« Я малюю на вікнах спеку, я малюю на щоках іній…».

Печаль, смуток у найдосконаліших творах великого стилю незмінно сусідить з переживанням у будь – якому знаці. Пригадаймо: « Найпрекрасніші пісні – печальні», - вважав П. Валері. Спробуймо з українських народних пісень виокремити сумні, чи веселих багато залишиться? Хоча, навіть веселі пісні частенько не позбавлені печалі. Тому принаявність суму у веселих творах мистецтва робить їх не площинно – одноманітними, а причетними до матричних основ становлення душі. Малярство, як і поезія є прообразом душі в її становленні. Невидимою основою твору великого стилю є переживання… Чого вартий твір живопису, вірш, або пісня, від яких не задзвенить хоч одна струна душевна? !

Натюрморти полтавки Анни Федоркової насичені ніжним сумом, вони передають почуття і думки закладені у малярські твори. Глибина цілісного переживання художниці і співпереживання глядача, це ті категорії, що глибші і сильніші осмисленого. До цих картин можна ледь торкнутися, хіба що поетичним словом;

         « Я малюю на вікнах спеку,

            Я малюю на щоках іній,

             І заходжу украй далеко

             По химерним сплетінням ліній»

( з вірша Ніни Кур’яти ).

Уродженка Полтави відвідувала і навчалася секретам малярства у художній студії « Соняшник». Пригадує вчительку, Наталію Євгенівну Асташову – Бабенко. Педагог спілкувалася з юнками і юнаками, як з особистостями, таке ставлення збереглося в пам’яті. Любов до природи і її пізнання прищепив дівчинці її дідусь, він був терплячий і добрий наставник. Пізніше зродилась у неї пристрасне захоплення мандрівками Україною. Згодом були роки студіювання наук у ПНТУ імені Ю. Кондратюка, на відділенні декоративно – ужиткового мистецтва. А любов до живопису і мандрів міцнішала. Прийшло і захоплення та розуміння класичної музики, народної пісні. Одного разу мисткиня відвідала концерт ансамблю скрипалів, там для неї  відкрилося щось нове і незнане.

« Кожен предмет, річ, хліб, фрукти на моїх натюрмортах – то символи для мене, вони наповнені алегоричним підтекстом», - так тлумачить зміст своїх картин Анна.

Щодо символізму у мистецтві, то він характерний інтуїтивному і чуттєвому методу опанування дійсності. Навіть якщо не помічаємо, не розуміємо символіку, символи все одно « працюють», впливаючи на підсвідомість. Глеки, то як нагадування про Трипільську культуру, одну з найдавніших у світі. То можуть бути і глечики з Опішні, знаменитої гончарної столиці України. На багатьох її картинах змальована хлібина. Багатозмістовність цього великого Слова важко потрактувати. Хліб духовний і насущний, хліб Великодній і весільний. Ми – нація хліборобська. Навіть перша газета українською мовою мала назву « Хлібороб», видавалася у Лубнах. Жито – то життя, тому хліб життєдайний.

… невеличка  асоціація відносно українських хлібів, взірцем високої поезії :

« На стінах біленької хати,

   Обнявши крильми всенький світ,

   Летять і летять дивні птахи – питати,

   Чи викосив житечко рід».

( з вірша Наталки Поклад ).

Улюблені митці світу і України, певно незримо, хай у невеличких деталях, але таки присутні у її картинах. Це і М. Шагал, А.Капур, О. Мурашко, П. Столяренко,імпресіоністи, із полтавських – А. Сербутовський.

… рідні наші гори – Карпати, послухаймо, яке враження вони справили на Анну: « Карпатський край для мене незвичайний. Там відчуваю силу природи, її велич і красу у повному обсязі». Мисткиня у травні цього року була учасницею пленеру на Івано – Франківщині, у селі Татарів в рамках проекту « Гуцульщина». Це був Всеукраїнський симпозіум – пленер молодих митців України. Магія Карпат залишилася в серці і думках художниці, гори « не відпускають» тих, хто був зачарований ними.

Складність і простота. Два протилежних смисли. Чи завжди складність дорівнює таланту? Чи простота твору означає, що на нього можна дивитися зверхньо? Відповідь знайдемо у Ж. Мішле: « Прості натури не володіючи методами аналізу і абстракції, бачать будь – яке явище цілісним».

Можна твердити, що переживання – це цілісність сприйняття на противагу осмисленню. Це внутрішньо. Ззовні можна побачити, що засобом передачі переживання є образ і особливо метафора.

Картини Анни Федоркової не різко, дуже ніжно, за допомогою тонів і півтонів, передають дух етнографізму. Не завжди натюрморти космополітичні. Бо ті ж фрукти, овочі промовляють про те, що вирощені на українській землі. Навіть атмосфера хатня, передана на картини, наша, полтавська. Це зовсім не реалістичні натюрморти. У живописі знеречевлення передувало натуралізмові і донині переважує його. Як точно, по народному, відчувала це Ганна Собачко: « Коли змалюю квітку такою як бачу, то люди скажуть, що то не її, Ганнина квітка, а садово – городня».

Видатний філософ культури О. Шпенглер у творі « Падіння Європи» застерігав: « Мозок бере до рук кермо, бо душа пішла у відставку». І далі, про мешканців великих міст: « Замість багатого формами народу, який зрісся з землею, - новий кочівник, паразит, житель великого міста, людина, геть позбавлена традицій, розчинена в безпредметній масі». Зв’язок з селом, духовний і фізичний, важливий  для творчих людей. Ще раз вчитаймось у Шпенглера: « … він ( селянин ) єдина природна людина, єдиний пережиток культури, який зберігся».

Натюрморти авторки несуть у собі  поетичне начало, точніше, поетику переживання. Поетичний спосіб пізнання є плідним, бо образ у малярстві є шляхом до ідеї предмета. Художність картини зливається з добротою і любов’ю, без якої не здатен зродитися натхненний витвір малярства. Чим більша доброта художника, тим більші його творчі можливості.

Під завершення зустрічі Анна промовила: « Так хочеться прожити життя по – своєму…».

                                             Андрій Будкевич.