Зображення користувача Володимир Щербина.
Володимир Щербина
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Чорні, білі – бояться чорних однаково

Світ:

Дослідження, проведене у Каліфорнійському Університеті в Лос-Анджелесі, показало, де у мозку знаходиться сенсор, що вирішує, хто є небезпечним, а хто – ні.

Нещодавно проведене дослідження може дати пояснення “расистським” відчуттям Джесі Джексона (Jesse Jackson). У 1993 році цей чорний лідер признався: “Саме болісне для мене тепер, це усвідомлення, що коли я йду вулицею, чую кроки і починаю думати про пограбування – оглядаюсь, і якщо бачу білого, то відчуваю полегшення.”

Відповідно до матеріалу, опублікованому 8 травня у “Nature Neuroscience”, білі та чорні, коли розглядають фотографії чорних, дають дуже схожу (чорні – 63 відсотки, білі – 64 відсотки) реакцію тривоги, яка виражається у змінах роботи мигдалеподібної залози (amygdala) – центр мозку, що відповідає за мобілізацію організму проти усвідомленої загрози. Реакція на подібні фотографії білих дає значно менше індикаторів стресу, стверджує професор Метью Ліберман (Matthew D. Lieberman), що очолює групу дослідників в Каліфорнійському Університеті в Лос-Анджелесі (University of California in Los Angeles). Жоден з учасників експерименту не відчував фото білих більш загрозливими, ніж фото чорних.

Ліберман та його колеги встановили, що 5 із 8 чорних дають реакцію суттєво більшої активності міндалевидної залози, коли вони бачать нейтральне (нічого не виражаюче) фото чорних, чим коли вони бачать нейтральне фото білих. 7 із 11 європеоїдів (64 відсотки) також під час експерименту давали реакцію суттєво більшої активності міндалевидної залози, коли вони бачили фото чорних.

“Ми не знайшли різниці між расовими групами в активності мигдалеподібної залози,” – каже Ліберман. – “при вивчені сканування залози ви не зможете встановити, чиє воно – афроамериканця чи європеоїда.”

“Багатьом людям, незалежно від раси, не сподобається відкриття, що центр їхнього мозку відчуває більшу потенційну загрозу від афроамериканців, ніж від європеоїдів.” – продовжує Ліберман. – “Навіть люди, абсолютно впевнені, що не мають жодних забобонів, теж можуть мати непідвладні свідомості негативні асоціації.”

Чому чорні демонструють таку реакцію мигдалеподібної залози?

Ліберман сам розгубився із відповіддю, але запропонував таке пояснення: “Існує теорія, що люди схильні “вбирати у себе” стереотипи, що існують в суспільстві, незалежно від того, чи поділяє їхня сім’я або громада ці стереотипи. Деякі соціальні психологи знайшли підтвердження цієї точки зору. З самого раннього віку культурні погляди, образи в мас-медіа і навіть “мова тіла” відомих людей можуть “тренувати” наш мозок, незалежно від того погоджуємось ми з тим чи ні.”

Дослідники також перевірили, чи змінюється реакція мигдалеподібної залози при додаванні словесного маркера (такого як “Афроамериканець”) під час розглядання фото чорного. Виявилось, що реакція змінюється.

“Коли люди дивляться на фото афроамериканця і думають про слово “Афроамериканець”, то ми більше не спостерігаємо реакції міндалевидної залози.” – каже Ліберман. Замість цього дослідники знайшли зміни в іншій ділянці мозку: правій внутрішній частині кори головного мозку. Ця ділянка мозку розташована за лобом та очами. Її пов’язують з вербальним (словесним) міркуванням про емоційний досвід; також її пов’язують з гальмуючою поведінкою, імпульсивними поривами та емоціями.

“Ця ділянка особливо активна, коли ви додаєте вербальний маркер до портрету,” – каже Ліберман. – “Люди, що демонструють найбільшу активність правої внутрішньої частини кори головного мозку, демонструють найнижчу активність мигдалеподібної залози.

Ми відкрили, що коли збуджується права внутрішня частина кори головного мозку, мигдалеподібна залоза зберігає спокій. Коли ви робити словесний маркер (промовляєте слова), це частково або повністю нейтралізує реакцію мигдалеподібної залози. Права внутрішня частина кори головного мозку ставала активною лише тоді, коли люди дивились на фото афроамериканця та чули при цьому “афроамериканець”.

Ці результати показали, що “думання словами про расу іншої людини може частково регулювати страхи, коли стикаєшся з незнайомими людьми”, стверджує Ліберман.

Дослідження здійснювалось в Ахмансон-Лавлескому центрі томографії мозку (Ahmanson-Lovelace Brain Mapping Center) з використанням магнітно-резонансного сканування для дослідження мозкової діяльності. Дослідження було підтримано Національним Науковим Фондом (National Science Foundation) та Національним Інститутом Ментального Здоров’я (National Institute of Mental Health).


Ліберман не пояснив, чому для позначення фотографій чорних використовувався саме термін “афроамериканець”, а не “чорний” або “негр”. А це викликає питання, чи може використання саме цього терміну впливати на активність правої внутрішньої частини кори головного мозку, яку фіксували дослідники.

Цікаво, що термін “афроамериканці” був видуманий саме тією людиною, що у 1993 році визнавала чорних джерелом більшої небезпеки, чим білих, - Джесі Джексоном. Так-так, саме Джесі Джексон розглагольствував у своїй телевізійній промові на Національному З’їзді Демократичної Партії в 1988 році, що “з цього дня” американські чорні будуть відомі під назвою “афроамериканці”.

Цей термін був одразу підхоплений американськими ЗМІ, замінивши термін “чорні” для позначення американських негрів. Білл Козбі (Bill Cosby) навіть присвятив цілий фрагмент у своєму дуже популярному на той час комедійному шоу “The Cosby Show” популяризації цього терміну, наказавши акторам багато разів повторювати його протягом ефіру.

Неважко помітити мету заміни терміну “чорні” на термін “афроамериканці”. Це спроба помістити “чорну ідентичність” на один рівень із загальновизнаними білими етнічними ідентичностями, такими як “ірландо-американці” або “італо-американці”. На відміну від нащадків американських ірландців або американських італійців, чорні не змішались з американською національністю в традиційному її розумінні – реальність, яку не можуть не помітити навіть такі люди, як Джексон.

Ясно, що опоненти білої раси в ЗМІ бачать політичну цінність використання терміну “афроамериканці”, і саме це пояснює той поспіх, з яким термін почали проштовхувати після промови Джексона. Плекання психологічного паритету між білими та чорними врешті-решт сприяє непомітній пропаганді змішування рас.

Незважаючи на відсутність пояснень, чому у вищеописаних дослідженнях не використовувались терміни, альтернативні слову “афроамериканець”, багато чого можна отримати з досліджень професора, незважаючи на його недолугі коментарі.

У жодному пункті досліджень мигдалеподібної залози, що проводив Ліберман, – чия етнічна належність видна з його прізвища – не запропоновано розумного пояснення. Якщо білі та чорні дають схожу реакцію тривоги на чорні обличчя – таку, яку вони не дають при погляді на білі – то чи не можна це просто пояснити тим, що мозок дає реакцію, виходячи з власного досвіду пізнання агресивності чорних? Більшість людей, що мали багато контактів з представниками обох рас, можуть відчути різницю в агресивних тенденціях білих та чорних – навіть, якщо вони не мають наукового розуміння раси.

Доведена кореляція між агресивною поведінкою та рівнем тостестерону стає суттєвою у дослідженнях, типу проведеного Ліберманом, якщо взяти до уваги більш високий середній рівень тостестерону у чорних ніж у білих. Кримінальна статистика фіксує цю різницю – чорні здійснюють набагато більший відсоток злочинів, ніж білі; а чоловіки всіх рас здійснюють набагато більше злочинів, ніж жінки, що мають набагато менший рівень тостестерону.

Метью Ліберман є професором психології, що цікавиться експериментальними дослідженнями. Він не має права ігнорувати ту роль, яку відіграє рівень гормонів в агресивній поведінці. Також як не має права ігнорувати яким чином мозок вчиться на власному досвіді. І що ж він пропонує у якості пояснення тривожної реакції двох третин піддослідних на фотографії чорних:

“... люди схильні “вбирати у себе” стереотипи, що існують в суспільстві, незалежно від того, чи поділяє їхня сім’я або громада ці стереотипи. Деякі соціальні психологи знайшли підтвердження цієї точки зору. З самого раннього віку культурні погляди, образи в мас-медіа і навіть “мова тіла” відомих людей можуть “тренувати” наш мозок, незалежно від того погоджуємось ми з тим чи ні.”

Особистий досвід повністю ігнорується. Причиною різних реакцій мозку можуть бути лише забобони – інституалізовані, поширені та тонко прищеплені. Не зважаючи на анти-расистську пропаганду, що обробляє кожного американця вже протягом кількох десятиріч. Жодне інше пояснення цих досліджень, напевно, не може бути варте уваги, ніж те, що запропонував цей єврейський психолог.

Той факт, що Ліберман вирішив, що ця тема є цікавою для того, щоб зробити її об’єктом досліджень – говорить нам не менш, ніж його короткозорі пояснення, побудовані на біологічному детермінізмі. Його експеримент з використанням слів для боротьби з власним інстинктом самозбереження дає наочне уявлення про його мотиви. Врешті-решт, його робота невільно каже нам більше про психологію євреїв, чим про чорних або білих.


Blacks, Whites Fear Blacks Equally

Переклав Володимир Щербина

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи