Франсіско Франко Баамонде народився в містечку Ель-Ферроль 4 грудня 1892 року. Військову кар'єру розпочав у піхотному училищі Толедо, по закінченню якого 1910 року був відряджений до 8 піхотного полку у рідному місті.
Тільки-но розпочалася війна в Іспанському Марокко, як Франко вступає до колоніального війська. У червні 1916 р. під час битви при Біутце його тяжко поранено, а вже у лютому наступного року він стає наймолодшим майором в іспанських збройних силах.
У вересні 1920 р. Франко призначено командиром першої бандери щойно створеного Іноземного легіону "Терсіо". Минає три роки, і нагороджений за героїзм "Військовою медаллю" підполковник Франко стає на чолі "Терсіо". Талановитого офіцера наближає до королівського двору монарх Альфонс ХІІІ. В цьому середовищі Франко знайомиться, а згодом і одружується на Кармен Поло, яка належала до однієї з найшляхетніших родин Астурії.
13 вересня 1923 року генерал Прімо де Рівера з санкції короля запровадив режим диктатури, оскільки перемога на парламентських виборах ліберально-соціалістичних сил загрожувала країні хаосом. Генерал проголосив військовий стан, заборону на діяльність політичних партій, скасував право на демонстрації.
Прімо де Рівера симпатизував Франко: задовго до вислуги належного терміну у 33-річному віці той стає бригадним генералом. А у 1927 р. Франсіско Франко призначено керівником Вищої військової академії Генерального штабу в Сарагосі. На цій посаді він і зустрів падіння диктатури у 1931 році.
Восени 1933 р. Франко зближується з Хілем Роблесом, засновником і вождем Іспанської конфедерації автономних правих (SEDA), - блоку консервативних традиціоналістських організацій загальною чисельністю до 400.000 чоловік. А ще за рік його підвищено у званні до дивізійного генерала. І в цей момент Франко отримав нагоду довести власну професійну спроможність на практиці.
В ніч на 5 жовтня 1934 року на знак протесту проти входження 3 представників SEDA до уряду, ліві екстремісти з подачи олігархів спровокували загальний політичний страйк в Астурії, що переріс у збройний заколот. У відповідь Франко віддав наказ десантувати в Хіхоні та Авілесі каральний експедиційний корпус. Путч було придушено. А Франко отримує призначення на посаду начальника Генштабу.
Тим часом Іспанію поглинула революційна смута. Напочатку січня 1936 р. президент змушений був розпустити кортеси та призначити вибори на 16 лютого. Перемогу отримав лівий Народний фронт. Тріумфатори наказали Франко, екс-командуючому військово-повітряними силами генералу Годеду і генералу Мола терміново полишити Мадрид. Але патріотично налаштовані офіцери і не думали здаватися: полковник Варела запропонував скинути новоспечених правителів.
Сигналом для виступу стала вже легендарна фраза "Над Іспанією безхмарне небо". Гарнизони висловили республіці недовіру. Почалася запекла громадянська війна, до того ж з відчутними інтернаціональними мотивами. Перший крок зробили республіканці, які направили телеграму із закликом про допомогу на адресу прем'єр-міністра Франції Леона Блюма.
12 вересня на засіданні Хунти національної оборони Франко отримав посаду Гловнокомандувача, а трохи згодом - і звання Генераліссімуса. Що сталося згодом, ми знаємо. Іспанія іспанська взяла гору над ліберально-комуністичною республікою. Переміг сильніший. 17 вересня Генераліссімус Франко заявив: "Перемогла Іспанія, програла анти-Іспанія".
Символічно, що саме з ініціативи Франціско Франко, який чудово розумів важливість чиннику національної солідарності, від середини 50-х почалося поширення ідеї замирення "двох Іспаній". Символом єдності та пам'яті про братовбивство став меморіальний комплекс "Долина полеглих", зведений 1959 року. Там поруч спочиває прах переможців та переможених. І ті, й інші були передусім іспанцями…
Протягом 60-х з ініціативи Генераліссімуса було знято карну та політичну відповідальність з учасників громадянської війни. Почали повертатися політемігранти. У 1966 р. суттєво пом'якшено рівень цензури. Проте до кінця своїх днів Франко був твердо переконаний - якщо б не він та його соратники, на Іспанію очікувала доля комуністичної колонії червоної Москви.
Помер Франко 20 листопада 1975 року. В його останньому зверненні до нації, переданому за два дні по радіо, з-поміж іншого мовилося: "Нехай простять мене всі, як і я від усього серця прощаю всіх, хто називав себе моїми ворогами, хоча я в них таких не бачив…"
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Війна і мир Генераліссімуса Франко
Світ:
03020902a.jpg
Тільки-но розпочалася війна в Іспанському Марокко, як Франко вступає до колоніального війська. У червні 1916 р. під час битви при Біутце його тяжко поранено, а вже у лютому наступного року він стає наймолодшим майором в іспанських збройних силах.
У вересні 1920 р. Франко призначено командиром першої бандери щойно створеного Іноземного легіону "Терсіо". Минає три роки, і нагороджений за героїзм "Військовою медаллю" підполковник Франко стає на чолі "Терсіо". Талановитого офіцера наближає до королівського двору монарх Альфонс ХІІІ. В цьому середовищі Франко знайомиться, а згодом і одружується на Кармен Поло, яка належала до однієї з найшляхетніших родин Астурії.
13 вересня 1923 року генерал Прімо де Рівера з санкції короля запровадив режим диктатури, оскільки перемога на парламентських виборах ліберально-соціалістичних сил загрожувала країні хаосом. Генерал проголосив військовий стан, заборону на діяльність політичних партій, скасував право на демонстрації.
Прімо де Рівера симпатизував Франко: задовго до вислуги належного терміну у 33-річному віці той стає бригадним генералом. А у 1927 р. Франсіско Франко призначено керівником Вищої військової академії Генерального штабу в Сарагосі. На цій посаді він і зустрів падіння диктатури у 1931 році.
Восени 1933 р. Франко зближується з Хілем Роблесом, засновником і вождем Іспанської конфедерації автономних правих (SEDA), - блоку консервативних традиціоналістських організацій загальною чисельністю до 400.000 чоловік. А ще за рік його підвищено у званні до дивізійного генерала. І в цей момент Франко отримав нагоду довести власну професійну спроможність на практиці.
В ніч на 5 жовтня 1934 року на знак протесту проти входження 3 представників SEDA до уряду, ліві екстремісти з подачи олігархів спровокували загальний політичний страйк в Астурії, що переріс у збройний заколот. У відповідь Франко віддав наказ десантувати в Хіхоні та Авілесі каральний експедиційний корпус. Путч було придушено. А Франко отримує призначення на посаду начальника Генштабу.
Тим часом Іспанію поглинула революційна смута. Напочатку січня 1936 р. президент змушений був розпустити кортеси та призначити вибори на 16 лютого. Перемогу отримав лівий Народний фронт. Тріумфатори наказали Франко, екс-командуючому військово-повітряними силами генералу Годеду і генералу Мола терміново полишити Мадрид. Але патріотично налаштовані офіцери і не думали здаватися: полковник Варела запропонував скинути новоспечених правителів.
Сигналом для виступу стала вже легендарна фраза "Над Іспанією безхмарне небо". Гарнизони висловили республіці недовіру. Почалася запекла громадянська війна, до того ж з відчутними інтернаціональними мотивами. Перший крок зробили республіканці, які направили телеграму із закликом про допомогу на адресу прем'єр-міністра Франції Леона Блюма.
12 вересня на засіданні Хунти національної оборони Франко отримав посаду Гловнокомандувача, а трохи згодом - і звання Генераліссімуса. Що сталося згодом, ми знаємо. Іспанія іспанська взяла гору над ліберально-комуністичною республікою. Переміг сильніший. 17 вересня Генераліссімус Франко заявив: "Перемогла Іспанія, програла анти-Іспанія".
Символічно, що саме з ініціативи Франціско Франко, який чудово розумів важливість чиннику національної солідарності, від середини 50-х почалося поширення ідеї замирення "двох Іспаній". Символом єдності та пам'яті про братовбивство став меморіальний комплекс "Долина полеглих", зведений 1959 року. Там поруч спочиває прах переможців та переможених. І ті, й інші були передусім іспанцями…
Протягом 60-х з ініціативи Генераліссімуса було знято карну та політичну відповідальність з учасників громадянської війни. Почали повертатися політемігранти. У 1966 р. суттєво пом'якшено рівень цензури. Проте до кінця своїх днів Франко був твердо переконаний - якщо б не він та його соратники, на Іспанію очікувала доля комуністичної колонії червоної Москви.
Помер Франко 20 листопада 1975 року. В його останньому зверненні до нації, переданому за два дні по радіо, з-поміж іншого мовилося: "Нехай простять мене всі, як і я від усього серця прощаю всіх, хто називав себе моїми ворогами, хоча я в них таких не бачив…"
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд