Історія скіфів: досліджуємо Геродота в різних перекладах
Історія скіфів: досліджуємо Геродота в різних перекладах
Table of Contents
Але це другорядне питання. Читаючи її, раптом наткнувся на таку цікаву фразу: «По всій їхній країні є дуже багато добре зрошуваних рівнин, пасовищ для коней і худоби. А рік та річок так багато, як каналів у Єгипті. Крім всього цього, скити дуже рухливі, енергійні, завзяті, хоробрі, винахідливі люди та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять все чуже» (с. 60).
Я перечитав фрагмент ще раз, потім ще раз і не міг повірити, що бачу це на власні очі. Нам зі шкільної парти доносили, що скіфи – це кочові іраномовні племена, які в 7 столітті до Різдва Хрестового заселили Україну. І раптом уже за 200 років вони – великі патріоти.
Мені спало на думку перевірити, чи й в інших перекладах є таке твердження. Я звернувся до праці Андрія Білецького. І на мене чекала справжня несподіванка. На цьому поки ставлю крапку.
Я вирішив дослідити шляхом порівняння обидва переклади. У представленій роботі будуть подані найцікавіші порівняння. Тому давайте разом познайомимося із неспотвореною історією скіфів.
НагоруДжерела дослідження
Для повноти картини скористаємося працями:
1. «Геродот. Історія в дев’яти книгах», переклад Ф.Г. Міщенка, 1888 рік.
2. «Геродот. Історія в дев’яти книгах», переклад і примітки Г.А. Стратановського, 1972 рік.
3. «Геродот» - переклад, примітки А. Білецького, «Київ», 1993 рік.
4. «Історія України, написана в V ст. до н.е. Геродотом», видавництво «ФОП Стебеляк», 2019 р., з перекладом і коментарями С.К. Спасько 1993 р.
Кожне джерело цінне нам по-своєму:
1. Дозволяє простежити дореволюційні погляди на історію скіфів в українській історії.
2. Дає змогу побачити ставлення до неї в радянський період.
3. Варто зазначити, що здійснюючи попередній перегляд, автор помітив, що в деяких нюансах переклади Г.А. Стратановського та А.О. Білецького схожі. Тому в разі збігу фрагментів, вони будуть об’єднані.
4. «Англійський переклад «Історії Геродота» тому вибрали для перекладу, бо перекладач вважає, що англійці зробили свій переклад із науковою метою. Крім того, Англія в минулому не мала територіальних зазіхань на землі Русі-України, тому причин і зацікавлення для фальсифікацій «Історії Геродота» на свою користь, проти Скитії і русів-українців, не могло бути» (Цитата із названого джерела).
НагоруСтаре скитське плем’я пелазгів
Розпочнемо знайомство із перекладами:
«Найбагатшою і найміцнішою державою тоді в Малій Азії була Держава Лідія із своїм правителем Крезом. Він домінував над іншими сусідніми державами і збирався йти війною на Персію. Тому правитель Крез шукав собі союзників і серед племен, що заселяли Пелопоннес» [4, с. 20].
Ф.Г. Міщенко, 1882 р.
«В пошуках своїх він відкрив, що лакедимонці і афіняни посідають перше місце, одні в дорійському племені, другі в іонійському. Це були головні племена, що здавна складали одне пелазгійський народ, друге елінський. Одне з них нікуди не переселялось, інші подорожували дуже довго» (с. 26).
Г.А. Стратановський, 1972 р.
«...цар дізнався, що самі визначні із еллінів – це лакедимонці і афіняни. Перші – серед дорійського племені, другі – серед іонійського... Іоняни спершу були пелазгійського походження, а дорійці - еллінського. Іонійське плем’я ніколи не покидало своєї землі, а дорійське дуже довго мандрувало» (с. 26).
А. Білецький, 1993 р.
«Після того він почав дізнаватися, хто серед еллінів є наймогутнішими, щоб скласти з ними союз. Так він довідався, що найвидатніші серед них – це лакедемонці і афіняни, перші дорійського племені, а другі іонійського. Отже, саме вони були найславнішими. Перші за походженням елліни, а другі – пеласги. Другі нікуди не віддалялися зі своєї країни, а перші багато КОЧУВАЛИ» (Кн. 1, 56, с. 27).
С. К. Спасько, 1993 р.
«Найчисленнішими на Пелопоннесі були дорійці та атенці. Дорійці походили від СТАРОГО СКИТСЬКОГО племені – пелазгів та розмовляли своєю, відмінною від атенців, мовою, а останніх вважали геленами за те, що вони розмовляли грецькою. Атенців ще називали – іонійцями, дорійців - лацедимонцями. Атенці були більше осілими, дорійці були більш РУХЛИВИМИ» (с. 20).
Що впадає у вічі у цьому фрагменті - автори сходяться в думці, що:
1. Атенці - це іонійці, дорійці - лакедимонці;
2. Атенці були більше осілими, дорійці - більш рухливими;
Але розходяться в питанні, хто відносився до пелазгів.
Однак найцікавіше - лише С.К. Спасько вказує, що пелазги відносилися до старого скитського племені.
НагоруХто такі пелазги?
«За Геродотом, саме пелазги були звели афінський Акрополь і були вчителями еллінів у багатьох галузях світських і релігійних вчень».
«Вважають, що пелазги прийшли на Балкани десь із півночі, поширили цивілізацію на острови Егейського моря, у XXII ст. до н.е. завоювали Крит, поклавши край велично-монументальній середньомінойській культурі, а тоді заселили Фессалію, Аттику, Аргос та Аркадію».[1]
«...Гомерові відомий народ пелазги, яких він називає «божественними», «богосвітлими», а Зевса іменує «пелазгійським Богом».
«Про заселення території України племенами пелазгів у IV-III тисячолітті до н.ч. висловлювали припущення автори XIX ст. (Єгор Классен, Олександр Чертков та ін.). Академік Олександр Соболевський ототожнював пелазгів із населенням Трипільської археологічної культури і вважав їх предками кімерійців. Український вчений, археолог, Вікентій Хвойка, який відкрив Трипільську культуру, був переконаний, що трипільці – це «найдревніші слов’яни».
«Ототожнення трипільців з пелазгами нині може розглядатися тільки як припущення. Проте встановлено, що мова пелазгів була споріднена з протолатиною або одним із її діалектів. Алфавітом пелазгів користувалися й греки. Цей же алфавіт був відомий в Італії та Малій Азії як «фінікійський». Діодор Сицилійський у I ст. до н.ч. писав, що «ці літери могли б називатися пелазгійськими, оскільки пелазги користувалися ними».
«Порівняльна міфологія нині дає змогу простежити найдавніший зв’язок пелазгів зі слов‘янами. Пелазги були хліборобським народом і мали Богиню Родючості – опікунку хліборобства, Бога Рода, якого зображували з випрямленим фалосом (саме таке зображення Гермеса було запозичене греками в пелазгів, а скіфи так зображали свого Бога Папая».
«Пелазгів також пов’язують з пеларгами та лелегами, які мали тотемного птаха лелеку: найдавніша частина муру в Афінському акрополі називалися пелазгійською або «пеларгійською» (від гр. пеларгос - лелека). Геродот оповідає, що греки найняли пелазгів для будівництва цих мурів, а в нагороду за це дали їм непридатні для хліборобства землі. Але пелазги швидко культивували цю землю, і греки «побачили ці ділянки добре обробленими, а перед тим вони були неплідними, без усякої вартості, їх узяли заздрощі і вони захотіли придбати цю землю, і так афіняни вигнали пелазгів, не висунувши жодного приводу». З цього часу почалася постійна ворожнеча між афінянами і пелазгами».[2]
«Пояснимо, що пелазгами називалися племена, які в кінці 3 тис. до н.е. ринули на територію Греції, Італії, Малої Азії і всього Середземномор’я. «Пелазги» (в перекладі з санскриту - лелеки) - це прийнята у згаданих краях назва арійських племен лелегів. Можливо, що тоді це була загальна назва переселенців з території України».[3]
Отже, якщо пелазги – це старе скитське плем’я, значить безпосередньо скити-сколоти-скіфи – це назва ще більш давнього народу. Чи так це?
Далі буде.
[1] С. Наливайко «Етнічна історія давньої України». - К.: «Євшан-зілля», 2007. - С. 133.
[2] Г.С. Лозко «Українське народознавство. - Мандрівець, 2011. - С. 44-47.
[3] І. Каганець «Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень. - Тернопіль: Мандрівець; Львів: Агенція релігійної інформації, 2006. - С. 41.
Досліджувати наші справжні корені!