Дебютний роман Brick Lane доньки бенгальця й англійки Моніки Алі, вихованої в Лондоні, став європейською літературною сенсацією сезону. Твір номінували на одну з найвищих нагород у світі літератури – Букерівську премію.
Ця книга дуже не сподобалася бенгальському населенню Британії, однак преса одноголосно називає її “геніальним дебютом”. Можливо, у цій геніальності є й частка реклами, але згадана книга – черговий доказ того, що сучасна культура активно цікавиться творчістю емігрантів.
Одним із найпопулярніших сучасних молодих прозаїків Німеччини є російський емігрант Владімір Камінер, який народився в Москві 1967-го року, закінчив відділення драматургії Театрального інституту, а в 1990-му переїхав до Берліна, не знаючи мови. Через десять років його дебютна книга Russendisko – збірка гумористичних оповідань із життя російської еміграції 90-х рр. у Берліні – стала літературною та комерційною сенсацією.
Серія книг молодих румунських прозаїків, які мешкають у Німеччині, – менш касова, зате нагороджена престижними літературними преміями. До таких належить метафорично-шокуюча проза Аглаї Ветерані “Чому дитина вариться в мамализі?” і не менш уражаючий незвичною мовою та символікою роман Герти Мюллер “Звірятко серце” (найбільш престижна нагорода цієї письменниці – премія імені Кафки, яку вона отримала у 1999 році). Обидві повісті не лише написані емігрантками, вони – про емігрантів, точніше про психологічний злам, що відбувається з людиною, яку тоталітарний режим змушує виїхати з країни.
Достатньо часто торкається еміграційної теми популярна хорватська письменниця, що мешкає в Голландії, Дубравка Угрешич. Її “Американський щоденник” – це літературна есеїстика, що блискуче передає відчуття людини, яка опиняється в чужій країні й не знає, чи матиме змогу коли-небудь повернутися назад.
Почитати таку прозу можна і в українському перекладі. Німецький письменник Крістоф Гайн у романі “Вілленброк” намагається відтворити страх німців перед навалою емігрантів зі Сходу.
Зацікавлення емігрантським життям виявляє не лише сучасна європейська література. Цей тематичний напрямок активно розвивається і в кінематографі, починаючи від останнього фільму австрійця Міхаеля Ханеке “Код невідомий”. У “Коді невідомому”, де головну роль зіграла Жульєт Бінош, Ханеке простежує паралельно відразу кілька емігрантських історій: життя чорношкірих емігрантів у Франції, румунських гастарбайтерів і “внутрішню” еміграцію корінних французів, які переживають кризу особистості. Найбільш яскраво цю тенденцію можна простежити на Берлінському кінофестивалі, де щороку демонструють чимало афганських, турецьких, китайських і таїландських фільмів, а цього року “Золотого ведмедя” отримав німецький турок Фатіг Акін за стрічку “Головою об стіну”. Фільм розповідає сумну історію фіктивного шлюбу юної дівчини із консервативної сім’ї та старшого за неї чоловіка. Обоє – врятовані самогубці, знайомляться в клініці. Вони живуть поруч і залишаються самотніми та чужими одне одному.
Схожу історію виклала у своїй книзі Моніка Алі. Твір номінували на цьогорічну Букерівську премію. Ще до виходу книги дебютантка опинилася у списку найперспективніших письменників Англії. Алі розповідає історію двох сестер, народжених у Бангладеш. Одна із них, Назнін, виїжджає до Лондона, виконуючи волю батька, який вирішив віддати її заміж. Вона не має освіти й не знає жодного слова по-англійськи. Чоловік делікатно ізолює її від зовнішнього світу, і дівчина опиняється в бенгальському гетто – кварталі, де не бувають етнічні британці. Її чоловік має диплом літературознавця, але змушений працювати таксистом, і поволі обоє починають усвідомлювати, що потрапили в пастку.
Ці ж проблеми цікавлять і Фатіга Акіна у стрічці “Головою об стіну”, а також чимало інших режисерів, які розмірковують не лише про проблеми толерантності, співжиття поряд з іншими культурами, а й про те, як залишитися собою, будучи турком у Німеччині, пакистанцем у Швеції, іспанцем у Бельгії, в’єтнамцем у США, євреєм в Аргентині. Саме такою є тема лауреата “Срібного ведмедя” цьогорічного Берлінале – аргентинської комедії “Розірвані обійми” Даніеля Бурмана. Юний нащадок єврейських емігрантів із Польщі шукає власну ідентичність усупереч родині, яка приховує від нього правду про минуле. Він вирішує стати громадянином Польщі.
Але цікавим є не стільки факт існування такої культури, скільки її популярність у неемігрантському середовищі. Популярність книги Моніки Алі – не прецедент. Чотири роки тому книгу “Білі зуби” 28-річної Заді Сміт, яка походить із Ямайки, продали накладом мільйон примірників. Роман розповідає історію трьох етнічно неоднорідних лондонських родин. А видавець після прочитання першого розділу книги дав письменниці 250000 фунтів авансу. Книгу переклали 23 мовами.
Письменників неанглійського походження у Великобританії не бракує не лише серед дебютантів. Починаючи від Джоан Ролінґ і до народженого в Бомбеї Салмана Рушді, який закінчив Кембридж, а за свою другу повість “Діти півночі” про сучасну Індію отримав “Букера Букерів”, тобто нагороду за найкращу книгу за всю 25-річну на той час історію нагороди.
Тімоті Мо походить із Гонконга, закінчив Оксфорд. Став відомим у 80-х рр. завдяки повістям у стилі чорного гумору про життя на межі двох культур у Південно-Східній Азії (“Мавпячий король”, “Здобування острова” тощо). Народжений у Нагасакі Казуо Ішігуро з чотирьох років мешкає в Англії. Блискуча екранізація Джеймсом Айврі його повісті “Уламки дня” принесла йому світову славу. На основі прози Ганіфа Куреіші Патріс Шеро зняв знаменитий фільм “Інтимність”.
Напівіндус Гарі Кунзуру народився в Ессексі. За авторські права на свою дебютну книгу “Імпресіоніст” про Британську імперію та тожсамість її підданих отримав 1,25 мільйона фунтів. Нобелівський лауреат В. Напол народився в Тринідаді та пише про проблеми країн третього світу.
Німецькі науковці, досліджуючи тенденції сучасної демографічної ситуації в Європі, дійшли несподіваного висновку. Якщо впродовж найближчих десяти років демографічна ситуація не покращиться, то у майбутньому біла раса має всі шанси зникнути з лиця землі, а вже через кілька десятиліть Європу населятимуть сучасні емігранти – турки, араби, африканці, китайці. Невідомо, чи справдяться ці песимістичні прогнози, але зацікавлення емігрантською культурою свідчить про успішність процесу асиміляції переселенців і про те, що мультикультурність у Європі стала нормою.
Війна з Мордором – це наш Великий Потоп. Порятунком буде новий світогляд, народна держава-мережа та передові технології. Штучний інтелект став небезпечним конем без кучера, який виходить з-під...
Емігрантська культура сучасної Європи
Світ:
Одним із найпопулярніших сучасних молодих прозаїків Німеччини є російський емігрант Владімір Камінер, який народився в Москві 1967-го року, закінчив відділення драматургії Театрального інституту, а в 1990-му переїхав до Берліна, не знаючи мови. Через десять років його дебютна книга Russendisko – збірка гумористичних оповідань із життя російської еміграції 90-х рр. у Берліні – стала літературною та комерційною сенсацією.
Серія книг молодих румунських прозаїків, які мешкають у Німеччині, – менш касова, зате нагороджена престижними літературними преміями. До таких належить метафорично-шокуюча проза Аглаї Ветерані “Чому дитина вариться в мамализі?” і не менш уражаючий незвичною мовою та символікою роман Герти Мюллер “Звірятко серце” (найбільш престижна нагорода цієї письменниці – премія імені Кафки, яку вона отримала у 1999 році). Обидві повісті не лише написані емігрантками, вони – про емігрантів, точніше про психологічний злам, що відбувається з людиною, яку тоталітарний режим змушує виїхати з країни.
Достатньо часто торкається еміграційної теми популярна хорватська письменниця, що мешкає в Голландії, Дубравка Угрешич. Її “Американський щоденник” – це літературна есеїстика, що блискуче передає відчуття людини, яка опиняється в чужій країні й не знає, чи матиме змогу коли-небудь повернутися назад.
Почитати таку прозу можна і в українському перекладі. Німецький письменник Крістоф Гайн у романі “Вілленброк” намагається відтворити страх німців перед навалою емігрантів зі Сходу.
Зацікавлення емігрантським життям виявляє не лише сучасна європейська література. Цей тематичний напрямок активно розвивається і в кінематографі, починаючи від останнього фільму австрійця Міхаеля Ханеке “Код невідомий”. У “Коді невідомому”, де головну роль зіграла Жульєт Бінош, Ханеке простежує паралельно відразу кілька емігрантських історій: життя чорношкірих емігрантів у Франції, румунських гастарбайтерів і “внутрішню” еміграцію корінних французів, які переживають кризу особистості. Найбільш яскраво цю тенденцію можна простежити на Берлінському кінофестивалі, де щороку демонструють чимало афганських, турецьких, китайських і таїландських фільмів, а цього року “Золотого ведмедя” отримав німецький турок Фатіг Акін за стрічку “Головою об стіну”. Фільм розповідає сумну історію фіктивного шлюбу юної дівчини із консервативної сім’ї та старшого за неї чоловіка. Обоє – врятовані самогубці, знайомляться в клініці. Вони живуть поруч і залишаються самотніми та чужими одне одному.
Схожу історію виклала у своїй книзі Моніка Алі. Твір номінували на цьогорічну Букерівську премію. Ще до виходу книги дебютантка опинилася у списку найперспективніших письменників Англії. Алі розповідає історію двох сестер, народжених у Бангладеш. Одна із них, Назнін, виїжджає до Лондона, виконуючи волю батька, який вирішив віддати її заміж. Вона не має освіти й не знає жодного слова по-англійськи. Чоловік делікатно ізолює її від зовнішнього світу, і дівчина опиняється в бенгальському гетто – кварталі, де не бувають етнічні британці. Її чоловік має диплом літературознавця, але змушений працювати таксистом, і поволі обоє починають усвідомлювати, що потрапили в пастку.
Ці ж проблеми цікавлять і Фатіга Акіна у стрічці “Головою об стіну”, а також чимало інших режисерів, які розмірковують не лише про проблеми толерантності, співжиття поряд з іншими культурами, а й про те, як залишитися собою, будучи турком у Німеччині, пакистанцем у Швеції, іспанцем у Бельгії, в’єтнамцем у США, євреєм в Аргентині. Саме такою є тема лауреата “Срібного ведмедя” цьогорічного Берлінале – аргентинської комедії “Розірвані обійми” Даніеля Бурмана. Юний нащадок єврейських емігрантів із Польщі шукає власну ідентичність усупереч родині, яка приховує від нього правду про минуле. Він вирішує стати громадянином Польщі.
Але цікавим є не стільки факт існування такої культури, скільки її популярність у неемігрантському середовищі. Популярність книги Моніки Алі – не прецедент. Чотири роки тому книгу “Білі зуби” 28-річної Заді Сміт, яка походить із Ямайки, продали накладом мільйон примірників. Роман розповідає історію трьох етнічно неоднорідних лондонських родин. А видавець після прочитання першого розділу книги дав письменниці 250000 фунтів авансу. Книгу переклали 23 мовами.
Письменників неанглійського походження у Великобританії не бракує не лише серед дебютантів. Починаючи від Джоан Ролінґ і до народженого в Бомбеї Салмана Рушді, який закінчив Кембридж, а за свою другу повість “Діти півночі” про сучасну Індію отримав “Букера Букерів”, тобто нагороду за найкращу книгу за всю 25-річну на той час історію нагороди.
Тімоті Мо походить із Гонконга, закінчив Оксфорд. Став відомим у 80-х рр. завдяки повістям у стилі чорного гумору про життя на межі двох культур у Південно-Східній Азії (“Мавпячий король”, “Здобування острова” тощо). Народжений у Нагасакі Казуо Ішігуро з чотирьох років мешкає в Англії. Блискуча екранізація Джеймсом Айврі його повісті “Уламки дня” принесла йому світову славу. На основі прози Ганіфа Куреіші Патріс Шеро зняв знаменитий фільм “Інтимність”.
Напівіндус Гарі Кунзуру народився в Ессексі. За авторські права на свою дебютну книгу “Імпресіоніст” про Британську імперію та тожсамість її підданих отримав 1,25 мільйона фунтів. Нобелівський лауреат В. Напол народився в Тринідаді та пише про проблеми країн третього світу.
Німецькі науковці, досліджуючи тенденції сучасної демографічної ситуації в Європі, дійшли несподіваного висновку. Якщо впродовж найближчих десяти років демографічна ситуація не покращиться, то у майбутньому біла раса має всі шанси зникнути з лиця землі, а вже через кілька десятиліть Європу населятимуть сучасні емігранти – турки, араби, африканці, китайці. Невідомо, чи справдяться ці песимістичні прогнози, але зацікавлення емігрантською культурою свідчить про успішність процесу асиміляції переселенців і про те, що мультикультурність у Європі стала нормою.
----------------------------------------------------
В тему:
Біла раса у Європі стрімко зникає
Старенька Європа стогне під тиском чужоземців
Тягар білої людини
Джон Ріс-Девіс: Розділення людей за расовою ознакою — наше культурне завдання
Чужоземці провокують насильство
Голландія проти мігрантів
Євреї заселяють Німеччину
Європа в паніці
Україна без українців: Євросоюз фінансує заселення наших земель нелегальними мігрантами
Пацифісти та ісламісти завдадуть спільного удару по Заходу
Патрік Дж. Бьюкенен. Смерть Заходу
Зверніть увагу
Ельфійське пробудження – єдиний шанс врятуватися від бунту психопатів та штучного інтелекту (подкаст)