Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
450

Єврейські ярлики

Світ:

Якщо я виступлю проти шлюбів білих і небілих, позаяк, на мою думку, такі шлюби сприяють знищенню моєї раси, — єврейські ЗМІ негайно оголосять мене “расистом”. Але ті ж самі ЗМІ не прохопляться жодним критичним словом на адресу якогось ізраїльського керівника, котрий висловить тривогу з приводу шлюбів між євреями та неєвреями. Ба навіть більше того — такі, приміром, засоби масової інформації, як “Нью-Йорк таймс”, регулярно закликають євреїв одружуватися тільки з єврейками. І ніхто це не називає расизмом...

“Тероризм” і “терорист” стали віднедавна найуживанішими словами на телебаченні та в інших контрольованих євреями американських засобах масової інформації. Ми знову й знову чуємо про Аль-Каїду, про іракський та палестинський тероризм, чуємо, як уряд Буша вимагає від Ясіра Арафата арешту будь-якого палестинця, названого в Ізраїлі “терористом”... Але ми ніколи не чули про тероризм самого Ізраїля або Сполучених Штатів. І справа тут не в діях тої чи іншої сторони. Головне тут — як схарактеризувати ці дії. 

Коли палестинці використовують проти ізраїльтян бомбу-машину або бомбу-людину — це тероризм. А коли ізраїльтяни підступно вбивають з гелікоптерів палестинських лідерів — то це вже чомусь не тероризм. Повітряна атака Усами бен Ладена на Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку та на Пентагон — це терористичний акт, а скидання американських авіабомб на Кабул чи Кандагар — це вже щось зовсім інше...

Міркуючи над цими подвійними стандартами, мимоволі згадуєш, як у 1967 році ізраїльтяни спробували потопити американський воєнний корабель “Свобода”. Після цієї акції планувалося звинуватити в усьому єгиптян і тим самим нацькувати США на Єгипет. Спроба провалилася, хоча при цьому й загинули 35 моряків “Свободи”. Але контрольовані ЗМІ не тільки не назвали це тероризмом, а й зробили усе, аби замовчати справу. Отже, усе дуже просто: тероризм — це коли хтось нападає на євреїв, а коли самі євреї нападають на когось (навіть на свого наймогутнішого заступника — США) — це вже ніякий не тероризм. За такою логікою Усама бен Ладен — “терорист № 1 у світі”, а Аріель Шарон — миротворець.

У цьому відношенні становище уряду США сьогодні є іншим, ніж 30 років тому — під час війни у В’єтнамі. Тоді, звісно, боси мас-медіа не вважали В’єтконг чи Північний В’єтнам ворогами Ізраїлю, отож контрольовані євреями ЗМІ повсякчас таврували американських політиків та військовиків як “убивць дітей” та “паліїв війни” (це, до речі, було однією з причин того, що США боролися проти в’єтнамських комуністів не надто енергійно і зрештою програли війну). А зараз американські політики навіть помислити не можуть про те, щоб стримувати реакцію силових установ США на дії близькосхідних ворогів Ізраїлю. Бо будь-яке “стримування” негайно потягне за собою ярлик “ліберального ставлення до тероризму”...

Зі всього сказаного зрозуміло, що наліплювані мас-медіа ярлики “тероризм” і “терорист” не мають нічого спільного з об’єктивним висвітленням геополітичних процесів і є лише знаряддям пропаганди, здійснюваної в інтересах євреїв. Точнісінько з такою ж самою метою використовуються і ярлики “расизм” і “расист”. Якщо я, приміром, виступлю проти шлюбів білих і небілих, позаяк, на мою думку, такі шлюби сприяють знищенню моєї раси, — єврейські ЗМІ негайно оголосять мене “расистом”. Але ті ж самі ЗМІ не прохопляться жодним критичним словом на адресу якогось ізраїльського керівника, котрий висловить тривогу з приводу шлюбів між євреями та неєвреями. Ба навіть більше того — такі, приміром, засоби масової інформації, як “Нью-Йорк таймс”, регулярно закликають євреїв одружуватися тільки з єврейками. І ніхто це не називає расизмом...

Упослідження американських політиків перед контрольованими мас-медіа дає змогу єврейським громадам США висувати зі свого середовища “урядових експертів” мало не з усіх питань життя. Тепер ось з’явилися й “експерти з тероризму”... Чимало їх отримали від ЗМІ та уряду квазіофіційний статус, і саме вони вказують владі, кого треба вважати “терористом”... При цьому ви ніколи не натрапите в мас-медіа на критичну думку щодо криміналізованих єврейських організацій. Якщо вони і згадуються, то їх ніколи не називають “небезпечними”, “злочинними” або “терористичними”. Це стосується, приміром, “Єврейської ліги захисту”. Маючи дуже погану репутацію, вона разом із тим примудряється відкараскуватися від усіх висунутих проти неї звинувачень. Цьому сприяють потужна підтримка з боку мас-медіа, а відповідно і мляві дії влади. У 1985 році “Ліга” вчинила 37 терористичних актів і була визначена ФБР як “друга найактивніша терористична група у Сполучених Штатах”, що “побила рекорди мафії”. Але, як неважко здогадатися, інформація про звіти ФБР з цього питання у газетах не з’явилась...

ФБР зацікавилася “Лігою” через здійснені нею в 1985 році теракти проти каліфорнійських офісів “Американсько-Арабського антидискримінаційного комітету” (тоді загинув регіональний директор комітету А. Одег). Рятуючись від переслідування, ряд членів “Ліги” втекли до Ізраїлю, а сама “Ліга” діяла й надалі, і ЗМІ не чіпляли на неї ніяких ярликів. Аж ось напередодні Нового 2002 року ФБР заарештувало в Лос-Анжелесі голову цієї групи Ірва Рубіна та її “єврея № 2” Ерла Кругеля. Вони готували бомби для підриву тамтешньої мечеті та Південнокаліфорнійського офісу конгресмена США Даррела Ісси. Звичайно єврейські громади добре розуміються з конгресменами, але для Д. Ісси — ліванця за походженням — “Ліга” зробила виняток. Головна його “провина” полягала у відсутності ентузіазму в підтримці терористичних дій Ізраїлю...

Якби, приміром, мене схопили під час підготовки до висадження в повітря синагоги або офісу єврейського конгресмена, то весь світ слухав би про це протягом кількох тижнів. Але ви даремно чекатимете такої гласності навколо діяльності “Єврейської ліги захисту” та арешту її керівників. Доки американські засоби масової інформації контролюватимуться євреями, доти ви не почуєте від них жодного обвинувачення у тероризмі на адресу не тільки злочинних єврейських груп США, а й держави Ізраїль (яка, до речі, здійснює терористичних актів більше, ніж усі інші разом узяті країни Близького Сходу).

Ми маємо справу з вельми небезпечним феноменом. Маленька за чисельністю єврейська громада Америки контролює засоби масової інформації і через них наліплює негативні ярлики на будь-яку людину, організацію або цілий народ, які їй не подобаються, а величезна більшість американського народу сприймає цю інформацію без усякої критики й сумнівів. Виставляючи єврейські криміналізовані групи (“Єврейську антинаклепницьку організацію”, “Єврейську лігу захисту” та інші) як такі собі сумирні громадські організації, мас-медіа маскують їх справжню діяльність і тиснуть на правозахисні установи, змушуючи їх відмовлятися від енергійного переслідування злочинців. А от якби проти “Єврейської антинаклепницької організації” була порушена кримінальна справа з огляду на вчинені нею кілька років тому масові викрадення секретних поліцейських файлів, її керівники були б ув’язнені, а сама організація втратила свій бізнес ще до того, як їй поталанило умовити Білла Клинтона пробачити єврейського гангстера — мільярдера Марка Річа... Що ж до “Єврейської ліги захисту”, то її можна було притягнути до відповідальності ще 20 років тому — після першого ж її теракту, і було б урятовано життя багатьох її подальших жертв...

Але наслідки наліплювання негативних ярликів на всіх, хто не подобається євреям, не обмежуються переліченими вище. Ярлик “терорист” стосовно близькосхідних арабів має прямий стосунок до підтримки Сполученими Штатами ізраїльського тероризму (справжнього, а не віртуального), до спричиненої цією підтримкою повітряної атаки на Нью-Йорк і Пентагон у вересні 2001 року і до наступної війни США проти Афганістану... Використання ж єврейськими мас-медіа ярликів “расист”, “неонацист”, “фанатик” значною мірою зумовлює катастрофічну расову політику американського уряду, яка протягом останніх сорока років руйнує наше суспільство. Застосовуючи ці ярлики в новинах, розважальних програмах тощо, мас-медійні магнати вживили їх у наше суспільство, як у дослідах Павлова із собаками, на рівні набутого рефлексу. Коли з телеекрану на якогось політика навісять ярлик “расиста”, пересічний американський глядач подивиться на цього невдаху з жахом та огидою, не замислюючись над тим, чи відповідає ця інформація дійсності. Він не поміркує навіть над елементарними запитаннями: “А що, власне, вчинила ця людина, яку тільки що затаврували як “расиста”? Чому телевізійники хочуть, щоб я її ненавидів? А що таке, до речі, расизм як такий? Чи й справді це така вже й погана і недолуга річ?” Пересічний глядач не перейматиметься усіма цими запитаннями, бо знає, що, коли він скаже щось не дуже толерантне про “расові відмінності” або про неконтрольовану імміграцію, на нього самого одразу ж навісять ярлик “расиста” з усіма відповідними наслідками. Іншими словами, він не скаже нічого проти руйнівної політики уряду США. І руйнування безперешкодно продовжуватиметься...

Наші урядовці обираються на свої посади людьми, чиї думки формуються телебаченням, голлівудськими фільмами, газетами, журналами, індустрією розваг тощо, а все це в Америці майже цілком перебуває в руках євреїв. Таким чином, через ЗМІ вони контролюють мало не все життя США, і треба визнати, що в науці керувати уявленнями широкого громадського загалу вони виявили себе неперевершеними майстрами. Одне з найповажніших місць у цій науці займають негативні ярлики. Величезною мірою саме завдяки їм наша імміграційна ситуація не контролюється владою, американські міста і школи стають все темнішими і темнішими. Ще у 1967 році ми проігнорували теракт ізраїльтян проти корабля “Свобода”, а тепер Джордж Буш беззастережно підтримує Аріеля Шарона — “м’ясника Бейруту”. Саме ці ярлики опосередковано призвели до того, що 11 вересня 2001 року загинули понад 3000 американців, а ми ведемо непотрібні нам війни на Близькому Сході та в Афганістані... Ситуація, як бачимо, неприваблива. Отож треба вже щось зробити, щоб позбавити наших мас-медійних босів можливості провадити свою небезпечну діяльність. Час уже нам перебрати на себе відповідальність за формування громадської думки Америки...
 


В тему:

Справжня Народна Самооборона. Досвід американської демократії

Расизм – це добре. Докази.

Держава-гвинтокрил. Інформаційна стратегія Третього Гетьманату

Припиніть розпинати Господа! Славте воскреслого Хреста!

СНІД - не вірус, а псевдонауковий тероризм (відео)

Жид у вертепі

Схема порятунку мурашника
 
Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола

Підписуюсь на новини
Поширити цю сторінку: 

Коментарі

Зображення користувача Олена Каганець.

Ця стаття була написана більше десяти років тому, була опублікована в журналі "Перехід-IV" за 2002 рік. Я її спеціально переклала для того випуску журналу. Але за 11 років вона не втратила актуальності. Навіть стала ще актуальнішою. Особливо для України.

Зображення користувача Творимир Здобудьволя.

Хороша й потрібна стаття!

Немає релігії понад істину