Гриша! Ти щось бачиш? – Ні. І я нічого не бачу. Такими словами мати звичайно починала розповідь про 1933 рік. Матері тоді було шість років, а її брату вісім. Тримаючись за руки, вони злазили з ліжка на долівку і попід стіною поволі виходили з хати. Далі, сідали біля порогу і певний час грілися вранішнім сонцем, аж поки набряки біля очей трохи спадали і вони починали щось бачити.