Як вирішили проблему сміття у Швейцарії?

Сортують все, що піддається сортуванню. Ця система не знає винятків - всі зобов'язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, де беруть участь усі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення і дискусії не приймаються: не згоден - плати штраф. Подібний підхід до утилізації сміття можливий тільки в Конфедерації Гельветіке. Такий менталітет. Всім подобається жити чисто.

Факт, що ти багатий, не піднімає тебе над законом. Нерідко можна побачити громадян, що висаджуються з Porsche і без жодного комплексу меншовартості вивантажують порожні пляшки в пункт здачі тари.

Швейцарія лідирує в світі за кількістю пляшок, що здаються - понад 90% тари повертається на заводи з вторинної переробки скла. Програма з прийому та переробки використаного скла почалася у 1972 році й по цей час успішно реалізується.

Тільки при поверненні деяких пивних пляшок до магазину можна отримати назад свою заставу. В інших випадках, ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще повинні зняти кришки і розсортувати пляшки і банки залежно від кольору скла. Біле, коричневе, зелене - окремо.

Папір переробляється окремо від картону (переробка картону стоїть дорожче), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкарської продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.

Нікому в голову не прийде викидати у сміття використані батарейки. Тому 60% усіх проданих у Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються у смітник.

Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо - старі електричні прилади і домашня техніка, окремо - будівельне сміття, окремо - лампи денного світла, окремо - консервні банки (ті, хто здають, зобов'язані самостійно спресувати жерсть за допомогою магнітного преса), окремо - трупи тварин (за це треба платити, але закопувати їх забороняється), окремо - залишки рослинного масла, окремо - залишки машинного масла (міняти масло у власному автомобілі категорично заборонено - це за вас зроблять на тех.станціі за 50 франків). Від одного тільки списку стає моторошно.

Можна цього і не робити, а викидати все у відро для сміття, скажете ви. Можна. Але тоді доведеться розоритися на податок, що стягується з кожного кілограма відходів. На кожен сміттєвий кульок наклеюється марка, що свідчить про сплату податку. Викинути п'ять кілограм сміття коштує 2-3 франка (ціна варіюється залежно від кантону). Тому, більшість місцевих жителів несе все що можна в пункти прийому вторсировини, де віддати старий комп'ютер або стару дитячу коляску нічого не коштує.

Існує навіть утрируваний приклад, про те як правильно викинути використаний чайний пакетик: етикетку - до картону, сам пакетик - до старого паперу, заварку - в компост, скріпку - до використаного металу, а ниточку - в маркірований сміттєвий кульок. Можна було б сказати, що це жарт ... але не в Швейцарії.

Були і є умільці, які намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку. Але і на таких знайшлася управа - сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тому місці або без оплати податку - знаходять порушника (це не прикол) і штрафують його/її. Штрафи високі. «Neue Zürcher Zeitung» писала про випадок, коли людина по дорозі на роботу просто викинула з вікна автомобіля домашнє сміття у паперових мішках. Поліція її вирахувала.

Порушника судили і наклали штраф: 6000 франків за утилізацію сміття та очищення траси, 3000 франків за порушення закону і 530 франків суднових витрат. Разом, 9530 франків за витівку! Це дуже жорстоке покарання за швейцарськими мірками, оскільки кожен з любов'ю рахує кожен раппен. Такий менталітет.

У 80-і роки, коли маркування сміття було введене тільки на південному сході країни, стало поширюватися явище так званого сміттєвого туризму. На вихідні люди брали свої сім'ї, забивали багажники відходами, що накопичилися за тиждень, і їхали в іншу частину країни на пікнік. І по країні подорожували, і сміття безкоштовно викидали. Тільки до Цюріху було звозили понад 3000 тонн "нелегальних" кульків з відходами у день. Тому всім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.

Ще у 80-ті роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною - всі річки та озера забруднені фосфатами і нітратами, земля - важкими металами, біорізноманітність стрімко зменшувалася, а зростаюче суспільство споживання виробляло величезну кількість сміття. Дуже скоро жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було обширних площ, щоб можна було скинути відходи і забути про них.

Тоді-то й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку стали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив всі очікування. Швейцарія зараз - одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з-під крана можна без побоювань пити воду.

У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава - це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну, і досягли успіху. Інше було лише справою часу.

Висновок простий... люди захотіли - люди зробили! Розкидайте це повідомлення друзям, і організуйте разом екологічні групи, які стежать хоча б за своїм сміттям.

Ліньки? Розумію! Але жити на смітнику не хочеться ще більше. Так що діємо!

Джерело: thepo.st