В Україні формується «презумпція несправедливості» − соціолог

Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова у своїй статті в Дзеркалі тижня зауважила, що в українському суспільстві внаслідок зростання нерівності формується «презумпція несправедливості».

"Наука визнає нерівність головною проблемою сучасності.  Вона є чи не головним чинником суспільної нестабільності: що вищою і різноманітнішою є нерівність, то вищі ризики соціальної напруги та соціального конфлікту, - пише Елла Лібанова. 

Ступінь нерівності та її суспільне сприйняття значною мірою віддзеркалює цивілізаційні орієнтації населення.  Виокремлюється нерівність економічна, соціальна, політична і етнокультурна. Первинним видом найчастіше є економічна нерівність, найбільш очевидним проявом якої є нерівність за доходами. Вона зазвичай спричиняє нерівність у доступі до основних соціальних благ, ресурсів, до реалізації основних прав.

Але і сама нерівність за доходами є наслідком інших видів і проявів нерівності. Відсутність можливості здобути якісну освіту прирікає дітей з бідних родин на нижчі шанси знайти прийнятну роботу і, зрештою, прирікає на бідування у вже дорослому житті. Бо навіть в Україні (де значна частина населення з вищою освітою працює не за спеціальністю або на робочих місцях, що не потребують високої кваліфікації) від 1999 року спостерігається сталий прямий зв'язок між рівнем освіти і рівнем доходів. Повною мірою це стосується й нерівності за тривалістю життя — діти з бідних родин стикаються з вищим ризиком передчасної смерті або захворювання.

Зазвичай люди з високим доходами живуть довше за бідних, і водночас добре здоров'я є фундаментом належної економічної конкурентоспроможності.  Повна рівність не менш шкідлива, бо не стимулює до активності, зокрема, економічної, включаючи активність на ринку праці, не стимулює до набуття конкурентної професії. Натомість надмірна нерівність неминуче формує падіння суспільної довіри до влади.

Найбільш небезпечною є "застигла" нерівність, тобто поділ суспільства на окремі касти за вкрай ускладненого переходу з нижчої касти до вищої.  Ефективна державна політика передбачає обґрунтовану, обмежену, зрозумілу і прийнятну для суспільства диференціацію доходів. Відповідно, завданням влади є зниження нерівності за допомогою, передусім, політики доходів. 

Попри поширені тези про те, що вища освіта не убезпечує від безробіття і бідності, про те, що українські виші дуже часто не дають знань та навичок, яких потребує ринок праці, об'єктивні дані свідчать, що вища освіта насправді продукує відносно вищі доходи. Попри те, що багато осіб з вищою освітою працюють не за здобутою у вишах спеціальністю, вони все ж таки загалом більш конкурентоспроможні на ринку праці, рідше втрачають роботу і частіше й швидше знаходять нову", - переконана соціолог.

Вона вважає, що високий рівень освіти є більш ефективним запобіжником бідності, ніж матеріальна підтримка населення.

Традиційною є нерівність за ознакою місця проживання. Велике місто дає більше можливостей здобути якісну освіту, отримати кваліфіковану медичну допомогу, знайти прийнятну роботу, зрештою, провести дозвілля.

Елла Лібанова констатує наявність в українському суспільстві певного соціокультурного чинника, що формує в українському суспільстві "презумпцію несправедливості".

"Прийняття настанови про тотальну несправедливість світу сприяє підвищенню власної самооцінки: всі досягнення є результатом власних зусиль, а невдачі — наслідком несправедливості суспільства. Натомість визнання справедливості суспільства тотожне усвідомленню того, що індивідуальні успіхи є результатом не тільки власних зусиль, а й справедливості суспільного устрою, а невдачі, бодай частково, є наслідком власних помилок. 

Варто зазначити, що перебільшення фактичного розшарування, типове для бідних країн, загострює соціальні негаразди, формує потенційну готовність до протесту. Що бідніше суспільство, то гостріше воно реагує на існуючу (реально чи в його уяві) диференціацію. Особливо гострою є реакція на швидке або тривале падіння рівня життя.

Надзвичайно важливим для проведення реформ і розбудови сучасного суспільства є наявність значної групи людей, які впевнені у своїх можливостях впливати на власне життя і готові брати на себе відповідальність за нього. Так, за даними Інституту соціології НАН України, кожний другий українець вважає, що його життя визначається переважно зовнішніми обставинами, і тільки кожний п'ятий — домінуванням власної поведінки. 

Експерт зазначила, що масштабні соціальні трансферти обумовлюють високі бюджетні витрати і, відповідно, і бюджетний дефіцит, принаймні більший, ніж був би без необхідності фінансування значних додаткових соціальних трансфертів.

На цьому тлі слід зазначити, що необхідність покриття бюджетного дефіциту провокує інфляцію, яка значно сильніше впливає на рівень життя бідніших верств населення, у свою чергу провокуючи посилення нерівності.