западають на ці флюїди сьогодення. Багатьом приходиться відмовляти, бо відсутній елемент серйозності: зробіть мені щось маленьке, поставте відмітину моїй дурості... За неухильною статистикою маленькі татуювання набридають найшвидше. Їх відчуття притупляється, а потім виникає зворотній ефект: я на це повівся, а тепер солідний чоловік, маю круту машину, роботу, а співробітники мене не розуміють.
Видно, коли людина приходить відповідно власних внутрішніх переконань, а коли звертається з проханням зробити аби що-небудь зробити. Іноді доводиться переконувати 18-річних дівчаток, нагадувати їм про те, що завтра, років через п’ять, вона буде ламати собі голову одним єдиним питанням: а навіщо я це зробила? Якщо вже зважився на цей крок, то варто обрати солідну якісну роботу, усвідомлюючи, що після смерті протягом 48 годин шкіру можна зрізати та зробити з неї красивий абажур.
Татуювання - це не круто. Це стан. Ключова відмінність людини татуйованої від нетатуйованої полягає в тому, що перша ніколи не спитає у другої, де твоє тату. І навпаки.
ВА: Чи здатне татуювання впливати на формування психології його носія?
ІГ: В принципі так, оскільки йдеться зрештою про співпадіння внутрішніх флюїдів. Тому і не прийнято робити татуювання і пірсинг у юному віці, коли важко діяти у відповідності до деяких зроблених на тілі малюнків. Хоча з часом, коли вони, перебуваючи під шкірою, поступово стають чимось рідним, все стає на свої місця. Однак якщо татуювання зроблено помилково, неусвідомлено, то жодного впливу на людину воно не має. Тому до татуювання слід ставитися максимально зрівноважено, розуміти його й відчувати. Тільки тоді приходить розуміння, що воно живе разом з тобою в комплексі.
Дехто бажає здаватися у татуюванні більш мужнім, ніж є насправді. Помічено, що у тих, хто здатен на рішучу дію, татуювання є більш помірними. Напускний кураж відсутній, - він компенсується блиском в очах.
ВА: Ігоре, доводилося чути про дивні властивості татуювання...
ІГ: По собі знаю - у моменти збудження татуювання збільшуються у об’ємі навіть по рельєфу. У японців існують перекази про т.зв. живі татуювання, коли для досягнення ефекту додається рисове борошно, що сприяє появі об’єму. В певних станах малюнок починає збільшуватися, зменшуватися, тобто грати, жити. Однак майстрів ручного японського татуювання - хорі - лишилося вкрай мало.
ВА: Чи збережеться в сучасних умовах лояльного ставлення до татуювання й пірсингу тенденція до його поширення та стабільної популярності? Чи, як звичайна мода, усе поступово зійде до мінімальних запитів?
ІГ: Як не намагалися викорінити татуювання, воно існувало і продовжує існувати. На флоті, в місцях позбавлення волі, в армії. Скрізь, де є глибокі переживання, пов’язані із спогадами про минуле, про рідний дім, про міста, в яких бував... У таких випадках татуювання - оберіг від нещасть. Гинули культури, цивілізації, а татуювання лишалося.
Можливо, в моїх словах є протиріччя, однак не хотілося б, аби всі навколо були розтатуйованими. У кожного має лишатися власна індивідуальність. Передусім варто подумати, а чи потрібно тобі це взагалі?
Татуювання - це вірус, який нікому не заважає. Коли він починає зростати, зупинити його практично неможливо.
ВА: І за якою адресою "У Дєда" перебувають?
ІГ: Київ, вул. Шовковична 46/48. Телефон 227 76 98.
ВА: Дякую за інтерв’ю.
Зверніть увагу
Як контролювати «цифрового дракона» і чому нейромережі діють як психопати – підказка від Джорджа Орвелла