Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
250

Буддійська економіка: в пошуках правильного способу життя

Чи дійсно технічний прогрес без врахування релігійних і духовних цінностей приносить прийнятні результати? Ми більше не можемо вибирати між «сучасним зростанням» і «традиційним застоєм». Нам потрібно знайти правильну дорогу розвитку, Серединний Шлях між безрозсудністю матеріалізму і нерухомістю традиційного суспільства.

«Правильний спосіб життя» – одна з доброчесностей Благородного Шляху Будди. А оскільки економіка – наука про правильне облаштування домашнього господарства, зрозуміло, що повинна існувати «буддійська» економіка.



Країни, що сповідують буддизм, не приховують бажання залишатися вірними своїй спадщині. Так, наприклад, Бірма заявляє: «Сучасна Бірма не бачить протиріччя між релігійними цінностями і економічним прогресом. Духовна чистота і матеріальне благополуччя зовсім не виключають, а, швидше, доповнюють одне одного». Або: «Ми спроможні успішно поєднувати релігійні й духовні цінності нашої спадщини з перевагами сучасних технологій». Або ще: «Наш священний обов’язок – привести устремління у відповідність з вірою. І ми його виконаємо».



Не дивлячись на ці заяви, буддійські країни вважають, що планування економічного розвитку має грунтуватися на законах західної економічної теорії. Вони запрошують як радників іменитих економістів з «розвинених» країн, аби ті давали поради і складали грандіозні програми розвитку, на кшталт «п’ятирічок». Схоже, нікому невтямки, що своєрідний спосіб життя в буддійських країнах вимагає відповідної йому «буддійської» економіки, так само як західному матеріалістичному способу мислення й життя потрібна відповідна економічна наука.



Економісти ж, як і багато інших фахівців, частенько страждають чимось на зразок метафізичної сліпоти. Вони чомусь упевнені, що економіка – це наука абсолютних і вічних істин, не заснована на ряді припущень. Деякі доходять навіть до тверджень, що закони економіки – як і закон усесвітнього тяжіння – не залежать від всякої «метафізики» і «цінностей». Ми не вдаватимемося до дебатів з приводу наукових методів. Замість цього, візьмімо декілька основних економічних понять і розгляньмо їх з точки зору західного і буддійського економіста.



Ніхто не стане сперечатися, що праця – основне джерело багатства. Тим часом, західний економіст розглядає працю як неминуче зло. Для працедавця це просто пункт в графі «витрати», отже чим менше витрати на оплату праці, тим краще (якщо вже не можна зовсім від них позбавитися, наприклад, за допомогою автоматизації виробництва). З точки зору робітника, праця – це прикра незручність, адже працювати – означає жертвувати вільним часом і комфортом. Заробітна плата служить неначе компенсацією цієї жертви. Виходить, що працедавцеві в ідеалі хотілося б налагодити виробництво без робітників, тоді як мрія кожного працівника – отримувати дохід і при цьому не працювати.



Такий підхід має далекосяжні наслідки як у теорії, так і на практиці. Якщо ми спимо і бачимо, як необхідність у праці одного дня зникне, то будь-який спосіб скоротити трудові витрати, безумовно, сприймається як велике благо. Найефективніший спосіб, після автоматизації, – це так званий розподіл праці, і класичним прикладом тут служить відома шпилькова фабрика, оспівана Адамом Смітом у «Багатстві народів». У трактаті Сміта йдеться не про звичну спеціалізацію, відому людині з незапам’ятних часів, а про розділення будь-якого завершеного процесу виробництва на елементарні операції. В результаті розподілу праці кінцевий продукт виробляється з величезною швидкістю, тоді як вклад окремо взятого робітника – незначний і в більшості випадків зводиться до простого руху рук, що не вимагає жодної кваліфікації.



З точки зору буддизму, призначення праці принаймні потрійне.



По-перше, надати людині можливість використовувати і розвивати свої здібності.



По-друге, допомогти їй здолати свій егоїзм через роботу над загальним завданням з іншими людьми.



По-третє, виробництво необхідних для гідного життя товарів і послуг.



Як і у випадку із західною економікою, наслідки буддійського підходу також далекосяжні. Якщо працедавець організував роботу таким чином, що вона стає безглуздою, нудною, нікчемною або дратуючою, він мало не скоює злочин. Його дії означають, що він більше турбується про виробництво матеріальних благ, чим про людей, а значить він черствий і його душа загрузла в згубній прихильності до найпримітивнішої сторони буття. Так само прагнення якомога більше відпочивати і якомога менше працювати означає повне нерозуміння однієї з найважливіших основ людського буття: робота і відпочинок – дві взаємодоповнюючі сторони одного життєвого процесу. Відокремити їх один від одного – означає пожертвувати радістю роботи і блаженством відпочинку.



Таким чином, з точки зору буддійського економіста існує чітка відмінність між двома способами механізації. Перший примножує силу і здібності людини, а другий замінює людську працю машинною і перетворює працівника на слугу бездушної машинерії. Як же відрізнити один спосіб від іншого? От як на це відповідає Ананда Кумарасвамі, людина, компетентна в справах як сучасного Заходу, так і древнього Сходу:



Попросіть будь-якого ремісника пояснити вам різницю між машиною і інструментом. Він без коливань скаже, що, наприклад, рама для плетіння килимів – це інструмент, пристосування, що утримує нитки в горизонтальному положенні, поки пальці Майстра вплітають ворс. Проте, механічний верстат для виробництва килимів – це машина. Машина робить за людину саме її, людини, роботу, і тим самим руйнує культуру.



Звідси вочевидь, що буддійська економіка принципово відрізняється від західної матеріалістичної економічної науки, оскільки буддист бачить суть цивілізації не в потребах, що все збільшуються, але в піднесенні людського характеру. Характер складається під впливом праці. Вільна праця в гідних людини умовах ушляхетнює як працівників, так і продукт. От як говорив про це індійський філософ і економіст Дж. С. Кумараппа:



Якщо значення праці оцінене по гідності і йому знайдено вірне застосування, то робота стає для душі тим же, що їжа для тіла. Праця живить і прославляє Людину, спонукає її до кращого з того, на що вона здатна. Праця направляє вільну волю вірним курсом, дисциплінує в людині тваринне начало і використовує його для розвитку. Праця надає людині дивні можливості демонструвати свою систему цінностей і розвивати себе як особистість.



Позбувшись роботи, людина потрапляє у відчайдушне положення не просто тому, що вона втрачає джерело доходу, а й тому, що вона вже не може відчути цей цілющий і нічим не замінимий вплив старанної праці. Західний економіст може робити неймовірно складні обчислення, намагаючись визначити, наскільки «вигідна» повна зайнятість, або, можливо, вигідно підтримувати певний рівень безробіття, адже це дає велику мобільність робочої сили, стабільну зарплату і так далі. Не дивуйтеся, адже для нього основним критерієм успішного розвитку економіки є об’єм виробленої за певний проміжок часу продукції (тобто ВВП). «Якщо гранична потреба в товарах невелика», – говорить професор Гелбрейт в роботі «Суспільство достатку», – то й необхідність забезпечувати роботою все населення до останньої людини, або до останнього мільйона людей, також невелика». І далі: «Варто пожертвувати повною зайнятістю заради досягнення економічної стабільності – що, до речі, пропонували саме консервативні економісти минулого – і ми зможемо забезпечити безробітних допомогою, достатньою для підтримки їх звичного способу життя».



З буддійської точки зору, ставити товар вище за людину, а споживання – вище за творчу діяльність – означає перевернути все з ніг на голову. Адже тоді виходить, що продукту праці (тобто нижчому предмету) приділяється більше уваги, чим самому працівникові (вищій істоті, людині), а це капітуляція перед силами зла. Для буддійського економічного планування на першому плані має стояти забезпечення повної зайнятості не для досягнення найбільшого обсягу виробництва, але лише ради забезпечення роботою тих, хто потребує її «на стороні», за межами домашнього господарства.



Жінки, в основному, не потребують роботи «на стороні». Повсюдна зайнятість жінок в конторах або на фабриках говорить про серйозні неполадки в економіці. Мами, що працюють на заводах, коли їх діти залишені самим собі, – це так само неефективно в очах буддійського економіста, як і призов в армію висококваліфікованого робітника – в очах західного економіста.



Матеріаліст в основному думає про товари, буддист піклується про звільнення душі. Проте не даремно буддизм ще називають «Серединним шляхом»: дійсно, він жодним чином не заперечує матеріальне благополуччя. Перешкодою до звільнення є не багатство, а прив’язаність до багатства, не радість від матеріальних благ, але пристрасне бажання володіти ними.



Таким чином, основний принцип буддійської економіки – простота і ненасильство. З точки зору економіки, буддійський спосіб життя на диво розумний: найскромніших засобів вистачає для досягнення повного благополуччя.



Проте західному економістові зрозуміти це дуже важко. Він звик міряти рівень життя кількістю спожитих за рік товарів і послуг, вважаючи, що людина, що споживає більше, живе краще за того, хто споживає менше. Для буддійського економіста такий підхід абсурдний: споживання – не мета, а засіб, а показником рівня життя є максимальне благополуччя при мінімальному споживанні.



Візьмемо для прикладу одяг. Одяг повинен зігрівати тіло і мати привабливий вигляд. Завданням для буддиста є досягнення цієї подвійної мети з найменшими зусиллями, тобто з найменшим щорічним зносом тканини, і з використанням моделей, що вимагають мінімальних витрат праці. Чим менше праці витрачено, тим більше часу і сил залишається на творчість. Наприклад, зовсім не економно виробляти одяг за допомогою складних процесів кроєння і шиття, як це робиться зараз на Заході, тоді як одяг, отриманий з майстерно обгорнутої довкола тіла тканини, виглядає набагато красивішим. Вершина дурості – виробляти швидкозношуваний матеріал, і вершина варварства – шити негарно й убого.



Все, щойно сказане про одяг, у рівній мірі стосується й інших людських потреб. Споживання благ і володіння ними – всього лише засоби. Буддійська економіка – це систематична наука про те, як досягти бажаних цілей, володіючи мінімальними засобами. Натомість для західної економічної науки споживання – єдина мета економічної активності, а засобами служать чинники виробництва: земля, праця і капітал.



Одне слово, буддійська економіка прагне максимально задовольнити потреби шляхом оптимального вжитку, тоді як західна наука орієнтована на максимальний вжиток за допомогою оптимального виробництва. Вочевидь, що нескінченна гонка за максимальним вжитком вимагає величезних зусиль і засобів, тоді як підтримка способу життя, націленого на оптимальний вжиток, куди менш витратна. Тож не варто дивуватися з того, що американець піддається значно більшому стресу чим, скажімо, бірманець, і це не дивлячись на те, що Бірма, в порівнянні з США, майже не використовує трудозберігаючі технології.



Простота і ненасильство тісно пов’язані. Оптимальне, тобто відносно скромне, але таке, що приносить найбільше задоволення, споживання дає людям можливість жити, не зазнаючи стресу, вільно, і таким чином виконувати основну настанову буддійського учення: «Не роби зла. Твори добро». Природні ресурси обмежені скрізь: у тих, хто задовольняється малим, куди менше причин воювати, чим у тих, хто залежить від високого рівня використання ресурсів. Люди, що живуть в невеликих поселеннях з натуральним господарством, менше схильні вплутуватися у війни і революції, ніж ті, чиє виживання залежить від наявності ресурсів з іншого кінця світу.



З точки зору буддійської економіки, виробництво з місцевих ресурсів для місцевих потреб є найбільш раціональним економічним устроєм. Украй безрозсудно залежати від імпорту з далеких країн і в той же час виробляти товари для продажу невідомо кому на іншому кінці планети. Така торгівля виправдана лише у виняткових випадках і в невеликому обсязі. Західний економіст, напевно, погодиться, що далека дорога від будинку на роботу і назад (і вжиток великої кількості транспортних послуг), означає швидше незручність, ніж високий рівень життя. Так само, буддійський економіст стверджує, що розрахунок на віддалені ресурси для задоволення місцевих потреб – свідоцтво не благополуччя, а економічної неефективності. Західні економісти часто розглядають збільшення об’ємів вантажних перевезень на душу населення як показник економічного прогресу, тоді як ті ж дані для буддійського економіста означають украй небажане погіршення структури вжитку.



Ще одна принципова відмінність буддійської економіки від західної – у ставленні до використання природних ресурсів. Бертран де Жувенель, видатний французький філософ і політолог, охарактеризував «західну людину» таким чином (такий опис добре личить і західному економістові):



Людська праця для нього, мабуть, єдина стаття витрат. Йому наплювати на марнотратне використання корисних копалини, і, що набагато гірше, йому все одно, скільки живих істот він знищив. Він не усвідомлює те, що людське життя – частина природи, сукупності мільйонів видів живих істот. Світом правлять міста, мешканці яких відрізані від усіх форм життя, за винятком людської, і ніяк не можуть відчувати себе частиною природи. В результаті цивілізація рубає гілку, на якій сидить, зокрема, отруюючи воду і хижацьки знищуючи ліси.



Учення ж Будди заохочує шанобливе і ненасильницьке відношення до всього живого і, особливо, до дерев. Раз на декілька років кожному послідовникові Будди слід садити дерево і приглядати за ним, поки воно не окріпне. Буддійський економіст без зусиль покаже, що дотримання цього правила всіма приведе до високих темпів не залежного ні від якої іноземної допомоги справжнього економічного розвитку. Розвал економіки країн Південно-Східної Азії і інших частин світу багато в чому пояснюється ганебною недбалістю і байдужим ставленням до дерев.



Сучасна економіка не робить відмінності між відновними і невідновними ресурсами, оскільки для порівняння будь-яких товарів використовуються тільки грошові показники ціни. Візьмемо, наприклад, різні види палива: вугілля, нафту, дрова, гідроенергію. В очах сучасного економіста вони відрізняються тільки ціною за одиницю умовного палива. Автоматично, найдешевше джерело енергії є кращим, а вибір іншого виду палива – нераціональний і неекономний. З буддійської точки зору простого порівняння за ціною недостатньо. Не можна випускати з уваги принципову різницю між невідновними джерелами енергії (вугілля, нафта) і відновними (дрова, гідроенергія). Використання невідновних ресурсів допустиме лише в разі крайньої необхідності, та й то з найбільшою дбайливістю. Їх бездумне використання для задоволення людських витребеньок є актом насильства. Хоча повне ненасильство недосяжне на цьому світі, непорушний обов’язок людини прагнути до цього ідеалу у всіх своїх діях.



Навряд чи європейський економіст визнав би великим економічним досягненням навіть вигідний в грошовому відношенні продаж всіх шедеврів європейського мистецтва до Америки. Так само, буддійський економіст стверджує, що країна, де населення використовує в основному невідновні джерела енергії, веде паразитичний спосіб життя, споживаючи не дохід, а капітал. Такий економічний устрій украй нестійкий і допустимий лише як короткочасне явище. Оскільки світові запаси невідновних ресурсів – вугілля, нафти, природного газу – розподілені украй нерівномірно і без сумніву обмежені, їх розробка все зростаючими темпами є насильством над природою і неминуче веде до насильства між людьми.



Навіть жителям буддійських країн, байдужим до своєї релігійної і духовної спадщини і спраглим перейняти західний економічний устрій з властивим йому матеріалізмом, є над чим подумати. Відкинути буддійську економіку як всього лише химерну мрію нескладно. Західна дорога економічного розвитку дозволить на деякий час збільшити обсяги споживання, але чи приведе це до більшого благополуччя? У своїй книзі «Проблема людського майбутнього» Гаррісон Браун, професор Каліфорнійського Інституту Технологій, робить сміливі виводи:



Індустріальне суспільство засноване на експлуатації невідновних природних ресурсів, і тому не зможе існувати нескінченно довго. Неминуче повернення до економічного устрою, заснованого на землеробстві. Крім того, індустріальне суспільство не має вбудованих механізмів, що дозволяють навіки забезпечити пошану прав людини і запобігти переходу до тоталітарного державного устрою. Виживання індустріальної цивілізації пов’язане з настільки масштабними труднощами, що про підтримку економічної стабільності у поєднанні з повагою людської свободи навряд чи може йти мова.



Можна відкинути вищесказане як дуже довгостроковий прогноз, але це не допоможе відповісти на запитання: чи дійсно технічний прогрес без врахування релігійних і духовних цінностей приносить прийнятні результати? Адже для більшості населення наслідки такого розвитку просто руйнівні: розвал економіки села, зростання безробіття в місті й селі, зростання міського пролетаріату, обділеного і матеріальною, і духовною поживою.



Дивлячись на те, що відбувається в світі, і замислюючись над тим, що нас чекає в майбутньому, моя порада навіть тим, хто вірить, що економічне зростання важливіше будь-яких духовних або релігійних цінностей: вивчіть буддійську економіку. Адже ми більше не можемо вибирати між «сучасним зростанням» і «традиційним застоєм». Нам потрібно знайти правильну дорогу розвитку, Серединний Шлях між безрозсудністю матеріалізму і нерухомістю традиційного суспільства, тобто, іншими словами, знайти ПРАВИЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ.



Повний текст книги Ернста Шумахера «Мале прекрасне: економіка для людини» (російською мовою), у форматі PDF





В тему:



Свята простота



Варнова економіка Третього Гетьманату



Варнова економіка ТГ в запитаннях і відповідях



Центр і периферія, або пробудження Пульсара



Воанергес: Церква дітей блискавки



Доля мурашника: загибель і воскресіння



В тему: