політичні партії

У 2023 році на нас чекають як втрати, так і здобутки. Директор Центру досліджень громадянського суспільства Віталій Кулик розповів про те, що буде наступного року. Він переконаний, що війна не закінчиться. Війна зламала все, що було до 24 лютого. Усього того, що було до війни, більше ніколи не буде.

Джорджа Мелоні заявила, що її країна й надалі буде підтримувати та залишатися на боці України. Вона вже вдруге заявила про підтримку України Італією.

74,2 млн грн піде "Європейській солідарності", партії "Голос" – 53,3 млн грн, "Батьківщині" – 74,9 млн грн. Війна триває, однак виконання Закону про фінансування політичних партій з державного бюджету не зупиняється.

Зелена влада боїться трьох речей: людей, які виходять під Офіс Президента, падіння своїх рейтингів і критичного ставлення наших закордонних партнерів. Хунта – це влада. У військових більше відповідальності, ніж у цивільних з артистичних організацій.

Парламентські партії отримали з державного бюджету повне відшкодування своїх витрат на виборчу кампанію. У січні Центральна виборча комісія отримала ці кошти з бюджету та, згідно з вимогами закону, перерахувала їх партіям.

За законом про державне фінансування політичних партій ті політичні сили, які на виборах набрали понад 2% підтримки, отримують гроші на розвиток. Однак, сьогодні фінансування можуть отримати відверто проросійські партії. Тож українці, аби змінити обурливу ситуацію, вирішили написати петицію Президенту.

Лідер Громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко ініціює скасування бюджетного фінансування політичних партій в Україні. За 2016-2019 роки з Державного бюджету України на діяльність політичних партій виділено майже 1,5 млрд. грн. Тепер будуть фінансуватися не лише політичні сили, які подолали 5% бар’єр, а й ті, що набрали 2%.

В Україні четвертий рік діє закон про фінансування партій із державного бюджету. За три попередні роки 6 парламентських партій, які подолали 5% бар'єр, отримали понад 1,1 млрд. грн.

Зеленський і Вакарчук — це два різні втілення однієї народної віри в чудо — легковажної мрії про «чесних, але непрофесійних політиків», що «прийдуть на зміну старим та остогидлим корупціонерам» — олігархам, їхнім маріонеткам та іншим подонкам й покидькам, і зроблять все «чесно та прозоро».

Наразі державні кошти отримують 6 партій, які пройшли до парламенту за підсумками виборів 2014 року: «Народний фронт», «Блок Петра Порошенка», «Об'єднання «Самопоміч», «Опозиційний блок», «Радикальна партія Олега Ляшка» та «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина». «Опоблок» заявляв, що відмовився від держфінансування, але у Національному агентстві з питань запобігання корупції (відповідальному за розподіл коштів) цю інформацію спростовують.

Національне агентство з питань запобігання корупції розподілило кошти, виділені з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій у 2017 році.

По ідеї, партійна монополія на висування кандидатів мала би сприяти розвитку політичних партій, створенню розгалуженої мережі партійних осередків, конкуренції в середині партії. Частково, законопроект дійсно сприятиме цим процесам. Проте, чи готові до цього політичні партії?

Нагадаю, до нинішнього складу Верховної Ради потрапили лише 6 політичних партій, 5 з яких створені, де-факто, перед самими виборами. Звісно, їх не можна було вважати справжніми партіями, адже вони не мали ані членів, ані партійних організацій. Чи змінилась ситуація сьогодні? Чи готуються нові партії до місцевих виборів? Чи «мобілізують» безхозних активістів до своїх лав? Спробую проаналізувати на прикладі кіровоградського політикуму.

Коли заходить мова про українські ліві партії, у більшості одразу виникає асоціація з Компартією Симоненка та Соцпартією Мороза. Більш обізнані в політиці люди можуть згадати ще Прогресивну соцпартію (Вітренко), Народну партію Литвина, Соціал-демократів Медведчука… а якщо взяти список політичних партій, зареєстрованих Мінюстом, то знайдемо сотні організацій, що позиціонують себе лівими.

Вибори в чотирьох мажоритарних округах Кіровоградської області, на відміну від 99-го, мали загальну спільну рису. У всіх означених округах перемогли одіозні кандидати, що мають безпосередній стосунок до старої владної системи і перемогли за рахунок технологій прямого чи опосередкованого підкупу виборців. При чому більшість їх найближчих суперників користувалась тими ж методами.