Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Ішов четвертий рік російсько-української війни

Спецтема:

У 60-х роках минулого століття з-під пера французького письменника П’єра Булля вийшов фантастичний бестселер «Планета мавп». Суть роману – місце людей на планеті займають мавпи, а люди ідуть жити в ліси й дичавіють. Феномен мавп у тому, що вони, захопивши людську цивілізацію, зупинилися на тому рівні розвитку, який досягли люди. А феномен людей у тому, що вони не стали чинити опору агресії тварин і, миролюбиві, відступили.

Ішов четвертий рік російсько-української війни, яку президент України з відомих лише йому одному причин називав антитерористичною операцією. Біля двох третин території держави було окуповано росіянами. Сам президент оселився в Гуті на Франківщині. Заодно там розташували його передвиборчий штаб, який і очолив кум Ющенко. Парламент періодично намагався зібратися в Коломиї, але не вистачало голосів для відкриття сесії – частина воювала, а частина ігнорувала. Уряд зупинився у Львові, бо в Ужгород його не пустила угорська громада. Але все-одно він уже нічого не вирішував - усе рухалось хаотично і поки що в одному напрямку.

У всьому, крім бізнесу «першої особи», панував безлад. Усі не лише військові й правоохоронні структури, але й економічні та господарські міністерства очолили вихідці з «Рошен», «Богдан» та менш відомих розважальних, масажно-оздоровчих та інших підприємств, які належали президенту. Охорона концернів і офісів «Першого» – очолила армію, річковий флот, розвідку-контррозвідку, а бухгалтери його підприємств – міністерства й банки. Тепер на засіданні уряду чи РНБО був повний консенсус, що неабияк тішило гаранта й лестило його розбещеному самолюбству. Кажуть, Янукович уперше в житті усвідомив, що був справжнім лохом.

Із гривнею всі проблеми було вирішено – вона, взагалі, «не ходила». Після чергової емісії кількох сотень мільярдів для рефінансування певних банків, гривню перестали сприймати як гроші і в світі і в Україні. Бюджетна сфера давно не функціонувала, бо її вже не було, а бізнес розраховувася будь-якою іншою валютою, яку не мав права друкувати Нацбанк.

Українці в сенсі політичного світогляду розділилися на дві частини: тих, хто задавав незручні для влади запитання на кшталт: «Чому в кожній українській школі, включно з окупованими територіями, процвітає крамничка «Рошен?» - це були «кремлеботи». І тих, хто волів «не помічати» бізнес-злет «президента миру» й затято чекав від чергових перемовин з терористами якогось дива.

Село жило, як у Ранні віки – без техніки, з ринком обміну натуральними продуктами. Держава за устроєм нагадувала феодальну роздробленість з єдиним елементом централізації у вигляді бізнес-індустрії Президента (на не окупованій території).

Погрожуючи закрити «Бердичевський котел», Путін через своїх запропонував Україні провести «Мінськ-18» у форматі: Медведчук від України, а Захарченко, Плотніцький, Кернес, Ківалов та десяток інших лідерів регіонів – від іншої України. Наш президент не міг визнати, що був повним дурнем, і вчергове наголосив, що «воєнного вирішення питання не існує». Звертало на себе увагу, що президент збадьорювався лише тоді, коли наказував українській армії припиняти вогонь і відступати - «відводити важку техніку й артилерію», що означало одне й те саме. Тоді він убирався в папаху, збирав увесь Генштаб і грізним командним голосом у прямому етері «5-го каналу» (інших уже не було) давав наказ на відступ. При цьому, як правило, погрожував якомусь уявному противнику й якогось дідька згадував власні щоки чи інші частини тіла.

Кацапи щоразу реготали, аж за боки бралися, й почали транслювати це на російському ТБ як шоу. Подейкували, наша розвідка добула інформацію, що Кремль уже, було, змінив плани щодо окупації всієї України, але така поведінка «головного укра» не залишала їм жодного шансу на припинення наступу.

Після кожної поразки українського війська, президент особисто роздавав нагороди тим, хто вийшов з чергового оточення, - в Україні вже навіть були «кавалери семи котлів».

А ще «Петро» мав незмінно вдячну аудиторію серед «західних лідерів». Ті після кожних «мінських домовленостей», після кожного наказу на відступ захоплено вітали Україну та її незмінний курс на мирне вирішення конфлікту, «прихильність цінностям» і «дипломатичні здібності» українського президента.

Зброю Україні дали Канада, Австралія і Нова Зеландія. Проте поки що вона до України не дійшла, бо море прогнозовано заблокували росіяни, а залізниці наші західні сусіди не наважувались надати, бо росіяни ясно їм сказали, що буде, якщо... Мужні британці, використавши всі сучасні технології космічного блокування радарів, обійшли російську ППО й скинули над Карпатами чергову партію зі 180 комплектами нелетальних бронежилетів та касок. Цю магічну цифру гаранта України за Будапештським Меморандумом ніхто не міг пояснити. Навіть самі британці.

Усе ОБСЄ (кілька тисяч спостерігачів) було з українського боку, бо з іншого їх ганяли як Сидорових кіз, і скрупульозно контролювало виконання Україною кожного пункту кожної з вісімнадцяти домовленостей.

ЄС увів санкції щодо Кернеса, Добкіна, Олійника (губернатор окупованої Черкащини) та кількох інших громадян України, проте зняв санкції з чергової групи сепаратистів, бо ГПУ, що засідала в Стрию, не надала вчасно підтвердження їхніх злочинів.

У США президентом знову став Б.Обама. Для цього навіть прийняли спеціальну поправку до їхньої конституції. Бо 50% і один голос там уже мали прямі нащадки рабів та ті, кому цей спосіб осмислення світу подобався. «Білих» почали переслідувати навіть у Конгресі. І це зовні виглядало так само, як україномовних переслідували в Україні. У Білому домі тему України закривали словами: «Проблеми кордонів у бліднолицих вождя афроамериканців не хвилюють».

Жириновський погрожував США дістати їх і на Марсі, куди ті, було, рятуючись від російського гніву, планували летіти для колонізації. Від космічних програм довелося відмовитись.

Зі США почалася міграція в Канаду, Австралію, Нову Зеландію та інші безпечні «європейські» куточки світу. Серед мігрантів були колишні високопоставлені чиновники, які й повідомили, що Путін з самого початку налякав Обаму можливістю війни й тероризму, і це було головною причиною відмови Білого дому допомагати Україні. Проте американці погано знали росіян: щодо лякливих «піндосів» було розпочато справжній індивідуальний і масовий терор на їхній же території. Ганьба завжди доганяє тих, хто боїться воювати з агресором.

Ще один «гарант» зовнішньої безпеки України за БМ – КНР відкликав свій підпис з меморандуму, й тепер представник Піднебесної в РБ ООН у всьому підтакував російському колезі. РФ домоглася змін до Статуту ООН, які виправдовували будь-які дії Росії щодо інших країн і народів, якщо там хоч одна особа розмовляла російською мовою. А Чуркін продовжував знущання з колег, скликаючи Радбез щотижня й звинувачуючи його членів у розпалюванні Четвертої світової. Крім того, відповідно до нових змін до Статуту, схваленого, на вимогу Москви, на Генасамблеї ООН, РФ розпочала процедуру притягнення до кримінальної відповідальності низку керівників держав, іноземних урядовців та українців, котрі не виконували наказу про «плановий відступ» і безжально нищили «росіян» скрізь, де бачили.

Після інформації «Раші тудей» про те, що внаслідок санкцій ЄС щодо РФ рівень економічного росту в Німеччині може зменшитись на 2,4%, у ФРН після чергових виборів канцлером став Герхардт Шрьодер. Щоправда, ціна на газ для ФРН після цього сильно виросла, й Газпром, у обмін на тимчасове зниження ціни, вимагав призначення в німецький уряд росіян та надання російській мові в Німеччині особливого статусу.

Президентом Франції знову став Ніколя Саркозі. Його заслуги в блискучому розчленуванні Грузії тепер можна було легалізувати. Уряд очолила Лі Пен. Французи аплодували, як можна заробити мільярди «на рівному місці», й отримали конфіденційну пропозицію на побудову 12 «Містралей» після завершення російської кампанії в районі Чорного, Балтійського, Егейського, Середземного морів і Ла Маншу. Вдячні нащадки Наполеона й де Голя навіть погодилися на шляхетну російську пропозицію федералізації Франції. Москва претендувала на контроль за двома федеральними округами: Куршавель, де й так уся нерухомість уже належала росіянам, та Корсикою, на яку «кадировці» (не плутати з «чеченцями»!) наклали око й пообіцяли взамін французам охороняти їх від міжнародного тероризму.

Поляки теж випили свою чашу сповна. Лякаючи росіян «червоною лінією» ще в Маріуполі, вони разів сім повторювали це в інших обласних чи районних центрах, але коли російські літаки скинули перші бомби в прикордонних з Польщею областях, офіційна Варшава, безнадійно оглядаючись на Вашингтон, стихла. Частина поляків почала масово виїжджати в західніші держави, і в ЄС заговорили про необхідність термінового введення спеціального візового режиму в рамках Шенгенської зони. А інша частина, зі словами «пся крев», брала до рук зброю і йшла в Україну зупиняти москаля там.

Маленька Литва зробила неможливе. Кожен литовець отримав армійську зброю й поклявся, у разі російської агресії, убити сто кацапів. І коли в конфлікті в Україні загинув перший литовський журналіст, - а в Литві відразу ж «несвоєю» смертю загинуло з півтори сотні етнічних росіян, і в Росії одночасно в кількох місцях запалала тайга, вибухнули газо- й нафтогони, пішло під укіс десяток військових ешелонів і прорвало греблю на Саяно-Шушинській ГЕС, - то Кремль видав таємний наказ не чіпати литовців, а заодно й їх прибалтійських сусідів «за жодних обставин». У РФ та окупованій Україні в підручниках історії заборонили навіть згадку про Велике литовське князівство, котре в Середні віки давало прочухана Орді.

Комп’ютери ГШ ЗС РФ, які відстежували все в українському війську, дали збій і відмовились моделювати ситуацію. Причиною стали постійні непрогнозовані й немотивовані з точки зору розумних програм назви наших вояків. За «кіборгами» і «укропами» різні підрозділи різних військових відомств стали називати себе «опришками», «махновцями», «трипільцями», «снігурами», «моголами» (за Т.Шевченком), «богуславцями» (за топонімом чергового котла) та, на зло москалям, «хохлами». Численна охорона президента почепила шеврон «Петрушка». Буряти, які вижили і йшли на дембель, обвішані аксельбантами навіть на штанях, тепер ще й обшивалися трофейними шевронами.

Проте це не заважало українцям – всупереч наказам ВерхГолКома про плановий відступ – не лише стримувати стократні сили агресора, але й завдавати їм значного деміджу. Останнє дуже турбувало керівництво РФ й воно весь час вимагало від концерну «Рошен» нарешті навести порядок у збройних силах і покласти край незаконним військовим угрупованням типу Правого сектора. Але в «Рошену» почалися проблеми – їхніх солодощів ніхто більше не брав, а на неокупованій території в шкільних відділеннях цієї солодкої імперії навіть почали хуліганити й бити вітрини. І «Перший» вирішував, чи не ввести в Україні надзвичайний стан.

Росіяни йшли на компроміс, озвучений ще в 90-х: «Ми залишаємо 5-6 областей України, і вони можуть вступати хоч у ЄС, але не в НАТО, а статус решти території України обговоренню не підлягає. І це – в обмін на зняття всіх санкцій і поновлення усіх преференцій у міжнародному житті. А якщо - «ні», то ми йдемо далі».

Росіяни, незважаючи на нескінченні ешелони з трофейним майном з України, жили бідніше, проте вперше за останній історичний період були щасливими. І все було б добре, якби не сморід – з окупованих територій, надто з місць скопичення кацапів, потягнуло густим трупним духом. В Україні слідом за Руїною починався період Помсти.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Метафора колективного розуму

Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи

У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Олег Подорожній.
0
Ще не підтримано

українці віддали забагато влади олігархам та їх армії прислужників, по найгіршому і на мій погляд досить ймовірному сценарію розвитку подій, українці перестануть існувати як нація, держава. Те в що ми можемо перетворитися буде жалюгідною подобою тварин. Чому віддали владу недостойним? Чому хочемо рабстава? Чому забули свій рід? Хочемо легкого життя? Убаюкалися казочками? Все буде так, як має бути згідно з причинно-наслідковим законом і якщо буде найгірший сценарій в цьому провина кожного з нас...

Братайтеся, єднайтеся зі світлими - це сила!

Коментарі

Зображення користувача Олег Подорожній.
0
Ще не підтримано

українці віддали забагато влади олігархам та їх армії прислужників, по найгіршому і на мій погляд досить ймовірному сценарію розвитку подій, українці перестануть існувати як нація, держава. Те в що ми можемо перетворитися буде жалюгідною подобою тварин. Чому віддали владу недостойним? Чому хочемо рабстава? Чому забули свій рід? Хочемо легкого життя? Убаюкалися казочками? Все буде так, як має бути згідно з причинно-наслідковим законом і якщо буде найгірший сценарій в цьому провина кожного з нас...

Братайтеся, єднайтеся зі світлими - це сила!

Зображення користувача Юра Корольчук.
0
Ще не підтримано

Це оповідання варто розцінювати не як пророцтво, а засторогою і майбутнє буде таким яким ми його реалізуємо, злегковажимо то реалізує хтось інший на свій розсуд.

Волю не здобувають на одинці

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Саме так, це заохочення для активних дій.

Юра Корольчук wrote:
Це оповідання варто розцінювати не як пророцтво, а засторогою і майбутнє буде таким яким ми його реалізуємо, злегковажимо то реалізує хтось інший на свій розсуд.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!