Категорія:

Реінкарнація при передчасній смерті

"Тільки усвідомлене сприйняття знань про те, що нашу основу складає дух, який має безсмертну природу, робить людину абсолютно безстрашною" (Марія Грицай, дослідниця ладу)

ВСТУП

Немає в світі нічого важливішого, як світогляд. Варто було в християнському ортодоксальному «Символі віри» змінити кілька слів: з «...і в Духа Святого, що від Отця походить...» на «...і в Духа Святого, що від Отця і Сина походить...», – як Римська імперія остаточно розділилася. Варто було після П’ятого вселенського собору у 553 р. н. е. заперечити багатократне втілення душі (реінкарнацію = палінгенезію = пакибитіє)*, як ревні християни метою свого життя стали вважати досягнення Царства небесного, а не перетворення Землі на Рай.

Абсолютна більшість людей не пам’ятає нічого про свої попередні життя, і звідси робиться узагальнений висновок, що людина втілюється лише раз. Але чи всі можуть пригадати, чим снідали позавчора? Найчастіше досвід попереднього життя пригадується людині в її дивних снах. Майже кожен з нас щось таке згадає і задумається. Іноді маленькі діти щось там теревенять, наприклад, таке: «...я був моряком і плавав на кораблі...». А батько чи мати, гадаючи, що синок ще не розрізняє часові форми дієслів, поспішно виправляє: «Не був, а буду, не плавав, а плаватиму на кораблі!» Як син буде наполягати на своєму, то ще й дубцем заробить. Отак батьківська неуважність до власних діток та їх земна метушня успішно стирає у дітей всілякі спогади про їхнє попереднє життя...

І в нашому суспільстві утвердився принцип життя: «Раз живу на світі! А після мене – хоч потоп!» Чого ж після цього дивуватися, що наші міста стали схожі на смітник?

Іноді в пресі описуються випадки реінкарнації, але сприймаються вони людьми, наукою і релігією як казочки. Хтось там щось розказав і хоче, щоб я йому повірив, знайшов дурного... Правда, ретельні пошуки нововтіленого далай-лами і гарантоване ЗНАХОДЖЕННЯ його в хлопчику дещо зменшують це невір’я, як і дані, приведені в книзі Педро Палао Понса**. Там стверджується, що в літературі описані тисячі історій, в яких приводиться інформація про попереднє життя людей, яка, однак, вважається скептиками такою, яку не можна перевірити у більшості випадків.

Але я таки хочу вам розказати дещо про це явище на прикладі життя (теперішнього і попереднього) ліванця Надима Жарамані. Дізналися про це ми з дружиною Любою в серпні-вересні 2008 року в Лівані, коли гостювали в дочки Ірини і зятя Зукана Жарамані. Отож читайте далі, і ви сприймете інформацію, яку можна перевірити й установити її достовірність.

АЛЕ СПОЧАТКУ РОЗПОВІМ ПРО ІНШІ ВИПАДКИ РЕІНКАРНАЦІЇ

Друзи – одна з чотирьох общин ліванської нації – мають оригінальний світогляд. Вони вірять в єдиного Бога-Творця, а Магомета і Ісуса Хреста вважають Божими пророками. Вони гадають, що для спілкування з Богом не треба ніяких посередників, а тому в них нема церковної ієрархії, схожої на християнську – від дяка і аж до патріарха. Вони гадають, що душа людська на шляху до Бога має вдосконалитися, використовуючи багато послідовних земних втілень.

Друзи дотримуються десяти заповідей. Приблизно кожний сотий друз – шейх, а жінка – шейха. Це люди, які добровільно взяли на себе обов’язок праведного життя: трудитися, не красти, не пити алкогольні напої, не палити, не брати участь у недостойних розвагах, не брехати, не обжиратися і таке інше. В родині спочатку шейхою стає дружина, а потім вже чоловік і за бажанням – їхні діти. Розрізняють шейхи один одного по одягу темних тонів. У шейха на голові біла плетена шапочка, а у шейхи – біла накидка. У шейхів дане ними слово – міцніше від кам’яної гори.

На похороні друзи бувають опечалені втратою близької людини, але не рвуть на собі коси й не кидаються в могилу за покійником. Вони намагаються своїм внутрішнім зором простежити шлях душі у Всесвіті, а її тимчасову тілесну оболонку з необхідності ховають у землю... на певний час.

Такий от світогляд, і екстремальний спосіб життя друзів у горах, і щира увага один до одного, а особливо до власних дітей, дозволяють багатьом їм ПРИГАДАТИ свої попередні життя.

6 вересня 2008 року в ліванському містечку Байсур на просторому балконі в будинку нашої дочки і зятя на нас чекали четверо гостей. Це були: середній із старших зятевих братів по імені Мгана – 64 літ з дружиною Гейфою, а також зятевий небіж Нажі – 55 літ, син іншого зятевого брата із дружиною Малехою – всі в темному одязі шейхів.

Після взаємних розпитувань розмова пожвавішала, коли зайшло про перевтілення. Тут всі четверо наших гостей навели приклади перевтілення, про які знали особисто.

Старша шейха Гейфа колись мала за чоловіка Зукана, який загинув в автокатастрофі в свої 26 літ. Це вже вдруге вона вийшла заміж за його брата Мгану. Так от її син від першого чоловіка в час ізраїльської окупації в 1983 році загинув у бою під селом Кфар-Матта. Минуло кілька років – і раптом виявилося, що тут же в Байсурі народився хлопчик, який сам розшукав Гейфу і признав її за свою першу маму, а не ту жінку, що недавно його народила. Із сльозами на очах Гейфа розповіла, як вона за багатьма ознаками УЗНАЛА свого померлого сина у новому тілі.

Тепер ця жінка сприймає того хлопця в Байсурі як свого перевтіленого сина і родичається із його новою родиною. Її теперішній чоловік і всі її діти теж сприймають того хлопця як свого родича.

Другу історію розповів суворий з вигляду чоловік – шейх Мгана. Це зараз він тримає автомайстерню, а колись працював водопровідником. Якось Мгана в одному селі прокладав у будинку водопровід і сумний господар розказав йому про їхню сімейну біду. У того господаря з дружиною були дві дочки. Якось молодша дочка з подругою йшли садом у школу. Йшли собі, зірвали по яблуку та й з’їли. А яблуні були побризкані отрутою від шкідників. Дівчатам стало зле. Їх із школи забрали в лікарню, де й промили кожній шлунок. Подружка вижила, а от молодша дочка господаря померла...

Минув деякий час, і старша дочка господаря вийшла заміж, народила дівчинку. Десь у три роки та дівчинка заявила своїй мамі, що вона не є її справжньою матір’ю. «А хто ж твоя мати?» – запитала свою малу дочку старша дочка того господаря. «А в мене та ж мати, що і в тебе!» – відповіла мала. Стали розбиратися. У будинку була кімната, у якій колись жила та померла школярка. То та маленька дівчинка якось і питає: «Чого це ви не пускаєте мене в ту замкнену кімнату?» Пішли й відчинили ту кімнату, яка кілька років була замкнена. «Ось мої іграшки! – зраділа мала. – А ось у цій шафі мій одяг!» Відчинили шафу й стали перебирати одяг померлої дочки. «А де ж це поділося моє улюблене рожеве плаття?» – запитало мале дівча.

Про те, що померлу школярку-дочку поховали саме в її рожевому платті, батько з матір’ю промовчали. Так у чому ж проблема того господаря? А просто внучка покинула свою справжню матір і перейшла жити до своєї першої матері – своєї теперішньої баби. Старша дочка господаря і її чоловік усім цим дуже збентежені...

Третю історію про перевтілення розповів син Гані – найстаршого зятевого брата, якому зараз 85 літ, – шейх Нажі. Він розповів, що це діялося тут в Байсурі і що про це всі тут знають. Якось один чоловік грався із своїм маленьким сином на балконі. Аж ось трьохрічний малюк і каже: «Дивись, тату, а он та машина мене забрала і повезла!» А то була машина із червоним хрестом – «швидка допомога». Батько став розпитувати малого і почув:

– І ти не мій справжній тато! І я не звідси родом, а з сусіднього села!

– А можеш узнати, де твій дім?

– От повези мене у сусіднє село!

– У Кфар-Матту?

– Так!

І поїхали батько з малим сином у село Кфар-Матта і об’їхали там кожну вулицю, але свого будинку хлопчик не знайшов. Щоб дарма не пропала поїздка, чоловік вирішив заїхати в сусіднє з Кфар-Маттою село Абей, де мав купити для себе одяг – уніформу шейха.

І як тільки вони виїхали з села, так коло першого ж будинку в Абеї хлопчик попросив зупинитися і вигукнув: «Ось мій будинок! Ідемо! Тут під сходами собака, але ти не бійся – він не кусається!» (за проминулі роки собаки давно не стало). Піднялися вони на ганок і постукали в двері. Вийшла жінка в літах, до якої і кинувся малий: «Ось моя мама!» А та жінка дивиться на малого й нічого не розуміє. Тоді малий і каже: «Що ж ти, мамо, забула, як я упав з високого риштування на будові й розбився? Що ж ти забула, як сама допомагала мене укладати в машину з хрестами?»

Незважаючи на те, що друзи відають про перевтілення, кожний такий новий випадок вони розслідують і ретельно перевіряють.

Тоді послали за чоловіком тієї жінки в Абеї. А він саме тоді з сусідом пив каву. Прийшли обоє. Першим у кімнату зайшов сусід, і всі подивилися на малого хлопця:

– Ось твій тато!

– Ні! – рішуче відмовився малий, – мій тато не такий!

Тоді в кімнату зайшов господар будинку і малий кинувся до нього:

– Ось мій тато!

І ще сказав:

– А пригадай-но, тату, як ти не пускав мене йти гуляти із хлопцями і навіть ударив мене по потилиці ось сюди! А я ж тебе так тоді просив...

За розпитуваннями і пригадуваннями вияснилося, що й справді кілька років тому їхній син працював на будівництві, зірвався з високого риштування, упав і розбився насмерть. І тоді той чоловік і жінка з Абея прийняли хлопчика з Байсура як свого нововтіленого сина. А дві родини з цих сіл відтоді породичалися...

Розохочена цими розповідями раптом жваво заговорила молодша шейха Малеха: «Та всі ж знають про життя нашого зятя! Чого ж ви мовчите?» І ця молода жінка, прикриваючи рота білою хустиною, розповіла ще одну історію про перевтілення – історію, яка зачіпає вже весь Ліван.

У семидесятих роках минулого століття лідер друзів Джумблат, побоюючись за власне життя, переховувався аж на півночі Лівану серед християн. В нього було двоє охоронців, які в небезпечних ситуаціях прикривали один одного своїми тілами і були мов брати. Якось стався збройний напад на Джумблата, і одного з охоронців було вбито. А другий охоронець, який мав псевдо Мухтар, згодом переїхав в Америку і жив там 27 років, гадаючи, що вже навіки залишиться там і не побачить рідного Лівану.

Але доля розпорядилася по-іншому. Якось у сні питає його загиблий бойовий товариш: «Що ж це ти, брате, забув за мене? І навіть на батьківщину не хочеш їхати? А я зараз живу в Байсурі, і моє теперішнє імя Раед».

Мухтар кинув усе й прилетів у Бейрут. Там він розпитав, як добратися до Байсура. І ось він вже повільно їде в авто центральною вулицею Байсура й роздивляється перехожих.

А в цей час зять Нажі і Малехи по імені Раед вже набрав воду в каністру із джерела і підіймався на тротуар. Аж ось коло нього зупиняється авто й американець питає зятя: «Це ж Байсур? А де живе Раед?» І чоловіки втупилися один в одного очима...

«Мухтаре, це ти? А я тепер, бачиш, Раед!» – і побратими, знову віднайшовши один одного, міцно обнялися...

Діялося це кілька років тому в родині Нажі Жарамані і його дружини Малехи, і всі байсурці знають про теперішнє і колишнє життя їхнього зятя Раеда. «Ця історія на 100% достовірна...» – переклала останні слова з арабської на українську наша старша 14–літня онука Сюзанна.

У моїй голові не вкладалося почуте від ліванців. То таки явище перевтілення є? Люди розповіли мені про інших людей. Мало чого вони не напридумують собі! А чи є людина, яка розповіла б про ВЛАСНИЙ ДОСВІД ПЕРЕВТІЛЕННЯ? «Є! – відповідає мій зять Зукан і уточнює: – Це наш родич Надим Жарамані, мій брат у третіх!»

ДРУГЕ ЖИТТЯ НАДИМА

Домовившись попередньо про зустріч, ми 8 вересня 2008 року мчимо з Байсура дорогою на Кабрішмон і на західній околиці звертаємо ліворуч на нову асфальтівку, яка веде до нового будинку школи. Невеликий відрізок вибоїстої грунтівки – і ми вже виходимо до великого двоповерхового будинку, який мають ось-ось заселити. Навколо сосновий лісок і крутий схил, за яким розкинулося містечко Кабрішмон.

Нас радо зустрічають чоловік нижче середнього зросту і міцної статури – це господар Надим – і його дружина Гіям. Поруч усміхається їхній товариш – архітектор Малік, який говорить російською, бо довго учився у Мінську і має за дружину білоруску Людмилу.

Ми ходимо по дзвінких покоях нового будинку з поверху на поверх, а мені не терпиться ближче познайомитися із господарем. Нарешті ми всідаємося в гайку за великий кам’яний стіл, в якого стільниця із плоского жовтого каменю товщиною із сорок сантиметрів, і я відчуваю під собою шорстку твердість кам’яного ослона. Надим тихенько розповідає про себе та родину, зять перекладає мені, а я записую, питаючи і перепитуючи. Так, Надиму 48 років, і цей будинок вони будували 8 років і ось скоро увійдуть сюди жити.

Вони з дружиною Гіям, якій 41 рік, мають двох дочок: Ролу – 13 літ і Нур – 19 літ, студентку третього курсу університету, а також сина, теж студента, якому 21 рік. Вже кілька років, як Надима обрали в раду Байсура і він працює заступником голови. Невеликий будівельний бізнес є основою достатку його родини.

Родився Надим 26 вересня 1960 року, здобув середню освіту і в свої двадцять років вже став воїном, бо з 1980 по 1990 рік воював проти ізраїльських окупантів. Кілька разів він був на волосину від загибелі, потрапив до ізраїльської військової в’язниці, вирвався звідти. Сміливість, безстрашність байсурця та його хист до управління військом були помічені, і Надим став командиром танкового підрозділу. Йому дали бойове ім’я Абу-Арз (Батько-Кедр). За бойові заслуги після звільнення Лівану від окупантів Надим отримав від голови Демократичної партії Лівану нагороду – породистого коня, якого я сам бачив.

Надим народився третім після двох сестер. Дитячі роки свого байсурського життя вже ним призабулися. І яким він був хлопчиком у свої три роки і що казав, про те йому згодом розповіла мати... Ще до трьох років Надим розібрав і потоптав ногами свою нову іграшкову вантажну машину, і це було дивним і незрозумілим для його батька і матері.

Якось мати надворі годувала груддю свою четверту дитину, а хлопець грався і бігав скрізь, де йому хотілося. Коли ж він став на краю кручі, то мати злякалася й гукнула, щоб син ішов до неї, бо ось заробить дубцем по... Надим поважно підійшов до матері, став навшпиньки, здійняв плечі, щоб ніби порівнятися з нею зростом. «Чого це ти на мене кричиш? Я старший від тебе і набагато старший навіть від батька. У мене також є двоє синів і дві дочки, як і в тебе! А моя жінка красивіша за тебе! І мій будинок у селі Деїр-Куш більший і гарніший, ніж оцей ваш! І взагалі я станом вищий, ніж ви! Чого ж ви мене зневажаєте?» – почула мати від свого трирічного сина і дуже здивувалася, бо це були слова не дитини, а дорослого чоловіка. А хлопець проказав, що хотів, і знову побіг гратися. Пізніше батько розпитав сина і дізнався, що в минулому житті його звали Бадіяр...

Одну жінку з Байсура взяли заміж в село Деїр-Куш, і саме вона розказала там про Надима. Коли Надиму було чотири роки, в Байсур приїхала Сугейла – жінка-красуня із попереднього його життя – і зайшла у двір, але хлопчик відмовився від зустрічі і втік. Минуло кілька місяців, і до Байсура приїхала група чоловіків із Деїр-Куша. Надим вийшов до них і привітався. Один з чоловіків запитав: «Ти знаєш нас?» «Так! Я вас усіх знаю!» – впевнено відповів хлопець. «А які наші імена?» І Надим назвав усіх чоловіків по імені, крім одного, пообіцявши пізніше пригадати ім’я і цього чоловіка.

Коли чоловіки підтвердили, що Надим не помилився, то той неназваний чоловік сказав: «Мені образливо, що ти забув моє ім’я!»

Надим не розгубився: «Не можу пригадати. Але ти назви п’ять чоловічих імен і я скажу, яке з них твоє». Той проказав імена, і Надим вигукнув: «Ти Фаріс!» Всі заусміхалися, бо це було правдою.

У 1968 році, коли Надиму було вісім років, байсурські тато з мамою вирішили з’їздити в Деїр-Куш, щоб остаточно переконатися в правдивості синової розповіді. Хлопця посадили поруч із водієм, і він самостійно показував дорогу від Байсура аж до свого будинку в Деїр-Куші, хоч у новому житті ніколи там не був. А як зайшов у свій будинок, то знайшов там свою кімнату, хоч це було важко, бо будинок вже був переділений капітальною стіною: «Ось тут були двері, а за ними моя кімната». «Так!» – підтвердила Сугейла.

Сів Надим на своєму ліжку і поводився як дорослий, пригорнувши до себе колишню свою жінку Сугейлу. «Як наші діти?» – запитав Надим. І жінка розповіла за кожного із їхніх чотирьох дітей і продовжила: «Діти в порядку, але так важко було мені без тебе, Бадіяре! Мені дуже допомагав у всьому твій брат Афіф, а другий твій брат, Фуад, то не дуже». Потім Надим запитав про їхній магазин в Бейруті на вулиці Марлєс, в якому він торгував гончарними виробами. «Продали, бо треба ж було з чогось нам жити», – пояснила Сугейла. – А допомагав продати той магазин твій брат Фуад, але не віддав усі гроші за нього».

Гостювали байсурці там три дні. І за цей час чи не всі люди з села приходили до Надима й розмовляли з ним, випитуючи про все, що він знає. Він узнавав майже всіх людей, старших від 15 літ. І за ці дні йому вже набридли ті розпитування. Надим сказав, що розкаже ще одну історію – і все. В селі батько Бадіяра був Мухтар-Ала – старійшиною. І кожного тижня в їхній будинок приходили шейхи на збори, залишаючи за звичаєм своє взуття на ганку. Тиша у домі і те взуття рядочками заважали малому Бадіяру бігати й гратися, і він задумав, як позбутися тих шейхів.

От Надим і каже людям: «А хто з вас пригадає, як я малим поклав у кожний черевик шейха по ложці варення із солодких стручків дерева харруб?» Присутні шейхи засперечалися між собою, і деякі стверджували, що то було абрикосове варення. «Ні! Я ж знаю, що поклав варення харруб! – сказав Надим і продовжив: – Не перестанете мене розпитувати, то я про кожного з вас розкажу таке, що вам стане соромно перед іншими!»

І всі люди із двох сіл остаточно переконалися, що Надим Жарамані із Байсура колись був Бадіяром Дау з Деїр-Куша. Разом із дружиною Сугейлою вони нажили четверо дітей: синів Рефата і Важіта та дочок Нажву і Ногу.

Бадіяр Дау народився в 1926 р. і загинув в автокатастрофі в 1959 році у віці 33 літ. Загинув Бадіяр Дау 14 вересня 1959 року і знову народився в тілі Надима 26 вересня 1960 року у Байсурі в родині Жарамані.

Минули роки, Надим виріс і одружився з Гіям. Якось зібралися дві родини разом, і Сугейла попросила Гіям: «Ти ж шануй і люби Надима, бо він не тільки твій, а й мій колишній чоловік Бадіяр!» Дві родини жили ніби одна. Довго Надим мав дві жінки у двох селах і піклувався за трьох своїх дітей і чотирьох дітей Бадіярових.

Наприклад, у вересні 2008 року Надим із своєю Байсурською родиною були на весіллі одного із своїх онуків з Деїр-Куша. Його старший син Важі Дау тепер головує в Деїр-Куші і любить та поважає свого батька, який є віком молодший за нього. Дивні діла Твої, Боже наш рідний!

Якось Надим був у справах у Бейруті. В автобус сідали пасажири, і в одному з них він помітив ніби знайомого. Надим заскочив теж в автобус і кинувся до нього:

– Ти із Деїр-Куша?

– Так!

– А як тебе звати?

– Фуад! А тебе ж як звати?

Надим зрозумів, що перед ним його брат із попереднього життя, той брат, який затаїв частину грошей від продажу магазину, укравши їх у вдови і чотирьох сиріт. А тому він відповів брату:

– Моє ім’я Ніхто!

І побачив, як той зніяковів, бо зрозумів, хто перед ним...

Я запитую в Надима про те, як він пригадує своє попереднє життя і яким досвідом збагатив себе. І він розповів: «З дитинства цього мого життя я вже дещо й призабув, а от попереднє своє життя я ніби бачу своїм внутрішнім зором, і переді мною розгортаються картини ніби у сні наяву... Гадаю, що кожній душі, яка стоїть за нашими тілами, Творець дав можливість відчути бідність в одному житті і багатство в іншому, відчути ницість поведінки в одному житті і велич доброчинності в іншому... Я зрозумів, що витрачати своє життя на досягнення багатства є марнуванням тих можливостей, які дав Творець своїм дітям. Лише шлях доброчинства може виправдати людське життя».

НА ЗАВЕРШЕННЯ

Вже давно сонце сховалося за Середземним морем, і сутінки стали темінню ночі. Надим смажив маленькі ковбаски над жарким червоним вугіллям. Не витримуючи тих ароматів смаженини, десь близько завивали худі байсурські коти. Місцеві невидимі цвіркуни розмовляли вголос, а архітектор Малік намагався розповісти мені ще й про свого брата, який живе зараз в Німеччині. Це ж він, двічі народжений, чотирирічним хлопцем кидав каміння у вуличного торговця...

Ні! Хай іншим разом розкаже, а я це запишу... Бо зараз я переповнений тими подробицями із теперішнього життя Надима і з його ж колишнього життя в тілі Бадіяра.

Нас було семеро за тим масивним кам’яним столом, і українські пісні лунали там, ніби в нас вдома. Наші пісні та ліванські бойові пісні про гору Радар линули в тиші далеко – мабуть, їх чули аж в Кабрішмоні...

Люди у своїй тривожній повсякденній суєті проскакують своє життя одноденним метеликом. Вони глибоко і досконало вивчають кожну травинку і кожну комаху, лиш до природи цілісної Людини їм нема діла. Я ж сподіваюся, що прочитавши оце моє писання, ти поглянеш на себе уважніше і побачиш щось, так довго приховуване від тебе... В надії на цей твій крок і ставлю в цій статті останню крапку. Хай буде!

РЕДАКЦІЙНИЙ КОМЕНТАР:

Бадіяр Дау народився в новому тілі через 1 рік і 12 днів. Відповідно, його зачаття відбулося через 3 місяці і 12 днів після смерті попереднього тіла. Для звільнення людського духу від психічних оболонок попереднього життя потрібно 40 днів. Отже, входження у нове земне життя відбулося через 2 місяці після виходу з попереднього.

Розвиток людського духу через багаторазове земне втілення позначається термінами «реінкарнація», «палінгенезія», «пакибитіє». Термін «палінгенезія» застосовує Ісус Хрестос, коли відповідає на запитання апостолів про те, що вони отримають за свої зусилля: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за Мною, в палінгенезії стократно одержите і життя вічне успадкуєте» (Матвій 19.28-29).

 


В тему:
Реінкарнація сьогодні: настанови для аріїв
Палінгенезія, тобто реінкарнація 
Зоряний мандрівник (Згадай себе!)
Реінкарнація і принцип економії енергії
Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого
Водою і вогнем

 

Гравець: 
Анатолій Висота
 
Форум Підтримати сайт Довідка