Духовність — абстрактний іменник до слова духовний. Як і слово першооснова духовність пов'язана з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом. Також слово часто має відтінки оціночної категорії та пов'язується з релігією. Чітко окресленого значення слово не має. Як термін слово духовність використовується в філософії, етиці, богослов'ї на означення різних понять так чи інакше дотичних внутрішнього світу людини.

Зазвичай в побуті під духовністю розуміють моральність, релігійність, певну піднесеність думок та вчинків. Духовність як високе протиставляється низькому, гріховному, аморальному. (Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.)

Для досягнення духовності корисно визначитися, що це таке. Словом першоосновою бачимо слово Дух. Це складова людини, триєдиної істоти.

Дух – божественна сутність, безсмертна частка Бога, що вдиха життя в тіло. Дух — особистість, чиста свідомість, точка зору Бога. Дух не є матеріальною субстанцією, тому незнищенний (принаймні, в матеріальному світі).

Коли Дух володіє тілом (живе у тілі), воно диха. ДУХ – це той, хто УСВІДОМЛЮЄ (або БОГ).

Душа – тонкоматеріальне, складне тіло, своєю тонкоматеріальною невловимістю вона подібна до Духа. В спрощенному вигляді це пам’ять, розум та почуття. Також частиною душі вважатимемо інстинкти та звички.

Душа – це накопичений досвід життя поколіннь, записаний на матеріальних носіях (клітинах тіла) тонкоматеріальними “чорнилами”.

Тіло – від слова "тіяти-діяти". Це біоробот, знаряддя для дій та існування людини-гравця у матеріальному світі (так само гравець у комп’ютерній стрілялці має там своє ігрове тіло, у віртуальному світі). Тіло - це плоть, плотна частина людини (на відміну від неплотної тонкоматеріальної душі та нематеріального духу).

Бачимо, що духовність – це головування, перемога Духу над Душею та Тілом.

Із цього слідує, що духовна людина не ототожнює себе не тільки з вимогами тіла (бажання їсти, спати, відпочивати, проявляти фізичну активність тоді, коли хочеться...), а й із душевними проявами: інстинктами, бажанням слави, пристрастями, жалостями, співчуттями...

Духовна людина не чека підходящого настрою, чи копняка від іншої близької людини, щоб заходитися щось робити. Вона міркує та діє. Вона не плава у мареві почуттів, передчуттів, не переймається ніякими сумнівами, образами, необхідністю моральної підтримки... ВОНА ДІЄ.

Вона не переймається думками про смерть, чи про якісь інші неприємності, вона планує, міркує як краще зробити, і робить, а не чека у моря погоди.

Кожної миті людині хочеться діяти автоматично, так як у дитинстві, і бути щасливою при цьому. Але наші знання, вміння та навички (тобто душа) ніколи не будуть повністю підходящі до середовища, до життя, тому часто приходиться відмовлятися від інстинктів, звичок, зову природи (такого істинного, такого сильного і здавалося б мудрого у своїй силі) і ставати духовною людиною – керувати свідомо душею та тілом.

Самі обставини сучасного життя (швидкий технічний розвиток, прискорення змін у житті) вимагають все частіше проявляти духовність, тобто діяти, спираючися на свідомість, а не на звички минулого та тілесні вимоги.

Фанатик, навіжений або геній якоїсь справи теж може проявляти надвисоку дієвість в якомусь напрямку. Це як куля, яку несе сила пороху. Така куля летить туди куди її послали і не може самостійно ні зупинитися ні звернути.

Духовна людина має перевагу свідомості. Вона може розвинути в собі геніальність і може від неї відмовитися, якщо бачить в цьому потребу (користь).

Візьмемо веселку настроїв. Від нуля до 2,0 дієвість людини від нульової потроху зроста (спочатку квола потім шкідлива, руйнівна). Ці настрої притаманні низькорозвиненим (нещасним) людям, злидням.

В звичайних настроях від 2,0 до 4,0 дієвість "нормальна". Так живуть і діють господарники.

А в духовних настроях людина почина творити неможливе. Козаки, Характерники, Провідники – люди, які виросли до перемоги над смертю.

Справжній Брахман, Байда стоїть ще вище – він пройшов через іспити страху смерті і має ще більший досвід життя, більш широке бачення. Він піклується сьомим життєвим колом.

Тож головна думка: духовність - це не просто свідомість (свідомість без дієвості неможлива, це буде фікція), а свідома дієвість.