Українська журналістка Національного радіо Галина Бабій, 44 роки, кілька тижнів тому повернулася з Ірану. Вона брала участь у 8-ому Міжнародному фестивалі радіопрограм, який цього року відбувався у місті Мешхед – духовній столиці Ірану.
Окрім України, на фестиваль зі своїми радіо-програмами приїхали журналісти з Аргентини, Японії, Індії, Нігерії, з Німецького радіо «Дойче веле» – в них є програми перською мовою. Був молодий радіо-журналіст з Уфи (Башкортастан, Російська Федерація), журналісти із Сербії, Словенії, Норвегії, Катара, з Іспанії, Білорусі, Греції і Таджикистану. Були навіть з Берега Слонової Кості. З 459 програм, які подавалися на конкурс, до фіналу відібрали 30. Серед них – програми Українського радіо.
Учасники фестивалю спілкувалися англійською мовою, хоча кожен виступав, як вважав за потрібне. Галина свої виступи комбінувала: вступ робила англійською, основну частину – українською (принципово!), а завершувала і дякувала за увагу – перською. Це було неважко. Ще у Києві вона попросила знайомого студента-іранця допомогти скласти невеличку промову перською мовою і вивчила її. Господарям фестивалю це дуже імпонувало. Що ж до української мови, то її перекладав учасникам фестивалю аташе з культури Посольства України в Ісламській Республіці Іран Олександр Лисак. Загалом, каже Галина, наші дипломати надзвичайно опікувались українською делегацією в Ірані, а Надзвичайний і Повноважний Посол України Ігор Борисович Логінов влаштував українцям спеціальний прийом у стінах української амбасади.
Мова в Ірані Іранці говорять на фарсі – це перська мова. І наголошують на тому, що вони перси, а не араби, розповідає Галина. На перській мові розмовляють не тільки в Ірані. Перською говорить частина прикордонного населення Афганістану і трохи населення в Таджикистані. Перська мова дужа мелодійна. Там немає фонетично чужих для нас звуків. Таких, як в англійській, наприклад. Вона легка. Її фонетика практично слов’янська.
Організатор фестивалю – радіомовлення Ісламської республіки Іран (Islamic Republic of Iran Broadcasting – IRIB). Господарі взяли на себе всі витрати, пов’язані з перебуванням радіожурналістів з різних країн світу в їхній країні.
– Іранська гостинність – це окрема розмова, каже Галина. – Гостей вони «носять на руках». Годують надзвичайно смачно і пропонують дуже багато, скрізь возять, все показують.
Одразу після прильоту в Тегеран, журналістів посадили в літак і повезли в місто Есфахан. Це стара столиця Ірану 17-19 ст.
- Есфахан вражає своїми історичними пам’ятками і величезною Площею Імама (Naghsh-e-Jahan Square) – продовжує Галина . – Її довжина 513, а ширина – 163 м. Це друга за величиною площа у світі після пекінської Тяньанмень.
По периметру площі Імама – майстерні народних майстрів і ремісників. Це різні різьбярі, ткачі-килимарі, майстри з металу. Там можна побачити, як клепають мідний посуд, чеканять срібні блюда, як роблять килими. Все це одразу продають. Є килими вовняні, схожі на наші гуцульські, але є й дорогі шовкові. Там є також крамнички з порцеляною і національним одягом. Продаються шовкові і вовняні шалі різного розміру – від півтора до трьох метрів. Галина купила собі вовняну шаль з традиційним іранським орнаментом за 8 доларів. Каже, що іранці люблять торгуватися, тому остаточна ціна товару відрізняється від початкової.
Іранці дозволяли фотографувати, але не скрізь. Наприклад, не можна було фотографувати на прийомі у Президента Ірану. Радіо-журналісти побували в його резиденції. Їм сказали нічого з собою не брати. Галина каже, що була надзвичайно вражена тим, що в президента Ірану дуже скромна резиденція. Аскетична навіть.
Що їли в Ірані Іранська кухня – це багато свіжих овочів: помідори, огірки, оливки, салат. Він не такий, як у нас, а великий, як листя лопуха, і дуже соковитий. Специфічні напої в Ірані – на основі йогурту або кефіру, присолені і з часником. Вони втамовують спрагу. Обов’язково супи – супи-пюре, перетерті, як рідкі каші. І центральне блюдо - кебаб з баранини або курятини. Були рибні страви, креветки. Рис додається до всіх блюд, як гарнір. Галині сподобалася тамтешня вода – звичайна іранська негазована вода в пляшках. А також фруктові соки. На десерт були фрукти, серед яких огірок(!). А замість хліба – лаваш. Тонкий іранський лаваш, загорнутий, як хусточка. Може бути з кмином. В них є звичайний європейський хліб. Але він дуже крихкий. Також є соняшниковий хліб.
В яких містах були З Есфахана увечері повернулися до Тегерана. Поселилися в готелі «Незалежність». До Іранської ісламської революції 1979 року це був готель «Хілтон». Тегеран – величезне місто з майже 15-мільйонним населенням. В Тегерані найдовший у Азії центральний бульвар – його довжина 120 км.
На вулицях міста майже не видно людей похилого віку. Іранці – дуже молода нація. Після Іранської революції у них почався демографічний вибух. І це – завдяки ісламу, який вітає багатодітні сім’ї. Молодь в Ірані дуже допитлива. Молоді люди всім цікавляться, багато вчаться. В першу чергу – це іноземні мови, інформатика. Учасники фестивалю їздили на зустріч в IRIB-коледж в Тегерані. Це щось на зразок нашого інституту журналістики. Студенти просто засипали їх запитаннями щодо роботи на радіо.
З Тегерану полетіли у місто Мешхед. Це духовна столиця Ірану. Воно розташоване на північно-східній території країни між двома гірськими хребтами Хезер-Масджед і Биналуд, поблизу ріки Кашф. Мешхед виник протягом шістьох останніх століть. Раніше це було маленьке село, яке називалося Сінабад. Тут у 818 році раптово помер 8-й шиїтський імам Алі ібн Мус-а-Реза – нащадок пророка Імама. Кажуть, що був отруєний. Його поховали в гробниці у найкращій будівлі цього села. Зараз в Мешхеді мавзолей Імама. Кожний правовірний іранець, особливо шиїт, має хоча б раз на рік відвідати цю святиню. Місце мученицької загибелі (арабською – машхад) дуже поважається мусульманами.
З Мешхеда поїхали у містечко Тус, що знаходиться в 48 км від Мешхеда. Для іранців воно є таким же символічним, як Канів для українців. Тут знаходиться пам’ятник і гробниця видатного перського поета Хакіма Абулькасима Фірдоусі. Він є дуже шанованою постаттю в історії Ірана, бо написав історичний епос «Шахнаме». Всередині гробниці – барельєфи з епізодами його поеми. «Шахнаме» він писав довгі роки. Тільки над першою редакцією працював близько 20 років. Тус – це рідне місто Фірдоусі, в якому він народився у 934 році. Поема «Шахнаме» складається з опису 50 царювань – починаючи від царів легендарних і закінчуючи особистостями історичними.
Всі заходи в Ірані починаються з молитви Відкриття 8 Міжнародного Фестивалю радіопрограм було дуже урочистим. Іранський гвардійський оркестр грав марш. Галина каже, що найбільше її вразила духовна єдність іранців – будь-яку справу вони починають із спільної молитви. Хтось один її співає, а всі уважно слухають. Потім всі разом проказують завершальні слова. Молитва триває 5-6 хвилин. Її необов’язково співають духовники – будь-хто, хто вміє це робити. Один із заходів, наприклад, відкривав президент радіо «Коран». Іноземці просто сиділи і зачаровано слухали.
Європейські жінки повинні були носити хустку в Ірані? В Ірані неможливо побачити простоволосу жінку. Носять хустку або хіджаб, рукав одягу має сягати кисті, довжина – нижче сідниць і повністю прикриті брюками ноги. Так іранки одягаються з десяти років і до смерті. Іноземних жінок ввічливо попросили одягти хустку на голову ще в літаку, коли він здійснив посадку. Інакше б не дозволили вийти з аеропорту. І такий одяг жінкам-іноземкам ніде не можна знімати. Тільки коли ти сама в готельному номері. В аеропорту та деяких магазинах один вхід – для чоловіків, інший – для жінок. Це закони країни, яких треба було дотримуватися, каже Галина.
Не жарко було? Дуже пощастило з погодою. Весь тиждень було +18-20 градусів за Цельсієм і моросив дощ. Але зазвичай там спекотно. Зараз в Тегерані та Есфахані +30-32 вдень, вночі +13-16. Часто дме ураганний вітер.
Обмін грошей
В Ірані є пункти обміну валют, як у нас. Але Галина жодного разу не міняла гроші. В магазинах можна було розплачуватися доларами. А здачу вона просила давати іранськими грошима. Іранець-продавець рахував і давав здачу за офіційним обмінним курсом. Потім ті гроші зі здачі Галина використовувала в інших іранських крамницях. Але потратила грошей небагато. Купляла тільки щось специфічно іранське. Купила фісташки, горіхово-фруктові мікси (аджіль). Привезла додому такий: фісташки, арахіс, мигдаль, зелений продовгуватий ізюм, біле іранське драже, сушена шовковиця і шматочки кураги.
- Заходиш в ятку, а там по периметру стоять мішки з різними міксами. Красиво, ніби барвиста мозаїка. – каже Галина. – Вибираєш, насипаєш в кульок, потім тобі зважують. Кілограм коштує 10 доларів. Так само 10 доларів коштує кілограм дуже смачних і крупних фісташок.
Сувенірної продукції найбільше в місті Есфахан. Переважно в ятках художників. Галина привезла кілька штук традиційних магнітів із зображенням історичних пам’яток Ірану. Але найбільше купляла екзотичні іранські прянощі. В Ірані дуже специфічний шоколад. Зовні нагадує різнокольорові цукерки. Як драже. Коли розкусиш - шоколад всередині. Купила справжню корицю, немелену, щойно відлущену з дерева. Найдорожчі в світі іранські прянощі – шафран. Це гордість Ірану. Він у них дорогий. Три долари коштує кругла баночка яскраво червоних зерен, завбільшки з кришечку від майонезної баночки. Коли розітреш зерна – це жовтий порошок. Іранці його обов’язково використовують до вареного рису. Коли рис розкладають на тарілку, його збризкують розчиненим у воді шафраном.
Мораль іранців базується на принципах: харум, хальоль і макрух Це означає – заборонено, можна і не вітається. Харум (заборонено) бути жінці або дівчині після 10 років без головного убору і відкритими частинами тіла. Хальоль (можна) носити чоловікам європейські костюми, але краватки вдягати – макрух (не вітається). Хіба що їх носять іранські бізнесмени, які мають контакти з європейськими чи американськими партнерами.
Галина каже, що жінки в Ірані – це не пригнічені особи, як нам здається. Вони водять автомобілі і розмовляють по мобільних телефонах. Багато жінок в Ірані працює в офісах, жінки грають в симфонічних оркестрах, знімаються в кіно, вивчають різні науки. Ані хіджаб, ані застібнутий на всі гудзики одяг їм не заважають. «Попсової» музики в Ірані не чути. Майже скрізь звучить традиційна народна музика. Галина каже, що її це не дратувало, а, навпаки, додавало колориту всім заходам фестивалю. А ще зізнається, що коли повернулась в Україну, відчула разючий контраст морального і духовного рівня. Була спека, і деякі наші жінки здалися їй занадто розкутими у поведінці і манері одягатися. На столичних вулицях і тротуарах було багато пластикових пляшок і використаних кульків. А розлючені від спеки водії намаглися будь-що першими стартувати на світлофорі, незважаючи ані на перехожих, ані на інших учасників дорожнього руху. Може для цього і треба іноді літати в Іран? «Хоча в Ірані – свої крайнощі» – каже Галина з посмішкою.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Галина Бабій: «Духовна єдність нації починається із спільної молитви»
Світ:
07062006e.jpg
Учасники фестивалю спілкувалися англійською мовою, хоча кожен виступав, як вважав за потрібне. Галина свої виступи комбінувала: вступ робила англійською, основну частину – українською (принципово!), а завершувала і дякувала за увагу – перською. Це було неважко. Ще у Києві вона попросила знайомого студента-іранця допомогти скласти невеличку промову перською мовою і вивчила її. Господарям фестивалю це дуже імпонувало. Що ж до української мови, то її перекладав учасникам фестивалю аташе з культури Посольства України в Ісламській Республіці Іран Олександр Лисак. Загалом, каже Галина, наші дипломати надзвичайно опікувались українською делегацією в Ірані, а Надзвичайний і Повноважний Посол України Ігор Борисович Логінов влаштував українцям спеціальний прийом у стінах української амбасади.
Мова в Ірані
Іранці говорять на фарсі – це перська мова. І наголошують на тому, що вони перси, а не араби, розповідає Галина. На перській мові розмовляють не тільки в Ірані. Перською говорить частина прикордонного населення Афганістану і трохи населення в Таджикистані. Перська мова дужа мелодійна. Там немає фонетично чужих для нас звуків. Таких, як в англійській, наприклад. Вона легка. Її фонетика практично слов’янська.
Організатор фестивалю – радіомовлення Ісламської республіки Іран (Islamic Republic of Iran Broadcasting – IRIB). Господарі взяли на себе всі витрати, пов’язані з перебуванням радіожурналістів з різних країн світу в їхній країні.
– Іранська гостинність – це окрема розмова, каже Галина. – Гостей вони «носять на руках». Годують надзвичайно смачно і пропонують дуже багато, скрізь возять, все показують.
Одразу після прильоту в Тегеран, журналістів посадили в літак і повезли в місто Есфахан. Це стара столиця Ірану 17-19 ст.
- Есфахан вражає своїми історичними пам’ятками і величезною Площею Імама (Naghsh-e-Jahan Square) – продовжує Галина . – Її довжина 513, а ширина – 163 м. Це друга за величиною площа у світі після пекінської Тяньанмень.
По периметру площі Імама – майстерні народних майстрів і ремісників. Це різні різьбярі, ткачі-килимарі, майстри з металу. Там можна побачити, як клепають мідний посуд, чеканять срібні блюда, як роблять килими. Все це одразу продають. Є килими вовняні, схожі на наші гуцульські, але є й дорогі шовкові. Там є також крамнички з порцеляною і національним одягом. Продаються шовкові і вовняні шалі різного розміру – від півтора до трьох метрів. Галина купила собі вовняну шаль з традиційним іранським орнаментом за 8 доларів. Каже, що іранці люблять торгуватися, тому остаточна ціна товару відрізняється від початкової.
Іранці дозволяли фотографувати, але не скрізь. Наприклад, не можна було фотографувати на прийомі у Президента Ірану. Радіо-журналісти побували в його резиденції. Їм сказали нічого з собою не брати. Галина каже, що була надзвичайно вражена тим, що в президента Ірану дуже скромна резиденція. Аскетична навіть.
Що їли в Ірані
Іранська кухня – це багато свіжих овочів: помідори, огірки, оливки, салат. Він не такий, як у нас, а великий, як листя лопуха, і дуже соковитий. Специфічні напої в Ірані – на основі йогурту або кефіру, присолені і з часником. Вони втамовують спрагу. Обов’язково супи – супи-пюре, перетерті, як рідкі каші. І центральне блюдо - кебаб з баранини або курятини. Були рибні страви, креветки. Рис додається до всіх блюд, як гарнір. Галині сподобалася тамтешня вода – звичайна іранська негазована вода в пляшках. А також фруктові соки. На десерт були фрукти, серед яких огірок(!). А замість хліба – лаваш. Тонкий іранський лаваш, загорнутий, як хусточка. Може бути з кмином. В них є звичайний європейський хліб. Але він дуже крихкий. Також є соняшниковий хліб.
В яких містах були
З Есфахана увечері повернулися до Тегерана. Поселилися в готелі «Незалежність». До Іранської ісламської революції 1979 року це був готель «Хілтон». Тегеран – величезне місто з майже 15-мільйонним населенням. В Тегерані найдовший у Азії центральний бульвар – його довжина 120 км.
На вулицях міста майже не видно людей похилого віку. Іранці – дуже молода нація. Після Іранської революції у них почався демографічний вибух. І це – завдяки ісламу, який вітає багатодітні сім’ї. Молодь в Ірані дуже допитлива. Молоді люди всім цікавляться, багато вчаться. В першу чергу – це іноземні мови, інформатика. Учасники фестивалю їздили на зустріч в IRIB-коледж в Тегерані. Це щось на зразок нашого інституту журналістики. Студенти просто засипали їх запитаннями щодо роботи на радіо.
З Тегерану полетіли у місто Мешхед. Це духовна столиця Ірану. Воно розташоване на північно-східній території країни між двома гірськими хребтами Хезер-Масджед і Биналуд, поблизу ріки Кашф. Мешхед виник протягом шістьох останніх століть. Раніше це було маленьке село, яке називалося Сінабад. Тут у 818 році раптово помер 8-й шиїтський імам Алі ібн Мус-а-Реза – нащадок пророка Імама. Кажуть, що був отруєний. Його поховали в гробниці у найкращій будівлі цього села. Зараз в Мешхеді мавзолей Імама. Кожний правовірний іранець, особливо шиїт, має хоча б раз на рік відвідати цю святиню. Місце мученицької загибелі (арабською – машхад) дуже поважається мусульманами.
З Мешхеда поїхали у містечко Тус, що знаходиться в 48 км від Мешхеда. Для іранців воно є таким же символічним, як Канів для українців. Тут знаходиться пам’ятник і гробниця видатного перського поета Хакіма Абулькасима Фірдоусі. Він є дуже шанованою постаттю в історії Ірана, бо написав історичний епос «Шахнаме». Всередині гробниці – барельєфи з епізодами його поеми. «Шахнаме» він писав довгі роки. Тільки над першою редакцією працював близько 20 років. Тус – це рідне місто Фірдоусі, в якому він народився у 934 році. Поема «Шахнаме» складається з опису 50 царювань – починаючи від царів легендарних і закінчуючи особистостями історичними.
Всі заходи в Ірані починаються з молитви
Відкриття 8 Міжнародного Фестивалю радіопрограм було дуже урочистим. Іранський гвардійський оркестр грав марш. Галина каже, що найбільше її вразила духовна єдність іранців – будь-яку справу вони починають із спільної молитви. Хтось один її співає, а всі уважно слухають. Потім всі разом проказують завершальні слова. Молитва триває 5-6 хвилин. Її необов’язково співають духовники – будь-хто, хто вміє це робити. Один із заходів, наприклад, відкривав президент радіо «Коран». Іноземці просто сиділи і зачаровано слухали.
Європейські жінки повинні були носити хустку в Ірані?
В Ірані неможливо побачити простоволосу жінку. Носять хустку або хіджаб, рукав одягу має сягати кисті, довжина – нижче сідниць і повністю прикриті брюками ноги. Так іранки одягаються з десяти років і до смерті. Іноземних жінок ввічливо попросили одягти хустку на голову ще в літаку, коли він здійснив посадку. Інакше б не дозволили вийти з аеропорту. І такий одяг жінкам-іноземкам ніде не можна знімати. Тільки коли ти сама в готельному номері. В аеропорту та деяких магазинах один вхід – для чоловіків, інший – для жінок. Це закони країни, яких треба було дотримуватися, каже Галина.
Не жарко було?
Дуже пощастило з погодою. Весь тиждень було +18-20 градусів за Цельсієм і моросив дощ. Але зазвичай там спекотно. Зараз в Тегерані та Есфахані +30-32 вдень, вночі +13-16. Часто дме ураганний вітер.
Обмін грошей
В Ірані є пункти обміну валют, як у нас. Але Галина жодного разу не міняла гроші. В магазинах можна було розплачуватися доларами. А здачу вона просила давати іранськими грошима. Іранець-продавець рахував і давав здачу за офіційним обмінним курсом. Потім ті гроші зі здачі Галина використовувала в інших іранських крамницях. Але потратила грошей небагато. Купляла тільки щось специфічно іранське. Купила фісташки, горіхово-фруктові мікси (аджіль). Привезла додому такий: фісташки, арахіс, мигдаль, зелений продовгуватий ізюм, біле іранське драже, сушена шовковиця і шматочки кураги.
- Заходиш в ятку, а там по периметру стоять мішки з різними міксами. Красиво, ніби барвиста мозаїка. – каже Галина. – Вибираєш, насипаєш в кульок, потім тобі зважують. Кілограм коштує 10 доларів. Так само 10 доларів коштує кілограм дуже смачних і крупних фісташок.
Сувенірної продукції найбільше в місті Есфахан. Переважно в ятках художників. Галина привезла кілька штук традиційних магнітів із зображенням історичних пам’яток Ірану. Але найбільше купляла екзотичні іранські прянощі. В Ірані дуже специфічний шоколад. Зовні нагадує різнокольорові цукерки. Як драже. Коли розкусиш - шоколад всередині. Купила справжню корицю, немелену, щойно відлущену з дерева. Найдорожчі в світі іранські прянощі – шафран. Це гордість Ірану. Він у них дорогий. Три долари коштує кругла баночка яскраво червоних зерен, завбільшки з кришечку від майонезної баночки. Коли розітреш зерна – це жовтий порошок. Іранці його обов’язково використовують до вареного рису. Коли рис розкладають на тарілку, його збризкують розчиненим у воді шафраном.
Мораль іранців базується на принципах: харум, хальоль і макрух
Це означає – заборонено, можна і не вітається. Харум (заборонено) бути жінці або дівчині після 10 років без головного убору і відкритими частинами тіла. Хальоль (можна) носити чоловікам європейські костюми, але краватки вдягати – макрух (не вітається). Хіба що їх носять іранські бізнесмени, які мають контакти з європейськими чи американськими партнерами.
Галина каже, що жінки в Ірані – це не пригнічені особи, як нам здається. Вони водять автомобілі і розмовляють по мобільних телефонах. Багато жінок в Ірані працює в офісах, жінки грають в симфонічних оркестрах, знімаються в кіно, вивчають різні науки. Ані хіджаб, ані застібнутий на всі гудзики одяг їм не заважають. «Попсової» музики в Ірані не чути. Майже скрізь звучить традиційна народна музика. Галина каже, що її це не дратувало, а, навпаки, додавало колориту всім заходам фестивалю. А ще зізнається, що коли повернулась в Україну, відчула разючий контраст морального і духовного рівня. Була спека, і деякі наші жінки здалися їй занадто розкутими у поведінці і манері одягатися. На столичних вулицях і тротуарах було багато пластикових пляшок і використаних кульків. А розлючені від спеки водії намаглися будь-що першими стартувати на світлофорі, незважаючи ані на перехожих, ані на інших учасників дорожнього руху. Може для цього і треба іноді літати в Іран? «Хоча в Ірані – свої крайнощі» – каже Галина з посмішкою.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта