Коріння роду пророста в мені,
У таїну земля козацька кличе!
Біжу скоріш! Торкаюся обличчям
До рідних пагорбів… А юний сніг
Курличе під ногами дзвінко-дзвінко!
І сонця цвіт на береги Дніпра
Вже облітає… Ні, ще не пора!
Благаю, світло, зачекай хвилинку!
Дай обійняти скелі золоті,
Де славні «чайки» пращурів стояли!
Помчить душа за сиві перевали
В розбурханий порогами потік!
Помчить душа, щоби зібрати рід
На світле віче, на святу розмову,
І дух дідів повірить серця слову,
І раєм стане вмить стражденний світ!
***
А сосни пам’ятають наші сни...
так солодко торкнутись до кори,
і з трепетним корінням говорить,
Гойдатися у кронах запашних...
Так солодко над крилами ріки
багряний місяць проводжать до хмар,
в долонях пестить прохолодний жар,
вплітати вітер у потік стрімкий...
Ще мить – змахнемо срібними крильми –
У вічне свято вільний тан злетить!
В серцях – безмежжя, золото, блакить!!!
Ще мить – і станем райдугою ми!!!
***
Купальський ранок – свято полуничне!
Торкаю серцем ягідки веселі,
А квіти пестять лагідну оселю,
А вітер сонце життєдайне кличе!
Ще не пливуть віночки за водою,
ще спить святої ночі таємниця...
Та пам’ятають теплі полуниці
Про кожен порух квітки вогняної!
м. Бровари, 21 червня
***
Душа Землі – зелена королева
З душею моря поєднатись хоче…
Слова глибин святкові і пророчі,
А мрії берегів – сади рожеві…
- Так легко небо серцем осягнути!…
Тріпочуть вічності солодкі крила.
Одвіку так… За горизонтом сивим
Про світ без меж танцює даль розкута!
Крим, Малореченське, 2008
***
Тобі несу я ніжності вітри,
Глибин морських прозорий, чистий світ,
Далекі мрії білої гори,
І світанкових снів сріблястий цвіт.
Я літо! Лиш торкнись до рук моїх -
Під серцем забринить небесний сад...
А зорі теплі котяться до ніг,
А на сніданок в тебе - виноград...
Прогулянка під водою
Відкриваю тебе, срібний світ – життєдайна глибінь,
проростаю в солоне і чисте коріння твоє...
Кожна рибка грайлива промінчиком срібним стає,
а медузи ледь видимі сонце ховають в собі...
вільно дихають груди твої прохолодою снів,
коливаються камені білі на хвилях тугих...
Я торкаю твій простір, де часу нема і ваги,
юна мить синьоока дарує століття земні.
І несе мене безмір – прамудрої тиші блакить!
Я промінчик і хвиля, я крапля у водах святих!
віриш – берег далекий в дорогу мене відпустив?
Чуєш – казка про море у серці моєму бринить
Найголовнішою технологією нашого світу є технологія керованої молодості, або ж «вічного життя». Згідно з творами античних авторів, ця технологія була доступна народу гіперборіїв, який пережив Великий...
Вітер весни
Світ:
09102703e.jpg
Коріння роду пророста в мені,
У таїну земля козацька кличе!
Біжу скоріш! Торкаюся обличчям
До рідних пагорбів… А юний сніг
Курличе під ногами дзвінко-дзвінко!
І сонця цвіт на береги Дніпра
Вже облітає… Ні, ще не пора!
Благаю, світло, зачекай хвилинку!
Дай обійняти скелі золоті,
Де славні «чайки» пращурів стояли!
Помчить душа за сиві перевали
В розбурханий порогами потік!
Помчить душа, щоби зібрати рід
На світле віче, на святу розмову,
І дух дідів повірить серця слову,
І раєм стане вмить стражденний світ!
***
А сосни пам’ятають наші сни...
так солодко торкнутись до кори,
і з трепетним корінням говорить,
Гойдатися у кронах запашних...
Так солодко над крилами ріки
багряний місяць проводжать до хмар,
в долонях пестить прохолодний жар,
вплітати вітер у потік стрімкий...
Ще мить – змахнемо срібними крильми –
У вічне свято вільний тан злетить!
В серцях – безмежжя, золото, блакить!!!
Ще мить – і станем райдугою ми!!!
***
Купальський ранок – свято полуничне!
Торкаю серцем ягідки веселі,
А квіти пестять лагідну оселю,
А вітер сонце життєдайне кличе!
Ще не пливуть віночки за водою,
ще спить святої ночі таємниця...
Та пам’ятають теплі полуниці
Про кожен порух квітки вогняної!
м. Бровари, 21 червня
***
Душа Землі – зелена королева
З душею моря поєднатись хоче…
Слова глибин святкові і пророчі,
А мрії берегів – сади рожеві…
- Так легко небо серцем осягнути!…
Тріпочуть вічності солодкі крила.
Одвіку так… За горизонтом сивим
Про світ без меж танцює даль розкута!
Крим, Малореченське, 2008
***
Тобі несу я ніжності вітри,
Глибин морських прозорий, чистий світ,
Далекі мрії білої гори,
І світанкових снів сріблястий цвіт.
Я літо! Лиш торкнись до рук моїх -
Під серцем забринить небесний сад...
А зорі теплі котяться до ніг,
А на сніданок в тебе - виноград...
Прогулянка під водою
Відкриваю тебе, срібний світ – життєдайна глибінь,
проростаю в солоне і чисте коріння твоє...
Кожна рибка грайлива промінчиком срібним стає,
а медузи ледь видимі сонце ховають в собі...
вільно дихають груди твої прохолодою снів,
коливаються камені білі на хвилях тугих...
Я торкаю твій простір, де часу нема і ваги,
юна мить синьоока дарує століття земні.
І несе мене безмір – прамудрої тиші блакить!
Я промінчик і хвиля, я крапля у водах святих!
віриш – берег далекий в дорогу мене відпустив?
Чуєш – казка про море у серці моєму бринить
Зверніть увагу
Засновник Гіперборії вічно юний Купало – Аполлон – Гермес – Ной: реконструкція міфу про перенародження світу