Коріння роду пророста в мені, у таїну земля козацька кличе!

Зима на Хортиці



Коріння роду пророста в мені,

У таїну земля козацька кличе!

Біжу скоріш! Торкаюся обличчям

До рідних пагорбів… А юний сніг

Курличе під ногами дзвінко-дзвінко!

І сонця цвіт на береги Дніпра

Вже облітає… Ні, ще не пора!

Благаю, світло, зачекай хвилинку!

Дай обійняти скелі золоті,

Де славні «чайки» пращурів стояли!

Помчить душа за сиві перевали

В розбурханий порогами потік!

Помчить душа, щоби зібрати рід

На світле віче, на святу розмову,

І дух дідів повірить серця слову,

І раєм стане вмить стражденний світ!



***



А сосни пам’ятають наші сни...

так солодко торкнутись до кори,

і з трепетним корінням говорить,

Гойдатися у кронах запашних...



Так солодко над крилами ріки

багряний місяць проводжать до хмар,

в долонях пестить прохолодний жар,

вплітати вітер у потік стрімкий...



Ще мить – змахнемо срібними крильми –

У вічне свято вільний тан злетить!

В серцях – безмежжя, золото, блакить!!!

Ще мить – і станем райдугою ми!!!



***



Купальський ранок – свято полуничне!

Торкаю серцем ягідки веселі,

А квіти пестять лагідну оселю,

А вітер сонце життєдайне кличе!



Ще не пливуть віночки за водою,

ще спить святої ночі таємниця...

Та пам’ятають теплі полуниці

Про кожен порух квітки вогняної!



м. Бровари, 21 червня



***



Душа Землі – зелена королева

З душею моря поєднатись хоче…

Слова глибин святкові і пророчі,

А мрії берегів – сади рожеві…



- Так легко небо серцем осягнути!…

Тріпочуть вічності солодкі крила.

Одвіку так… За горизонтом сивим

Про світ без меж танцює даль розкута!



Крим, Малореченське, 2008



***



Тобі несу я ніжності вітри,

Глибин морських прозорий, чистий світ,

Далекі мрії білої гори,

І світанкових снів сріблястий цвіт.

Я літо! Лиш торкнись до рук моїх -

Під серцем забринить небесний сад...

А зорі теплі котяться до ніг,

А на сніданок в тебе - виноград...





Прогулянка під водою



Відкриваю тебе, срібний світ – життєдайна глибінь,

проростаю в солоне і чисте коріння твоє...

Кожна рибка грайлива промінчиком срібним стає,

а медузи ледь видимі сонце ховають в собі...

вільно дихають груди твої прохолодою снів,

коливаються камені білі на хвилях тугих...

Я торкаю твій простір, де часу нема і ваги,

юна мить синьоока дарує століття земні.

І несе мене безмір – прамудрої тиші блакить!

Я промінчик і хвиля, я крапля у водах святих!

віриш – берег далекий в дорогу мене відпустив?

Чуєш – казка про море у серці моєму бринить



Гравець: 
Народний Оглядач
15

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка