Надзвичайно рідко до Західного узбережжя Сполучених Штатів Америки добираються високі гості. Тому з таким нетерпінням Південна Каліфорнія майже три тижні чекала на зустрічь з дружиною Президента України – панею Катериною Ющенко, яка мала приватну поїздку по великих містах США в рамках програми „Від лікарні - до лікарні”.
Метою її поїздки був пошук постійних партнерів для українських лікарень у розвинених країнах та налагодження прямих побратимських відносин. Все це може створити сприятливі умови для ефективниго обміну новітніми технологіями та науковою інформацією, медикаментами та обладнанням, практичним лікарським досвідом діагностики та лікування та зробить можливим безпосереднє спілкування між спеціалістами.
Пополудні 2 червня цього року до готелю, в якому повинна була відбутися зустріч з Першою Леді України, прибували гості. Багато хто на цю зустріч одягнув святкові вишиванки, і серця гріли чудові взори з Полтавщини, Гуцульщини, Буковини, Київщини та інших регіонів нашої України. Дружина Президента України спочатку зустрілася з благодійними та бізнесовими колами
української громади. Гостю з України супроводжували Надзвичайний та Повноважний посол України в США Олег Шамшур та Генеральний консул в Сан-Франциско Микола Точицький. Після корткої розмови зі спонсорами пані Катерина завітала і до великої зали, де при вході її привітали Іванка Шах з хлібом-сіллю та дев’ятирічний Стас Бебко з квітами. Коли ж Стас, передаючи квіти, висловив мрію українських дітей повернутися до рідного Краю, гостя розчулилася майже до сліз.
Шановні парохи, отець Василій Саучур, отець Мирон Микита та отець Юрій Шах, помолилися разом з громадою та благословили всіх присутніх. Члени хору „Кобзар” під керівництвом свого незмінного диригента Григорія Галика-Голутяка дружно почали „Многії літа”, а зала підхопила здравицю. Після цього пані Катерина говорила до присутніх про Україну, за тернистий шлях становлення української держави. Акцентувала увагу на проблемах молодої демократичної держави, на потребах допомоги, на приділенні уваги до інституційного розвитку благодійництва та меценацтва, згадавши про традиції родини Терещенків та інших меценатів минулого. І наостанок своєї промови звернулася з проханням допомоги, бо це допоможе українським дітям, а вони - майбутнє України.
Коротко в своїй промові дружина Президента розповіла про благодійний фонд „Україна – 3000”, головою Наглядової ради якого вона є. Одним з напрямків діяльності цього Фонду є реалізація програм і проектів, спрямованих на розв‘язування актуальних проблем сьогодення. І якщо раніше основний акцент був спрямований на надання адресної допомоги сиротам, безпритульним дітям, інвалідам, великим родинам тощо, то тепер пріорітетна діяльність переорієнтована на покращення стану медичного обслуговування дітей, на вирішення проблем безпритульности та дітей-сиріт, а також на інтеграцію у суспільство людей з особливими потребами.
З проблемами медичного обслуговування наша гостя зіткнулася особисто, коли хворіли її маленькі діти. Вона не тільки звернула на це увагу, але й вирішила постійно відвідувати різні медичні установи. І те що вона побачила, вразило до глибини душі. Як сама пані Катерина розповіла присутнім на вечері в „Park Hyatt Hotel”, вона здригнулася від жаху, коли побачила стан дитячої онкологічної лікарні м. Києва. По стінах під час дощу дзюркотіла вода, бо дах був прогнилим, а матері, які сиділи на поломаних стільцях біля своїх вмираючих дітей, самі були подібні до мерців. Коли ж вона запитала в однієї жінки, скільки вона тут сидить, то відповідь була: „Сім місяців”. І таке чутливе серце, яке бється в грудях нашої Першої Леді, не могло залишитися байдужим. Тому вона, залишаючи дома дітей, сповнена тривоги за стан здоров’я чоловіка, відправляється в інші країни аби покращити стан медичного обслуговування населення України, забезпечити здоров’я нації.
Наступного дня представники української громади зранку зібралися біля пам’ятника жертвам Геноциду в Україні, який було встановлено в самому центрі Лос-Анжелеса 18 травня 1986 року, щоби вшанувати їх пам’ть. На пам’ятнику англійськом мовою викарбуваний такий напис: „Пам’яті 7,000,000 українців, жертв російського комунізму, які втратили свободу, майно та життя за наказом Радянського уряду під час геноциду-голодомору 1932-33 років. Пам’ятник збудовано Комітетом вшанування геноциду в Україні, Лос-Анжелес”. Свідки цієї страшної трагедії нашого народу (Агнеса Старостенко, Галина Білоус, Євгенія Далас та Іван Орлинз) стояли біля пам’ятника зі сльозами на очах і поряд з ними була і віддавала їм шану дружина Президента України. Для кожного із них у неї знайшлося тепле слово та слова поваги. Отець Мирон Микита, отець Василій Саучур та отець Юрій Шах відслужили панахиду за невинно згублені душі, за знищене ціле покоління українців, бо від голодомору постраждала майже кожна українська родина.
Після панахиди зі словом до присутніх звернулася пані Катерина, з болем говорячи про страшну трагедію, про те, що інформація про кількість померлих, закатованих, забитих за роки сатанинського режиму з кожним роком все збільшується. Якщо раніше говорилося про 20%, то тепер вже більше25% всього населення України. Вона говорила про те, як важливо все це пам’ятати та передавати цю пам’ять молодому поколінню, про необхідність відправи християнських панахид в місцях масових захоронень, щоби душі померлих могли знайти спокій. Необхідно по крихітці збирати дані, бо все менше і менше залишається в живих свідків цього страхіття. Вона наголосила: „ Лише сьогодні Україна починає докладати зусилля для того, щоб пригадати всіх тих, хто не пережив Голодомор в Україні. Ми хочемо, щоб подібні пам’ятники стояли у кожному селі, у кожному місті нашої країни, яке постраждало від Голодомору. Для нас дуже важливо зрозуміти та усвідомити ці страшні уроки історії, адже неусвідомлені, забуті її сторінки ми будемо приречені повторювати”. Пані Катерина згадала приклад, що в одному селі на Сумщині був зроблений пам’ятний знак з призвіщами померлих від голоду і там, коли не знали призвіща, писали, наприклад, „бабця, що жила на такій-то вулиці, в крайній хаті”. Згадала вона і про вчителя Геращенко, який в той страшний рік поховав пів школи і тепер кожного року їздить в те село, яке опинилося в Чорнобильській зоні, щоби віддати шану пам’яті дітей, які так ніколи і не змогли самі стати батьками, бо страшна комуністична примара забрала їх життя.
Саме в такі хвилини хочеться низько вклонитися архітектору Тарасу Козбуру за його передбачливість, наполегливість та ініціативу в створені цього пам’ятника в ті 80-ті роки, коли про голод в Україні ніхто навіть не чув і не згадував. Тарас Козбур не тільки створив цей пам’ятник, але й добився його встановлення в самому центрі Лос Анжелеса. Це відмітила і наша гостя і пообіцяла все розповісти Президентові України.
Організацією цих зустрічей з Першою Леді займався координаційний комітет під головуванням пані Люби Кеске. Багато енергії та зусиль віддали п.Шанон Місевич, п.Кристина Шимкович, п.Богдан Шпак, п. Богдан Бучинський та інші. Не дивлячись на короткий термін підготовки та деякі маленькі нескладнощі, зустріч вдалася на славу. Підвівши підсумки, комітет щиро дякує всім спонсорам, які зробили щедрі дарунки, та з задоволенням відмічає, що на фонд „Україна – 3000” буде переведено понад 19 тисяч доларів. Але наша праця на цьому не припиняється і збірка продовжується.
Пані Катерина поїхала, але у кожного, хто мав можливість бодай коротко спілкуватися з нею, залишилися почуття подяки за те тепло, за ту щирість, яку вона нам подарувала.
Людмила Вусик, заступник голови координаційного комітету (Лос Анжелес)
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Радіймо, ельфи! У новому епізоді нашого подкасту ми обговоримо п’ять унікальних ознак потенційних ельфів: від розуміння двох нових стадій розвитку людини до фізичного та ментального омолодження. А ще...
Гостя з рідного Краю
Світ:
Українець Стас Бебко готується привітати Катерину Ющенко
Метою її поїздки був пошук постійних партнерів для українських лікарень у розвинених країнах та налагодження прямих побратимських відносин. Все це може створити сприятливі умови для ефективниго обміну новітніми технологіями та науковою інформацією, медикаментами та обладнанням, практичним лікарським досвідом діагностики та лікування та зробить можливим безпосереднє спілкування між спеціалістами.
Пополудні 2 червня цього року до готелю, в якому повинна була відбутися зустріч з Першою Леді України, прибували гості. Багато хто на цю зустріч одягнув святкові вишиванки, і серця гріли чудові взори з Полтавщини, Гуцульщини, Буковини, Київщини та інших регіонів нашої України. Дружина Президента України спочатку зустрілася з благодійними та бізнесовими колами української громади. Гостю з України супроводжували Надзвичайний та Повноважний посол України в США Олег Шамшур та Генеральний консул в Сан-Франциско Микола Точицький. Після корткої розмови зі спонсорами пані Катерина завітала і до великої зали, де при вході її привітали Іванка Шах з хлібом-сіллю та дев’ятирічний Стас Бебко з квітами. Коли ж Стас, передаючи квіти, висловив мрію українських дітей повернутися до рідного Краю, гостя розчулилася майже до сліз.
Шановні парохи, отець Василій Саучур, отець Мирон Микита та отець Юрій Шах, помолилися разом з громадою та благословили всіх присутніх. Члени хору „Кобзар” під керівництвом свого незмінного диригента Григорія Галика-Голутяка дружно почали „Многії літа”, а зала підхопила здравицю. Після цього пані Катерина говорила до присутніх про Україну, за тернистий шлях становлення української держави. Акцентувала увагу на проблемах молодої демократичної держави, на потребах допомоги, на приділенні уваги до інституційного розвитку благодійництва та меценацтва, згадавши про традиції родини Терещенків та інших меценатів минулого. І наостанок своєї промови звернулася з проханням допомоги, бо це допоможе українським дітям, а вони - майбутнє України.
Коротко в своїй промові дружина Президента розповіла про благодійний фонд „Україна – 3000”, головою Наглядової ради якого вона є. Одним з напрямків діяльності цього Фонду є реалізація програм і проектів, спрямованих на розв‘язування актуальних проблем сьогодення. І якщо раніше основний акцент був спрямований на надання адресної допомоги сиротам, безпритульним дітям, інвалідам, великим родинам тощо, то тепер пріорітетна діяльність переорієнтована на покращення стану медичного обслуговування дітей, на вирішення проблем безпритульности та дітей-сиріт, а також на інтеграцію у суспільство людей з особливими потребами.
З проблемами медичного обслуговування наша гостя зіткнулася особисто, коли хворіли її маленькі діти. Вона не тільки звернула на це увагу, але й вирішила постійно відвідувати різні медичні установи. І те що вона побачила, вразило до глибини душі. Як сама пані Катерина розповіла присутнім на вечері в „Park Hyatt Hotel”, вона здригнулася від жаху, коли побачила стан дитячої онкологічної лікарні м. Києва. По стінах під час дощу дзюркотіла вода, бо дах був прогнилим, а матері, які сиділи на поломаних стільцях біля своїх вмираючих дітей, самі були подібні до мерців. Коли ж вона запитала в однієї жінки, скільки вона тут сидить, то відповідь була: „Сім місяців”. І таке чутливе серце, яке бється в грудях нашої Першої Леді, не могло залишитися байдужим. Тому вона, залишаючи дома дітей, сповнена тривоги за стан здоров’я чоловіка, відправляється в інші країни аби покращити стан медичного обслуговування населення України, забезпечити здоров’я нації.
Наступного дня представники української громади зранку зібралися біля пам’ятника жертвам Геноциду в Україні, який було встановлено в самому центрі Лос-Анжелеса 18 травня 1986 року, щоби вшанувати їх пам’ть. На пам’ятнику англійськом мовою викарбуваний такий напис: „Пам’яті 7,000,000 українців, жертв російського комунізму, які втратили свободу, майно та життя за наказом Радянського уряду під час геноциду-голодомору 1932-33 років. Пам’ятник збудовано Комітетом вшанування геноциду в Україні, Лос-Анжелес”. Свідки цієї страшної трагедії нашого народу (Агнеса Старостенко, Галина Білоус, Євгенія Далас та Іван Орлинз) стояли біля пам’ятника зі сльозами на очах і поряд з ними була і віддавала їм шану дружина Президента України. Для кожного із них у неї знайшлося тепле слово та слова поваги. Отець Мирон Микита, отець Василій Саучур та отець Юрій Шах відслужили панахиду за невинно згублені душі, за знищене ціле покоління українців, бо від голодомору постраждала майже кожна українська родина.
Після панахиди зі словом до присутніх звернулася пані Катерина, з болем говорячи про страшну трагедію, про те, що інформація про кількість померлих, закатованих, забитих за роки сатанинського режиму з кожним роком все збільшується. Якщо раніше говорилося про 20%, то тепер вже більше25% всього населення України. Вона говорила про те, як важливо все це пам’ятати та передавати цю пам’ять молодому поколінню, про необхідність відправи християнських панахид в місцях масових захоронень, щоби душі померлих могли знайти спокій. Необхідно по крихітці збирати дані, бо все менше і менше залишається в живих свідків цього страхіття. Вона наголосила: „ Лише сьогодні Україна починає докладати зусилля для того, щоб пригадати всіх тих, хто не пережив Голодомор в Україні. Ми хочемо, щоб подібні пам’ятники стояли у кожному селі, у кожному місті нашої країни, яке постраждало від Голодомору. Для нас дуже важливо зрозуміти та усвідомити ці страшні уроки історії, адже неусвідомлені, забуті її сторінки ми будемо приречені повторювати”. Пані Катерина згадала приклад, що в одному селі на Сумщині був зроблений пам’ятний знак з призвіщами померлих від голоду і там, коли не знали призвіща, писали, наприклад, „бабця, що жила на такій-то вулиці, в крайній хаті”. Згадала вона і про вчителя Геращенко, який в той страшний рік поховав пів школи і тепер кожного року їздить в те село, яке опинилося в Чорнобильській зоні, щоби віддати шану пам’яті дітей, які так ніколи і не змогли самі стати батьками, бо страшна комуністична примара забрала їх життя.
Саме в такі хвилини хочеться низько вклонитися архітектору Тарасу Козбуру за його передбачливість, наполегливість та ініціативу в створені цього пам’ятника в ті 80-ті роки, коли про голод в Україні ніхто навіть не чув і не згадував. Тарас Козбур не тільки створив цей пам’ятник, але й добився його встановлення в самому центрі Лос Анжелеса. Це відмітила і наша гостя і пообіцяла все розповісти Президентові України.
Організацією цих зустрічей з Першою Леді займався координаційний комітет під головуванням пані Люби Кеске. Багато енергії та зусиль віддали п.Шанон Місевич, п.Кристина Шимкович, п.Богдан Шпак, п. Богдан Бучинський та інші. Не дивлячись на короткий термін підготовки та деякі маленькі нескладнощі, зустріч вдалася на славу. Підвівши підсумки, комітет щиро дякує всім спонсорам, які зробили щедрі дарунки, та з задоволенням відмічає, що на фонд „Україна – 3000” буде переведено понад 19 тисяч доларів. Але наша праця на цьому не припиняється і збірка продовжується.
Пані Катерина поїхала, але у кожного, хто мав можливість бодай коротко спілкуватися з нею, залишилися почуття подяки за те тепло, за ту щирість, яку вона нам подарувала.
Людмила Вусик, заступник голови координаційного комітету (Лос Анжелес)
Зверніть увагу
Ельфійська свідомість та ельфійська ідентичність – стратегія перетворення на надлюдину (+аудіо)