Головна причина несамовитого фальшування історії готів криється в тому, що готи-скіфи-слов’яни з самого початку були носіями істинного вчення Ісуса Хреста, натомість Рим, Александрія і Константинопіль духовно виродились і стали на сторону Його ворогів.

"Вандали перше жили близько Меотиди" (Азовського моря)
Прокопій Кесарійський (6 ст.)

Попередні статті:
Аріянство – релігія Римської імперії
Новий порядок імператора Феодосія

Перед самим розпадом Римської імперії вогонь аріянства підхопили готи, які здавна жили в Північному Надчорномор’ї, а також на узбережжі всього Чорного моря. З аріохрестиянством вони познайомилися ще в 1 ст. завдяки діяльності апостолів Андрія, Пилипа і Луки, а пізніше – святого Климента Римського (Крисаченко Валентин Семенович. Україна на сторінках Святого письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. — Видання НАН України. Київ: Наукова думка, 2000. — С. 111–112).

Коли в 99 році єпископ Риму св. Климент прибув у Крим, то застав там поважну громаду з двома тисячами хрестиянських родин і численними храмами, а згодом сам заснував 75 нових церковних громад.

Тертуліан (155/165–220/240) у трактаті «Супроти іудеїв» (гл. VII) пише, що в Ісуса Хреста увірували «недоступні для римлян сармати, даки, германи, скіфи». Тобто на початку 3 ст. в далекому Карфагені вже знали, що території Надчорномор’я були хрестиянськими. Наприкінці 3 ст. вже існувала Скіфська єпархія, а її глава у 325 році був учасником Першого Вселенського собору, в якому також брали участь єпископи Кадм Боспорський, Пилип Херсонеський і Теофіл Готський (Ляшевский Стефан, протоиерей. История христианства в Земле Русской с I по XI век. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – С. 17).

ЧОМУ ТАК НЕ ЛЮБЛЯТЬ ГОТІВ?

За словами візантійського історика Прокопія Кесарійського (500–562), «У колишні часи готських племен було багато, і багато їх тепер, але самими великими і значними з них були готи, вандали, везіготи і гепіди. За старих часів, правда, вони називалися савроматами і меланхленами. Деякі називали ці племена гетами. Всі ці народи, як було сказано, відрізняються лише іменами, але в усьому ж іншому вони схожі. Всі вони білі тілом, мають русяве волосся, рослі і гарні на вигляд; у них одні й ті ж закони і сповідують вони ту ж саму віру. Всі вони аріяни і говорять на одній мові, так званій готській, і, як мені здається, в давнину вони були одного племені, але згодом стали називатися по-різному: за іменами тих, хто були їхніми вождями» (Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. – М.: Наука, 1993. — С. 178).

У візантійських текстах гетів відверто називають слов’янами, а їхню мову – скіфською. Візантійський письменник 7 ст. Фіофілакт Самокатта стверджує, що гети – це давніша назва слов’ян. «Багато істориків (Амміан Марцеллін, Зосим) називали готів скіфами. Але найбільш ясно висловився грецький історик Дексіпп, який був організатором захисту Афін від готів в 267 р. Він пише: «Скіфами ... називають готів» (Филосторгий. Сокращение «Церковной истории» // Церковные историки IV-V веков. М.: РОССПЭН, 2007. – с. 530).

Ось деякі імена королів остготів: Витимир, Вандалар, Валамир, Теодемир, Видимир.

Як повідомляє історик Максим Буданов, між словами «готи» і «аріяни» в багатьох випадках можна ставити знак рівності. Серед іншого, саме таке застосування терміна «готи» було характерно для папських послань 11–12 століть (Буданов М.А. К вопросу о влиянии еретических воззрений на христианство Древней Руси ). Тобто слово «готи», яке напочатку означало етнічну приналежність, згодом стало ідентифікатором релігійної спільноти. Подібним чином етнонім «галілеяни» з часом став означати належність до аріохрестиянської духовної громади.

В історичній літературі панує вигадка, що готи начебто є германським чи скандинавським плем’ям, яке з невідомих причин пройшло з півночі на південь три тисячі кілометрів і невідомо як завоювало густо заселене Надчорномор’я.

«Дивовижно, але за повної бездоказовості твердження про північну батьківщину готів саме воно стало найбільш поширеним. Важко навіть уявити, появу скількох історичних нісенітниць зумовило таке “розв’язання” проблеми. А між тим набагато логічнішим й природнішим є інше пояснення.

Йордан писав історію народу, здавна знаного в Північному Причорномор’ї під мовно й історично тотожними іменами – гети й готи. Писав, до речі, історію свого народу, оскільки сам був за походженням гет. З найдавніших часів і упродовж усієї історії гети-готи (як і родинні їм кімерійці, скіфи і фракійці) – давні насельники Північного Причорномор’я – були вагомим чинником у політичній історії Європи й залишили згадки про себе в десятків давніх авторів.

Мине час – і чи то через напад гуннів, чи то з інших причин частина готів залишить насиджені місця, перейде Дунай, оселиться на Балканах і в Східній Європі, з якими буде пов’язаний наступний етап їхньої історії. Пройде ще трохи часу, і готи підуть ще далі на захід: захоплять Італію, Рим, покладуть край Західній Римській імперії, дійдуть до сучасних Франції та Іспанії, переправляться до Північної Африки, де під іменем вандалів утворять Вандальське королівство.

Втім, це лише одна гілка готів. Інша, значно численніша, лишилася в Північному Причорномор’ї і на Дунаї, відіграючи, як і в давні часи, важливу роль в етнічній історії регіону. Саме з цими готами є вагомі підстави пов’язувати майбутніх половців, саме в готсько-половецьку спадщину, ймовірно, сягає корінням і такий феномен української культури, як українське козацтво – велика кількість фактів дає підстави говорити про це досить певно.

Ім’я гетів-готів у Причорномор’ї фіксується ще у зв’язку з історичними подіями ІІ тис. до н.е. А тому доводиться визнати, що твердження про германські народи між Дністром і Доном – частково результат плутанини, а частково – плід фантазії дослідників.

Сталося так, що готів – один із найбільш яскравих народів давньої історії – і, ймовірно, наших прямих предків – історіографія практично викреслила з вітчизняної історії, і нині ані уявлення про готів, ані та увага, що приділяється їм науковцями, не відповідають тій ролі й значенню, яку вони відігравали у давній історії. А тим часом саме історія готів, мов у фокусі, з’єднує у собі найважливіші лінії історії Європи. І виявляється значною мірою визначальною для розуміння багатьох проблем етнічної історії Давньої України. Нині цілком очевидно, що без розв’язання готської проблеми про успіхи у пізнанні нашої давньої історії не може бути й мови» (Наливайко Сергій. Готи в українській історії, або про одну “помилку” Йордана. – НДІ українознавства).

Апологети германського походження готів апелюють до «Гетіки» Йордана, проте сам Йордан готів не вважав германцями:

«1. Описуючи готів, ругів та інші племена, він протиставляє їх германцям: перші вище останніх зростом і т. д.

2. Він називає їх, як і багато інших стародавніх письменників, “скіфським плем’ям”, тоді як “скіфами” германців у давнину не йменували.

3. Говорячи про запозичення імен різними народами, він пише: “Римляни запозичують у македонців, греки у римлян, сармати у германців, готи часто у гунів”. Тут германці і готи фігурують не тільки як окремі племена, але і як представники абсолютно різних груп народів, що й було насправді.

4. Йордан повідомляє, що король готів Бурвіста за порадою філософа Дицінеуса спустошив країну германців, якою тепер володіють франки. Протиставлення германців і готів тут очевидне» (Лесной Сергей (Парамонов). Откуда ты, Русь? – Ростов н/Д: «Донское слово», «Квадрат», 1995. – 352 с., с. 148).

«Готи – це союз слов’янських племен, які з давніх пір заселяли степи Північного Причорномор’я, південного Дону і Дніпра. Вони нізвідки не прийшли, а жили там завжди. Предками їх були скіфи. Готи прославилися в перші століття хрестиянської ери тому, що, як завжди це трапляється в історії, їхній союз виявився сильним і організованим. Тому довговічним і життєздатним. Тобто час появи готів на історичній сцені обумовлений не раптовим приходом звідкись з півночі (як стверджують деякі історики), а сукупністю місцевих обставин, при яких слов’янські племена утворили союз, і цей союз став впливовим і сильним. Сусіди, які володіли писемністю, а тоді це були греки та римляни, вперше зафіксували «появу» цього союзу приблизно в 1 столітті хрестиянської ери (Пименов Н.И. Истоки Западной цивилизации. Причины и следствия. – Магнитогорск, 2011. – 170 с. ).

Головною «місцевою обставиною» пасіонарності готів і міцності їхнього союзу стало прийняття аріянства в 1 ст. н. е.

«Треба розуміти, що в ті далекі часи, коли війна була постійним явищем повсякденного життя, виживали найсильніші. Народи, які вміли воювати, і менталітет яких у боротьбі за виживання формувався за допомогою війни, мали шанс продовжити своє існування за рахунок завоювання інших племен і продукування потомства у все зростаючій кількості. Ті ж народи, які програвали у боротьбі за виживання, зникали в історичному котлі, поглинені іншими народами. Скіфи нікуди не поділися – вони продовжилися у вищеназваних народах, а в подальшому – в народах, відомих сучасникам під назвою слов’яни і скандинави» (там же).

Уперте й масоване просування абсурдної вигадки про те, що готи були «германським народом», явно виходить за межі здорового глузду. Проте все стає на свої місця, якщо поглянути на цей феномен з погляду духовно-світоглядної війни. «Одна з найдивовижніших містифікацій в історії Європи – це історія народів, які в минулому часі здобули назву готи. Вона служить принциповим і найяскравішим прикладом, як “одні народи робили історію, а інші її переписували”. Історія готів, відображена в дослідженнях західних істориків, є прекрасною ілюстрацією того, що “історія – це політика, обернена з минулого в сьогодення”» (там же).

Фундаментальна причина несамовитого фальшування історії готів криється в тому, що готи-скіфи-слов’яни з самого початку були носіями істинного вчення Ісуса Хреста, натомість Рим, Александрія і Константинопіль духовно виродились і стали на сторону Його ворогів.

ІМЕНА СЛОВ’ЯНСЬКОГО СУПЕРЕТНОСУ

Найперше, що зробив ворог – розділив єдиний суперетнос на окремі, начебто чужорідні народи. А що насправді?

«Гуни – загальна назва всіх слов’янських народів... Бургунди, найближчі родичі вандалів, зараховані Агафієм до гунів. Такої думки дотримувалося чимало істориків, у тому числі й новітніх. Вандали та бургунди – теж слов’янські народи. І коли, скажімо, взяти до уваги всі різнописання цієї назви вандалів у різних авторів, наприклад: вени, вінули, вендли, вони й венділи, то побачимо, що всі вони дуже добре лягають в одне синонімічне гніздо» (Білик Іван Іванович. Аксіоми недоведених традицій ).

У частині середньовічних північно-європейських джерел Русь означається Вандалією, а її правителі – «королями вандалів». Це родичі тих вандалів, які в 429 р. завоювали північну Африку, де заснували королівство Вандалія, а одну з областей якого назвали «Русіка». Хроніст 11 ст. Адам Бременський повідомляє, що вандалами у давні часи називали слов’ян.

Візантійський історик Прокопій Кесарійський (6 ст.), що спілкувався з вандалами, повідомляє: «Вандали перше жили близько Меотиди (Азовського моря). Страждаючи від голоду, вони попрямували до германців, званих тепер франками, і до річки Рейну, приєднавши до себе готське плем’я аланів» (Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. – Москва: Наука, 1993. – С. 182).

Принагідно зауважимо, що термін «вандалізм» не має прямого відношення до вандалів. Його придумав у 1794 році французький абат Анрі Грегуар, критикуючи безглузде знищення пам’ятників мистецтва революційною армією Французької республіки. Це був некоректний термін, адже вандали ніколи не знищували пам’ятників мистецтва, хоча й справді розграбували Рим у 455 році, як це часто бувало під час бойових дій у всі часи. Поширення терміну «вандалізм» скоріше викликане ненавистю іудохристиян до аріянства, яке відверто сповідували вандали і захищали силою своєї зброї.

Слов’янський історик Мавро Орбіні, на основі доступних йому джерел, на межі 16-17 ст. у книзі «Слов’янське царство» свідчить: «…Слов’янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу; розорив Персику; володів Азією та Африкою, бився з єгиптянами та великим Олександром; підкорив собі Грецію, Македонію, Іллірійську землю; оволодів Моравією, Шленською землею, Чеською, Польською, і берегами моря Балтійського, пройшов в Італію, де довго воював проти римлян… Іноді був переможений, іноді мстився римлянам, іноді ж у битві був їм рівний… Нарешті, підкорив державу Римську, заволодів багатьма їхніми провінціями, розорив Рим… Володів Францією, Англією, встановив державу в Іспанії, оволодів кращими провінціями в Європі… І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші народи, а саме – слов’яни, вандали, бургундіони, готи, острогони, руси або раси, візіготи, гепіди, гетналани, верли або ферули, авари, скіри, гіри, меланхлени, бастарди, певкіни, даки, шведи, нормани, фени або фіни, укри або украни, маркомани, квади, фракійці й іллірійці, венеди або енети, що заселили берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал… Всі були вони народ словянський…» (Мавро Орбини. Славянское царство. – М.: Олма Медиа Групп, 2010. – 528 с.).

«Різноманітні назви тих самих народів – природний стан історичних справ: нечисленні геллени підрозділялися на афінян, спартанців, фіванців і т.д., та це нікому не завадило об’єднати їх в єдиний гелленський етнос. Китайці мали більше сотні племен і народностей... Індійці – теж. Об’єднуючим початком служили мова і спосіб життя (культура), а особливими прикметами були території проживання і родові союзи» (Пименов Н.И. Истоки Западной цивилизации. Причины и следствия. – Магнитогорск, 2011. – 170 с.).

Отже, слов’яни – це ім’я суперетносу, тобто сукупності етносів зі спільним коренем, подібною мовою і подібною культурою. Головним чинником ідентифікації «свої – чужі» була мова, тому СЛОВ’ЯНИ – це ті, що говорять зрозумілою мовою. Всі інші – НІМЦІ (німі, не-мовці), тобто такі, що говорять невиразно, незрозуміло. Раніше «німцями» слов’яни називали також данців, норвежців і навіть англійців.

Вандали, готи, гуни ... – це імена окремих етносів чи їхніх союзів, що їх могли поширювати й на весь суперетнос. Через це зустрічаємо назву «Вандалія» для позначення всієї країни від Північного до Чорного моря. Для нас важливо, що у державах, створених згаданими етносами, аріянство було панівним, а богослужіння велися національними мовами.

Продовження: Вульфила – великий брахман аріянства

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів: Модернізуймо Народний Оглядач!


В тему:
Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля 
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
Сварга і дракон – символи арійства
Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
Аріанство – релігія знань
Аріанство у слов’ян
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Русь – земля Тура
Русь аріанська
Хрещення варнових богів Русі
Аріанські храми в Україні
Свята Русь – держава Золотої доби
Антиохійський аріянський центр
Єгипетський іудохристиянський центр
Галілеяни – хрестияни – аріяни
Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства
Міф про гоніння християн
Фарисей Шауль – апостол, прапор і криголам
Аріянство – релігія Римської імперії
Новий порядок імператора Феодосія

 

Наші інтереси: 

Знати нашу історію. 

Гравець: 
Ігор Каганець
633

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка