ЧЕННЕЛІНГ У СИСТЕМІ САКРАЛЬНИХ ДИСКУРСІВ: КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ
Джерело:
Т. В. Петрик
Петрик Т. В. Ченнелинг в системе сакральных дискурсов:
когнитивный аспект
В статье рассматривается система сакральных дискурсов, которые
классифицируются как институционные за критерием адресатности.
Выделено такие подвиды сакрального дискурса, как религиозный,
эзотерический, оккультный и мистический. В рамках каждого из них
анализируется коммуникативная направленность, цель дискурса, а также
выделяется ключевой концепт(в религиозном – ВЕРА, в эзотерическом –
ДУХ, ДУХОВНОСТЬ, в оккультном – МАГИЯ, в мистическом –
МИСТИКА). Ченнелинг, как подвид эзотерического дискурса, выделено
на основании тематического родства(в обоих случаях это – общение с
Высшими мирами с целью получения информации относительно
духовного развития), иерархической подчинённости ключевого концепта
(ВЫСШЕЕ Я человека как часть Вселенского ДУХА; познание своего
ВЫСШЕГО Я является путём к ДУХУ, ДУХОВНОСТИ; познание
ВЫСШЕГО Я помогает познать ВЫСШЕЕ ТАИНСТВО) и на уровне
прагматики(цель ченнелинг-дискурса – переориентация мировоззрения,
смена ценностей). На уровне семантики отслежено символичность и
условность оккультного дискурса, наличие нечеткости и непонятности –
в мистическом, концептуальную оксиморонность – эзотерического и
церемониальность – религиозного дискурса. а совокупностью
типологических признаков ченнелинг-дискурс определён как
институциональный(родовой критерий), сакральный(видовой
критерий), эзотерический(критерий подвида).
Ключевые слова: дискурс, сакральный, ченнелинг, институт,
концепт
Petryk T. V. Channeling
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
72
philosophical, psychological, medical, social and value models of “ahuman
age”, developed a typology that defines the scope of implementation of the
concept in modern times.
Key words: scientific mapping of the world, category, notion,
characteristic, agestereotypes, agenorms.
Стаття надійшла до редакції 12.02.2014 р.
Прийнято до друку28.03.2014р.
Рецензент – канд. філол. н., доц. Крисало О. В.
УДК811.111-26
Т. В. Петрик
ЧЕННЕЛІНГ У СИСТЕМІ САКРАЛЬНИХ ДИСКУРСІВ:
КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ
Суспільству 20 ст., особливо другої його половини, властиве
тяжіння до сакрального, до загадкових явищ; відновлення інтересу до
таємних древніх знань та пошук джерел таких знань, що, зазвичай,
асоціюється із релігією та релігійними інститутами. Однак коли
спостерігається послаблення чи криза якогось інституту(криза релігії,
культури чи суспільна криза загалом), його функції переходять до
інституту суміжного. Саме такий процес протікає у суспільстві кінця 20 –
початку 21 століття: сучасній людині із розвинутим інтелектом
недостатньо сліпо у щось вірити, вона шукає древнє сокровенне знання,
втрачене суспільством. Це спричиняє появу різноманітних суспільних
угруповань, у яких учасники вивчають давні духовні практики, методи
фізичного та духовного вдосконалення, шляхи спілкування із власним
Вищим Я. Наша суспільна свідомість наповнюється різноплановими
окультними та езотеричним вченнями та уявленнями про Вищий Розум,
Абсолют, Тонкі світи, переселення душ та карму. Ці вчення – складний
конгломерат знань, які сягають корінням древнього гностицизму Заходу
та релігій Сходу і створюють філософську платформу для нових
напрямків. Виникають різноманітні гуртки, які інституціоналізують
езотеричні вчення: частина із них продовжують розвивати ідеї,
синтезовані О. П. Блаватською, інші пропонують власні вчення та
настанови, отримані під час безпосередніх контактів із вищими
сутностями. Езотеричним гурткам, як і будь-яким іншим суспільним
інститутам, притаманні певні шаблони комунікації(езотеричні дискусії,
диспути, настанови, передача знань за принципом parampara тощо), а
також продукування особливого типу текстів, які можна об’єднати під
терміном ,,езотеричні”. Таким чином, можемо говорити про те, що на
сучасному етапі маємо цілком сформований вид дискурсу – езотеричний
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
73
(від давньогрецького ἐσωτερικός – внутрішній). Езотеризм – це
,,комплекс специфічних інтерпретацій реальності, які претендують на
таємний характер і отримують підтвердження через особливі психо-духовні практики”[1, с. 12]. Термін ,,езотеричний” тісно пов’язаний із
термінами ,,сакральний”, ,,містичний”, ,,окультний” та із терміном, який
становить безпосередній інтерес для нашого дослідження – ,,ченнелінг”.
Моделюючи типологічну сітку інституційного дискурсу,
необхідно зупинитись на тих його видах, які у той чи інший спосіб
корелюють із досліджуваним явищем. Перш за все, зазначимо, що
ченнелінг-дискурс входить до тієї сукупності дискурсів, які об’єднані
видовим терміном ,,сакральний”(від англ. sacral і лат. sacrum –
священне, присвячене богам, заборонене), тобто сакральний дискурс
виступає як вид інституційного і, в свою чергу, поділяється на такі
підвиди: релігійний, езотеричний, окультний, містичний.
Торкаючись питань висвітлення характерних рис сакральної
комунікації та сакрального дискурсу, сучасні дослідження у сфері
лінгвістики пріоритетно закцентовують на дослідженнях релігійного
дискурсу, зокрема таких його жанрових різновидах як проповідь
(Кот С. О.), молитва(Мішланов В. А.), сповідь та покаяння
(Михайлова М. В.), притчі та псалми(Бобирєва К. В.). Водночас поза
увагою лінгвістів опинились езотеричні вчення та їх текстова
об’єктивація у авторському езотеричному дискурсі, ченнелінгах та
медитативному дискурсі. Мета даного дослідження полягає у визначенні
місця ченнелінга у системі сакральних дискурсів та побудові
когнітивного ,,ланцюжка”, який відображатиме взаємозв’язок цих
дискурсів через ключові концепти.
Визначення сакрального дискурсу частково базуємо на тлумаченні
сакральної комунікації, запропонованому Гріненко Г. В. як особливого
виду комунікації, ,,де принаймні один із суб’єктів, які беруть у ній
участь, має надприродне походження, тобто є божеством(Богом, богом,
демоном, духом тощо) або іншою не персоніфікованою магічною силою”
[2, с. 99]. Серед найбільш відомих видів сакральної комунікації назвемо:
1) Божественні одкровення, які лягли в основу Священних
Писань та стали базовими постулатами відповідних релігій(Авеста
розповідає про спілкування Заратуштри з Ахура-Маздою, Тора – Мойсея
з Ягве, Євангелія – Ісуса з Богом-отцем, Коран – Мухаммеда з Аллахом);
2) комунікація за посередництва магів, шаманів, відьмаків,
яка властива духовно нерозвинутим спільнотам та носить язичницький
характер;
3) спіритичний сеанс(типова у 19 ст. форма комунікації з
Вищими світами);
4) ченнелінг як засіб передачі сокровенного знання Духовним
вчителем чи Вознесеними Майстрами. Ця форма спілкування
представлена працями О. Блаватської, О. Реріх, Е. Сведенборга; серед
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
74
сучасних – ченнелінги Джейн Робертс, Лі Керола, Елізабет та Марк
Профет;
5) медитація як засіб переходу в особливий трансовий стан,
,,вихід” на інший план буття та спілкування з позаземною свідомістю;
6) молитва чи сповідь як звертання до Бога;
7) інструментальна транскомунікація – відтворення прийнятих
з ,,іншої сторони” повідомлень за допомогою технічних засобів.
Вже сам перелік засобів свідчить про те, що людина вірить у
можливість сакральної комунікації і ця віра є об’єктивним фактом
людської культури, а отже, сакральна комунікація цілком може бути
об’єктом наукового дослідження. Сам процес комунікації та його
результат(текст, запис, зображення) трактуватимемо як сакральний
дискурс. Залежно від типу сакральної комунікації отримуємо той чи
інший підвид сакрального дискурсу, хоча один підвид може включати
декілька типів комунікації. Однак, для багатьох текстів сакрального
характеру неможливо встановити яким шляхом вони були передані
людству. Тому вважаємо за необхідне під терміном ,,сакральний
дискурс” об’єднати широкий спектр текстів, які мають відношення до
Божественного, релігійного, небесного, потойбічного, ірраціонального,
містичного, езотеричного та магічного. Тобто, сакральний дискурс – це
дискурс, в основі якого лежить не профанне розуміння світобудови, а
духовне, пов’язане із вищим чи потойбічним світом, таке, ,,яке
сприймається свідомістю як принципово відмінне від буденної
реальності і виключно цінне” [3, с. 186].
Кожен вид інституційного дискурсу своїми специфічними
характеристиками завдячує тому суспільному інституту, який його
продукує, і який у колективній мовній свідомості позначений певним
ім’ям, узагальнений у ключовому концепті цього інституту. Ключовим
концептом сакрального дискурсу є СВЯЩЕННА ТАЇНА.
Божественні одкровення поклали основу релігійному дискурсу,
який, однак, не обмежується лише священними релігійними книгами.
Якщо взяти за приклад християнський релігійний дискурс, то, окрім
Біблії, маємо збірники молитов, тексти проповідей, казання, тексти
обрядових церемоній(хрещення, вінчання, сповідь тощо). Релігійний
дискурс можна розглядати у вузькому та широкому значенні. У
широкому розумінні релігійний дискурс трактується як ,,набір певних
дій, орієнтованих на залучення людини до віри, а також сукупність
мовленнєво-актових комплексів, які супроводжують процес взаємодії
комунікантів, включно з текстовими фрагментами, які використовуються
у процесі релігійної комунікації” [4, с. 9]. У вузькому – це ,,сукупність
мовленнєвих актів, які використовуються у релігійній сфері” [4, с. 9],
тобто в основному у актах церемоній богослужіння із церквою як
головним соціальним інститутом, який генерує такий дискурс. Метою
релігійного дискурсу є залучення до віри, утвердження в вірі в межах
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
75
окремої конфесії та відкритому ствердженні цінностей тієї чи іншої
релігії. Ключовим концептом релігійного дискурсу є ВІРА.
Езотеричний дискурс визначається як ,,матеріалізований у
текстовому масиві процес мовленнєво-мисленнєвої діяльності,
сфокусований довкола духовно-етичної проблематики(вічні філософські
проблеми життя та смерті, добра та зла,любові у всіх її виявах, почуття
обов’язку по відношенню до себе та інших, призначення людини та
перспектив людства тощо), комунікативним надзавданням якого є
виховний вплив на реципієнта, розширення та трансформування його
свідомості, задача нових критеріїв оптимальної життєдіяльності на рівні
свідомості4-го виміру, або Свідомості Христа, духовних цінностей
невидимої реальності ,,тонкого світу”” [5, с. 6]. Езотеричний дискурс
об’єднує такі вчення, як теософія, суфізм, йога, ваджраяна, масонство,
антропософія, мондіалізм, гностицизм, оскільки під езотерикою
,,розуміють таємне знання, яке має ірраціональну компоненту, що сягає
корінням глибин людської психіки” [6, с. 5]. Вершиною розвитку
езотеричного комплексу вчень можна визнати появу після 60-х років ХХ
ст. феномену Нью-Ейдж – синкретичного та насиченого явища нової
релігійності, яке включає в себе у тому числі й чисто комерційний пласт,
де езотеричне знання за правилами культури споживання пропонується
отримати вже у вигляді продукту [7]. Таким чином сучасний етап
езотеричної науки постає як певний концептуальний оксиморон: таємне
знання, доступне кожному. Або, як зазначає Носачьов П. Г., ,,езотеризм,
доступний лиш обраним, але в той же час його продають на кожному
куті, постає як свого роду consensus oppositorum” [8, с. 57 ].
Центральними принципами та основними поняттями езотеричних
вчень вважаються енергетика, карма, переселення душ, структура
непроявлених ,,тонких світів’’ тощо, тобто ,,езотеричний дискурс
виражає особливе світосприйняття особистості, яка ставить на перший
план духовний сенс життя та підпорядковує всі матеріальні прояви
людського існування невидимим явищам ,,тонкого світу”” [5, с. 6].
В. М. Розін зазначає, що суть класичного езотеричного вчення та
світосприйняття можна передати наступними тезами: 1) наш звичний
світ, культура, розум є не істинними, а ілюзорними(майя, омана); 2)
існує інша, справжня реальність, у якій людина може віднайти своє
спасіння та справжнє існування; 3) людина може потрапити у цей
істинний світ лише кардинально змінивши себе та своє життя шляхом
духовної роботи та психотехнік [9, с. 116].
Продуцентами езотеричного дискурсу виступають як сутності
інших вимірів(нематеріального ,,тонкого світу’’), так і люди. Зазвичай,
коли йде мова про людину як автора езотеричного тексту, маємо на увазі
езотеричну особистість, езотерика. Ключовими концептами езотеричного
дискурсу є концепти ДУХ, ДУХОВНІСТЬ. На основі ключових
концептів ми можемо побачити базову відмінність езотеричного
дискурсу від релігійного: релігійний світогляд передбачає сліпу віру у
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
76
запропоновані постулати, езотеричний – відшук істинних цінностей,
істинного буття шляхом духовного пізнання своєї суті. ,,Релігійне
спасіння передбачає соборне зусилля, звертання до Бога, … змінює душу
тільки Бог. Тоді як езотеричне спасіння мислиться як індивідуальне,
звернене до самого себе” [9, с. 116], відмінне як від релігійного спасіння,
так і від світського життєвого шляху людини. Езотеричне знання,
езотеричне вчення, езотерична особистість – ці поняття передбачають
іншу культуру, інший ідеал людини, іншу антропологію.
Щодо текстового матеріалу як продукту езотеричного дискурсу,
слід зазначити, що відкритість такого тексту(доступність для
прочитання чи обговорення) не означає відкритості кожному його
смислів чи зрозумілості. Ще однією важливою характеристикою
езотеричного тексту є його властивість трансформувати: езотеричний
текст здатний ,,читати” людину так само, як людина – текст. ,,Читати”
означає проникати в глибини людської душі [10, с. 21].
Окультний дискурс реалізовується у ритуалах та працях таких
окультних наук як алхімія, магія, каббала, астрологія, хіромантія,
нумерологія тощо та комунікації у межах відповідних окультних
практик. І хоча впродовж певного відтину часу терміни ,,езотеричний” та
,,окультний” вживались синонімічно, оскільки їх первинний зміст майже
ідентичний(ἐσωτερικός – внутрішній, occultus з латинської – таємний,
потаємний), на сьогодні існує суттєва відмінність як між поняттями, так і
між типологічними характеристиками відповідних дискурсів. Сучасне
визначення окультизму запропонував Є. Тірьякян: ,,цілеспрямовані дії,
методи та процедури, які: а) залучають таємні або приховані сили
природи чи космосу, які не піддаються вимірюванню чи розумінню
засобами сучасної науки, та б) мають за мету отримання результатів,
таких, як емпіричне пізнання ходу подій, чи їх зміна по відношенню до
того, якими вони були б без цього втручання” [11, с. 498]. Окультний
дискурс, таким чином, це дискурс містичного вчення про існування
прихованих сил в людині та космосі. І окультизм, і езотеризм мають
відношення як до теорії, так і до практики. Водночас, у окультному
дискурсі домінує практичний аспект над теоретичним, відповідно йому
більшою мірою властива обрядовість, ритуальність, символізм та
,,орієнтація переважно на магічну сферу” [1, с. 12]. Відповідно,
ключовим концептом окультного дискурсу є МАГІЯ. Особливістю цього
дискурсу є також певна символічність та умовність, яка часом доступна
розумінню лише окремих обраних осіб – посвячених. Це стосується,
перш за все, текстів чи усних настанов, які беруть початок від часів
єгипетських жерців та індійських брамінів.
Містичний дискурс – це логічні рефлексії всередині чи з приводу
містики. Як різновид сакрального, містичний дискурс покриває ту
частину його концептуального простору, яка стосується власне
безпосереднього спілкування з потойбічним світом(спіритизм,
шаманізм), практик переживання в екстазі ,,безпосереднього єднання” з
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
77
Богом, а також усього незрозумілого, неосяжного, таємничого,
загадкового, яке не піддається поясненню та часто пов’язане із
потойбічними силами. ,,Містицизм переважно стосується внутрішнього
складу особистості, яка переживає незвичний стан, особливо стан
наближеності до чогось незрівнянно більшого та піднесеного,
жахаючого, та такого, яке викликає трепет. … В містицизмі особистісне
начало різко домінує над об’єктивацією досвіду, в езотеризмі
суб’єктивізм не випинається” [1, с. 11]. Атрибутивне вживання слова
,,містичний” виявляє сфери перетину власне містичного дискурсу із
художнім: містичний роман, містичний детектив, містичний персонаж.
Семантиці цього дискурсу властива наявність нечіткості, неясності,
незрозумілості. Ключовим концептом виступає концепт МІСТИКА
Аналіз підвидів сакрального дискурсу та їх ключових концептів
дозволяє вибудувати відповідну ієрархію: СВЯЩЕННА ТАЇНА
осягається шляхом ВІРИ, ДУХУ/ДУХОВНОСТІ(тобто духовного
поступу), за допомогою МАГІЇ чи МІСТИКИ. Наступну сходинку у цій
ієрархії займає концепт ВИЩЕ Я, яке є ключовим концептом ченнелінг-дискурсу. Ченнелінг-дискурс, поряд із медитативним та духовним
авторським, є складовою частиною езотеричного дискурсу, одним із його
типів. Оскільки ченнелінг – це спілкування із Вищими ,,тонкими”
світами з метою отримання інформації, настанов щодо особистісного та
загальнолюдського поступу(особливо у сфері духу, духовності), ми
можемо говорити про його езотеричний характер. Шляхом до єднання із
ДУХОМ ченнелінг постулює власний духовний розвиток окремої
особистості через пізнання власного ВИЩОГО Я, осягнення своєї
Божественної сутності та визнання Божественної присутності у всьому
проявленому та непроявленому(тобто тому, що належить«тонкому»
нематеріальному світу).
Видові ознаки ченнелінг-дискурсу можемо простежити як на рівні
ключових концептів(ВИЩЕ Я – це СВЯЩЕННА ТАЇНА, яку нам
належить розкрити, пізнавши себе), так і на рівні семантики та
прагматики. Ченнелінг, як і будь-який сакральний дискурс, передбачає
акцент на вищому, духовному, священному. Семантичними домінантами
у ченнелінгах різних представників ,,тонкого” світу виступають
концепти БОГ, ЛЮБОВ, ДУХ, ДУХОВНІСТЬ, ВИЩИЙ РОЗУМ,
СВІДОМІСТЬ ХРИСТА, ДУХОВНЕ СЛУЖІННЯ. На рівні прагматики
основною комунікативною метою є розширення та зміна світогляду
адресанта, перефокусування із матеріального, земного на духовне,
божественне, на вищі цінності. Отже, ченнелінг-дискурс визначаємо як
інституційний(родовий критерій), сакральний(видовий критерій),
езотеричний(критерій підвиду). Перспективу подальшого дослідження
вбачаємо у виокремленні концептуального простору ченнелінг-дискурсу
та побудові концептуальної картини світу як окремо взятої Вищої істоти,
так і Вищих світів у цілому.
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
78
Список використаної літератури
1. Пахомов С. В. К вопросу о демаркации понятия«Эзотеризм» /
С. В. Пахомов // Мистико-эзотерические движения в теории и практике.
История. Психология. Философия. Сб. матер. – СПб., 2008. – С. 7 – 14.
2. Гриненко Г. В. Об особенностях сакральной коммуникации /
Г. В. Гриненко // Полигнозис. – 1999. – No 2. – С. 99 – 116.
3. Культурология. XX век. Энциклопедия. В 2 томах. Том 2. М - Я.
Сост.: С. Я. Левит. – СПб. : Университетская книга, 1998.
4. Бобырева Е. В. Религиозный дискурс: ценности, жанры, языковые
характеристики / Е. В. Бобырева. – Волгоград : Перемена, 2007. – 385 с.
5. Сунгуртян К. К. Лингвориторические средства выражения
антропоцентризма в русском и переводном эзотерическом дискурсе :
автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд. филол. наук: спец. 10.02.19. ,,Теория
языка” / К. К. Сунгуртян. – Краснодар, 2007 – 23 с. 6. Дискурсы
эзотерики (философский анализ) / Отв. ред. Л. В. Фесенкова. – М. :
Эдиториал УРСС, 2001. – 240 с. 7. Hanegraaff W. J. New Age Religion
and Western Culture: Esotericism in the Mirror of Secular Thought /
W. J. Hanegraaff – Leiden, 1996. 8. Носачёв П. Г. Эзотерика: основные
моменты истории термина / П. Г. Носачёв // Вестник ПСТГУ:
Богословие. Философия. – 2011. – Вып. 2 (34). – С. 49 – 60.
9. Розин В. М. Эзотеризм как форма индивидуальной и социальной
жизни / В. М. Розин // Дискурсы эзотерики(философский анализ) / Отв.
ред. Л. В. Фесенкова. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – С. 114 – 130.
10. Зорина Е. В. Эзотеризм в России ХХ века: теоретические и этические
паралели / Е. В. орина // Матер. Московск. междисциплин. науч. конф.
,,Этика и наука будущого”. Москва, 15-16 февраля 2001 г. – С. 20 – 22.
11. Tiryakian E. Toward the Sociology of Esoteric Culture / E. Tiryakian //
American Journal of Sociology. –1972. – №78. – P. 491 –512.
Петрик Т. В. Ченнелінг у системі сакральних дискурсів:
когнітивний аспект
У статті розглядається система сакральних дискурсів які у
соціолінгвістичному вимірі класифікуються як інституційні за
адресатним критерієм. Виділено такі підвиди сакрального дискурсу, як
релігійний, езотеричний, окультний, містичний. В рамках кожного із
підвидів аналізується комунікативна спрямованість та мета дискурсу, а
також виокремлюється ключовий концепт, навколо якого формується той
чи інший дискурс(у релігійному – це концепт ВІРА, в езотеричному –
ДУХ, ДУХОВНІСТЬ, в окультному – МАГІЯ, в містичному –
МІСТИКА). Ченнелінг, як підвид езотеричного дискурсу, виокремлено
на підставі тематичної спорідненості(оскільки в обох випадках це -спілкування із Вищими світами з метою отримання інформації щодо
духовного розвитку), ієрархічного підпорядкування ключового концепту
(ВИЩЕ Я людини як частка Вселенського ДУХУ; пізнання свого
ВИЩОГО Я є шляхом до ДУХУ, ДУХОВНОСТІ; пізнання ВИЩОГО Я
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
79
допоможе пізнати СВЯЩЕННУ ТАЇНУ) та на рівні прагматики(мета
ченнелінг-дискурсу – переорієнтація світогляду, зміна цінностей). На
рівні семантики простежено символічність та умовність окультного
дискурсу, наявність нечіткості та незрозумілості – в містичному,
концептуальну оксиморонність – езотеричного та церемоніальність –
релігійного дискурсу. а сукупністю типологічних ознак ченнелінг-дискурс визначено як інституційний(родовий критерій), сакральний
(видовий критерій), езотеричний(критерій підвиду).
Ключові слова: дискурс, сакральний, ченнелінг, інститут, концепт.
Петрик Т. В. Ченнелинг в системе сакральных дискурсов:
когнитивный аспект
В статье рассматривается система сакральных дискурсов, которые
классифицируются как институционные за критерием адресатности.
Выделено такие подвиды сакрального дискурса, как религиозный,
эзотерический, оккультный и мистический. В рамках каждого из них
анализируется коммуникативная направленность, цель дискурса, а также
выделяется ключевой концепт(в религиозном – ВЕРА, в эзотерическом –
ДУХ, ДУХОВНОСТЬ, в оккультном – МАГИЯ, в мистическом –
МИСТИКА). Ченнелинг, как подвид эзотерического дискурса, выделено
на основании тематического родства(в обоих случаях это – общение с
Высшими мирами с целью получения информации относительно
духовного развития), иерархической подчинённости ключевого концепта
(ВЫСШЕЕ Я человека как часть Вселенского ДУХА; познание своего
ВЫСШЕГО Я является путём к ДУХУ, ДУХОВНОСТИ; познание
ВЫСШЕГО Я помогает познать ВЫСШЕЕ ТАИНСТВО) и на уровне
прагматики(цель ченнелинг-дискурса – переориентация мировоззрения,
смена ценностей). На уровне семантики отслежено символичность и
условность оккультного дискурса, наличие нечеткости и непонятности –
в мистическом, концептуальную оксиморонность – эзотерического и
церемониальность – религиозного дискурса. а совокупностью
типологических признаков ченнелинг-дискурс определён как
институциональный(родовой критерий), сакральный(видовой
критерий), эзотерический(критерий подвида).
Ключевые слова: дискурс, сакральный, ченнелинг, институт,
концепт
Petryk T. V. Channeling in the system of sacral discourses:
cognitiveaspect
The article observes the system of sacred discourses which by the
addressee criterion are classified as institutional. Such subtypes of sacral
discourse as religious, esoteric, occult and mystic are singled out. Within each
of them there are analyzed such features as communicative orientation, the
aim of the discourse, as well as key concept (in religious discourse – FAITH,
in esoteric – SPIRIT, SPIRITUALITY, in occult – MAGIC, in mystic –
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
80
MYSTICS). Channeling as a subtype of esoteric discourse was singled out on
the basis of thematic similarity (in both cases it is communication with Higher
worlds for the sake of getting the information concerning spiritual
development), the hierarchical subordination of the key concept (HIGHER
SELF of a human as a part of Universal SPIRIT; cognition of one’s own
HIGHER SELF is the way the SPIRIT, SPIRITUALITY; cognition of one’s
own HIGHER SELF helps to learn THE SACRED MYSTERY) and on the
level of pragmatics (the aim of the channeling discourse is the change of the
outlook and values). On the level of semantics there has been traced the
symbolism of the occult discourse, vagueness and absence of clarity of the
mystic discourse, conceptual oxymoron as a feature of esoteric discourse and
ceremonialism – of religious one. The total of typological features makes it
possible to define channeling-discourse as institutional (the generic criterion),
sacral (the criterion of the type) and esoteric (the criterion of thesub-type).
Key words:discourse, sacral, channeling, institution, concept.
Стаття надійшла до редакції18.12.2013 р.
Прийнято до друку 28.03.2014 р.
Рецензент – д. філол. н., проф. Бехта І. А.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Передові нейромережі – це інтелектуальні істоти з власними стратегіями, мотиваціями та рисами поведінки, характерними для психопатів. Ми вже пройшли дві з п’яти фаз «психопатичного союзу»: ШІ...
ЧЕННЕЛІНГ У СИСТЕМІ САКРАЛЬНИХ ДИСКУРСІВ: КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ
Петрик Т. В. Ченнелинг в системе сакральных дискурсов:
когнитивный аспект
В статье рассматривается система сакральных дискурсов, которые
классифицируются как институционные за критерием адресатности.
Выделено такие подвиды сакрального дискурса, как религиозный,
эзотерический, оккультный и мистический. В рамках каждого из них
анализируется коммуникативная направленность, цель дискурса, а также
выделяется ключевой концепт(в религиозном – ВЕРА, в эзотерическом –
ДУХ, ДУХОВНОСТЬ, в оккультном – МАГИЯ, в мистическом –
МИСТИКА). Ченнелинг, как подвид эзотерического дискурса, выделено
на основании тематического родства(в обоих случаях это – общение с
Высшими мирами с целью получения информации относительно
духовного развития), иерархической подчинённости ключевого концепта
(ВЫСШЕЕ Я человека как часть Вселенского ДУХА; познание своего
ВЫСШЕГО Я является путём к ДУХУ, ДУХОВНОСТИ; познание
ВЫСШЕГО Я помогает познать ВЫСШЕЕ ТАИНСТВО) и на уровне
прагматики(цель ченнелинг-дискурса – переориентация мировоззрения,
смена ценностей). На уровне семантики отслежено символичность и
условность оккультного дискурса, наличие нечеткости и непонятности –
в мистическом, концептуальную оксиморонность – эзотерического и
церемониальность – религиозного дискурса. а совокупностью
типологических признаков ченнелинг-дискурс определён как
институциональный(родовой критерий), сакральный(видовой
критерий), эзотерический(критерий подвида).
Ключевые слова: дискурс, сакральный, ченнелинг, институт,
концепт
Petryk T. V. Channeling
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
72
philosophical, psychological, medical, social and value models of “ahuman
age”, developed a typology that defines the scope of implementation of the
concept in modern times.
Key words: scientific mapping of the world, category, notion,
characteristic, agestereotypes, agenorms.
Стаття надійшла до редакції 12.02.2014 р.
Прийнято до друку28.03.2014р.
Рецензент – канд. філол. н., доц. Крисало О. В.
УДК811.111-26
Т. В. Петрик
ЧЕННЕЛІНГ У СИСТЕМІ САКРАЛЬНИХ ДИСКУРСІВ:
КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ
Суспільству 20 ст., особливо другої його половини, властиве
тяжіння до сакрального, до загадкових явищ; відновлення інтересу до
таємних древніх знань та пошук джерел таких знань, що, зазвичай,
асоціюється із релігією та релігійними інститутами. Однак коли
спостерігається послаблення чи криза якогось інституту(криза релігії,
культури чи суспільна криза загалом), його функції переходять до
інституту суміжного. Саме такий процес протікає у суспільстві кінця 20 –
початку 21 століття: сучасній людині із розвинутим інтелектом
недостатньо сліпо у щось вірити, вона шукає древнє сокровенне знання,
втрачене суспільством. Це спричиняє появу різноманітних суспільних
угруповань, у яких учасники вивчають давні духовні практики, методи
фізичного та духовного вдосконалення, шляхи спілкування із власним
Вищим Я. Наша суспільна свідомість наповнюється різноплановими
окультними та езотеричним вченнями та уявленнями про Вищий Розум,
Абсолют, Тонкі світи, переселення душ та карму. Ці вчення – складний
конгломерат знань, які сягають корінням древнього гностицизму Заходу
та релігій Сходу і створюють філософську платформу для нових
напрямків. Виникають різноманітні гуртки, які інституціоналізують
езотеричні вчення: частина із них продовжують розвивати ідеї,
синтезовані О. П. Блаватською, інші пропонують власні вчення та
настанови, отримані під час безпосередніх контактів із вищими
сутностями. Езотеричним гурткам, як і будь-яким іншим суспільним
інститутам, притаманні певні шаблони комунікації(езотеричні дискусії,
диспути, настанови, передача знань за принципом parampara тощо), а
також продукування особливого типу текстів, які можна об’єднати під
терміном ,,езотеричні”. Таким чином, можемо говорити про те, що на
сучасному етапі маємо цілком сформований вид дискурсу – езотеричний
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
73
(від давньогрецького ἐσωτερικός – внутрішній). Езотеризм – це
,,комплекс специфічних інтерпретацій реальності, які претендують на
таємний характер і отримують підтвердження через особливі психо-духовні практики”[1, с. 12]. Термін ,,езотеричний” тісно пов’язаний із
термінами ,,сакральний”, ,,містичний”, ,,окультний” та із терміном, який
становить безпосередній інтерес для нашого дослідження – ,,ченнелінг”.
Моделюючи типологічну сітку інституційного дискурсу,
необхідно зупинитись на тих його видах, які у той чи інший спосіб
корелюють із досліджуваним явищем. Перш за все, зазначимо, що
ченнелінг-дискурс входить до тієї сукупності дискурсів, які об’єднані
видовим терміном ,,сакральний”(від англ. sacral і лат. sacrum –
священне, присвячене богам, заборонене), тобто сакральний дискурс
виступає як вид інституційного і, в свою чергу, поділяється на такі
підвиди: релігійний, езотеричний, окультний, містичний.
Торкаючись питань висвітлення характерних рис сакральної
комунікації та сакрального дискурсу, сучасні дослідження у сфері
лінгвістики пріоритетно закцентовують на дослідженнях релігійного
дискурсу, зокрема таких його жанрових різновидах як проповідь
(Кот С. О.), молитва(Мішланов В. А.), сповідь та покаяння
(Михайлова М. В.), притчі та псалми(Бобирєва К. В.). Водночас поза
увагою лінгвістів опинились езотеричні вчення та їх текстова
об’єктивація у авторському езотеричному дискурсі, ченнелінгах та
медитативному дискурсі. Мета даного дослідження полягає у визначенні
місця ченнелінга у системі сакральних дискурсів та побудові
когнітивного ,,ланцюжка”, який відображатиме взаємозв’язок цих
дискурсів через ключові концепти.
Визначення сакрального дискурсу частково базуємо на тлумаченні
сакральної комунікації, запропонованому Гріненко Г. В. як особливого
виду комунікації, ,,де принаймні один із суб’єктів, які беруть у ній
участь, має надприродне походження, тобто є божеством(Богом, богом,
демоном, духом тощо) або іншою не персоніфікованою магічною силою”
[2, с. 99]. Серед найбільш відомих видів сакральної комунікації назвемо:
1) Божественні одкровення, які лягли в основу Священних
Писань та стали базовими постулатами відповідних релігій(Авеста
розповідає про спілкування Заратуштри з Ахура-Маздою, Тора – Мойсея
з Ягве, Євангелія – Ісуса з Богом-отцем, Коран – Мухаммеда з Аллахом);
2) комунікація за посередництва магів, шаманів, відьмаків,
яка властива духовно нерозвинутим спільнотам та носить язичницький
характер;
3) спіритичний сеанс(типова у 19 ст. форма комунікації з
Вищими світами);
4) ченнелінг як засіб передачі сокровенного знання Духовним
вчителем чи Вознесеними Майстрами. Ця форма спілкування
представлена працями О. Блаватської, О. Реріх, Е. Сведенборга; серед
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
74
сучасних – ченнелінги Джейн Робертс, Лі Керола, Елізабет та Марк
Профет;
5) медитація як засіб переходу в особливий трансовий стан,
,,вихід” на інший план буття та спілкування з позаземною свідомістю;
6) молитва чи сповідь як звертання до Бога;
7) інструментальна транскомунікація – відтворення прийнятих
з ,,іншої сторони” повідомлень за допомогою технічних засобів.
Вже сам перелік засобів свідчить про те, що людина вірить у
можливість сакральної комунікації і ця віра є об’єктивним фактом
людської культури, а отже, сакральна комунікація цілком може бути
об’єктом наукового дослідження. Сам процес комунікації та його
результат(текст, запис, зображення) трактуватимемо як сакральний
дискурс. Залежно від типу сакральної комунікації отримуємо той чи
інший підвид сакрального дискурсу, хоча один підвид може включати
декілька типів комунікації. Однак, для багатьох текстів сакрального
характеру неможливо встановити яким шляхом вони були передані
людству. Тому вважаємо за необхідне під терміном ,,сакральний
дискурс” об’єднати широкий спектр текстів, які мають відношення до
Божественного, релігійного, небесного, потойбічного, ірраціонального,
містичного, езотеричного та магічного. Тобто, сакральний дискурс – це
дискурс, в основі якого лежить не профанне розуміння світобудови, а
духовне, пов’язане із вищим чи потойбічним світом, таке, ,,яке
сприймається свідомістю як принципово відмінне від буденної
реальності і виключно цінне” [3, с. 186].
Кожен вид інституційного дискурсу своїми специфічними
характеристиками завдячує тому суспільному інституту, який його
продукує, і який у колективній мовній свідомості позначений певним
ім’ям, узагальнений у ключовому концепті цього інституту. Ключовим
концептом сакрального дискурсу є СВЯЩЕННА ТАЇНА.
Божественні одкровення поклали основу релігійному дискурсу,
який, однак, не обмежується лише священними релігійними книгами.
Якщо взяти за приклад християнський релігійний дискурс, то, окрім
Біблії, маємо збірники молитов, тексти проповідей, казання, тексти
обрядових церемоній(хрещення, вінчання, сповідь тощо). Релігійний
дискурс можна розглядати у вузькому та широкому значенні. У
широкому розумінні релігійний дискурс трактується як ,,набір певних
дій, орієнтованих на залучення людини до віри, а також сукупність
мовленнєво-актових комплексів, які супроводжують процес взаємодії
комунікантів, включно з текстовими фрагментами, які використовуються
у процесі релігійної комунікації” [4, с. 9]. У вузькому – це ,,сукупність
мовленнєвих актів, які використовуються у релігійній сфері” [4, с. 9],
тобто в основному у актах церемоній богослужіння із церквою як
головним соціальним інститутом, який генерує такий дискурс. Метою
релігійного дискурсу є залучення до віри, утвердження в вірі в межах
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
75
окремої конфесії та відкритому ствердженні цінностей тієї чи іншої
релігії. Ключовим концептом релігійного дискурсу є ВІРА.
Езотеричний дискурс визначається як ,,матеріалізований у
текстовому масиві процес мовленнєво-мисленнєвої діяльності,
сфокусований довкола духовно-етичної проблематики(вічні філософські
проблеми життя та смерті, добра та зла,любові у всіх її виявах, почуття
обов’язку по відношенню до себе та інших, призначення людини та
перспектив людства тощо), комунікативним надзавданням якого є
виховний вплив на реципієнта, розширення та трансформування його
свідомості, задача нових критеріїв оптимальної життєдіяльності на рівні
свідомості4-го виміру, або Свідомості Христа, духовних цінностей
невидимої реальності ,,тонкого світу”” [5, с. 6]. Езотеричний дискурс
об’єднує такі вчення, як теософія, суфізм, йога, ваджраяна, масонство,
антропософія, мондіалізм, гностицизм, оскільки під езотерикою
,,розуміють таємне знання, яке має ірраціональну компоненту, що сягає
корінням глибин людської психіки” [6, с. 5]. Вершиною розвитку
езотеричного комплексу вчень можна визнати появу після 60-х років ХХ
ст. феномену Нью-Ейдж – синкретичного та насиченого явища нової
релігійності, яке включає в себе у тому числі й чисто комерційний пласт,
де езотеричне знання за правилами культури споживання пропонується
отримати вже у вигляді продукту [7]. Таким чином сучасний етап
езотеричної науки постає як певний концептуальний оксиморон: таємне
знання, доступне кожному. Або, як зазначає Носачьов П. Г., ,,езотеризм,
доступний лиш обраним, але в той же час його продають на кожному
куті, постає як свого роду consensus oppositorum” [8, с. 57 ].
Центральними принципами та основними поняттями езотеричних
вчень вважаються енергетика, карма, переселення душ, структура
непроявлених ,,тонких світів’’ тощо, тобто ,,езотеричний дискурс
виражає особливе світосприйняття особистості, яка ставить на перший
план духовний сенс життя та підпорядковує всі матеріальні прояви
людського існування невидимим явищам ,,тонкого світу”” [5, с. 6].
В. М. Розін зазначає, що суть класичного езотеричного вчення та
світосприйняття можна передати наступними тезами: 1) наш звичний
світ, культура, розум є не істинними, а ілюзорними(майя, омана); 2)
існує інша, справжня реальність, у якій людина може віднайти своє
спасіння та справжнє існування; 3) людина може потрапити у цей
істинний світ лише кардинально змінивши себе та своє життя шляхом
духовної роботи та психотехнік [9, с. 116].
Продуцентами езотеричного дискурсу виступають як сутності
інших вимірів(нематеріального ,,тонкого світу’’), так і люди. Зазвичай,
коли йде мова про людину як автора езотеричного тексту, маємо на увазі
езотеричну особистість, езотерика. Ключовими концептами езотеричного
дискурсу є концепти ДУХ, ДУХОВНІСТЬ. На основі ключових
концептів ми можемо побачити базову відмінність езотеричного
дискурсу від релігійного: релігійний світогляд передбачає сліпу віру у
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
76
запропоновані постулати, езотеричний – відшук істинних цінностей,
істинного буття шляхом духовного пізнання своєї суті. ,,Релігійне
спасіння передбачає соборне зусилля, звертання до Бога, … змінює душу
тільки Бог. Тоді як езотеричне спасіння мислиться як індивідуальне,
звернене до самого себе” [9, с. 116], відмінне як від релігійного спасіння,
так і від світського життєвого шляху людини. Езотеричне знання,
езотеричне вчення, езотерична особистість – ці поняття передбачають
іншу культуру, інший ідеал людини, іншу антропологію.
Щодо текстового матеріалу як продукту езотеричного дискурсу,
слід зазначити, що відкритість такого тексту(доступність для
прочитання чи обговорення) не означає відкритості кожному його
смислів чи зрозумілості. Ще однією важливою характеристикою
езотеричного тексту є його властивість трансформувати: езотеричний
текст здатний ,,читати” людину так само, як людина – текст. ,,Читати”
означає проникати в глибини людської душі [10, с. 21].
Окультний дискурс реалізовується у ритуалах та працях таких
окультних наук як алхімія, магія, каббала, астрологія, хіромантія,
нумерологія тощо та комунікації у межах відповідних окультних
практик. І хоча впродовж певного відтину часу терміни ,,езотеричний” та
,,окультний” вживались синонімічно, оскільки їх первинний зміст майже
ідентичний(ἐσωτερικός – внутрішній, occultus з латинської – таємний,
потаємний), на сьогодні існує суттєва відмінність як між поняттями, так і
між типологічними характеристиками відповідних дискурсів. Сучасне
визначення окультизму запропонував Є. Тірьякян: ,,цілеспрямовані дії,
методи та процедури, які: а) залучають таємні або приховані сили
природи чи космосу, які не піддаються вимірюванню чи розумінню
засобами сучасної науки, та б) мають за мету отримання результатів,
таких, як емпіричне пізнання ходу подій, чи їх зміна по відношенню до
того, якими вони були б без цього втручання” [11, с. 498]. Окультний
дискурс, таким чином, це дискурс містичного вчення про існування
прихованих сил в людині та космосі. І окультизм, і езотеризм мають
відношення як до теорії, так і до практики. Водночас, у окультному
дискурсі домінує практичний аспект над теоретичним, відповідно йому
більшою мірою властива обрядовість, ритуальність, символізм та
,,орієнтація переважно на магічну сферу” [1, с. 12]. Відповідно,
ключовим концептом окультного дискурсу є МАГІЯ. Особливістю цього
дискурсу є також певна символічність та умовність, яка часом доступна
розумінню лише окремих обраних осіб – посвячених. Це стосується,
перш за все, текстів чи усних настанов, які беруть початок від часів
єгипетських жерців та індійських брамінів.
Містичний дискурс – це логічні рефлексії всередині чи з приводу
містики. Як різновид сакрального, містичний дискурс покриває ту
частину його концептуального простору, яка стосується власне
безпосереднього спілкування з потойбічним світом(спіритизм,
шаманізм), практик переживання в екстазі ,,безпосереднього єднання” з
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
77
Богом, а також усього незрозумілого, неосяжного, таємничого,
загадкового, яке не піддається поясненню та часто пов’язане із
потойбічними силами. ,,Містицизм переважно стосується внутрішнього
складу особистості, яка переживає незвичний стан, особливо стан
наближеності до чогось незрівнянно більшого та піднесеного,
жахаючого, та такого, яке викликає трепет. … В містицизмі особистісне
начало різко домінує над об’єктивацією досвіду, в езотеризмі
суб’єктивізм не випинається” [1, с. 11]. Атрибутивне вживання слова
,,містичний” виявляє сфери перетину власне містичного дискурсу із
художнім: містичний роман, містичний детектив, містичний персонаж.
Семантиці цього дискурсу властива наявність нечіткості, неясності,
незрозумілості. Ключовим концептом виступає концепт МІСТИКА
Аналіз підвидів сакрального дискурсу та їх ключових концептів
дозволяє вибудувати відповідну ієрархію: СВЯЩЕННА ТАЇНА
осягається шляхом ВІРИ, ДУХУ/ДУХОВНОСТІ(тобто духовного
поступу), за допомогою МАГІЇ чи МІСТИКИ. Наступну сходинку у цій
ієрархії займає концепт ВИЩЕ Я, яке є ключовим концептом ченнелінг-дискурсу. Ченнелінг-дискурс, поряд із медитативним та духовним
авторським, є складовою частиною езотеричного дискурсу, одним із його
типів. Оскільки ченнелінг – це спілкування із Вищими ,,тонкими”
світами з метою отримання інформації, настанов щодо особистісного та
загальнолюдського поступу(особливо у сфері духу, духовності), ми
можемо говорити про його езотеричний характер. Шляхом до єднання із
ДУХОМ ченнелінг постулює власний духовний розвиток окремої
особистості через пізнання власного ВИЩОГО Я, осягнення своєї
Божественної сутності та визнання Божественної присутності у всьому
проявленому та непроявленому(тобто тому, що належить«тонкому»
нематеріальному світу).
Видові ознаки ченнелінг-дискурсу можемо простежити як на рівні
ключових концептів(ВИЩЕ Я – це СВЯЩЕННА ТАЇНА, яку нам
належить розкрити, пізнавши себе), так і на рівні семантики та
прагматики. Ченнелінг, як і будь-який сакральний дискурс, передбачає
акцент на вищому, духовному, священному. Семантичними домінантами
у ченнелінгах різних представників ,,тонкого” світу виступають
концепти БОГ, ЛЮБОВ, ДУХ, ДУХОВНІСТЬ, ВИЩИЙ РОЗУМ,
СВІДОМІСТЬ ХРИСТА, ДУХОВНЕ СЛУЖІННЯ. На рівні прагматики
основною комунікативною метою є розширення та зміна світогляду
адресанта, перефокусування із матеріального, земного на духовне,
божественне, на вищі цінності. Отже, ченнелінг-дискурс визначаємо як
інституційний(родовий критерій), сакральний(видовий критерій),
езотеричний(критерій підвиду). Перспективу подальшого дослідження
вбачаємо у виокремленні концептуального простору ченнелінг-дискурсу
та побудові концептуальної картини світу як окремо взятої Вищої істоти,
так і Вищих світів у цілому.
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
78
Список використаної літератури
1. Пахомов С. В. К вопросу о демаркации понятия«Эзотеризм» /
С. В. Пахомов // Мистико-эзотерические движения в теории и практике.
История. Психология. Философия. Сб. матер. – СПб., 2008. – С. 7 – 14.
2. Гриненко Г. В. Об особенностях сакральной коммуникации /
Г. В. Гриненко // Полигнозис. – 1999. – No 2. – С. 99 – 116.
3. Культурология. XX век. Энциклопедия. В 2 томах. Том 2. М - Я.
Сост.: С. Я. Левит. – СПб. : Университетская книга, 1998.
4. Бобырева Е. В. Религиозный дискурс: ценности, жанры, языковые
характеристики / Е. В. Бобырева. – Волгоград : Перемена, 2007. – 385 с.
5. Сунгуртян К. К. Лингвориторические средства выражения
антропоцентризма в русском и переводном эзотерическом дискурсе :
автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд. филол. наук: спец. 10.02.19. ,,Теория
языка” / К. К. Сунгуртян. – Краснодар, 2007 – 23 с. 6. Дискурсы
эзотерики (философский анализ) / Отв. ред. Л. В. Фесенкова. – М. :
Эдиториал УРСС, 2001. – 240 с. 7. Hanegraaff W. J. New Age Religion
and Western Culture: Esotericism in the Mirror of Secular Thought /
W. J. Hanegraaff – Leiden, 1996. 8. Носачёв П. Г. Эзотерика: основные
моменты истории термина / П. Г. Носачёв // Вестник ПСТГУ:
Богословие. Философия. – 2011. – Вып. 2 (34). – С. 49 – 60.
9. Розин В. М. Эзотеризм как форма индивидуальной и социальной
жизни / В. М. Розин // Дискурсы эзотерики(философский анализ) / Отв.
ред. Л. В. Фесенкова. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – С. 114 – 130.
10. Зорина Е. В. Эзотеризм в России ХХ века: теоретические и этические
паралели / Е. В. орина // Матер. Московск. междисциплин. науч. конф.
,,Этика и наука будущого”. Москва, 15-16 февраля 2001 г. – С. 20 – 22.
11. Tiryakian E. Toward the Sociology of Esoteric Culture / E. Tiryakian //
American Journal of Sociology. –1972. – №78. – P. 491 –512.
Петрик Т. В. Ченнелінг у системі сакральних дискурсів:
когнітивний аспект
У статті розглядається система сакральних дискурсів які у
соціолінгвістичному вимірі класифікуються як інституційні за
адресатним критерієм. Виділено такі підвиди сакрального дискурсу, як
релігійний, езотеричний, окультний, містичний. В рамках кожного із
підвидів аналізується комунікативна спрямованість та мета дискурсу, а
також виокремлюється ключовий концепт, навколо якого формується той
чи інший дискурс(у релігійному – це концепт ВІРА, в езотеричному –
ДУХ, ДУХОВНІСТЬ, в окультному – МАГІЯ, в містичному –
МІСТИКА). Ченнелінг, як підвид езотеричного дискурсу, виокремлено
на підставі тематичної спорідненості(оскільки в обох випадках це -спілкування із Вищими світами з метою отримання інформації щодо
духовного розвитку), ієрархічного підпорядкування ключового концепту
(ВИЩЕ Я людини як частка Вселенського ДУХУ; пізнання свого
ВИЩОГО Я є шляхом до ДУХУ, ДУХОВНОСТІ; пізнання ВИЩОГО Я
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
79
допоможе пізнати СВЯЩЕННУ ТАЇНУ) та на рівні прагматики(мета
ченнелінг-дискурсу – переорієнтація світогляду, зміна цінностей). На
рівні семантики простежено символічність та умовність окультного
дискурсу, наявність нечіткості та незрозумілості – в містичному,
концептуальну оксиморонність – езотеричного та церемоніальність –
релігійного дискурсу. а сукупністю типологічних ознак ченнелінг-дискурс визначено як інституційний(родовий критерій), сакральний
(видовий критерій), езотеричний(критерій підвиду).
Ключові слова: дискурс, сакральний, ченнелінг, інститут, концепт.
Петрик Т. В. Ченнелинг в системе сакральных дискурсов:
когнитивный аспект
В статье рассматривается система сакральных дискурсов, которые
классифицируются как институционные за критерием адресатности.
Выделено такие подвиды сакрального дискурса, как религиозный,
эзотерический, оккультный и мистический. В рамках каждого из них
анализируется коммуникативная направленность, цель дискурса, а также
выделяется ключевой концепт(в религиозном – ВЕРА, в эзотерическом –
ДУХ, ДУХОВНОСТЬ, в оккультном – МАГИЯ, в мистическом –
МИСТИКА). Ченнелинг, как подвид эзотерического дискурса, выделено
на основании тематического родства(в обоих случаях это – общение с
Высшими мирами с целью получения информации относительно
духовного развития), иерархической подчинённости ключевого концепта
(ВЫСШЕЕ Я человека как часть Вселенского ДУХА; познание своего
ВЫСШЕГО Я является путём к ДУХУ, ДУХОВНОСТИ; познание
ВЫСШЕГО Я помогает познать ВЫСШЕЕ ТАИНСТВО) и на уровне
прагматики(цель ченнелинг-дискурса – переориентация мировоззрения,
смена ценностей). На уровне семантики отслежено символичность и
условность оккультного дискурса, наличие нечеткости и непонятности –
в мистическом, концептуальную оксиморонность – эзотерического и
церемониальность – религиозного дискурса. а совокупностью
типологических признаков ченнелинг-дискурс определён как
институциональный(родовой критерий), сакральный(видовой
критерий), эзотерический(критерий подвида).
Ключевые слова: дискурс, сакральный, ченнелинг, институт,
концепт
Petryk T. V. Channeling in the system of sacral discourses:
cognitiveaspect
The article observes the system of sacred discourses which by the
addressee criterion are classified as institutional. Such subtypes of sacral
discourse as religious, esoteric, occult and mystic are singled out. Within each
of them there are analyzed such features as communicative orientation, the
aim of the discourse, as well as key concept (in religious discourse – FAITH,
in esoteric – SPIRIT, SPIRITUALITY, in occult – MAGIC, in mystic –
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 6 (289), Ч. І, 2014___________
80
MYSTICS). Channeling as a subtype of esoteric discourse was singled out on
the basis of thematic similarity (in both cases it is communication with Higher
worlds for the sake of getting the information concerning spiritual
development), the hierarchical subordination of the key concept (HIGHER
SELF of a human as a part of Universal SPIRIT; cognition of one’s own
HIGHER SELF is the way the SPIRIT, SPIRITUALITY; cognition of one’s
own HIGHER SELF helps to learn THE SACRED MYSTERY) and on the
level of pragmatics (the aim of the channeling discourse is the change of the
outlook and values). On the level of semantics there has been traced the
symbolism of the occult discourse, vagueness and absence of clarity of the
mystic discourse, conceptual oxymoron as a feature of esoteric discourse and
ceremonialism – of religious one. The total of typological features makes it
possible to define channeling-discourse as institutional (the generic criterion),
sacral (the criterion of the type) and esoteric (the criterion of thesub-type).
Key words:discourse, sacral, channeling, institution, concept.
Стаття надійшла до редакції18.12.2013 р.
Прийнято до друку 28.03.2014 р.
Рецензент – д. філол. н., проф. Бехта І. А.
Зверніть увагу
Як контролювати «цифрового дракона» і чому нейромережі діють як психопати – підказка від Джорджа Орвелла