Важливість: 
3
Андрій Білецький: Від нинішніх керівників не очікую нічого. Головне, аби не знищили країну

Більшість людей, на хребті яких витягнули війну два роки тому, в разі загострення вже не підуть туди, – каже засновник полку "Азов" Андрій Білецький. Ми стоїмо перед прірвою у соціальному, військовому, державному плані. Треба ламати стару систему і будувати нову країну. По-іншому ніяк. Це не підлатаєш або не підфарбуєш. Це – руїни.
 

bileckyy.jpg

Андрій Білецький

З першим командиром полку "Азов" Андрієм Білецьким зустрічаємось у парку "Орлятко" в столичному районі "Відрадний". Поруч із ним – ад'ютант на позивний "Іспанець", фізик за освітою. У сірому джипі сидять ще двоє чоловіків.

Де зараз перебуває "Азов"?

– Там, де і був весь час. У Маріуполі, який є стратегічним резервом на напрямку. Як і всім добробатам, йому заборонили вихід на лінію фронту в рамках тіньової частини Мінських домовленостей. Але є робота для снайперів, саперів, тому наших постійно викликають.

У полку 1600 людей, з них оформлені – десь 1300. Ще 300 – наша проблема. Нам закрили штат. Хоча більше половини з них мають рік бойового досвіду.

"Азов" 2016-го – це новий рівень. Хлопці хочуть стати найпрофесійнішим військовим підрозділом країни. Багато тренувалися завжди, але повноцінно – не могли. Були на передовій з 5 травня 2014-го до серпня 2015-го. Тільки після цього змогли зростати – не тільки кривавим досвідом, а навчаючись. Усі – добровольці й контрактники, жодного мобілізованого. Ідейний підрозділ, готовий вийти щосекунди. Не розпався, не розчарувався, хоча влада зробила все для цього. Готуємося протистояти ворогу.

Як настрої змінилися за час війни?

– Ніхто не думав, що вона триватиме так довго, що стане сенсом і вибором життя. А для деяких – смерті. Здавалося: ще трохи напряжемось – і заживемо в Україні після Майдану. І тут – озброєні групи Гіркіна, захоплення обладміністрації у Харкові, СБУ – на Луганщині, ешелони зброї через кордон.

У другій половині квітня позаторік у більшості був шок, бо влада протистояла народу. Люди йшли до військкоматів. Ми хотіли створити легальні підрозділи. Влада ж ставила палиці в колеса. Добре, здобудемо зброю самі, почнемо партизанську війну. А потім ми випадково опинилися в Маріуполі. Влада отримала дані розвідки, що місто за кілька діб візьмуть. Частина Нацгвардії готова здатися, друга – перейти на бік ворога. У патовій ситуації дозволили сформувати підрозділ на базі нашої групи "чорних чоловічків" – на противагу "зеленим" у Криму й на Донбасі. У Маріуполі їх було 56. За ніч створили Приазовський добровольчий підрозділ "Азов'є". Скоротили до "Азов" – у пам'ять про "Азовське сидіння" запорізьких козаків. Цю турецьку фортецю вони обороняли кілька років. Ми зрозуміли, що тепер – військові. Відбили Бердянськ, де сепаратисти мали захоплювати органи влади.

Настрої змінювались десятки разів: від ейфорії перемог літа – початку осені 2014-го до шоку "великого мінського стояння" восени 2014-го – взимку 2015-го. Потім – знову ейфорія наступу на Широкине торік у лютому. Паралічна влада здавала один стратегічний пункт за другим: аеропорт, Дебальцеве. Потрібен був позитивний сигнал нації. Потужна операція, щоб послабити тиск на Дебальцеве. Ми спланували і провели на 90 відсотків успішний наступ. Захистили Маріуполь від обстрілів.

Потім – важкі бої, вивід усіх добровольців із фронту у серпні 2015-го і величезне розчарування. Але хлопцям начхати на коаліцію, хто прем'єр або головнокомандувач. Воюють за свої домівки, тому залишаються відданими солдатами України.

Більшість бійців "Азова" – радикальні націоналісти?

– У всіх добровольчих підрозділах вони становили велику частину. Десь – третину, десь – 70‑80 відсотків. В "Азові", мабуть, найбільше. Хлопці з різних правих течій: від традиційних націоналістів до колишніх "свободівців", членів організації "Патріот України". Також кістяк формують футбольні фанати від Ужгорода до Луганщини – з кожного міста, де є клуб. Звідси драйв, бойова агресивність, пробивна сила полку. Більшість – спортсмени, які пройшли Майдан і мають високий рівень тестостерону.

У Харкові, Черкасах або Києві люди бачать у нас останню надію в питаннях забудов, видобутку піску, боротьби з нарко- і алкоточками. Всі знають: "азовці" – серйозні хлопці, які прийдуть і розберуться.

Хто фінансує "Азов"?

– Є бізнесмени, є люди, які привозять одну річ. Бронетехніку ремонтуємо на СТО і заводах. Наш народ – щедрий. Питають інколи, чому комусь перестали допомагати, а нам – ні. Бо волонтери знають, що не крадемо. Бачать: що купили, в "Азові" є. А є підрозділи – "бездонна діжка": привозиш, а за тиждень знову те саме треба. Бо продали, віддали, забрав командир. У нас цього немає. Якщо щось подарували, доки служиш в "Азові", забудь слово "моє". Усе йде у спільний котел, нумерується, маркується. Кожна машина перефарбована в "азовський" камуфляж, на ній є бортовий номер, GPS-трекер. Їх контролює штаб і автослужба. І так з усім. Хто йде у відставку чи ротацію, не забирає нічого.

Чимало хто побоюється, що націоналісти вийдуть з-під контролю.

– Бо розуміють, що націоналістичний рух був двигуном Майдану. Коли дійшло до силового протистояння, став основою спротиву.

Чому не об'єднаєтеся з іншими націоналістичними силами?

– У нас не найгірші стосунки з "Правим сектором" – рівні, в деяких речах партнерські. Є карликові структури, про які не варто говорити. Пижаться, але я звик вірити у справу. "Свобода"? Важко сказати. Можливо, об'єднання було б на користь. На жаль, націоналістів, як і всіх інших, з'їдають амбіції.

Багато говорять, що "Азов" кришує поліція.

– Ми були під пресом МВС, доки їх доля не змусила вирішувати: або втрачаємо Маріуполь, або створюємо підрозділ, який хоче воювати. Тоді це навряд чи була "криша".

За кількістю перевірок КРУ, інспекцій та інших органів "Азов" перевершить решту підрозділів. У нас комісії вже приходять на комісії комісій. Перевіряють одна одну. Це – знущання. Ми не були задіяні в рейдерстві або розборках. Не толеруємо пияцтво, наркотики. Всі це знають, але чомусь "Азов" став мішенню номер один. Якби кришували, то хоч із Нацгвардії чи МВС не присилали б перевірки.

Чому до вас так ставляться?

– Ми – найцілісніші. Не ліземо в полі­тику. Розділяємо громадський рух і фронт. ­Нещодавно "роздавали слонів" – американські хірургічні намети. Не дісталося тільки нам. І так у всьому. Зате у нас із 10 одиниць бронетехніки 10 – на ходу. Бо волонтери по всій країні збирають гроші, купують деталі.

Будь-який кримінал щодо добровольців умить набирає розголосу в ЗМІ. Десятки ж таких справ стосовно міліціонерів, СБУ, військових замовчують. А ми – чужорідне тіло для цієї влади.

Тому "Азов" живе у своєму світі й робить, що може. Нещодавно відкрили сержантську школу. Принципи – протилежні радянським. Оббили пороги всіх нацгвардійських кабінетів. Стикнулися з нереальною протидією. Хоча школа відділена від полку. Ми за те, щоб лише третина учнів була "азовцями". Решта – сержанти Збройних сил, Нацгвардії, поліцейських підрозділів. Хочемо створити сержантський корпус Eкраїнської армії, якого не існує. На Заході сержант – це професійний вояк, ланка між офіцером і солдатом. Прямо командує бійцями. У нас усі ці функції покладені на офіцера. Але той не може нормально займатися і плануванням, і оперативним керівництвом. Без корпусу сержантів армія – неповноцінна.

Що для вас "Азов"?

– Усе. Мої рідні діди загинули на фронті. Малим спілкувався з двоюрідними. Дехто мав великі досягнення, дехто – менші. Але війну всі згадували як вершину свого особистого розвитку. Це – жахлива річ, але поряд із найбільшим жахом, підлістю, ницістю є героїзм, братство, подвиги. Коли власне життя людині важить менше, ніж твоє. Війна для чоловіка – пікове переживання.

Ви – народний депутат. Які досягнення є тут?

– Це – болісна тема. Не буду про законопроекти, їх ніколи не ставлять на голосування, навіть якщо проходять комітети. Я не людина тьорок і чужих законів, за які проголосують по договорняку великі партії, а я сидітиму і кліпатиму очима. Я – людина дії. Тому зосередився на громадсько-політичних справах. Створили Цивільний корпус "Азов". За два місяці сформували 55 ініціативних груп. Маємо осередки у 20 областях. Близько 3 тисяч активістів, які роблять добрі справи. І це дає людям трохи віри.

Як змінити ситуацію в Україні?

– Причина проблем – у бідності, недовірі до влади. Люди кинуті напризволяще. Немає свого Черчилля, який сказав би: "Давайте затягнемо пояси та переживемо важкі часи заради України".

Система зламана, встановити "модель Януковича" вже не можуть. Але і Порошенко, і Янукович – пташенята гнізда Кучми. Для них кучмізм – ідеальний режим: трохи демократії, трохи свободи слова, усе між своїми, ментів усі бояться, ті бояться СБУ, суди – підконтрольні.

Але щось зароджується. До Майдану не було активної національно свідомої громади. Зараз це – 5–7 відсотків населення. Стільки пасіонаріїв – багато для будь-якого суспільства. Вони існують паралельно владі. І щось роблять. Мають самі стати владою, бо несуть нові сенси. Від нинішніх керівників не очікую нічого. Головне, аби за час правління не знищили країну.

Чи достатньо роблять для армії?

– Трохи одягли, трохи підфарбували техніку. Стало в рази більше артилерії, танків. Формально багато відремонтували, але з величезною корупцією.

Маю песимістичну думку про контракти. Рапортують, що взяли 18 тисяч за півроку. Скільки там людей із першої, другої хвилі? Це найважливіше питання. Влада хоче звести всю історію до того, що добровольці – погані, не вміли воювати, мародерили. А армія – окремо.

Насправді всі, хто прийшов захищати Україну навесні-влітку 2014-го – добровольці. Що врятувало країну від провалу? Не Муженко на танку, і не Гелетей. Воювали добровольці – до чверті особового складу. Їм було начхати – ідіот у них генерал чи ні, чи нагодують сьогодні, чи воюватимуть босяка, чи в бронежилеті, як і начхати на зарплатню.

Зараз вони не йдуть служити, бо розуміють: будь-яка кров закінчиться Мінськом-3, 4, 5, 6. Армія тепер більша, краще озброєна, але розчарована. Офіцерів забивають у стан радянської худоби. Військова прокуратура, перевірки, КРУ, інстанції сидять на них день і ніч. І так від Луганська до Маріуполя. Офіцери не можуть нормально командувати, бо по п'ять разів на тиждень – на перевірках. Влада думає, це дисциплінує, насправді – деморалізує.

Більшість людей, на хребті яких витягнули війну влітку 2014-го, в разі загострення вже не підуть туди, і фронт упаде. Бо питання не в кількості солдатів, танків, кулеметів. Російська імперія була величезною, її армія перевершувала німецьку як за складом, так і за технікою. Але зламалася морально, солдати не хотіли воювати. ­Ризикуємо опинитися в такій ситуації – без мотивованого кістяка.

Влада "зливає" Донбас?

– По-перше, вона – імпотентна. Може торгувати, але не воювати.

По-друге, навіщо Донбас Петру Олексійовичу? Зараз для влади – ідеальна ситуація. З одного боку, є на чому пиляти військовий бюджет, з іншого – російська загроза не дає виплеснути напругу в країні: "Не критикуй, бо розхитуєш човен". Влада зацікавлена заморозити нинішню ситуацію. Це дозволить їй протриматися довше. У разі чого можна буде звинуватити будь-яку опозицію, що та – п'ята колона, й оголосити воєнний стан. Головне – не воювати насправді, бо, не дай Бог, буде війна з Росією! Тому слухаємо розповіді про соборність, але бачимо прогинання.

Не боїтеся за власне життя?

– Ні. Те, що я кажу, розуміють 70–80 відсотків українців.

Чим це може закінчитися? Люди втомилися від війни.

– Люди втомилися від усього. Але не буду позитивним пророком. Не думаю, що це може закінчитися якимсь Майданом, докорінними змінами. Суспільство має чесно побачити ситуацію. Ми стоїмо перед прірвою у соціальному, військовому, державному плані. Треба ламати стару систему і будувати нову країну. По-іншому ніяк. Це не підлатаєш або не пофарбуєш. Це – руїни.
 

AZOV.PRESS

Наші інтереси: 

Розуміючи ситуацію, що склалася, треба зрозуміти, що робити. Покроково: що - сьогодні, що - завтра, що - через тиждень. 

Гравець: 
Олена Каганець

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка