Цукровий магнат, який мовчки фінансував Шевченка, «Кобзар», українські школи, освіту й науку. Про нього майже не писали — зате без нього українська культура могла не вижити.
Заможний аграрій, що утримував газету «Рада», фінансував українські видання й допомагав письменникам. Коцюбинського лікував за власні кошти, бо вважав: нація починається з культури.
Під прикриттям балів і салонів творила осередки української ідеї. Провозила заборонені книжки, підтримувала Наукове товариство ім. Шевченка.
Віддавав до 80% прибутку на лікарні, школи, музеї, храми. Лише в Київ інвестував 5 млн рублів – сьогодні це десятки мільйонів доларів.
Створив унікальну колекцію козацьких реліквій і подарував її народу. Видавав Шевченка, збирав культурну еліту в Качанівці.
Заснував Алчевськ, металургійні підприємства – і паралельно школи, бібліотеки, церкви. Підтримував український рух не лише грошима, а й переконаннями.
Після смерті сина заснував Колегію Галагана – одну з найкращих освітніх установ. Викупив кобзаря Остапа Вересая з кріпацтва, фінансував книжки й бібліотеки.
Фінансував Лесю Українку, Кобилянську, Винниченка. Коцюбинському платив регулярну «зарплату», щоб той міг писати, а не виживати.
Лікарні, школи, храми, благоустрій. Містяни самі збудували йому пам’ятник. А його син заснував художній музей.
Разом із дружиною Варварою створив музей, що сьогодні має їхнє ім’я. Замість приватних маєтків – національна колекція шедеврів.
Українці вміли бути заможними. І вміли бути шляхетними. Вони вірили: якщо маєш багатство – маєш обов’язок. Можливо, нам варто частіше про це згадувати.
Чудова стаття! Треба усім знати про цих видатних українців.
Коментарі
Чудова стаття! Треба усім знати про цих видатних українців.