Буде жити Мамай - не погине й народ

«Буде  жити  Мамай- не погине й народ…»

( Думки навіяні спогляданням картини «Козак Мамай» Олександра Нечипоренка).

« Був я скрізь – і ніде, і тепер ось літаю,

Я мужнів, і сивів, і страждав од пригод.

Я вже тисячі літ лиш одне пам’ятаю:

Буде жити Мамай – не погине й народ…»

Леонід Горлач «Мамай»

Козак Мамай, це міфічний образ, але образ універсального психотипу українця, у якому поєднані в значній мірі протилежні начала – мудрість брахманів і активність кшатріїв.  Цей міфічний образ мав і має велику притягальну силу , до нього звертались митці, поети, письменники, скульптори, науковці. Інтерес і цікавість до цієї постаті в останні роки значно посилюється. Одна з причин, може й визначальна, криється у тому,- що не вдається народові реалізувати, втілити у реальному житті, він вирішує у міфах. Яким козака зображали на народних картинах? Попід рукою його шаблюка і сагайдак зі стрілами, засурмить сурма, вихором полетить козак до бою, бо кінь напоготові. Та це ж кшатрій, не інакше! Так, та не зовсім. При пильному вивченні, знайдемо в цьому образі багатенько чого таємничо – дивовижного . Зір його спрямований вдалечінь. Здається, що перед нами лише фізична присутність козака, а думками, душею, він шугає до незнаних висот. Можливо, він беззвучно молиться, наповнюючись божественною мудрістю. В руках тримає бандуру, перед нами – співець, поет, мислитель. Лице його сповнене неземним спокоєм і добротою. Тобто, народна мудрість у міфології з’єднала двох несумісних представників станів ( каст), кшатрія і брахмана. Посередництвом козака Мамая , ледь не ідеального образу , нам як дороговказ пропонується вихід, - шлях, котрим треба рухатись, шлях універсалізму і поєднання (синтезу). Подібне явище було у нашій історії у 16-17 ст. Уможливилося це завдяки плідній взаємодії брахманів і кшатріїв тодішньої української спільноти.

                       Козацтво, як лицарсько – чернечий орден… Якщо існувало лицарство, то було і посвячення у нього. Видно, таки існувало певне магічне дійство… Бо де діяло братство, там і таїна присутня. Чимало картин «Козак Мамай» демонструють наявність особливих езотеричних практик козаків – характерників. Наведемо уривок із трактату польського письменника Михайла Грабовського : «…на східних кордонах Європи була цілком особлива військова система, велике співтовариство войовничих людей, які жили у вічній війні, через війну і задля війни… Подібно до рицарських замків, бачимо військові пости, розташовані в степах, між порогами річок, де острів був монастирем, степ – командорією, де навіть, як на заході, безшлюбність була обітницею… У польській словесності панує майже всезагальна думка, що Запорожжя мало характер орденського устрою.» Адже відомо, що запорозькі козаки поділялися на січових і зимівних. Перші, то і були власне лицарське товариство, яке обирало старшину і провадило військові справи. Не випадково знаменитий історіософ А. Тойнбі писав: «…мали спільні риси як зі спартіатами, так і з орденами лицарів – хрестоносців.»

                       Козак Мамай, не індивідуальне ім’я, а близьке до козацького первообразу архетипу, він – народний ідеал захисника свободи. Важливо наголосити, що прототипом Мамая могли бути давні кам’яні  ідоли- скульптури, які ставили під деревом, і які уособлювали духа – покровителя певної території, або першопредка роду.Козак зображуваний на картинах, має навіть спільне ім’я з кам’яними скульптурами степів, бо основне значення слова «мамай» - кам’яна статуя в степу.Народна картина «Козак Мамай» була дуже популярною в українських оселях, де її тільки не малювали…Це можна пояснити архетипічністю даного образу. Існують різні погляди, трактування, який напій у пляшках на картині? Може бути вином, хоча червоний колір властивий не лише вину. То і давній міфологічний символ родючості, знак, що ототожнюється із людською кров’ю.Оскільки, запорожці належали до Христового воїнства, на окремих народних іконах зображено композицію на тему Євхаристії. Відтак, якщо запорожці були духовним лицарством, мали бути ознайомлені з символікою Граалю. В езотериці Грааль допускається розглядати як чашу Традиції. Рене Генон трактував так:» … повернутися до первісної вічності». Цим візіям притаманна логіка, бо від Граалю невіддільні ще два предмети,- чарівний спис і заповітний меч (шабля).

                                   Позаяк, фігура козака змальовується у медитативній позі, напій міг мати символічне значення, як спосіб увійти у іншу свідомість. Присутня і люлька, котра була одним з головних атрибутів козацтва. Куріння люльки, зовсім не означало, що набита вона тютюнцем… Використовували різне зілля, з ритуально – містичною, лікарською метою. Недарма ж у козака на картині дивно відсторонений погляд… Езотеричні різні практики характерників – це широкий, ще кепсько досліджений Степ, але, на все свій час.

У цій надзвичайно таємничій мистецько – езотеричній роботі закодований зміст про велику місію міста Києва, та про оновлення віри Христової. Спробуймо хоча б по – своєму декодувати мистецькі шифри Нечипоренка.

« І я, Іван, бачив місто св’яте, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка.» Вчені – дослідники вважають, що слово «місто» Іван Богослов вживає у значенні «держава». Але йдеться про місто «св’яте», себто про духовну державу – наповнену вірою. Віра ця – Христова. Новий Єрусалим – поняття не географічне, а духовне. Христова церква уже почала оновлюватися.

                    « А місто чотирикутнє, а довжина його така, як і ширина. І він зміряв місто тростиною на 12 тисяч стадій.» Переведемо цю відстань у сучасну одиницю довжини – метри, кілометри. Усереднено та відстань буде дорівнювати 2269 км. Початок відліку відстані – Єрусалимський храм, де знаходиться Гроб Господній, а  кінцевий пункт – 50 градус північної широти, це буде – Київ! До речі, про подібні події майбутнього писав Нострадамус:» …а затим пустить паростки та, котра так довго була безплідною, починаючи з 50 го градуса, яка поновить усю Христову церкву.»

                    Чому Київ? Вчений і письменник В. Савченко писав:» У людини є два шляхи сягнути досконалості: шлях пізнання таємниць Біблії і шлях страждань. У народу – так само. Українці йдуть цим, другим шляхом уже 700 років. Випробування наростали від століття до століття, і зрештою, вилилися у Апокаліпсис, за яким починається новий світ.»

                    Лише у 20 столітті наш народ зазнав неймовірних втрат. Це і жертви військових дій 1917 – 1920х років, 8 мільйонів виморених геноцидом 1933 року, 7 мільйонів тих, кого зжерла Друга Світова і мільйони земляків, хто не повернувся із заслань і концтаборів московсько – більшовицького режиму.

По суті, існує невидима вісь, що проходить від пагорба Сіону до Киівського пагорба, чи не того, на якому стояв апостол Андрій Первозванний? В духовному житті людства постане, новий центр оновленої віри Христової, святе місто – Київ. Оця картина, як твір, що стоїть на потрійному фундаменті, наче триоснова – поєднання складників живопису, скульптури, і архітектури.

А що каже О. Нечипоренко, автор архіцікавих , глибоких мистецьких творів:» Людство настільки далеко зайшло у глухий кут, з якого виходу не видно. Вантаж все важчих гріхів, без належного каяття, без очищення, все більше згинає людство, чи спроможні випростатися? Війни, голод, природні катаклізми, слід сприймати, як попередження і кару водночас, за неправедний спосіб життя. Людство врятує тільки друге пришестя Христа…». Тоді світ буде переформатований, змінений, то буде не зовнішня зміна,- такої думки дотримується художник.

                       Легендарний козак Мамай, він характерник, він і мироносець, і символ нашого безсмертного духу.Його образ на картині ніби «захований» вглиб коридору. Картина рясніє знаками і символами, що прийшли до нас з далекої давнини. Справа і зліва робота обрамлена трикутними виступами. Може, прорив у простір? Нагадує криголам…  Червоний рушник, котрий використовують при урочистих подіях, вишитий сріблом у формі хреста… Плахта, простирається вздовж усієї роботи, на орнамент її накладені мистецькі знаки енергетичної установки – хрестики. Ретельно виписаний штоф – символ чоловіка- вождя.Проходить процес переходу…Ймовірно, картина є проекцією нової матричної системи.

                       Поет Леонід Горлач писав:»

« Ти подумай : народ наш тому лише вічний,

Що Мамай оживля його знову і знов…»

Андрій Будкевич.