"Кожного разу, коли нам доводилося виходити з позицій, ми молилися, щоб повернутися живими," – воїн 93 бригади

Ця ділянка поблизу Костянтинівки нині є однією з найнебезпечніших точок, і українські військові визнають, що російські сили дійшли до її околиць, пише у своїй статті на BBC News Україна Абдуджаліл Абдурасулов, репортер ВВС Eastern Ukraine.

Піхотинець із позивним "Кеня" два дні долав 11 км, аби повернутися до своєї бригади, оминаючи міни та ховаючись від дронів.

93-тя бригада ЗСУ має завдання обороняти Костянтинівку та навколишні міста й села від наступу Росії.

Якщо це стратегічно важливе місто впаде, Москва зможе просунутися до останніх українських опорних пунктів на Донбасі - Краматорська та Слов'янська - з півночі, сходу та півдня.

Президент Росії Путін вважає захоплення Донбасу "пріоритетною метою", а українська розвідка каже, що він хоче зробити це вже цього року. Президент Зеленський вважає, що Кремль планує ще один масштабний наступ улітку.

Втім, останнім часом російська кампанія в регіоні забуксувала. У квітні Москва захопила на Донбасі вдвічі менше території, ніж у березні, і вшестеро менше, ніж у грудні 2025 року, за даними українського моніторингового ресурсу DeepState.

Завдання "Кені" було утримувати позицію й прислухатися до будь-якого руху ззовні. Він і його побратим вступали в бій лише в разі спроби російських військ просунутися проти них. "Більшість боїв вели дрони", – каже він. І ця зброя змінила те, як ведуться війни.

"Кеня" та його бригада живуть у реальності, яку можна назвати парадоксом сучасної війни. У той час як машини дедалі частіше замінюють людей на передовій, роль військових зростає, коли йдеться про захоплення або утримання землі.

Зникли битви, де колони танків і хвилі солдатів штурмували позиції противника. Натомість атаки часто здійснюють двоє-троє бійців, які йдуть пішки через поле або їдуть на мотоциклах, інколи навіть верхи на конях чи на велосипедах.

Швидкість стала важливішою за броню, якщо хочеш вижити в "кілзоні" – широкій і спустошеній місцевості, де панують дрони, що полюють на все, що рухається.

Це – "сіра зона" вздовж лінії фронту, де будь-який рух швидко виявляють і беруть під приціл. "Кожного разу, коли нам доводилося виходити з позицій, ми молилися, щоб повернутися живими, – розповідає "Кеня". – Вночі ми надягали антидронові плащі, щоб захиститися від тепловізійних камер, але вони витримували максимум 20 хвилин".

Дрони не можуть захоплювати позиції, вони не можуть контролювати висоти й переправи. Тож навіть в епоху роботів і дистанційно керованої зброї старе правило війни залишається чинним: без солдатів на землі армія не може утримувати територію.

Саме тому Україна тримає таких солдатів, як "Кеня", у невеликих окопах і бліндажах усередині "кілзони". У таких "норах" вони залишаються майже безвилазно.

"Наша місія – сидіти і слухати, а також зупинити супротивника якщо він підійде до нас," – пояснює військовий із позивним "Граната", який вийшов із передової позиції наприкінці квітня, пробувши там 110 днів.

Маленькі за розміром такі норки малопомітні для дронів, що постійно патрулюють у небі. Їхній найбільший страх – бути виявленими росіянами. 

Саме це сталося з "Хані", який провів на фронті 122 дні. Він приїхав в Україну як палестинський студент у 1990-х роках і залишився. Позиція "Хані" була в підвалі двоповерхового будинку, коли його перетворили на руїни російські дрони та артилерія. Коли росіяни спробували зайти до підвалу, він і його товариші відкрили вогонь, видавши свої позиції.

"Коли вони зрозуміли, що ми там, спочатку скинули вибухівку з дронів, а потім нас атакували дрони-камікадзе", – згадує він.

Дрон, під'єднаний до оптоволоконного кабелю, зумів залетіти до підвалу, але заплутався дротами на вході й почав крутитися. Тож "Хані" вистрілив у котушку кабелю, і дрон втратив зв'язок з оператором. У цей момент двоє російських солдатів увірвалися на його позицію.

"Вони підірвали протитанкові міни ззовні й зруйнували вхід, заваливши його уламками. Вони думали, що ми мертві", –розповів він. Вони вижили завдяки прихованому виходу, який викопали про всяк випадок.

"Граната" каже, що побратим, з яким він був, зазнав тяжких поранень, коли російські сили скинули вибухівку з газом, намагаючись змусити їх покинути позиції. Усі шляхи постачання в донбаській "кілзоні" нині перерізані, тож продовольство й боєприпаси доставляють на передові пости повітряними дронами. Але й вони ненадійні: їх часто знищують або глушать, через що постачання відбувається з перебоями.

"Кеня" каже, що його мізерні запаси їжі часто поїдали миші: "Вони гризуть усе, крім металу. Через мишей нам доводилося швидко з'їдати всі продукти, крім консервів, інакше вони все знищували".

На запитання, чого їм найбільше бракує в окопах, усі солдати відповіли – води. "Найбільш пам'ятним моментом для мене був дощ, – каже "Кеня". – Я роздягнувся й вийшов надвір помитися".

Взимку температура опускалася до –25 °C, тож старі, зношені спальні мішки майже не допомагали, коли вони спали на промерзлій землі або на холодній бетонній підлозі. Напарник "Хані" захворів і "одного дня просто не прокинувся", – каже він. Він помер від переохолодження.

В Україні нещодавно спалахнув скандал, коли рідні військових із 14-ї бригади поскаржилися, що солдатів не забезпечують провізією і залишають на позиціях тривалий час і в дуже складних умовах.

Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський відреагував на це, видавши указ, який обмежує час перебування на фронтових позиціях до двох місяців. Військові, з ким поговорила ВВС, привітали це рішення, але висловили сумнів, що його виконають.

"Ніхто не може знати, скільки ми перебуватимемо там. Все залежить від того, наскільки потайки буде пересуватися група [що йде на зміну], від погоди залежить," –пояснює "Кеня".

Якщо ризики залишаються високими, ніхто не проводитиме ротацію. А тримати ці позиції в цій зоні фронту дуже важливо, щоб не дозволити супротивникові просуватися вглиб.

Українські військові заявляють, що російські сили перегруповуються вздовж лінії фронту напередодні можливого літнього наступу. У відповідь українці посилили удари по російській військовій логістиці та шляхах постачання. Це також могло уповільнити російський наступ.

За даними базованого у США Інституту вивчення війни, минулого місяця Москва втратила в Україні більше території, ніж змогла захопити. Але саме піхотинці на передньому краї "кілзони" й надалі виконують найважчу роботу з утримання української території.

Без них, каже "Хані", лінія фронту обвалилася б.