Важливість: 
2
Німеччина і Україна з «Погляду на Історію, як на Змову»

Вже понад 100 років Німеччина і Україна перебувають в епіцентрі трагічних подій, основним винуватцем яких є Росія.

Чи можна вважати, що історичні події відбуваються за планом, сенс якого зазвичай не відомий народу, тобто подивитися на Історію, як на Змову?

Основні історичні події, що стосуються Німеччини і України можна звести до наступних:

  • Хто підготував і розв'язав Першу світову війну?
  • Хто підготував і вчинив більшовицьку революції в Росії?
  • Хто вчинив збройну агресію в Україну у 1918-1920 рр.?
  • Навіщо творці Версальського мирного договору перекроїли політичну і етнічну карту Європи?
  • Чому Польща і Німеччина не змогли вирішити проблеми Данцига і «Польського коридору» мирним шляхом?
  • Хто реальний винуватець Другої світової війни?
  • Хто посварив український націоналізм з німецьким націонал-соціалізмом?
  • Яку роль відіграли засоби масової інформації у поширенні хупци про «німецьку вину» у розпалюванні Першої і Другої світових воєн?
  • Хто вчинив збройну агресію проти України у 2014 році, анексував Крим та окупував частину Донецької і Луганської областей?
  • Яку роль зіграли засоби масової інформації, керовані ворожими до України силами, у Виборах-2019?

Пошук відповідей на ці запитання  можливо звести відповідно до двох взаємовиключних напрямків думки: а) «Погляд на Історію як на Випадковість»: історичні події відбуваються випадковим чином, без явних причин. Правителі безсилі що-небудь змінити. б) «Погляд на Історію як на Змову».

Але чи можливо, щоб керівники урядів або законспіровані групи людей планували події, а потім проводили їх в життя до бажаних результатів? Чи можливо, щоб найбільші історичні катастрофи були частиною цього плану? І яка тоді кінцева мета такого глобального плану?

Існує пояснення історичних подій, яке відповідає на це питання ствердно. Це пояснення називається «Поглядом на Історію як на Змову», на відміну від «Погляду на Історію як на Випадковість», хоча остання точка зору найбільш поширена в наші дні і, більше того, постійно нав’язується суспільству.

Теорія змови – це спроба пояснити подію або ряд подій як результат Змови, тобто дій невеликої, що працює таємно групи людей, спрямованих на свідоме управління або поворот у розвитку тих чи інших історичних подій.

* * *

Наявність Змови заперечується багатьма фінансистами, політиками і журналістами, до яких належать Джеймс П. Варбург (James P. Warburg); Збігнєв Бжезинський (Zbigniew Brzezinski), журналіст і, як він себе називав, «світський гуманіст» Джордж Джонсон, який стверджував, що поняття Змови було "висунуто екстремістами правого крила на початку минулого століття", – підкреслюючи, – що "параноїдальний стиль американської політики не помер з сенатором Джозефом Маккарті".

Джонсон написав ряд статей як репортер для газети «Міннеаполіс Стар», в яких заявляв, що величезна кількість американців просто не може усвідомити, що «є безліч способів інтерпретувати події», при цьому впевнено добавляв, що «немає єдиної всеосяжної системи». Джонсон говорив, що параноїдальні американці «будують складні системи, що пояснюють всі світові проблеми як частина змови» швидше для того, щоб якось виправдати свій страх і ненависть замість «плюралістичного» погляду на історію, економіку і політику.

«Є різниця між тими, хто іноді піддається спокусі обговорити ті чи інші стандартні теми змов, і теоретиками змови ... тими, хто вірить, що все погане, що відбувається коли-небудь, є частиною всеосяжного, який іде у глибину століть змови», – говорив він.

Разом з тим Джонсон повинен був визнати, що «ні історичний, ні соціологічний аналіз не пояснюють, чому велике число теоретиків змови створюють разюче схожі між собою картини бачення світу». Більш того, він не зумів помітити простого факту, що ті, хто щиро вважає, що Змови не існують, тільки грають на руку тим, хто в цьому, можливо, бере участь.

Однак на даний час існує величезна кількість свідчень на користь «Погляду на Історію як на Змову». Причому свідоцтв від осіб не тільки добре обізнаних про Змову, а й від тих, які брали участь у ній.

Почнемо з Бенджаміна Діслаелі (Benjamin Dislaeli), який в 1844 році відверто пояснив: «Світ управляється зовсім іншими людьми, про яких уявлення не мають ті, хто не заглядає за лаштунки».

«Дайте мені управляти грошима країни, і мені немає діла, хто створює її закони ... Котрі розуміються на системі процентних грошей, будуть або настільки зацікавлені в її прибутках, або ж настільки залежати від її заступництва, що з боку цього класу опору не буде, тоді як, з іншого боку, величезна маса народу, не здатна розумно оцінити величезні переваги того, що витягує капітал з цієї системи, буде нести свій тягар без нарікання і, можливо, не підозрюючи, що система ворожа її інтересам», – цинічно стверджував Мейер Амшель Ротшильд (Mayer Amschel Rothschild).

Одним з перших, хто попереджав про Змову, можна назвати Томаса Джефферсона (Thomas Jefferson): «Я вважаю, що інститут банків більш небезпечний, ніж збройна армія. Якщо американський народ дозволить приватним банкам управляти випуском валюти, банки і корпорації, якими вони заправляють, будуть віднімати у людей всю їх власність до тих пір, поки їх діти не прокинуться бездомними на землі колись завойованій їх предками».

«Якщо ви хочете продовжувати залишатися рабами банків і оплачувати своє власне рабство, дозвольте їм і далі створювати гроші і контролювати борги держави», – продовжив його думку сер Джозіан Стамп (Sir Josian Stamp).

Вальтер Ратенау (Walter Rathenau), який в 1909 р керував AEG, визначив коло правителів світу: «Триста чоловік, всі з них знають один одного, направляють долю європейської економіки і вибирають наступників серед себе».

Інший інформований політик Джозеф Кеннеді (Joseph Kennedy), батько покійного Президента Джона Кеннеді (John Kennedy), визначив число людей, які керують Америкою. Він сказав: «Америкою керують п'ятдесят чоловік і це кругла цифра».

Ставленик американських банкірів Вудро Вільсон (Woodrow Wilson), в кінці свого життя публічно каявся: «Наша промислова держава контролюється кредитною системою. Наша кредитна система зосереджена в приватних руках. Зростання нашої країни і вся наша діяльність перебуває під контролем кількох людей ... які якби і були чесні, і діяли в інтересах народу, все одно стурбовані тим бізнесом, де обертаються їхні гроші, і які неодмінно за природою своєї діяльності знищують справжні економічні свободи.

Ми виявилися самим безвольним, самим підвладним і підконтрольним урядом в цивілізованому світі. Ми більше не уряд народної волі, не уряд обраний більшістю, але уряд під владою невеликої купки людей».

Але саме Вільсон в 1913 році і передав владу цієї «невеликій купці людей».

Про те, що Змова дійсно існує, свідчить один з її учасників – доктор Керрол Квигли (Carrol Quigley), професор історії Школи іноземної служби Джорджтаунського університету, який раніше викладав в Прінстоні і Гарварді, і який написав книгу обсягом в 1300 сторінок (!), що має назву «Трагедія і Надія».

Д-р Квигли прийшов до висновку: «Існує зараз, і існувала раніше, міжнародна англофільска мережа, яка діє, в якійсь мірі так, як, на думку правих радикалів, діють комуністи. Насправді ця мережа, яку ми можемо визначити як Групи Круглого Столу, не гребує співпрацею з комуністами, або іншими групами, і часто так і робить.

Я знаю про діяльність цієї мережі тому, що я вивчав це протягом 20 років, а протягом 2 років, на початку шістдесятих років, мені було дозволено ознайомитися з їх документами та секретними записами».

Але Квигли не тільки відкрито визнав, що існує Змова, а й заявив про свою підтримку Змови, опису якої він присвятив свою монументальну працю: «У мене немає упередження проти неї або більшості її цілей, і я значну частину життя був близький до неї і багатьом її засобам.

Я заперечував як в минулому, так і недавно, проти деяких установок ..., але основна відмінність думок стосувалося її бажання залишитися невідомою, а я вважаю її роль в історії досить значущою для того, щоб бути відомою».

Теорії змов – це спроба охопити «величезну картину» історії.

«Ми вважаємо, що більшість основних світових подій, що впливають на долі, відбувається тому, що хтось спланував їх таким чином, – розмірковував консервативний автор Гаррі Ален (Gary Allen). – Якби б ми просто мали справу з законом середніх чисел, половина подій, що впливають на наш національний добробут, була б корисна для Америки. Якби ми мали справу з простою некомпетентністю, то наші лідери мали б іноді робити помилки в нашу користь ... насправді ж ми маємо справу не з збігом або дурістю, а з плануванням і розумом».

А французький історик Ж. Банвіль, який вивчав тривалий час політичні події XIX-XX ст., перед смертю сказав, що без вивчення секретних масонських архівів неможливо написати правдиву історію. «Всі політичні події, – відзначав Банвіль, – виходять з якогось таємничого центру і йдуть туди. Історик може багато про що здогадуватися, але незаперечних документів немає».

Можна навести ще безліч авторитетних свідчень, що підтверджують існування Змови, однак, з огляду на розміри публікації, обмежуся тільки одним, але важливим... що належить Девіду Рокфеллеру (David Rockfeller): «Ми вдячні «Вашингтон пост» (Washington Post), «Нью-Йорк Таймс» (The New York Times), журналу «Тайм» (TIME Magazine) і іншим виданням, чиї редактори відвідували наші збори і зберігали вірність обіцянці нерозголошення таємниць протягом сорока років. Нам було б неможливо розвивати свій глобальний план, якби ми опинилися під світлом прожекторів преси всі ці роки. Але сучасний світ став готовий для переходу до світового уряду. Наднаціональне панування інтелектуальної еліти і світових банкірів безумовно перевершує самовизначення, яке має місце в минулому столітті».

Переконаними прихильниками «Погляду на Історію як на Змову» є такі авторитетні дослідники, як Арчибальд Рамсей (A.H.M. Ramsey), Ральф Епперсон, Ентоні Саттон (Anthony C. Sutton), і наш співвітчизник академік М.І. Сенченко (автор книги «Невидима змова проти людства» і багатьох інших робіт).

Змова, як її бачили д-р Квигли і інші, потребує змовників, і логічно запитати, чому знамениті люди – улюбленці долі – приєднувалися до подібного підприємства. На це питання відповів письменник Блер Коан (Blair Coan), у своїй книзі «Червона павутина»: «Відповідь є зворотною стороною питання: Ці люди (які беруть участь в змові) стають знаменитими саме через те, що вони є частиною змови».

Спосіб, яким Змова вербує нових членів замість тих, хто відійшов від справ або помер, пояснив Норман Додд (Norman Dodd), серйозний дослідник існування Змови: «Кар'єри людей відслідковуються. До людей, які виявляють особливі здібності з точки зору цілей цієї групи, м'яко наближаються і їх запрошують у внутрішні кола. Їх відстежують під час виконання доручень і, врешті-решт, вони потрапляють в Змову при таких обставинах, які фактично не дозволяють їм вирватися з неї».

Отже, залучені не стають багатими і / або знаменитими, а потім приєднуються до Змови; вони стають багатими і знаменитими тому, що вони є членами Змови.

Але що ними рухає? Що змушує людей шукати багатства і положення? Колишній конгресмен Джон Сміт (John Schmitz) пояснює, що існує додаткова мета: Влада! Люди приєднуються до Змови, щоб отримати гроші, а потім владу. Сміт писав: «Коли людина отримує всі гроші, які йому потрібні, його метою стає влада».

Бенджамін Франклін (Benjamin Franklin) пояснив цей зв'язок між грошима і владою, сказавши: «Існують дві пристрасті, які мають потужний вплив на людські справи. Це ... любов до влади і любов до грошей ... Коли вони з'єднуються ... вони чинять самі шалені дії».

Однак влада сама по собі розбещує тих, хто її шукає. Визначення лорда Астона (Acton) влади стало прописною істиною: «Влада розбещує; абсолютна влада розбещує абсолютно».

А російський анархіст Бакунін, відзначав, що процес розбещення торкався навіть переконаних прихильників свободи, яким дали владу для захисту слабких. Він писав: «Доступ до влади перетворювало в тирана навіть самого відданого друга свободи».

Таким чином, ті, хто прагнуть до влади, будуть нею розбещені. Вони будуть прагнути викликати кризи, революції та війни з тим, щоб задовольнити своє бажання більшої влади. Розбещуюча природа самої погоні за владою пояснює, як моральна свідомість людини, який не бажає влади над іншими і не розуміє бажання такої влади, не може зрозуміти, чому властолюбці готові принести і несуть людям нещастя.

Іншими словами, змовники успішні тому, що моральний громадянин не може прийняти висновок, що існують люди, здатні насправді бажати проведення неймовірно шкідливих дій проти своїх співгромадян.

Webster визначає ЗМОВУ як «об'єднання людей, що працюють таємно, переслідують злу або незаконну мету». Змовники не тільки повинні працювати таємно, вони повинні докласти всіх зусиль для того, щоб їх плани не стали загальнодоступними. В такому випадку першим завданням Змови є переконання народу в тому, що Змови не існує, і вона буде робити все можливе, щоб заперечувати звинувачення як тих людей, які намагаються її розкрити, так і тих осіб, які стверджують, що вони є учасниками Змови.

Американські дослідники Змови Джонатан Ванкін (Jonathan Vankin) і Джон Валін (John Whalen) підкреслюють, що погляди американської громадськості сформовані розсудливістю «Діснея» щодо як історії, так і поточних подій. «Диснеївську версію» історії можна було б легко назвати «версією Нью-Йорк таймс», «версією теленовин» або «версією підручника для коледжу».
Вони писали: «Головний опір теоріям змови виходить не від простого народу, а від засобів масової інформації, академій та уряду – людей, які керують національною і світової інформаційною економікою».

Ентоні Саттон згоден з твердженнями, що «миловидна історія» домінує в підручниках, публікаціях, засобах масової інформації та на бібліотечних полицях.

«За останні сто років, – підкреслював він, – будь-яка історична теорія або історичне свідоцтво, що не збігаються з поглядами, установленими Американською історичною асоціацією і основними структурами влади, піддавалися гонінню або відкиданню... Це відбувалося не на основі наданих доказів, а на основі прийнятності аргументів для так званого східного ліберального істеблішменту і його офіційної історичної лінії ... Невдача спіткає будь-яку книгу або автора, що не відповідає офіційним керівним принципам. І марно десь шукати підтримку. Видавців завжди чекає фіаско. Поширення несанкціонованої інформації неможливо, вона відсутня, її не існує».

***

А тепер, мій читачу, перечитай знову ті запитання, які я поставив на початку статті, подумай і зроби свої висновки!

  • Хто підготував і розв'язав Першу світову війну?
  • Хто підготував і вчинив більшовицьку революції в Росії?
  • Хто вчинив збройну агресію в Україну у 1918-1920 рр.?
  • Навіщо творці Версальського мирного договору перекроїли політичну і етнічну карту Європи?
  • Чому Польща і Німеччина не змогли вирішити проблеми Данцига і «Польського коридору» мирним шляхом?
  • Хто реальний винуватець Другої світової війни?
  • Хто посварив український націоналізм з німецьким націонал-соціалізмом?
  • Хто вчинив збройну агресію проти України у 2014 році, анексував Крим та окупував частину Донецької і Луганської областей?
  • Яку роль відіграли засоби масової інформації у поширенні хупци про «німецьку вину» у розпалюванні Першої і Другої світових воєн?
  • Яку роль зіграли засоби масової інформації, керовані ворожими до України силами, у Виборах-2019?

***

Можна шукати чергову поразку наших національно-визвольних змагань у глибині віків, а можна знайти реальні причини поразки в діяльності Росії та її агентури в Україні; в масовій зневірі,  байдужості і зрадливості населення нашої країни. На мій погляд, другий шлях більш конструктивний!


Джерела:

За мотивами творів Арчибальда Рамсея, Ральфа Епперсона, Ентоні Саттона, Миколи Сенченко…


Наші інтереси: 

Розуміти, що відбувається за лаштунками історичних подій.

Гравець: 
Володимир Федько
 
Форум Підтримати сайт Довідка