29 січня – день пам’яти Героїв Крут. Ми передруковуємо статтю, написану три роки тому, але актуальну й сьогодні.
Не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени вільної нації. Микола Міхновський, "Самостійна Україна"
29 січня 1918 року. Всього сім днів після проголошення незалежності Української Народної Республіки, а українська державність вже в небезпеці! Більшовицька Росія розпочала війну проти України. Роз'єднані українські відділи не в силі зупинити просування ворога. Шеститисячний загін московських загарбників вже на підступах до української столиці Києва. Однак українці не збираються здаватися без бою. Добровільна військова мобілізація: зголошується горстка військових, інтелигенції, а найбільше молодь – 16-18 річні студенти і гімназисти. Всього ледве понад 600 осіб. І це в той час, коли Київ переповнений десятками тисяч військових, що вертаються з фронтів першої світової війни, сотнями тисяч робітників. Вони також українці, за походженням чи мовою спілкування, однак чи за духом?
Крути – глуха залізнична станція на північний схід від Києва. Саме їм випала доля стати місцем останнього бою для тих, які всупереч очевидним правилам військової тактики, мали мужність в кількасот протиставитись шести тисячам загарбників. Поразка українців була неминучою, але й за здавалось би неминучу перемогу москалям довелося заплатити життям близько двох тисяч нападників.
Засніжені крутянські поля встелили близько 300 тіл молодих українців. Гаряча юна кров навіки застигла на січневому морозі. Вже ніхто і ніщо не поверне їх до життя, як і десятки тисяч інших загиблих українців, які в 1918-20 роках боролись за самостійну Україну, але не здобули. Проте саме вони, ті молоді і нібито нерозважливі, відчайдушні “лицарі абсурду”, як ніхто наблизили час визволення українського народу. Адже це вперше після невдалого повстання великого гетьмана Івана Мазепи, 1709 року, українці жертвували усім, навіть власним життям, за право бути вільними, мати свою державу. Вперше українці не випрошували для себе свободи в поневолювачів, а здобували її в безкомпромісній боротьбі з ними!
29 січня 1918 року… Цей день в українській історії став символом відродження української нації, символом відродження повноцінної української людини, для якої свобода особиста і національна є невід’ємною ознакою справжнього людського життя. Українця, для якого жити – означає вирішувати самому, прагнути і здійснювати свої наміри, творити своє самобутнє національне життя на грані чужих світів. І навпаки – бути примушеним, залежати від когось чи від чогось іншого, бездумно наслідувати чужинців – означає просто фізично існувати, животіти, бути негідним людського і національного звання.
29 січня 1918 року подвигом під Крутами сотні молодих студентів та гімназистів розпочали духовне очищення, переродження українського народу з підлої рабської маси хохлів (так зневажливо називали москалі наш народ, коли панували над ним), на вільну шляхетну націю українців. Кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський, голова Центральної Ради, тогочасного українського парламенту, писав: “Не даремно пролилася кров тисяч українських інтелегентів та молоді, коли вона принесла чи закріпила духовне визволення нашого народу від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма, яке тільки може бути: добровільно прийнятого духовного закріпачення!”
В 1917-1920 роках і в наступні десятиліття українці боролись за особисту і національну свободу, за те, щоб стати повноправними господарями на рідній землі, а отже, за українську самостійну соборну державу. І вони відстоювали свої переконання будь-що, навіть ціною крові. В той же час хохли ж дбали тільки за особисте матеріальне благополуччя, безпеку, ситість. Їм було байдуже, що чужинці далі пануватимуть в Україні. Їм були байдужими високі ідеали Нації та Свободи, що ними годі наїстися, але за які можна ще й постраждати. Вони ніколи не висувались і завжди схилялись до сильнішого.
В 1917-1920 роках українці зазнали поразки не через військову слабкість перед загабниками – москалями і ляхами, а через нездатність раз і назавжди перебороти у своєму ж народі хохлів, отих морально “закріпачених”, розбити духовне ярмо свого народу.
29 січня 2001 року. Чи сьогодні, на десятому році незалежності України серця наші, як і серця усіх українців, є вільними від рабської спадщини отих хохлів, що століттями були тільки, як писав великий Тарас, “варшавським сміттям” і “гряззю Москви”? Чи сьогодні ми вже є людьми, для яких свобода, здатність бути панами свого життя, на власний розсуд кувати свою особисту і національну долю є понад все, навіть понад саме фізичне існування? Чи сьогодні ми готові як наші предки в 1918 році відстоювати свою національну свободу навіть ціною власної крові? Спробуй дати собі відповідь на це питання.
І нехай ця відповідь буде чином гідним подвигу Героїв Крут та усіх інших відомих і невідомих Лицарів України, які твердо вірили, діяли і знали: Україна буде, поки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні. Вони вмерли, щоб ми жили! Жили як вільні люди, у своїй українській державі на своїй українській землі, а отже, жили як українці! Поети творять в уяві, а воїни в дійсності. Поети пишуть чорнилом, а воїни кров’ю...
Полковник Коновалець не залишив по собі багато писань, але кожне слово сказане ним, налито його власною кров’ю і кров’ю його покоління, покоління мого й ваших дідів і прадідів. Кожне його слово промовляє до нас відважним ділом могутнього духу, який не терпить половинчатості і фальші. Кожне його слово, слово провідника української національної революції, наказує нам:
В житті людини, суспільно-політичних відносинах та боротьбі вирішальним чинником є сила - духовна і фізична, збройна. Сильний - перемагає, слабкий - зазнає поразки, сильний - пан, слабкий - пропав, сильний - вільний, слабкий - у кайданах. Тільки сила є запорукою здійснення національних прагнень українців. Тільки українська сила, сила українців, є запорукою задоволення інтересів українського народу, його свободи, могутності та багатства. Це Коновалець вірив: "Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття", це він усім своїм життям утілював засаду: "наша сила в нас самих".
Українська сила походить із єдності усіх українців навколо ідеї добра України, спільного добра усього українського народу та ставлення його понад будь-які інші інтереси: групові, індивідуальні, чужонаціональні. Українська сила походить із єдності українців усіх українських земель. Українська сила лежить у патріотизмі та націоналізмі українців. Це Коновалець усіма своїми ділами здійснював засаду: "Україна понад класами і партіями", "Соборна Україна від Тиси по Кавказ".
Українську силу творять кращі сини українського народу, які абсолютно віддані Україні та здатні повести за собою усіх українців у праці й боротьбі для побудови кращого українського завтра. Це життєвий чин Коновальця та десятків його побратимів, що об'єднали під прапором України сотні тисяч українців, дав Україні свою силу.
Українська сила лежить в українській самоорганізації. Тільки об’єднані в міцні духовні, політичні, військові організації, єдиний національний рух українці зможуть протиставитися ворогам нації і здобути перемогу. Це Коновалець створив найбільш могутні у ХХ столітті українські організації: Січові Стрільці, Українську Військову Організацію, Організацію Українських Націоналістів, які стали щитом і мечем українського народу.
Добро українського народу може бути досягнуте тільки в самостійній і соборній українській державі, в якій українці стануть господарями своєї долі на своїй власній землі (національна державність перш за все). Це Коновалець та його побратими своїми потом і кров'ю вкарбували в українську свідомість: "Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї".
Шлях до здійснення національних ідеалів веде через важку працю та жорстоку боротьбу з ворогами України, для перемоги в якій немає завеликої жертви. В цій праці і боротьбі українці будуть удосконалюватися та стануть гідними кращого - національної свободи й панування. "В огні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетоплюється народ у націю" -твердив і діяв Коновалець. Якщо хочемо кращого, мусимо затямити це і піти його шляхом.
Українське майбутнє належить українській молоді і залежить від неї. Виховання української молоді в дусі чинного патріотизму, плекання кращої української людини є запорукою самостійності, могутності та вічності України.
Це зусиллями Коновальця і його побратимів постало нове українське покоління, яке і сьогодні для нас, українців, та наших ворогів, є найбільшим символом української волелюбності, незламності та сили - покоління "бандерівців".
"Над нами ніхто, крім Бога, не може бути!" - чуємо наказ полковника Коновальця та десятків тисяч українських патріотів-націоналістів, провідником для яких він був і яким сьогодні ми завдячуємо дійсність України. "Україна понад усе!" - відбивають наші серця, прояснюється наша свідомість, стискаються наші кулаки і ми завзято вдивляємось у майбутнє, майбутнє яке ми здобудемо, майбутнє яке належатиме нам, українцям, Україні.
Фантастика зачіпає теми, яких не наважуються торкатись вчені та політики. Френк Герберт написав роман про безкомпромісну війну людей та людиноподібних тварин – і показав, як люди можуть перемогти.
Вони вмерли, щоб ми жили
Світ:
29 січня – день пам’яти Героїв Крут. Ми передруковуємо статтю, написану три роки тому, але актуальну й сьогодні.
Не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени вільної нації.
Микола Міхновський, "Самостійна Україна"
29 січня 1918 року. Всього сім днів після проголошення незалежності Української Народної Республіки, а українська державність вже в небезпеці! Більшовицька Росія розпочала війну проти України. Роз'єднані українські відділи не в силі зупинити просування ворога. Шеститисячний загін московських загарбників вже на підступах до української столиці Києва. Однак українці не збираються здаватися без бою. Добровільна військова мобілізація: зголошується горстка військових, інтелигенції, а найбільше молодь – 16-18 річні студенти і гімназисти. Всього ледве понад 600 осіб. І це в той час, коли Київ переповнений десятками тисяч військових, що вертаються з фронтів першої світової війни, сотнями тисяч робітників. Вони також українці, за походженням чи мовою спілкування, однак чи за духом?
Крути – глуха залізнична станція на північний схід від Києва. Саме їм випала доля стати місцем останнього бою для тих, які всупереч очевидним правилам військової тактики, мали мужність в кількасот протиставитись шести тисячам загарбників. Поразка українців була неминучою, але й за здавалось би неминучу перемогу москалям довелося заплатити життям близько двох тисяч нападників.
Засніжені крутянські поля встелили близько 300 тіл молодих українців. Гаряча юна кров навіки застигла на січневому морозі. Вже ніхто і ніщо не поверне їх до життя, як і десятки тисяч інших загиблих українців, які в 1918-20 роках боролись за самостійну Україну, але не здобули. Проте саме вони, ті молоді і нібито нерозважливі, відчайдушні “лицарі абсурду”, як ніхто наблизили час визволення українського народу. Адже це вперше після невдалого повстання великого гетьмана Івана Мазепи, 1709 року, українці жертвували усім, навіть власним життям, за право бути вільними, мати свою державу. Вперше українці не випрошували для себе свободи в поневолювачів, а здобували її в безкомпромісній боротьбі з ними!
29 січня 1918 року… Цей день в українській історії став символом відродження української нації, символом відродження повноцінної української людини, для якої свобода особиста і національна є невід’ємною ознакою справжнього людського життя. Українця, для якого жити – означає вирішувати самому, прагнути і здійснювати свої наміри, творити своє самобутнє національне життя на грані чужих світів. І навпаки – бути примушеним, залежати від когось чи від чогось іншого, бездумно наслідувати чужинців – означає просто фізично існувати, животіти, бути негідним людського і національного звання.
29 січня 1918 року подвигом під Крутами сотні молодих студентів та гімназистів розпочали духовне очищення, переродження українського народу з підлої рабської маси хохлів (так зневажливо називали москалі наш народ, коли панували над ним), на вільну шляхетну націю українців. Кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський, голова Центральної Ради, тогочасного українського парламенту, писав: “Не даремно пролилася кров тисяч українських інтелегентів та молоді, коли вона принесла чи закріпила духовне визволення нашого народу від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма, яке тільки може бути: добровільно прийнятого духовного закріпачення!”
В 1917-1920 роках і в наступні десятиліття українці боролись за особисту і національну свободу, за те, щоб стати повноправними господарями на рідній землі, а отже, за українську самостійну соборну державу. І вони відстоювали свої переконання будь-що, навіть ціною крові. В той же час хохли ж дбали тільки за особисте матеріальне благополуччя, безпеку, ситість. Їм було байдуже, що чужинці далі пануватимуть в Україні. Їм були байдужими високі ідеали Нації та Свободи, що ними годі наїстися, але за які можна ще й постраждати. Вони ніколи не висувались і завжди схилялись до сильнішого.
В 1917-1920 роках українці зазнали поразки не через військову слабкість перед загабниками – москалями і ляхами, а через нездатність раз і назавжди перебороти у своєму ж народі хохлів, отих морально “закріпачених”, розбити духовне ярмо свого народу.
29 січня 2001 року. Чи сьогодні, на десятому році незалежності України серця наші, як і серця усіх українців, є вільними від рабської спадщини отих хохлів, що століттями були тільки, як писав великий Тарас, “варшавським сміттям” і “гряззю Москви”? Чи сьогодні ми вже є людьми, для яких свобода, здатність бути панами свого життя, на власний розсуд кувати свою особисту і національну долю є понад все, навіть понад саме фізичне існування? Чи сьогодні ми готові як наші предки в 1918 році відстоювати свою національну свободу навіть ціною власної крові? Спробуй дати собі відповідь на це питання.
І нехай ця відповідь буде чином гідним подвигу Героїв Крут та усіх інших відомих і невідомих Лицарів України, які твердо вірили, діяли і знали: Україна буде, поки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні. Вони вмерли, щоб ми жили! Жили як вільні люди, у своїй українській державі на своїй українській землі, а отже, жили як українці! Поети творять в уяві, а воїни в дійсності. Поети пишуть чорнилом, а воїни кров’ю...
Полковник Коновалець не залишив по собі багато писань, але кожне слово сказане ним, налито його власною кров’ю і кров’ю його покоління, покоління мого й ваших дідів і прадідів. Кожне його слово промовляє до нас відважним ділом могутнього духу, який не терпить половинчатості і фальші. Кожне його слово, слово провідника української національної революції, наказує нам:
В житті людини, суспільно-політичних відносинах та боротьбі вирішальним чинником є сила - духовна і фізична, збройна. Сильний - перемагає, слабкий - зазнає поразки, сильний - пан, слабкий - пропав, сильний - вільний, слабкий - у кайданах. Тільки сила є запорукою здійснення національних прагнень українців. Тільки українська сила, сила українців, є запорукою задоволення інтересів українського народу, його свободи, могутності та багатства. Це Коновалець вірив: "Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття", це він усім своїм життям утілював засаду: "наша сила в нас самих".
Українська сила походить із єдності усіх українців навколо ідеї добра України, спільного добра усього українського народу та ставлення його понад будь-які інші інтереси: групові, індивідуальні, чужонаціональні. Українська сила походить із єдності українців усіх українських земель. Українська сила лежить у патріотизмі та націоналізмі українців. Це Коновалець усіма своїми ділами здійснював засаду: "Україна понад класами і партіями", "Соборна Україна від Тиси по Кавказ".
Українську силу творять кращі сини українського народу, які абсолютно віддані Україні та здатні повести за собою усіх українців у праці й боротьбі для побудови кращого українського завтра. Це життєвий чин Коновальця та десятків його побратимів, що об'єднали під прапором України сотні тисяч українців, дав Україні свою силу.
Українська сила лежить в українській самоорганізації. Тільки об’єднані в міцні духовні, політичні, військові організації, єдиний національний рух українці зможуть протиставитися ворогам нації і здобути перемогу. Це Коновалець створив найбільш могутні у ХХ столітті українські організації: Січові Стрільці, Українську Військову Організацію, Організацію Українських Націоналістів, які стали щитом і мечем українського народу.
Добро українського народу може бути досягнуте тільки в самостійній і соборній українській державі, в якій українці стануть господарями своєї долі на своїй власній землі (національна державність перш за все). Це Коновалець та його побратими своїми потом і кров'ю вкарбували в українську свідомість: "Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї".
Шлях до здійснення національних ідеалів веде через важку працю та жорстоку боротьбу з ворогами України, для перемоги в якій немає завеликої жертви. В цій праці і боротьбі українці будуть удосконалюватися та стануть гідними кращого - національної свободи й панування. "В огні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетоплюється народ у націю" -твердив і діяв Коновалець. Якщо хочемо кращого, мусимо затямити це і піти його шляхом.
Українське майбутнє належить українській молоді і залежить від неї. Виховання української молоді в дусі чинного патріотизму, плекання кращої української людини є запорукою самостійності, могутності та вічності України.
Це зусиллями Коновальця і його побратимів постало нове українське покоління, яке і сьогодні для нас, українців, та наших ворогів, є найбільшим символом української волелюбності, незламності та сили - покоління "бандерівців".
"Над нами ніхто, крім Бога, не може бути!" - чуємо наказ полковника Коновальця та десятків тисяч українських патріотів-націоналістів, провідником для яких він був і яким сьогодні ми завдячуємо дійсність України. "Україна понад усе!" - відбивають наші серця, прояснюється наша свідомість, стискаються наші кулаки і ми завзято вдивляємось у майбутнє, майбутнє яке ми здобудемо, майбутнє яке належатиме нам, українцям, Україні.
Зверніть увагу
Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта (+аудіо)