5.3. Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

Концепція технологічних укладів не лише розкриває технологічну структуру економіки, але й свідчить про ступінь її прогресивності, характеризує науково-технологічний рівень економіки країни, шляхи удосконалення її структури.

Розвиток досліджень у галузі економічної теорії технологічних змін призвів до того, що раніше загальний, невизначений, навіть аморфний науково-технічний прогрес почав набувати чітких контурів на основі його структуризації. З цього процесу виокремили технологію як відносно стабільне поняття. Знаряддя праці як найрухливіша складова продуктивних сил швидко розвиваються та удосконалюються, з'являються нові зразки техніки, але все це відбувається в межах певної технології. І лише через досить значний проміжок часу виникає і поширюється нова технологія. Наукове пізнання й осмислення процесів технологічного розвитку спричинили появу понять і термінів, що характеризують їхній рух: технологічна межа, технологічний розрив, технологічний стрибок, технологічний уклад та ін.

Технологія як визначена послідовність виробничих операцій і процесів підпорядкована досягненню певного результату, тобто виготовленню продукту праці. Кожна технологія, розв'язуючи проблему виробництва окремого продукту, має певні технологічні межі, що визначають можливості цієї технології та зумовлюють перехід до досконаліших технологічних процесів. Причому один і той самий продукт виробляють за різними технологіями. Тобто в межах технології, яка переважає, можна знайти ліпші та гірші способи виробництва, що залежить від рівня знань цих процесів і вміння обирати найефективніший з них. Застосування і використання нової техніки і технології дають змогу зменшувати індивідуальні витрати виробництва до рівня нижче суспільно необхідних і досягати вищих, ніж середні, суспільних результатів виробництва. Але технологія має певну межу, тобто потенціал, закладений у ній, вичерпується, і вона виявляється неспроможною для подальшого прогресу. Технологічна межа означає, що вищих результатів виробництва досягають лише за умови переходу до нової, досконалішої технології. Процес розвитку такий: застосування нової техніки і технології, що дає додаткові доходи, поширюється, охоплює більшу кількість підприємств і фірм, що зменшує суспільно необхідні витрати до рівня, встановленого новими умовами виробництва, і для подальшого збільшення доходів слід застосовувати ще новішу й ефективнішу техніку та технологію, що забезпечить зниження індивідуальних витрат до рівня нижче нинішніх суспільно необхідних. Отже, періодично відбувається заміна технології, що переважає, за якої виробляється основна продукція, на нову — досконалішу і продуктивнішу. Перехід до нової технології — технологічний стрибок. Його потужність визначається рівнем ефективності нової технології, наскільки вона переважає ту, що функціонує чи функціонувала.

Процес заміни діючої технології на досконалішу відбувається у часі. Проміжок, коли наявна технологія досягла певної межі та виявляється її невідповідність до нових умов, а наступну технологію ще не розробили або не довели її переваги, називається періодом технологічного розриву. Регулювання і стимулювання наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок мають спиратися на урахування технологічної межі й особливо технологічного розриву з метою максимального його скорочення і прискорення процесу оновлення технології.

Ще істотнішим за значенням і дієвим засобом у пізнанні науково-технологічного прогресу є поняття "технологічний уклад". Для розуміння його сутності і закономірностей розвитку дуже важливий принцип історизму, тобто розгляд технологічних процесів від їх виникнення, розвитку і до занепаду.

Перший технологічний уклад утворився під впливом промислової революції. Його головним чинником були ткацькі машини, а ядром — водяний двигун, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів.

Водночас у цьому укладі формується другий технологічний уклад у вигляді парових двигунів та машинобудування, що забезпечило створення паровозів, пароплавів, а отже, спорудження залізниць, суднобудування, вугільної та металургійної промисловості.

У межах другого технологічного укладу виникає ядро третього укладу — починають виробляти сталь, електроенергію та продукцію неорганічної хімії. Ключовим чинником цього укладу став електродвигун, що зумовило розвиток електротехнічного і важкого машинобудування, виробництва неорганічної хімії. Головний чинник четвертого укладу — двигун внутрішнього згорання та нафтохімія; утворюються автомобілебудування, кольорова металургія, авіаційна промисловість, видобуток і переробка газу. Основним чинником п'ятого укладу були мікроелектронні компоненти, що визначили розвиток таких галузей, як електроніка, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, біотехнології. Таким чином, перші чотири технологічні уклади визначають формою індустріальної технології, розвитку машинного виробництва. П'ятий уклад виражає вищий рівень технології, коли інформація і знання стали новим фактором виробництва. Він є матеріально-технологічним підґрунтям переходу людства до вищого етапу цивілізаційного прогресу — інформаційного постіндустріального суспільства. Передбачається, що п'ятий технологічний уклад триватиме до 2020 р. Незважаючи на це, в економічній літературі частіше йдеться про шостий технологічний уклад, до якого належать біотехнології, ракетно-космічна техніка, тонка хімія та ін. Досягають цього шляхом вилучення таких технологій із п'ятого технологічного укладу. Вчені прогнозують швидкий розвиток біотехнологій та генної інженерії, нанотехнологій, мембранних і квантових технологій у найближчі десятиліття. Подорожчання і неминучий дефіцит вуглецеводневої сировини зумовлюють пошук нових джерел енергії насамперед за допомогою водневих і термоядерних технологій. І хоча тут мають місце біотехнології, як і в п'ятому укладі, але, напевно, ми перебуваємо на початковому етапі цього науково-технічного напряму і, безсумнівно, тут приховані великі можливості. Вони значною мірою реалізуються у найближчому майбутньому, що призведе до появи шостого технологічного укладу.

Отже, технологічні уклади — це комплекси, що відображають історичний рівень розвитку індустріального та переходу до постіндустріального технологічного способу виробництва. Перехід від парового до електричного двигуна як досконалішого й ефективнішого визначив формування третього технологічного укладу, сутність якого полягала у перетворенні електроенергії на головну рушійну силу розвитку економіки загалом. Двигун внутрішнього згорання став ключовим чинником розвитку четвертого технологічного укладу, представленого автомобілебудуванням, кольоровою металургією, нафтохімією, утвердженням масового і серійного виробництв.

Паровий двигун, електричний двигун, двигун внутрішнього згорання — етапи удосконалення енергетичної основи індустріального виробництва.

Інша справа щодо п'ятого технологічного укладу. Електронні вироби, комп'ютери, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації та інше — це вже не традиційна індустріальна техніка, не машини у звичному розумінні, а нові засоби, що працюють не механічно, а за командою людини. Завдяки вмонтованому в них мікрокомп'ютеру з інтегральною схемою на напівпровідникових кварцових кристалах вони наділяються власною пам'яттю, що дає змогу здійснювати певні операції й управляти ними. Нова комп'ютерна техніка, створена людиною, її розумом, набагато збільшує масштаби й обсяги виконуваних операцій, які людина не може здійснити.

Прискорення науково-технічного прогресу, починаючи з другої половини XX ст., зумовило швидкі зміни у техніці та технології, поглиблення взаємодії і взаємопроникнення технологічних укладів, зменшення тривалості їх дії до 40 років і менше.

 

Отже, технологічний уклад — техніко-технологічний комплекс, що функціонує на основі технології, яка є особливою в межах єдності технологічного способу виробництва. Тобто це сукупність галузей, пов'язаних єдиними технологічними принципами. Як видно з історії розвитку технологічних укладів, для цього процесу характерні певні особливості:

1) логіка їх розвитку така: поряд із першим укладом через десятиліття виникає другий, а потім третій і наступні. Це не означає заперечення чи усунення попереднього укладу, а свідчить про їх співіснування, взаємозв'язок і взаємодію, тобто технологічна багатоукладність є ознакою техніко-економічних систем;

2) це не простий, еволюційний процес збільшення кількості технологічних типів, а поєднання еволюційного розвитку з революційними, стрибкоподібними технологічними нововведеннями, які охоплюють різні галузі економіки, що призводить до поширення нових технологій, котрі розвивають продуктивні сили країни, визначають утворення і зростання нового технологічного укладу. Інакше кажучи, у процесі розвитку технологічних укладів відбувається постійне розширення технологічних меж і усунення технологічних розривів, безперервний поступальний розвиток змінюється різкими стрибками, переходом до нової технології, нового технологічного укладу;

3) для розвитку технологічних укладів характерне поступально-циклічне зростання, за якого кількісні зміни перетворюються на якісні, що відкриває нові можливості кількісних змін з подальшим переходом у нову якість. Накопичення капіталу і зміна поколінь техніки та технології спричинюють нерівномірний розвиток ринкової економіки, її циклічний характер, що зумовлює потребу досягнення макроекономічної рівноваги. Тому розвиток технологічних укладів відбувається відповідно до малих і великих хвиль, тобто великими і малими циклами, що зовні виявляється у безперервному коливанні ринкової кон'юнктури, піднесенні і падінні ділової активності, адже матеріальною основою промислового циклу є оновлення і розширення основного капіталу. Періодичні кризи, коли спостерігається зменшення обсягів виробництва, його депресія, а потім оновлення капіталу з поступовим збільшенням, тобто застосування нової техніки і технології, визначають спочатку пожвавлення, а потім і піднесення економіки.

Поряд із промисловими циклами набагато більшу роль відіграють великі або "довгі хвилі" М. Кондратьєва, тобто великі цикли. На сьогодні вчені виокремлюють п'ять великих циклів (див. табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Періодизація технологічних укладів

Технологічні уклади

Період домінування

Країни-лідери

Технології, що переважають

Перший

1770-1830 рр.

Велика Британія, Франція, Бельгія

Водяний двигун, виплавка чавуну і обробка заліза, будівництво каналів

Другий

1840-1880 рр.

Велика Британія, Франція, Бельгія, США, Німеччина

Паровий двигун, вугільна промисловість, машино- та верстатобудування, чорна металургія

Третій

1890-1930 рр.

Велика Британія, Франція, США, Німеччина

Електротехнічне і важке машинобудування, виробництво сталі, неорганічна хімія, важке озброєння, кораблебудування, лінії електропередач, стандартизація

 

Закінчення табл. 5.1

Технологічні уклади

Період домінування

Країни-лідери

Технології, що переважають

Четвертий

1940-1980 рр.

США, Західна Європа, Японія

Синтетичні матеріали, органічна хімія, кольорова металургія, автомобілебудування, атомна енергетика

П'ятий

1980-2020 рр.

США, Євросоюз, Японія, країни Пів-денно-Східної Азії

Обчислювальна техніка, телекомунікації, робото-будування, мікро-і опти-ко-волоконні технології, штучний Інтернет, біотех-нології

Джерело; Эксперт. Украинский деловой журнал. — 2006. — № 1—2 (53). — С. 32.

Наведена таблиця дає узагальнене середнє значення розрахунків М. Кондратьева, А. Шпітгофа, де Вольфа, Й. Шумпетера, Дж.М. Кларка, Дюпре, У. Ростоу, Манделя, вал Дайна, М. Рішоньє, С. Глазьева, У. Ліпсіца, А. Нещадіна, Н. Мироненко, О. Грицая, Г. Йоффе, А. Трейвіша.

З позицій сьогодення логічно припустити, що "великі хвилі", тобто великі цикли, збігаються з переходом суспільства до якісно нового технологічного укладу. Тим більше, що нині є можливість порівняти періоди "великих хвиль" із періодами переважання певних технологічних укладів. Перша хвиля, тобто перший великий цикл, охоплює період 1782—1822 рр., а перший технологічний уклад — 1770—1830 рр., друга хвиля і другий уклад

— відповідно 1845—1878 рр. та 1840—1880 рр.; третя хвиля і третій уклад

— 1894—1922 та 1890—1930 рр.; четверта хвиля і четвертий уклад — 1937—1969 і 1940—1980 рр.; п'ята хвиля і п'ятий уклад — 1977—2016 та 1980—2020 рр. Тому, по-перше, є всі підстави вважати, що "довгі хвилі", тобто великі цикли, відображають процеси виникнення і розвитку технологічних укладів.

По-друге, незалежно від того, визначаємо ми тривалість циклів від їх початку чи за піками їх розвитку, їх тривалість зменшується. У першому випадку — з 63 років до 39 (але остання цифра не фактична, а прогнозна), у другому — із 56 до 40 (остання цифра теж прогнозна).

По-третє, незважаючи на відмінності технологічного та економічного аспектів суспільного виробництва, вони перебувають у взаємозв'язку і взаємодії, становлять важливі складові суспільного способу виробництва, і тому поєднуються. На жаль, усупереч такому зв'язку намагаються довести, що начебто це різні процеси, яким притаманні різні закономірності розвитку.

Деякі автори стверджують, що "...технологічний прогрес поступальний і незворотний, а економічне зростання циклічне". Ми вважаємо, це твердження суперечить позиції автора, який обґрунтовує, що "поступальна циклічність будь-якого еволюційного процесу виражає моменти внутрішнього взаємозв'язку кількісних і якісних змін...". Тому технологічний прогрес і економічне зростання відбуваються циклічно, тобто внаслідок взаємодії еволюційної та революційної форм руху. Науково-технічні революції — об'єктивно необхідна форма розвитку як технології, так і економіки.

Висловлюють думку, що в індустріальну епоху "провідну роль в економічному розвитку відігравали промислові кризи", а на сучасному етапі розвитку економіки "...значущими стають "довгі хвилі" економічної кон'юнктури, динаміка яких пов'язана з життєвими циклами технологічних укладів, вони вирішально впливають на характер економічної динаміки".

В індустріальну епоху і "довга хвиля", і час переважання певного технологічного укладу були довготривалими (40—60 років), промислові цикли повторювалися кожні 11—8 років. Тому зрозуміло, що з'ясувати процес "довгої хвилі", тобто великого циклу, було досить важко, а промислові цикли нагадували про себе дуже часто. На сучасному інформаційному рівні тривалість великого циклу зменшилася майже у півтора раза (з 63 до 40 років). До речі, промислові цикли теж скоротилися, значною мірою змінився їх характер і руйнівна сила. Очевидно, велике значення має антикризова політика держави. Отже, сучасні інформаційні цикли відіграють вирішальну роль в економічній динаміці. Очевидно, прискорення темпів науково-технічного прогресу зумовлює пріоритет довготермінових економічних процесів порівняно з короткотерміновими, оскільки саме перші визначають структурні зрушення і можливість задоволення потреб не лише поточних, але й перспективних, тобто потреб майбутнього. Аналіз свідчить, що технологічний уклад на першому етапі діяльності утверджується як втілення певних техніко-технологічних принципів, а потім, коли виникали адекватні виробничі відносини, сприятливі для сприйняття технологічних нововведень, останні перетворювалися на реальність, більше реалізовувалися у господарській практиці.

 

Технологія як важлива складова продуктивних сил завжди існує у певній суспільно-економічній формі, що визначається виробничими відносинами, які переважають. Тому за умови єдності технологічного та економічного аспектів суспільного виробництва між ними обов'язково виникають невідповідності й суперечності. Накопичення капіталу і науково-технічний прогрес змінюють структуру капіталу, зростає технічна озброєність праці, а отже, перетворюються технічна й органічна (вартісна) структура капіталу,

що визначає тенденцію норми прибутку до зменшення. На цій основі формуються закони спадної продуктивності капіталу та ін.

Отже, накопичення капіталу — це процес, що поєднує економічні й технологічні зміни. Оскільки технологічні процеси й уклади мають історично встановлені межі і проходять цикли від збільшення ролі у розвитку економіки до її зменшення під час наближення до технологічної межі, то цим процесам відповідають процеси зростання віддачі та її зменшення. Економічний аспект накопичення капіталу, що ґрунтується на самозростанні його вартості, з одного боку, не має меж, а з іншого — суперечності між виробництвом і споживанням, збільшенням потреб та їх задоволенням разом із технологічними закономірностями зумовлюють циклічний характер розвитку економіки. Але й зниження обсягів виробництва, і продуктивності капіталу спричинені значною мірою розвитком науково-технічного прогресу та ступенем використання його надбань. Особливо такі негативні процеси виявляються за незмінного технічного базису. І навпаки, науково-технічний прогрес, застосування нової техніки та технології забезпечують віддачу, яка зростає. Тому загальна проблема розв'язується шляхом оновлення основного капіталу, підвищення ефективності економіки. Особливо суперечність загострюється тоді, коли той чи інший технологічний уклад наближається до межі, вичерпуються його потенційні можливості. Подолання цієї межі досягається за допомогою переходу до якісно нової технології, тобто нового технологічного укладу. Поступально-циклічний розвиток технології передбачає своєчасне введення в дію стабілізувальних і стимулювальних заходів, які б попереджали й усували можливе загострення суперечностей, забезпечували успішний розвиток цивілізаційного прогресу.

Особливо ці процеси виявляються в сучасному інформаційному господарстві, адже інформація та знання як новий виробничий ресурс, усуваючи проблему обмеженості і зменшуючи трансакційні витрати підприємства, забезпечують зростання віддачі, реалізують дію закону зростаючої продуктивності. Як зазначає Д. Белл: "Заміна робітників машинами зумовлює економію не лише праці, але й інвестицій, оскільки кожна наступна одиниця капіталу ефективніша і продуктивніша, ніж попередня, а отже, на одиницю продукції потрібно менше витрат..." Швидке поширення інформаційних технологій спричинює не лише підвищення ефективності економіки, але й істотно змінює систему організації виробництва і праці. Так нові технології "...прискорюють заперечення поділу праці між сферами суспільного виробництва. Цей факт одразу визначає якісну відмінність так званого інформаційного суспільства, заснованого на виробництві та споживанні інформації, від усіх попередніх, "доінформаційних" суспільств".

Сучасне інформаційне (постіндустріальне) суспільство, інформація і знання як новий фактор виробництва вносять істотні зміни у характер технологічного й економічного розвитку. Для індустріальної економіки властивий не лише закон спадної продуктивності капіталу, але й зростання ентропії у процесі використання речовини та енергії. Але це можливо за умови, якщо техніко-технологічний рівень виробництва та інституціональне середовище залишаються незмінними. Якісно нові технології вирізняються тим, що забезпечують раціональніше й ефективніше застосування речовини та енергії, тому радикальні технологічні зрушення зумовлюють ресурсозбереження і тим самим зменшують ентропію виробничих систем. Водночас це забезпечує значне зростання норми прибутку, хоча потім знову можливе поступове зниження її протягом відносно тривалого періоду.

Інформаційна економіка та її головний фактор — інформація і знання, їх широке використання у виробництві є важливим чинником зменшення ентропії, підвищення рівня організації та функціонування інститутів економічних систем, створення сприятливого інституціонального середовища.

Але це не означає, що процес зростання ефективності інформації та знань відбувається безперервно. Під час аналізу з'ясовано, що віддача від інвестицій в інформацію та знання коливається, періоди її зростання і спаду змінюють один одного. Тобто поступально-циклічний характер розвитку виявляється і тут, оскільки з часом відбувається моральне старіння нововведень, зменшення їх ефективності.

Отже, інформаційне суспільство — це нове суспільство, яке значно відрізняється від попередніх. Для нього властиві інформаційні цикли, що збігаються з "довгими хвилями", циклами функціонування технологічних укладів та з циклами оновлення суспільного сукупного знання. Вони не заперечують ні промислових, ні аграрних циклів, існують поряд з ними, але більше відіграють вирішальну роль у розвитку економічних і технологічних процесів, економіці та суспільстві.

Учення про технологічні уклади має не лише теоретичне, але й практичне значення, значно поглиблюючи розуміння структури економіки, тенденцій її розвитку шляхом урахування змін співвідношення між технологічними укладами.

Аналіз свідчить, що технологічна структура економіки — необхідна умова формування економічної політики, визначення її пріоритетів. Так, під час оцінювання технологічної структури економіки України експертами отримали такі результати: на частку п'ятого укладу припадає 4,7 % (військово-космічна техніка, засоби зв'язку); четвертий уклад становить майже 42,4 і третій — 52,8 %. В економіці зберігаються ще й складові реліктових укладів (першого та другого). Як видно, технологічна структура чітко характеризує рівень розвитку економіки, її техніко-технологічну відповідність до сучасності. В Україні переважають третій і четвертий технологічні уклади, тобто вони ґрунтуються на електродвигуні та двигуні внутрішнього згорання. Отже, економіка залишається на індустріальному етапі, а тому відстає від розвинених країн на технологічну епоху. Економічна та інституціональна кризи найсильніше відобразилися на високотехнологічних галузях економіки (електронній промисловості, радіопромисловості та ін.). Незважаючи на те, що протягом тривалого часу (2000—2008) відбувається економічне зростання, воно здійснюється головним чином не в передових, високотехнологічних галузях, а, навпаки, у сферах, які належать до третього і меншою мірою — четвертого технологічних укладів. У результаті сучасна структура не поліпшилася, а погіршилася. Підприємства електронної та радіопромисловості перебувають у занепаді, особливого руху в напрямі розвитку виробництва не помітно. Водночас досить різко збільшилася частка металургійної та хімічної промисловостей у загальних обсягах виробництва промислової продукції і ще більше в експортному виробництві. На цій підставі чітко формулюють нагальні завдання щодо переходу економіки на інноваційний тип розвитку: потрібно всебічно удосконалювати третій і особливо четвертий технологічні уклади, швидкими темпами розвивати п'ятий і створювати шостий технологічні уклади.

Технологічна структура економіки — це надійно основа визначення напрямів спрямування інвестицій, забезпечення розвитку економіки шляхом прогресивних зрушень, послідовного зростання науково-технічного рівня економіки, поступового збільшення складових інформаційної економіки, економіки знань. Відставання у питаннях розробки теорії технологічних укладів, невикористання її у процесі державного прогнозування та управління призвели до очевидних викривлень у структурній політиці. За даними Інституту економічного прогнозування НАН України, на сьогодні в Україні 75 % інвестицій вкладають у підприємства третього технологічного укладу, до яких належать виробництво будівельних матеріалів, чорної металургії, метало- та деревообробка, судно- і верстатобудування. Ще 20 % інвестицій спрямовують у підприємства вищого, четвертого технологічного укладу. Інакше кажучи, 95 % інвестицій отримують третій і четвертий, тобто індустріальні технологічні уклади. Причому левова частка інвестицій припадає саме на нижчий, третій уклад. Зрозуміло, що інвестиційна політика держави спрямована, по суті, на "консервацію" структури економіки і, на жаль, на її погіршення. Якщо основні інвестиції залучати навіть не у четвертий, а у третій технологічний уклад, то це сприяє підвищенню його частки в економіці. Четвертий технологічний уклад, за якого частка у виробництві промислової продукції становить 42,4 %, отримує лише 20 % інвестицій, що неминуче стримує його розвиток, зумовлює зменшення його частки у загальних обсягах виробництва. Внаслідок цього відставання не лише не зменшується, а навпаки, посилюється. Цей висновок стає ще переконливішим, якщо врахувати, що замість пріоритетного інвестування розвитку п'ятого технологічного укладу обсяги його фінансування пропорційні його частці у виробництві продукції, і тому його становище залишається незмінним. Для прогресивного розвитку економіки потрібно, щоб частка п'ятого технологічного укладу в інвестиціях перевищувала його частку в структурі економіки.

Інвестиційна політика — сукупність урядових рішень, за якими визначають основні напрями, джерела й обсяги використання капітальних вкладень в економіку, різні її сфери та галузі.

Отже, така структура інвестицій призводить до посилення суперечностей. При цьому основний капітал все більше не відповідає сучасним вимогам, структурна недосконалість "консервується", техніко-технологічний рівень зменшується. І якщо цей процес не зупинити, не повернути його у зворотний бік динамічного зростання, не застосувати високі технології, то відставання спричинюватиме ще більше відчуження України від європейської та світової спільноти.

Аналіз вчення про технологічні уклади, їх роль і місце в економічній історії та сучасній економіці дає змогу зробити певні висновки.

1. Структуризація економіки за її сферами, системою галузей, тобто виявлення техніко-економічної її структури, а також структуризація економіки за формами власності на засоби виробництва, що дає соціально-економічне бачення економіки, мають важливе значення і в теорії, і в економічній практиці. Розробка технологічної структури на основі визначення технологічних укладів збагачує і поглиблює системно-структурний аналіз як економічної історії, так і економіки кожної держави, у тому числі й України.

2. Вчення про технологічні уклади значно конкретизує проблему переходу до інноваційного типу розвитку. Це не лише запровадження будь-яких інновацій і в будь-яких галузях, а й визначення пріоритетів, реалізації яких слід надавати першочергову увагу. Порівняння видів техніки і технології стосовно їх ставлення до вищих і нижчих укладів дає змогу приймати не тільки обґрунтовані, але й найефективніші рішення.

3. Дослідження сутності технологічних укладів підвищує роль економічної теорії як наукової основи економічної політики держави, дає змогу науково обґрунтувати випереджальний розвиток вітчизняної економіки шляхом поєднання високих стабільних темпів її зростання з переходом на інноваційний тип розвитку. Для цього потрібно модернізувати і підвищити науково-технологічні рівні четвертого і третього технологічних укладів за умови пріоритетного розвитку п'ятого та якнайшвидшого створення і зростання шостого укладу.

Таким чином, оскільки Україна перебуває на індустріальному етапі і не вичерпала його можливості, то вона має широко використовувати передові індустріальні технології з метою модернізації підприємств третього і четвертого укладів. При цьому важливо піднімати науково-технологічний рівень підприємств і галузей, в яких ще зберігаються застарілі технології, досягати їх переходу на рівень вищих технологічних укладів індустріальної й постіндустріальної стадії, тобто забезпечувати розвиток і використання інформаційно-телекомунікаційних технологій, властивих постіндустріальному суспільству. Інакше кажучи, це й високі технології п'ятого і шостого технологічних укладів, що створюють підґрунтя для розвитку таких галузей, як аерокосмічна, електронна, комп'ютерна техніка, фармацевтична, хімічна, автомобільна промисловості та інструментальне виробництво. Стратегія випереджального розвитку — це інноваційний розвиток, який поєднує інновації п'ятого і шостого технологічних укладів, притаманних постіндустріальній економіці, з науково-технологічною модернізацією підприємств четвертого і третього укладів, властивих індустріальній стадії.

Розкриваючи сутність і закономірності розвитку технологічних укладів, постає питання про співвідношення соціально-економічних і технологічних укладів. Як відомо, донині в економічній теорії досить широко використовували концепцію соціально-економічних укладів, що ґрунтувалися на формах власності на засоби виробництва.

Співвідношення укладів дає чітке уявлення про соціально-економічну структуру економіки і суспільства, а певна зміна співвідношення характеризує тенденції соціального й економічного розвитку країни, її інституціонального середовища. Отже, концепція соціально-економічних укладів відіграє важливу роль у процесі аналізу соціально-економічної ситуації в країні і шляхів її перетворення. Розробка такої концепції дає змогу поглибити пізнання взаємодії економічних і технологічних складових суспільного виробництва, соціально-економічних і технологічних укладів суспільства. Врахування єдності економічного, технологічного, інституціонального акспектів розвитку, детальне з'ясування взаємозв'язку економіки, технології та інституціонального середовища дають змогу не лише повніше розкрити сутність процесів, але й збагачує власне методологію пізнання економіки та механізмів її функціонування і розвитку. І, навпаки, недооцінювання технології та інститутів збіднює процес аналізу і ступінь обґрунтованості висновків та пропозицій. Як зазначалося, концепція технологічних укладів не лише розкриває технологічну структуру економіки, але й свідчить про ступінь її прогресивності, характеризує науково-технологічний рівень економіки країни, шляхи удосконалення її структури.

Гравець: 
Світ Зелений
 
Форум Підтримати сайт Довідка