Завіт першого Президента України виконав нащадок славетного роду Лазаревських, близьких друзів Великого Кобзаря.
Урочистий вечір самарської громадськості “Великий Кобзар і самарці”, присвячений 190-річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, його ведуча відкрила віршованим листом Кобзаря своєму “другу-брату” Федору Матвійовичу Лазаревському “Не додому вночі йдучи...”, що був відправлений їм в Оренбург із Кос-Арала напередодні 1849 року. Це кобзареве віршоване послання, написане їм майже 155 років тому, стало передмовою для виступу 55-літнього голови обласного українського національно-культурного центру “Промінь”, професійного літератора, історика і відомого далеко за межами Самари і області дослідника-шевченкознавця Олександра Лазаревського.
Олександр Олександрович – добрий син, онук і правнук в своїй відомій в Україні родині. Він – нащадок славного шляхетного роду Лазаревських, чию сімейну біографію йому вдалося відслідити на протязі 380 років (!). Бо саме в документах за 1664 рік Олександр Лазаревський знайшов першу згадку про свого далекого предка Ананія Лазаревського, козацького старшину - “знатного військового товариша». За останні 30 років він написав велике літературно-біографічне дослідження про близьких друзів Кобзаря - шість братів Лазаревських, своїх прадідів. І тим самим виконав завіт першого президента України, дійсного члена Академії наук СРСР Михайла Грушевського. На початку ХХ століття творець історії України Михайло Сергійович Грушевський якось підкреслив в одній із своїх книг, що доля братів Лазаревських заслуговує окремого історико-мемуарного дослідження. І Олександром Лазаревським за останні 3 десятиріччя була підготовлена ціла серія родинної мемуаристики із 9 книжок, присвячена своїй славній родині. На протязі останнього п’ятиріччя 5 книг із 9 їм вже випущені в світ.
Почав він цю унікальну літературно-історичну серію в 1998 році своєю документальною повістю “Шевченко та Лазаревські”. В 2001 році Олександр Лазаревський видав у Києві спогади свого батька і матері “Нинішньому - з пам’яттю про минуле”, підготовлені їм під час роботи в сибірському місті нафтовиків Мегіоні. А буквально у лютому поточного, 2004 року – напередодні Шевченківських свят - в Самарі коштом голови обласного українського товариства була надрукована і з’явилась на світ Божий нова велика робота - “Спогади Матвія та Олександра Лазаревських”: “Пам’яті мої Pro domo sua. Мемуарна хроніка (XVIII – XIX ст.)”. Олександр Олександрович присвятив свою чергову книгу до 170-річчя з дня народження свого прадіда - видатного українського історика та бібліографа Олександра Матвійовича Лазаревського (1834—1902). Славетного предка, ім’я якого носив його батько і по сімейній традиції отримав він сам.
Ювілей Олександра Матвійовича Лазаревського в Україні і Росії досить широко відзначили 20 червня цього року, і тому кілька слів про його життя і діла. Найбільш відомий представник свого шляхетного роду, він народився в селі Гирівка на Чернігівщині (нині Конотопського району Сумської області). У 1858 році закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Служив у судових закладах Чернігівщини і Полтавщини, а з 1880 року — у Києві як член судової палати. Член Історичного товариства Нестора Літописця, один із засновників журналу “Київська старовина”. Як і його старші брати, він був особисто знайомий з Тарасом Шевченком. Більше того: саме він виконав заповіт Великого Кобзаря України. Олександр Лазаревський разом з товаришем художником Грицьком Честаховським супроводжував труну з прахом Тараса Шевченка із Санкт-Петербургу в Київ і Канів, де його і було перепоховано на високій Чернечій горі над Дніпром.
Видатний український вчений Олександр Матвійович Лазаревський став автором більше 450 робіт і статей по історії Лівобережної України XVII-XVIII сторіччя. У своїх наукових працях він перш за все звертав увагу на тих українських діячів, що зробили внесок у збагачення культури свого народу. Він ввів у науковий обіг значну кількість документів, архівних матеріалів, що мають велике значення при вивченні історії Лівобережної України XVII-XVIII сторіччя. Протягом свого життя Олександр Матвійович зібрав коштовну колекцію стародавніх книг і рукописів по історії України, яку у 1901 році передав бібліотеці Київського університету. Нині вона зберігається в Інституті рукописисів Національної Академії наук України.
Завдяки Олександру Олександровичу нові експонати, присвячені прадіду та його братам - друзям Кобзаря, поповнили фонди і експозиції музеїв України. Вони з’явились в Києві - в Національному музеї Тараса Шевченка, в Сумах, в Чернігові, в рідному місті прадіда Конотопі... Дай же Боже, щоб у наших родинах виростали такі достойні люди, що не тільки хранять світлу пам’ять про своїх дідів-прадідів, а через сторіччя продовжують добрі справи своїх славних предків!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Добрий син добрих батьків
Світ:
Олександр Олександрович – добрий син, онук і правнук в своїй відомій в Україні родині. Він – нащадок славного шляхетного роду Лазаревських, чию сімейну біографію йому вдалося відслідити на протязі 380 років (!). Бо саме в документах за 1664 рік Олександр Лазаревський знайшов першу згадку про свого далекого предка Ананія Лазаревського, козацького старшину - “знатного військового товариша». За останні 30 років він написав велике літературно-біографічне дослідження про близьких друзів Кобзаря - шість братів Лазаревських, своїх прадідів. І тим самим виконав завіт першого президента України, дійсного члена Академії наук СРСР Михайла Грушевського. На початку ХХ століття творець історії України Михайло Сергійович Грушевський якось підкреслив в одній із своїх книг, що доля братів Лазаревських заслуговує окремого історико-мемуарного дослідження. І Олександром Лазаревським за останні 3 десятиріччя була підготовлена ціла серія родинної мемуаристики із 9 книжок, присвячена своїй славній родині. На протязі останнього п’ятиріччя 5 книг із 9 їм вже випущені в світ.
Почав він цю унікальну літературно-історичну серію в 1998 році своєю документальною повістю “Шевченко та Лазаревські”. В 2001 році Олександр Лазаревський видав у Києві спогади свого батька і матері “Нинішньому - з пам’яттю про минуле”, підготовлені їм під час роботи в сибірському місті нафтовиків Мегіоні. А буквально у лютому поточного, 2004 року – напередодні Шевченківських свят - в Самарі коштом голови обласного українського товариства була надрукована і з’явилась на світ Божий нова велика робота - “Спогади Матвія та Олександра Лазаревських”: “Пам’яті мої Pro domo sua. Мемуарна хроніка (XVIII – XIX ст.)”. Олександр Олександрович присвятив свою чергову книгу до 170-річчя з дня народження свого прадіда - видатного українського історика та бібліографа Олександра Матвійовича Лазаревського (1834—1902). Славетного предка, ім’я якого носив його батько і по сімейній традиції отримав він сам.
Ювілей Олександра Матвійовича Лазаревського в Україні і Росії досить широко відзначили 20 червня цього року, і тому кілька слів про його життя і діла. Найбільш відомий представник свого шляхетного роду, він народився в селі Гирівка на Чернігівщині (нині Конотопського району Сумської області). У 1858 році закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Служив у судових закладах Чернігівщини і Полтавщини, а з 1880 року — у Києві як член судової палати. Член Історичного товариства Нестора Літописця, один із засновників журналу “Київська старовина”. Як і його старші брати, він був особисто знайомий з Тарасом Шевченком. Більше того: саме він виконав заповіт Великого Кобзаря України. Олександр Лазаревський разом з товаришем художником Грицьком Честаховським супроводжував труну з прахом Тараса Шевченка із Санкт-Петербургу в Київ і Канів, де його і було перепоховано на високій Чернечій горі над Дніпром.
Видатний український вчений Олександр Матвійович Лазаревський став автором більше 450 робіт і статей по історії Лівобережної України XVII-XVIII сторіччя. У своїх наукових працях він перш за все звертав увагу на тих українських діячів, що зробили внесок у збагачення культури свого народу. Він ввів у науковий обіг значну кількість документів, архівних матеріалів, що мають велике значення при вивченні історії Лівобережної України XVII-XVIII сторіччя. Протягом свого життя Олександр Матвійович зібрав коштовну колекцію стародавніх книг і рукописів по історії України, яку у 1901 році передав бібліотеці Київського університету. Нині вона зберігається в Інституті рукописисів Національної Академії наук України.
Завдяки Олександру Олександровичу нові експонати, присвячені прадіду та його братам - друзям Кобзаря, поповнили фонди і експозиції музеїв України. Вони з’явились в Києві - в Національному музеї Тараса Шевченка, в Сумах, в Чернігові, в рідному місті прадіда Конотопі... Дай же Боже, щоб у наших родинах виростали такі достойні люди, що не тільки хранять світлу пам’ять про своїх дідів-прадідів, а через сторіччя продовжують добрі справи своїх славних предків!
----------------------------------------------------
В тему:
“Кобза – Українці Росії”
Великий Кобзар і самарці
В Тольяттi шанують великого Кобзаря
Ювілей самарської “Веселки”
Самарський “Промінь”
“Шевченківський березень” на самарскій землі
«Ми граємо в ляльки»
Українська культура в м.Сочі
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта