1 травня 2011 року. Запоріжжя. Колонна щасливих трударів іде проспектом Леніна. Колонну очолює новий єпископ Запорізький Лука, який пару тижнів тому разом з губернатором Петровим літав чартером до Лаври, щоб помолитися.

Для чого нам накинуто цю «демократію»? Перед тим як відповісти на це питання, поясню, чому я взяв у лапки це заяложене нині слово, слово, яке стало майже священною коровою нашої доби. А тому, що між первісним сенсом цього слова, який був у давньогрецькому полісі, і нинішнім існує дуже суттєва відмінність. Вона полягає, в загальних рисах, у тому, що при тодішній демократії права голосу не мали раби й жінки, а мали лише вільні громадяни чоловічої статі, яких була незначна меншість і котрі мали досить чіткі уявлення про справи управління державою. Зараз же у нас це право мають абсолютно всі – від президента до останнього бомжа, при тому, голос кожного «важить» однаково для всіх.

Зупинимось на витоках цілей, які прикриваються терміном «лібералізм». Президент Колумбійського університету доктор Ніколас Мюррей Батлер висловився «Світ поділено на три групи людей: дуже маленьку групу людей, які керують ходом подій, дещо більшу групу, яка відслідковує хід подій і домінуючу більшість, яка не відає, що відбувається». Цей короткий вислів визначає ситуацію, яка є в дійсності. Артур Уайт писав «Під потужними хвилями людської історії течуть непомітні підводні течії таємних товариств, які часто на глибині визначають зміни, що відбуваються на поверхні».

Нинішня влада у власних персоналіях дуже нагадує колоду старих, потріпаних карт, які їхній власник збирається замінити на іншу, кажучи науково, більш адекватну. В цій колоді можна піти з будь-якого козиря і програти партію, навіть у дурня на лупні по лобі. Це дуже яскраво висвітлила розробка всіх без винятку кодексів і проекти тих вже не просто неграмотних і некваліфікованих, а абсолютно божевільних законів, які вносяться на розгляд «кнопкодавів».

Три роки тому у Львові за ініціативою групи депутатів обласної ради, істориків, юристів, громадських діячів було створено Благодійний фонд “Україна-Русь”. Назва Фонду говорить сама за себе. Адже, одним з основних завдань для Фонду було визначено - сприяти в дослідженні і популяризації минулого українських історичних земель. А з метою оперативного донесення до громадськості результатів таких досліджень і їх кращого засвоєння у суспільстві Фондом було обрано графічно-конспективну форму подання матеріалів у вигляді різноманітних науково-популярних мап (карт), брошур тощо. Часто для підготовки таких видань Фонд залучає науковців, вчених з інших установ.

Гарні конституції пишуться кров’ю, а найкращі приймають на конституційних зборах. Так було за всіх часів. Створюється нова держава, країна стає на цивільні рейки після воєнного перевороту або найжорсткіша криза потребує кардинальних змін у державному управлінні, – тоді й скликаються конституційні збори.

Мова йде про тих людей, які складають за національністю більшість суспільства в Україні, мова про етнічних українців, які так і не спромоглися, як не прикро і боляче, скинути з себе ярмо байдужості, позбутися вад національного характеру, щоб так, як люди в інших країнах, стати господарем на своїй, а не на чужій землі, демонструючи готовність до самостійного життя. Ту готовність, про відсутність якої писав С.Петлюра ще в 1925 році, зокрема, в листі до Ю.Гуменюка, згадуючи чисельні факти нехтування українцями справи національного відродження, які “ на декого…справляли таке враження, що взагалі “з нас людей не буде” і що взагалі справа з українською державністю безнадійна.”(С.Петлюра ,Ст атті, Київ, 1993 рік, видавництво художньої літератури “Дніпро”)

Сьогодні наступ на українську історію набуває рис небаченого явища. На цей раз, історичні дивацтва надрукувала газета «Кур’єр Галіцийскі». Маємо на увазі статтю Юрія Смірнова під назвою «Українці хочуть поставити пам’ятник польському ксьондзові». У цій статті йдеться про те, що жителі с.Тишківці хочуть збудувати пам’ятник своєму землякові видатному вірменському релігійному і громадському діячеві о.Дионізію Кастановичу, натомість автор зробив о.Кастановича поляком вірменського походження.

Пропонуємо Вашій увазі відповіді на актуальні запитання відомого юриста Віталія КРЮКОВА

Багатьох українців наразі турбує одне запитання: чому українська нація, терплячи величезне національне приниження, шалений економічний визиск, маючи абсолютну законодавчу беззахисність, постійні репресії проти патріотів, терпить цей окупаційний режим і не повстає проти нього.

Підступний ворог підкрадається непомітно. Він декларує лиш те, що насправді не є ворогом ані вам, ані мені, лише хоче прибрати те, що нібито вже нікому не потрібно. Для цього не шкодує жодних зусиль, ладен вдатися до будь-якої брехні. Мета в нього одна – знищити Україну як незалежну державу. Що вийде в результаті, наразі для нього не важливо. Головне, аби вже зараз Україна асоціювалася щонайменше із якимось невдалим проектом, а краще – із проявом зла, врятувати від якого багатомільйонний народ може лише Московська імперія.

Єдиний легальний спосіб змінити владу в Україні - через вибори. Однак режим Януковича не віддасть добровільно свою владу. Показовий приклад - вибори міського голови Харкова, коли переміг один кандидат, а став міським головою - інший. Тому для захисту результату виборів потрібне проведення мирної революції. Власне, вибори зроблять цю революцію легітимною. Однак все не повинне закінчитись банальною зміною прізвищ. Як я вже зазначав, після Януковича потрібно проголошувати нову українську державу у кордонах нинішньої України. Бо на нинішній державі лежить занадто великий баласт негативу, втрати довіри, злочинів.

Не виплатили нам усю зарплату за лютий. Телефоную я «куди слід» і запитую, що це за неподобство. А мені відповідають: реформи «Сабачника». Кого, кого? – запитую. – Та міністра освіти нашого дорогого. Ви хіба не знаєте, як його називають?

На своєму сайті депутат Верховної Ради України Олександр Фельдман пише: «Мене виховали в повазі до Тори, єврейських традицій, до людей, до джерел єврейської культури і до коренів своїх предків». Закінчує писання про себе словами: «Небагато світла вже є достатньо для того, щоб розвіяти велику темряву». В той же час в заяві про присудження Шевченківської премії письменнику Василю Шкляру за роман «Чорний ворон» Фельдман пише: «премія в сфері літератури дісталась автору (Василю Шкляру) роману, в якому принижується національна гідність представників окремих народів і розпалюється міжнаціональна ворожнеча».

Станом на сьогоднішній день українська державність зруйнована. Основні державні органи не виконують своїх функцій та настільки дискредитували себе в очах людей, що відновити довіру до них неможливо і недоцільно. Я вже писав, що після Януковича потрібно буде проголошувати нову українську державу у кордонах нинішньої. Ця держава стане правонаступницею України-91.