Українське Поділля, тобто Хмельниччина належить, мабуть, до найбільш мальовничих регіонів нашої країни. Щоправда, коли йдеться про цей край, щонайперше приходить на думку Кам’янець-Подільский та його історико-архітектурний комплекс під відкритим небом. Між тим тут вистачає не менш визначних пам’яток, на жаль, мало відомих широкому загалові. Й передусім – це палацово-парковий ансамбль «Самчики» з музеєм-садибою в однойменному селі на схід від райцентру Старокостянтинів. До речі, місцеві мешканці й донині згадують майже містичну історію, безпосередньо пов’язану з цієї садибою та ім’ям Будди.
Саме тут поблизу неквапної річки Іква, між вкритих лататтям озерець і ставків чудом збереглась майже в первозданному вигляді перлина архітектурного стилю ампір, напевно, єдина така в Україні. Цим дивом подоляни завдячують полковникові Петру Чечелю (1754 — 1843 р. р.), гайсинському старості, котрий наприкінці XVIII століття придбав у Старокостянтинівському повіті кільканадцять сіл (у т. ч. і Самчики), де й облаштував свою резиденцію. Чечель вирішив не лише збудувати тут палац, але й вписати його у ландшафт за всіма правилами паркової архітектури. Для розбудови маєтку він запросив у глухий закуток Подільського краю найкращих тогочасних скульпторів, зодчих, художників, паркетників, столярів. А згодом стараннями наступників Чечеля Самчиківський парковий ансамбль перетворився на своєрідні українські Версаль і Ангкор водночас, оскільки являє собою органічне переплетіння європейської та східної ландшафтних культур.
За задумом архітекторів, окрім палацу із білокам'яними колонами порталів, тут постали вишукані будівлі китайського павільйону й прибрамних будиночків. Чималу територію (нині близько 18 гектарів) було обгороджено кам'яним муром. При в'їзді гостей маєтку зустрічала скульптура — усміхнений лев. Інша скульптура - сумний лев - проводжала їх, коли вони полишали садибу. У музейних залах палацу, здається, ще панує витончена атмосфера минувшини. Зали тут розмішені таким чином, що гості, самі того не помічаючи, плавно переходили з одного в інший, аж поки не опинялися на повітрі, біля озера. Адже Чечель наказав збудувати дерев'яний міст із перилами аж до його середини, щоб, прогулюючись, гості могли зривати річкові лілії.
А в багатому скульптурному вбранні палацу чільне місце займає винятковий за художньою цінністю «Японський» кабінет, фресковий живопис якого віддзеркалює орієнталістичну течію в мистецтві Європи того часу. Це по суті єдиний, що повністю зберігся, інтер’єр такого роду в архітектурній спадщині України. Сьогодні мало хто відає, що автором унікального фрескового розпису палацу був геніальний художник Михайло Врубель. До того часу тоді вже 28-річний художник п'ять років жив у Києві, де працював над ескізами Володимирського собору. З роботою йому не пощастило (тодішня церковна влада відхилила його соборні ескізи), й тому молодий майстер за пристойну платню спочатку саме в Самчиках втілював у життя свої майбутні задуми. Нижня частина так званої японської кімнати розписана яскраво-жовтими хризантемами, а купол цієї незвичайної кімнати вінчає блакитне небо.
Нині синьо-жовта гама цих розписів дає чималу поживу для всіляких аналогій для тих, хто добре знається на історії садиби. Адже за радянських часів маєток не уникнув занепаду та плюндрування. Але місцеві жителі й сьогодні в переказах від дідів - прадідів згадують, як за це блюзнірство Будда «помстився» … Леніну. Справа в тому, що, облаштовуючи тут після революції сільську комуну, більшовики втопили у місцевому озері статую Будди. Вона, на жаль, на дні й понині. Потім перед парадним входом місцеві партійці встановили гіпсовий бюст Леніна, та через кілька місяців на нього впала старезна ялина й розтрощила на шматки. Тодішня влада не полінувалася замовити другий пам’ятник вождю, але на нього теж впала ще одна ялина - вже з іншого боку. Тому видали наказ: зрубати весь ряд «буржуазно-націоналістичних» дерев, що утворювали алею, яка вела до приміщень маєтку.
Добре, що під сокиру тоді не потрапила й решта насаджень – адже й донині парк нараховує понад 167 порід і видів дерев та кущів, серед яких - унікуми, релікти, екзоти, занесені до Червоної книги України, котрі окрім ніж тут можна побачити хіба що у гірських долинах Тибету. В паркові збереглася й скромна, але дуже рідкісна в Україні споруда - відкрита теплиця «Сад в мурах», для вирощування теплолюбивих й екзотичних рослин та кущів. Тут треба віддати належне наступникам принципових «комісарів». Рослини збереглись тому, що 1956 року на території парку розмістилася обласна науково-дослідна сільськогосподарська станція з відділами у будівлях садиби. Частину заповідника перетворили на дослідне поле, де й нині вирощують агрокультури. Й лише у 90-х роках вже часів незалежної України тут створили музей - філію обласного краєзнавчого музею. А, враховуючи її історичну, наукову та мистецьку цінність, держава взяла садибу під охорону.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Самчиківський парковий ансамбль — українські Версаль і Ангкор водночас
Світ:
ukrbudda2.jpg
Саме тут поблизу неквапної річки Іква, між вкритих лататтям озерець і ставків чудом збереглась майже в первозданному вигляді перлина архітектурного стилю ампір, напевно, єдина така в Україні. Цим дивом подоляни завдячують полковникові Петру Чечелю (1754 — 1843 р. р.), гайсинському старості, котрий наприкінці XVIII століття придбав у Старокостянтинівському повіті кільканадцять сіл (у т. ч. і Самчики), де й облаштував свою резиденцію. Чечель вирішив не лише збудувати тут палац, але й вписати його у ландшафт за всіма правилами паркової архітектури. Для розбудови маєтку він запросив у глухий закуток Подільського краю найкращих тогочасних скульпторів, зодчих, художників, паркетників, столярів. А згодом стараннями наступників Чечеля Самчиківський парковий ансамбль перетворився на своєрідні українські Версаль і Ангкор водночас, оскільки являє собою органічне переплетіння європейської та східної ландшафтних культур.
За задумом архітекторів, окрім палацу із білокам'яними колонами порталів, тут постали вишукані будівлі китайського павільйону й прибрамних будиночків. Чималу територію (нині близько 18 гектарів) було обгороджено кам'яним муром. При в'їзді гостей маєтку зустрічала скульптура — усміхнений лев. Інша скульптура - сумний лев - проводжала їх, коли вони полишали садибу. У музейних залах палацу, здається, ще панує витончена атмосфера минувшини. Зали тут розмішені таким чином, що гості, самі того не помічаючи, плавно переходили з одного в інший, аж поки не опинялися на повітрі, біля озера. Адже Чечель наказав збудувати дерев'яний міст із перилами аж до його середини, щоб, прогулюючись, гості могли зривати річкові лілії.
А в багатому скульптурному вбранні палацу чільне місце займає винятковий за художньою цінністю «Японський» кабінет, фресковий живопис якого віддзеркалює орієнталістичну течію в мистецтві Європи того часу. Це по суті єдиний, що повністю зберігся, інтер’єр такого роду в архітектурній спадщині України. Сьогодні мало хто відає, що автором унікального фрескового розпису палацу був геніальний художник Михайло Врубель. До того часу тоді вже 28-річний художник п'ять років жив у Києві, де працював над ескізами Володимирського собору. З роботою йому не пощастило (тодішня церковна влада відхилила його соборні ескізи), й тому молодий майстер за пристойну платню спочатку саме в Самчиках втілював у життя свої майбутні задуми. Нижня частина так званої японської кімнати розписана яскраво-жовтими хризантемами, а купол цієї незвичайної кімнати вінчає блакитне небо.
Нині синьо-жовта гама цих розписів дає чималу поживу для всіляких аналогій для тих, хто добре знається на історії садиби. Адже за радянських часів маєток не уникнув занепаду та плюндрування. Але місцеві жителі й сьогодні в переказах від дідів - прадідів згадують, як за це блюзнірство Будда «помстився» … Леніну. Справа в тому, що, облаштовуючи тут після революції сільську комуну, більшовики втопили у місцевому озері статую Будди. Вона, на жаль, на дні й понині. Потім перед парадним входом місцеві партійці встановили гіпсовий бюст Леніна, та через кілька місяців на нього впала старезна ялина й розтрощила на шматки. Тодішня влада не полінувалася замовити другий пам’ятник вождю, але на нього теж впала ще одна ялина - вже з іншого боку. Тому видали наказ: зрубати весь ряд «буржуазно-націоналістичних» дерев, що утворювали алею, яка вела до приміщень маєтку.
Добре, що під сокиру тоді не потрапила й решта насаджень – адже й донині парк нараховує понад 167 порід і видів дерев та кущів, серед яких - унікуми, релікти, екзоти, занесені до Червоної книги України, котрі окрім ніж тут можна побачити хіба що у гірських долинах Тибету. В паркові збереглася й скромна, але дуже рідкісна в Україні споруда - відкрита теплиця «Сад в мурах», для вирощування теплолюбивих й екзотичних рослин та кущів. Тут треба віддати належне наступникам принципових «комісарів». Рослини збереглись тому, що 1956 року на території парку розмістилася обласна науково-дослідна сільськогосподарська станція з відділами у будівлях садиби. Частину заповідника перетворили на дослідне поле, де й нині вирощують агрокультури. Й лише у 90-х роках вже часів незалежної України тут створили музей - філію обласного краєзнавчого музею. А, враховуючи її історичну, наукову та мистецьку цінність, держава взяла садибу під охорону.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта