Вимирання чи процвітання будь-якого народу в будь-яку епоху і на будь-якому континенті напряму залежало від його рівня моногамності, тобто кількості сексуальних партнерів на душу жіночого населення протягом її земного життя. Репродуктивна здатність раси, отже, напряму визначається цнотливістю її жінок. Суспільства, в яких домінують розпуста й марнотратство, самоліквідуються.

Очевидно, що у кожної живої істоти на Землі закладено внутрішній потяг до розвитку, вдосконалення. Воно й не дивно: невпинна еволюція є суттю існування Всесвіту, і створіння, що не вдосконалюються, йому просто не потрібні, а відтак – зайві на Землі.

Процес еволюції будь-якої спільноти відбувається методом вимирання гірших індивідів і розмноження кращих, життєздатніших, досконаліших. Всесвіт, очевидно, має свої критерії відбору. Для нас же, смертних, шлях до пізнання цих критеріїв лежить через дану нам у відчуттях історичну перспективу того чи іншого індивіда.

З точки зору цієї перспективи головним показником досконалості раси та її життєздатності є, очевидно, її репродуктивність, тобто, спроможність народжувати і виховувати чисельне та якісне потомство. Скажімо, сьогодні аксіомою є те, що динозаври з точки зору біологічної досконалості були менш розвинутими, ніж ссавці. Підставою для такої аксіоми є те, що динозаври вимерли, а ссавці вижили, розмножилися і в кінцевому рахунку стали господарями Землі. Те саме можна сказати і про численні племена, народи і раси, які змінювали одне одного протягом всієї історії людства. Одні з них щезли без сліду, інші сьогодні правлять світом. Навряд чи існують науково обгрунтовані сумніви в тому, які з них життєспроможніші за інших, а отже – еволюційно досконаліші.

Для того, щоб ефективно відтворюватися, певна раса повинна не просто народити певну кількість генетично здорових дітей, але й передати цим дітям свої цивілізаційні досягнення у повному обсязі. Якщо кількість генетично здорових дітей у потомстві менша за чисельність їхніх батьків, то такий народ рано чи пізно вимре. Якщо ці діти не будуть переймати мудрості своїх батьків, то відбуватимуться процеси деградації, і з кожним наступним поколінням даний народ опускатиметься все нижче, образно кажучи, повертатиметься назад у своєму історичному розвитку, занепадатиме, а майбутнє для нього закриється.

Демографи стверджують, що для простого відтворення народу потрібно, щоб народжуваність на одну жінку в ньому складала 2,1 дитини. Однак, даний показник не враховує того моменту, що у кожному поколінні певна частина індивідів є генетично дефектними (йдеться не тільки про дебілів та ідіотів, але й про те, чого пересічні люди помітити нездатні). Для того, щоб зберігати і вдосконалювати генофонд даної раси, необхідно постійно відсікати усі дефекти та негативні мутації, тобто залишати певну частину людей «за бортом» репродуктивної сфери.

Іншими словами: у кожного біологічного виду, у кожної людської раси існує об’єктивно закладений у ній механізм вдосконалення, а щоб вдосконалюватися, раса повинна регулярно генетично очищатися.

Можливо колись, у майбутньому, цей процес буде поставлений під контроль людини завдяки досягненням генної інженерії, можливо – ні. В усякому випадку, на сьогодні не існує жодного іншого способу ефективної репродукції для народу, як народження генетично здорових дітей у достатній кількості. А це означає – середньостатистичну кількість народжених однією жінкою слід збільшити, якщо раса хоче потрапити у майбутнє.

Звичайно ж, ніхто не закликає винищувати генетично недосконалих людей, в першу чергу тому, що право на визначення досконалості тієї чи іншої людини є виключною прерогативою Творця, і на цьому слід стояти до кінця. Бог сам вирішує, кого, коли і яким чином усунути. Наше ж завдання – берегти кожного, даючи таким чином шанс на виживання усім об’єктивно досконалим.

В часи благополуччя одні народи зберігають свою чисельність, інші – зростають. Але динаміка нагромадження генетичних похибок в усіх приблизно однакова. Якщо уявно припустити, що в часи катаклізмів чисельність усіх народів скорочується в однаковій мірі, то стане очевидним, що одні народи, очистившись, збережуть або навіть збільшать свою чисельність, інші – скоротяться. Тому, очевидно, не існує такого стану раси, як проста репродукція (підтримання постійної чисельності); просте чисельне відтворення означає вимирання і генетичну деградацію нації. Тому народи світу слід ділити на тих, що зростають, а отже вдосконалюються і мають перспективу, і ті, що не зростають, а тому генетично не вдосконалюються і в кінцевому підсумку вимирають.

В обох випадках – культурного чи генетичного вимирання – смисл у будь-яких інтелектуальних пошуках розвитку народу втрачається. Для чого думати про майбутнє народу, який і так вимре?

Народ, що щезає з історичної арени, як правило, потерпає від «відтоку мізків». Тепер зрозуміло чому: хто рухається до вимирання, не повинен турбуватися про своє майбутнє, місця на Землі замало для усіх бажаючих, тому усі недосконалі повинні звільняти його для своїх кращих і життєспроможніших братів. Відсікання історичної перспективи для всіх менш досконалих і розширене відтворення більш досконалих (еволюційно кращих) і є суттю вдосконалення Всесвіту, без цього вдосконалення смисл історичного процесу і людства в цілому просто щезає.

У людському суспільстві народження та виховання дітей є сферою майже виключної компетенції його жіночої частини. Як би там не мудрували «гендерники» та феміністки, але середньостатистична жінка завжди була, є і залишиться, доки існуватиме людина як біологічний вид, незрівнянно талановитішою у царині виховання дітей, ніж середньостатистичний чоловік, а стосовно дітонародження – то й поготів поза конкуренцією. І ніякі клони цього не змінять.

Ідеальним суспільством можна вважати тільки те, в якому кожен займається своєю справою, тобто – тим, до чого має кращі від інших здібностей. З цієї точки слід припустити, що досконалими наразі можна вважати тільки ті народи, у яких справою репродукції керують жінки.

З іншого боку – система цінностей ідеального суспільства повинна бути відповідною системі цінностей історичної епохи, іншими словами – бути основою оптимального виконання даною расою своєї історичної місії та її надійної репродукції. Очевидно, що у такій системі цінностей сфера народження та виховання дітей повинна займати не менш поважне місце, ніж сфера, скажімо, матеріального виробництва, до якої генетично більше здібностей мають чоловіки.

Тобто: досконале суспільство, яке єдино може забезпечити даній расі перехід крізь «вушко голки» трансформаційних катаклізмів, повинне не нівелювати різницю між чоловіком та жінкою, зводячи нанівець усі досягнення спеціалізації та кооперації, а навпаки – однаково поважати усі сфери, необхідні для процвітання раси у часі та просторі. А вже на основі цього – однаково цінувати жінку і чоловіка за їхні корисні суспільству досягнення – кожного у своїй сфері.

У сучасному світі генераторами соціотворчих ідей є так звані «цивілізовані» країни, створені на основі моделі ринкової демократії. Основою їхньої соціальної ідеології є абсолютизація сфери матеріального виробництва, а відтак – матеріального доходу населення. Сфера репродукції існує у них у вигляді радше рудименту, тому населення цих країн (те, принаймні, яке є в них конституюючим) активно скорочується і культурно деградує. З цієї точки зору ці країни вважати досконалими ніяк не можна, як не можна вважати досконалими динозаврів відносно ссавців.

Цивілізаційним винаходом людства у сфері репродукції є моногамна сім’я – спільнота двох осіб протилежної статі та їхнього потомства. З цієї точки зору можна визначити два типи сімейної організації суспільства: 1) моногамна, де для кожного на протязі життя є лише один статевий партнер; 2) хаотична, що базується на нічим не обмежених статевих стосунках.

Завдяки цьому у кожного суспільства можна визначити переважання тих чи інших рис сімейної організації.

Очевидно, що суспільство можна організувати обома способами: можна кожному дати його «половинку» і зафіксувати це шлюбом, у якому діти будуть забезпечені піклуванням обох батьків. А можна, як пропонував К. Маркс, усуспільнити жінок і дітей. Жінки і чоловіки будуть жити, вірніше – злягатися, з тими, хто їм до вподоби в даний конкретний момент, а дітей виховуватиме суспільство у спеціальних таборах, щоб нікому не було заздрісно.

Що реально могло б вийти з цього експерименту?

Доктор Скотт Пітнік (Scott Pitnick) з Сиракузького Університету (Syracuse University in New York, US) дослідив 334 види кажанів на предмет взаємозв’язку між їхньою статевою поведінкою та розумовою активністю. Виявилося, що у самців кажанів, у яких самки вели цнотливо-моногамний спосіб життя, статеві органи (яєчка) становили якихось 0,12% від маси тіла. Натомість, у тих видів кажанів, у яких самки неперебірливі у інтимних стосунках, маса яєчок досягала до 8,4% маси тіла. При цьому сімейна поведінка самих самців на розмір їхніх яєчок ніяк не впливала. Але головне не це, а те, що маса мозку у кажанів була обернено пропорційна до маси їхніх статевих органів.

Гері Мур, дослідник проблем сперми з Шефілдського Університету (Harry Moore, University of Sheffield, UK) стверджує, що розмір яєчок напряму визначає кількість продукованої самцем сперми. Логічно припустити, що розмір мозку напряму визначає розумову активність індивіда.

Сам доктор Пітнік був розчарований, адже він думав, що у «конкурентному» середовищі кажанам потрібно було б більше думати, щоб утримати біля себе «емансиповану» самку. Так, принаймні, не втомлюються твердити феміністки. Натомість виявилося, що «вільних» у сімейному відношенні самок інтелект їхніх «обранців» цікавить мало, більше ж цікавить те, що всі знають і без наукових досліджень.

Обернений зв’язок між мозком та яєчками вчені пояснили досить просто. Кажани живуть в умовах суворого обмеження ваги, відповідно – біологічної енергії. Тому їхні організми змушені вибирати, куди розподіляти енергію: туди чи сюди. Якщо у кажана є надійна подруга, і він може не турбуватися за свої статеві здібності, то в цьому випадку він може спрямовувати весь потенціал свого розвитку в інтелект. А саме інтелект, здатність створювати високоорганізовані спільноти визначає досконалість біологічного виду. Якщо ж самки навколо нього схильні молитися на, скажімо так, статеві риси самців, то сил для власного вдосконалення у самця не залишається. Головним у поведінці самок кажанів є те, що ця поведінка визначається їхніми внутрішніми уподобаннями, тобто генетично, адже ж кажанок ніхто не примушує до шлюбної вірності.

Принципово, за законом збереження енергії, ми виходимо з того, що Бог наділяє кожного певним комплексом здібностей за рахунок усіх інших здібностей. Припустимо, у деякому суспільстві є 20% людей фізично розвинутих і агресивних. Очевидно, сферою активності цих людей буде військова справа. Є 20% «розумників», що, найімовірніше, зосередяться у наукових та освітніх галузях, 20% «господарників» і 20% «техніків». Після того, як кожен зайняв свою продуктивну «нішу», залишилося 20% мужчин, уся самореалізація яких полягає у задоволенні сексуальних потреб осіб протилежної статі.

Очевидно, що лінія вдосконалення генотипу даного суспільства визначиться типом сімейної поведінки жінок. Якщо жінки обиратимуть собі партнера на все життя і будуть йому вірні, то найбільш продуктивні члени суспільства залишатимуть численне потомство і добре його виховуватимуть, оскільки матимуть на це матеріальні засоби і міцні сімейні обставини. Якщо ж жінки дотримуватимуться принципу сексуальної свободи, то тоді головна роль у репродукції населення, очевидно, належатиме сексуально активним (за рахунок усіх інших сфер прикладення людської енергії) «довгоносикам». Причому, загальний рівень виховання потомства знижуватиметься так само динамічно, як і рівень його генетичної якості.

Система цінностей жінок безпосередньо визначає поведінку мужчин. Сексуальний потяг мужчини є основним двигуном усієї його життєвої активності. У цьому сенсі мужчина є вічним рабом жінки. Зрозуміло, що спрямовані на завоювання серця обраниці зусилля не можуть не орієнтуватися на уподобання цієї обраниці. Тож якщо успіх у стосунках з жінками залежить від тих рис, які можна назвати високоморальними і об’єднати словами «мужність» та «порядність», то усе чоловіче населення даної країни чимдуж намагатиметься у собі такі риси розвинути, а самі ці риси стануть синонімом становища людини у суспільстві. Таким чином, моральне благородство і цнота жінок стимулюють духовний прогрес суспільства в цілому.

Жінка, для якої смислом сексуальних стосунків з чоловіком є самі ці стосунки, особливо звертати на моральні якості свого обранця уваги не буде. Швидше навпаки: людині моральній з людиною аморальною знайти спільну мову доволі важко. Головними привабливими рисами партнера у цьому випадку будуть суто матеріальні і, скажімо так, фізіологічні параметри.

Матеріальні обставини «вільного кохання» жодним чином не відображають духовних рис мужчини. Навпаки – кидати під ноги своїй тимчасовій партнерші «алмази і рубіни» може лише той, хто їх особливо не цінує, а, отже, хто не приклав особливої праці для їхнього здобуття. Більше того: кількість сексуальних партнерів збільшує «рейтинг» мужчини, але зменшує привабливість жінки. Зрозуміло, що витрачати на жінку, яку до тебе купували і продавали, можна лише ті гроші, які ти не заробив чесним шляхом.

Розподіл будь-яких талантів у людському суспільстві відбувається за принципом В. Парето: 80% здібностей концентрується у 20% індивідів. Тому у суспільстві, в якому не існує обмежень на сексуальну поведінку жінок, а головним мотивом цієї поведінки не є створення сім’ї, 80% жіночої, так би мовити, «краси» припадатиме на 20% найбільш «рейтингових» представників чоловічої статі. Решта 80% мужчин страждатиме від постійного «недоїдання» і щосили прагнутиме «вибитися в люди», як ми вже зауважили, усіма, крім чесних, засобами матеріального нагромадження.

Якщо чоловік знає, що за його плечима надійний сімейний тил, то він без зайвого нагадування віддаватиме усі свої сили на те, щоб цей тил зберегти і захистити. Робітник буде сумлінно працювати, мислитель – думати, воїн без страху стане на захист своєї Вітчизни. Та й чи можна мужчині інакше ставитися до свого обов’язку у суспільстві цнотливих жінок?

Якщо ж жінка тасуватиме тих, хто їй до вподоби саме зараз, хто її краще саме зараз задовольнить і найщиріше оплатить її послуги, то чоловік більше за все буде думати за те, яким би це чином набути матеріальних благ, не зважаючи на методи, і більше всього боятиметься втратити сексуальну привабливість. Чи буде такий чоловік ризикувати життям заради обов’язку? Чи утримається від спокуси казнокрадства?

У цьому, напевно, відповідь, чому у республіканському суворому Римі легіони громили першокласні численні армії могутніх супротивників, а імператорський розпусний «центр світу» упав під ударами напівдиких зграй.

Як тільки суспільство починає толерувати блудницю, з яких би то не було мотивів, а особливо – якщо воно урівнює її у правах з цнотливою матір’ю, відразу ж настає перехід від фази зростання до фази занепаду. Сімейна справа стає невигідною. А самі «берегині» – ізгоями суспільства. Чоловіче населення вдосконалюється сексуально, а мізки все дрібнішають. Діти все тупіші, і їх все менше. Отже, у суспільстві «сексуально активних» жінок невідворотнім є перехід від духовно продуктивного до духовно паразитичного генотипу.

Очевидно, що тільки той народ сьогодні можна назвати еволюційно досконалим, життєздатним і перспективним, який культивує національні традиції на основі моногамної сімейної організації. Коли легітимізована суспільством кількість шлюбних партнерів жінки обмежується одним чоловіком, а секс розглядається виключно у контексті шлюбу, кожна жінка намагається знайти собі ідеального чоловіка, з яким можна прожити усе життя в злагоді та достатку та виховати достатню кількість дітей, щоб не вважати життя втраченим. Вона намагатиметься вступити у шлюб якомога раніше, щоб не позбавляти себе радощів життя, в усякому випадку – відразу ж після досягнення репродуктивної зрілості.

У моногамному шлюбі жінка намагатиметься якнайшвидше народити дітей, щоб використати свої молоді і сили, швидше їх виховати і вступити у зрілість з дорослими дітьми і спокійною впевненістю у своїй родині.

Якщо шлюбна зрілість жінки настає здебільшого після 18 років, то вступ у шлюб і народження перших дітей припадатиме на 20-23 роки – час оптимальний для цієї справи з точки зору медицини і фізіології. Організм жінки вчасно перелаштовується на природній для неї лад, а оскільки найкориснішим для людини є її природне існування, то навантаження, пов’язані з дітонародженням, не знищують, а навпаки – стимулюють життєдіяльність жінки. У такому випадку до сорока років вона має змогу без особливих зусиль народити і виховати достатньо численне потомство, зберігши при цьому свої життєві сили.

Кожна біологічна функція організму є реалізацією закладеного в цьому організмі природного потенціалу. Оптимальним для організму слід визнати тільки такий життєвий ритм, при якому кожна його природна здатність реалізується в достатній мірі. У організмі кожної жінки від народження закладено свій індивідуальний оптимум щодо числа її нащадків. Нереалізація цього оптимуму веде до приглушення вітальності організму – від гормональних порушень до психічних негараздів – що особливо яскраво проявляється, починаючи десь з 30 років.

З цього можна зробити висновок, що тільки та жінка може прожити щасливе і наповнене життя, яка народить і виховає саме стільки дітей, скільки і коли їй призначено природою, не більше, але й не менше. Логічно припустити, що природній потенціал пересічної жінки у цьому відношенні є вищим, ніж 2,1 дитини, в іншому випадку людство так довго б не проіснувало.

Якщо у суспільстві пропагується сексуальна свобода жінки, то необхідності вступу у шлюб для реалізації своєї статевої функції у неї немає і репродуктивна домінанта у її житті зникає. Однак святе місце пустим не буває, і головним для неї стає «успіх» у всіх його проявах: майновому, сексуальному, статусному тощо.

Необхідно звернути увагу ось на що: якщо репродуктивна функція жінки є в інтересах Всесвіту і тому – чи не найбільш духовною з усіх людських творчостей, то ті імперативи, які її заміняють у житті сексуально вільної дами, породжені виключно егоїстичними потягами цієї дами, а тому є суто матеріальними і ні для кого, крім неї, не корисними. Тому «сексуальна свобода» жінок переводить історичний розвиток будь-якої раси з духовного напряму на матеріальний, з прогресу на деградацію. Очевидно, що люди і народи, які живуть тільки для себе і не хочуть вдосконалюватися, Всесвіту не потрібні.

Прагнення до реалізації своїх примітивних потягів, породжених більше спокусами, ніж природними потребами організму, стимулює жінку до відкладення шлюбу на пізніше, після того як вона «нагуляється». Репродуктивна функція її організму у такому випадку усілякими способами приглушується, оскільки не дозволяє «насолоджуватися життям». Після 30 років, коли головні функції жіночого організму починають іти на спад, приймається рішення про народження однієї, а то й більше дітей. Очевидно, що для виснаженого «солодким життям» та не привченого до подібних навантажень організму первістки у такому віці стають важким ударом.

Репродуктивна функція такої матері, яку вона свідомо знищувала у попередні десятиліття, не може не давати збоїв. Тому при народженні першої дитини у 28 років рівень генетичних вад відповідає дефективності потомства близьких родичів. Арійська традиція категорично забороняє шлюби між близькими родичами. Як бачимо, народження жінками первістків після 28 років є справою не менш гріховною, принаймні, з точки зору еволюційних перспектив народу. Якщо ж жінка народжує перше дитя у свої 40, то кількість генетичних вад зростає у 10(!) разів. Якщо чоловік має дитину після 45, то такий ризик зростає у два рази.

Безшлюбне співжиття у вигляді «цивільного союзу» та плодіння безбатченків у жодному випадку не можна визнати допустимим у цивілізованому суспільстві, оскільки кожна така дитина від народження приречена на моральні страждання та відсутність у її житті вирішальних складових її особистого щастя. І жодна політкоректність тут не зарадить: у такій багатій і цивілізованій країні, як США, рівень насильства усіх видів щодо прийомних дітей у 80-100(!) разів перевищує відповідні показники щодо своїх власних. Очевидно, що в природі кожної нормальної людини таки існують об’єктивно закладені фактори її поведінки, нейтралізувати які – не в компетенції жодного земного уряду.

Вище ми вели мову про те, що прогрес чи занепад суспільства у вирішальній мірі залежать від сексуальної поведінки його жіночої половини. Питання, однак, в тому, якими методами досягаються необхідні параметри цієї поведінки.

У середньовічній Німеччині, скажімо, ці методи були дієвими, але надто категоричними: на багаттях було спалено біля 100 тис. жінок, моральний рівень яких не відповідав тодішнім уявленням про загальноприйняті норми. Сьогодні такі підходи трактуються як однозначно злочинні по відношенню до людей, яких суспільство не розуміє.

Репресивні методи виховання у вікторіанській Англії та кайзерівській Німеччині з її знаменитими «Kinder, Kirche, Kueche” («діти, церква і кухня») виховали покоління жінок, зразкових в усіх відношеннях, але ця зразковість пропала, які тільки зникли репресії, які її формували.

Відмінність прийдешньої епохи від усіх попередніх полягає у неприпустимості будь-якої корекції поведінки людини методами зовнішнього примусу. Тобто кожна людина у сучасному світі повинна мати право на вільну реалізацію закладеного в ній потенціалу і задоволення усіх своїх потреб. У вільному цивілізованому суспільстві єдиним визначником поведінки людини можуть бути лише її власні уявлення та уподобання, а ці уподобання визначаються, як стверджує сучасна наука, генетично.

З іншого боку – вижити може лише той народ, який має надійні механізми репродукції, тобто, жінки якого ведуть себе саме так, як потрібно суспільству. З цього можна зробити єдиний логічний висновок: у процесі вдосконалення людства перевагу матимуть народи, в яких жінки генетично є схильними до виконання сімейних обов’язків та моногамності більше, ніж до будь-чого іншого. Причому, саме генетична схильність жінок до моногамності визначатиме цивілізаційний рівень розвитку будь-якого суспільства. В процесі еволюції народи, у яких для жінок є характерною вроджена цнота і соціальна відповідальність, витіснять з лиця Землі ті суспільства, жінки яких будують своє життя виключно на підставі своїх сексуальних потягів. Суспільства, в яких для національного типу є характерними розпуста і марнотратство, самоліквідуються.

При переході до наступної історичної епохи саме цей фактор формуватиме цивілізаційне «решето», крізь яке пройдуть лише досконаліші. Жінки з надмірним розвитком рис індивідуальної продуктивності на шкоду дітонародженню, як і їхні, здатні лише до тваринного розмноження протилежності, будуть існувати, очевидно, завжди, доки буде існувати людство. Однак, їхнє становище і роль у житті людства поступово змінюватимуться.

У епоху ринкової демократії, коли продуктивні риси людини та її відвертий індивідуалізм були синонімами її добробуту, продуктивні у матеріальному плані жінки становили «вершки» суспільства, а нації, де ці жінки панували, були лідерами світового прогресу. Очевидно, що відносний матеріальний статус цих жінок і цих націй завжди буде вищим, ніж у середньостатистичних людей, але їхнє соціальне і політичне становище в майбутню епоху стане таким, яким воно і повинне бути згідно законів природи – маргінальним.

Ті ж жінки, які, використовуючи свої природні здібності, народжують яких завгодно і від кого завгодно дітей, у моногамному суспільстві особливого успіху не матимуть, а їхні діти – животітимуть на маргінесі. Не тому, що суспільство їх принижуватиме, а тому, що вони генетично ні на що інше не будуть здатними.

Пасивність жінки та її менш інтенсивний сексуальний потяг зумовлені необхідністю оптимального виконання нею її основної функції – народження та виховання дітей. А також – необхідності її власного виживання як запоруки виживання роду людського. Жінка береже себе для суспільства і завдяки цьому зберігає суспільство.

Логічно припустити, що ті жінки, яких ми бачимо на екранах телевізорів та шпальтах «жовтої преси» завдяки їхній гіперактивності у стосунках з чоловіками, з природної точки зору характеризуватимуться надмірними генетичними дефектами. А з точки зору природи дефектним є все, що не є здатним до якісного відтворення.

Зі статистики відомо, що «стари» і «суперстари» жіночої статі характеризуються, одночасно з високими показниками сексуальної активності, високим рівнем проблем при народженні дітей та безплідності. Серед дітей вищеназваної категорії жінок надзвичайно високими є рівні наркоманії та самогубств.

Орієнтація суспільства на якомога ширше залучення жінок у продуктивні сфери, політику, науку і т. п., очевидно, є справою політкоректною та «ідеологічно вивіреною». Але з точки зору виживання народу – контрпродуктивною. Професор Гунар Гайнзон (Gunnar Heinsohn) у своїй книзі «Сини і світове панування: терор на підйомі і занепад націй» (Sohne und Weltmacht: Terror im Aufstieg und Fall der Nationen) виводить поняття «навали молоді» (Youth Bulge). Йдеться про те, що найбільш активними і перспективними у кожного народу є молоді мужчини віком від 15 до 29 років. З іншого боку – вони є і найменш забезпеченими. Очевидно, що саме ця категорія населення буде характеризуватися найвищим рівнем агресивності. І логічно припустити, що більше схильними до агресії будуть саме ті народи, де є вищою відносна частка цієї категорії населення.

Агресивність, тобто – готовність боротися за своє місце під сонцем, має тенденцію найбільше проявлятися у тих народів, де юнаки віком 15-29 років складають більше 30% населення. Сьогодні у світі нараховується 67 таких країн. На противагу цим країнам, «цивілізовані» нації «золотого мільярду» переживають демографічні кризи. Гайнзон вважає, що показником такої кризи є відношення хлопчиків у віці до 4 років до мужчин у віці 40-44 років менше 80/100. В Німеччині воно наразі складає 50/100, а в секторі Газа – 464/100, в Афганістані – 403/100, у Іраку – 351/100, Сомалі – 364/100. Всього за період з 1990 по 2008 рік чисельність мусульман у світі зросла з 125 млн. до 1500 млн. чол., причому 40% з них становлять люди до 20 років.

Якщо брати сучасних мусульман і народи «цивілізованих» країн з точки зору їхньої сімейної організації, то можна зауважити, що кардинальна відмінність між «типовими» мусульманами та «типовими» європейцями полягає саме у відношенні до сексуальних стосунків. Якщо у одних сімейна зрада може завершитися привселюдним каменуванням, то в інших – може бути масовим і навіть морально виправданим явищем.

Ми пишемо – «мусульмани», але забуваємо, що і серед мусульманських є народи, які сьогодні чисельно скорочуються. Такі, наприклад, як ліванці чи тунісці. Процеси скорочення їхньої чисельності почалися зовсім недавно, але дивним чином співпали з лібералізацією статевих стосунків. Натомість, найбільшим приростом серед мусульман характеризуються саме народи зі стійким дотриманням релігійних традицій.

Якщо розглянути з цієї точки зору усі традиційні релігії світу (тобто, ті, що витримали випробування часом), то можна помітити, що в усіх них у тій чи іншій мірі існують табу на сексуальну розпусту. І якщо, скажімо, східні релігії мають дещо інші погляди на секс як такий, ніж християнство, то стосовно шлюбних традицій між ними існує повна «екуменія».

Рекордсменом у сфері демографії заслужено вважається Китай, побудований на основі конфуціанських моральних імперативів. Сімейні стосунки у цій ідеології розглядаються, насамперед, як духовний і соціальний обов’язок людини перед суспільством. За китайською традицією, аморальною вважалася не тільки та дівчина, що втратила цноту за невідомих обставин, але й та, яку помітили саму у компанії молодого парубка, хай навіть їхнє спілкування мало абсолютно несексуальний характер. Коли дівчина та хлопець відчували одне до одного палкі почуття, то їх шлюбними узами не поєднували, бо вважали, що надмірне кохання заважатиме їм виконувати свої обов’язки стосовно сім’ї та суспільства.

Суворі обмеження на «вільне кохання» спонукали активних мужчин шукати задоволення в активній репродукції. Найбільшим багатством для китайця вважалося численне потомство, особливо сини – продовжувачі роду. А найбільш почесним був статус патріарха великого сімейного клану. Не дивно, що за тисячоліття китайці, переживши сотні інших народів та імперій, виросли до найчисельнішої раси на Землі. Мало того: всередині самого китайського етносу монголоїдні ханьці практично витіснили усіх своїх інородних конкурентів, які колись складали більшість населення територій, що входять тепер до складу Китаю.

Україні з Китаєм наразі у сенсі демографії (та й економіки теж) не потягатися. Навіть якщо зібрати докупи могутню і чисельну колись расу слов’ян. Темпи генетичного занепаду цієї раси приблизно відповідають сьогодні темпам її моральної деградації.

Унікальним внеском модерних українців у розвиток сімейної сфери є цілковите перекручення, чи то з наївного профанства, чи то зі свідомого блуду, основних категорій та понять. Так, середньостатистичний українець свято впевнений, що в усіх «цивілізованих» країнах панує безпросвітна розпуста і повна відсутність будь-яких заборон на статеве життя. Терміном «цивільний шлюб» українці чомусь називають не зареєстровані цивільними органами реєстрації громадянського стану шлюбні стосунки, а звичайне співжиття, яке в усіх мовах, крім російської та української, визначається як «цивільний союз» (civil union). «Сексуально активна жінка» – це та, яка втратила лік своїм «бойфрендам», неначе життя у традиційному шлюбі обмежує жіноче задоволення від сексу. Середньостатистична українка вірить, що найбільша «крутизна» жінки полягає у кількості її сексуальних партнерів, а найбільш поважаними є стосунки за гроші.

Цивілізовані країни тому і вважаються цивілізованими, що в них кожен живе як хоче. Розпусні білі американці, французи, німці, італійці, британці і т.п. активно блудять і вимирають, а ревні католики, мусульмани, конфуціанці чи індуїсти – так само активно дотримуються своїх традицій, плодяться і розмножуються. Кожному своє. У жодному випадку цивільний шлюб там не прирівнюється до співжиття, чому свідченням є епохальні війни гомосексуалістів проти інституту традиційного шлюбу, а, скажімо, офіційна позиція американського Конгресу звучить так: «a mutually faithful monogamous relationship in the context of marriage is the expected standard of human sexual activity» (взаємні вірні моногамні стосунки в контексті шлюбу – очікуваний стандарт людської статевої поведінки). Проституція у США є суворо карною і заборонена на 99% їхньої території, а загальнодоступні канали американського ТВ ніколи не покажуть ні жіночих грудей, ні чоловічих сідниць.

Тобто: офіційна політика США на внутрішньому фронті базується на суто християнських принципах, а вже справа населення, як на цю політику реагувати. Одне можна сказати точно: розпуста не пропагується ніде у світі, крім, можливо, України.

За статистикою, правовірні мусульманки у США займають чільні місця за освітою, успішністю своїх кар’єр та усіма іншими показниками свого розвитку, зберігаючи при цьому традиційність у сімейних справах. А американські аристократи вкрай неохоче поєднуються з жінками, що не дотримуються норм традиційної моралі.

Якщо взяти кількість статевих партнерів на душу середньостатистичної мешканки «цивілізованих» країн протягом її життя, то цей показник коливається між 2 і 4 – цифра, яку більше, ніж половина (саме стільки в Україні сьогодні «сексуально активних» жінок, порівняно з 15% в часи СРСР) українок вважатиме, щонайменше, смішною. То чи варто дивуватися тому, що за вимиранням населення громадяни України ведуть перед в усьому світі?

До рас, які активно репродукуються, належать також індуси. Незважаючи на бідність та високий рівень злочинності, індійське суспільство, що пережило тисячолітні катаклізми, характеризується також суворими шлюбними традиціями. Традиційно дітей заручають ще у малому віці, щоб не дати їм змоги «грішити» у пубертатному періоді. Якщо ж дівчина втрачає невинність до шлюбу, то її подальше життя навряд чи можна вважати успішним. Принаймні, у середовищі індусів.

Найнижчою за своїм соціальним статусом в Індії є каста «недоторканих», «укомплектована» головним чином нащадками тих, що зігнорували правилами міжкастових стосунків. Адже немає нічого ганебнішого, ніж принцесі поєднатися з рабом. Хіба що бути плодом такого поєднання.

Деякі «просунуті» молоді особи в Україні знають про «храм сексу» і Камасутру, але нічого не знають про те, що проституція у Індії була ритуальним ремеслом певної категорії жінок, попасти до чи вийти з якої стороннім було практично неможливо.

Китай та Індія – не єдині перспективні нації на Землі. Разом з мусульманами вони сьогодні вже складають більше половини людства. А загальна історія людства налічує вже кількасот тисяч років. Але, якщо проаналізувати усю історію людства, від Адама до Обами, то можна виявити цікаву закономірність: вимирання чи процвітання будь-якого народу у будь-яку епоху і на будь-якому континенті напряму залежало від його рівня моногамності. Іншими словами: кількості сексуальних партнерів на душу жіночого населення протягом її земного життя. Репродуктивна здатність раси, отже, напряму визначається цнотливістю її жінок. Найбільш цікавим є, однак, питання про те, скільки конкретно сексуальних партнерів можна мати середньостатистичній жінці, щоб не занапастити свою расу і при цьому залишитися задоволеною своїм життям.

Статистичні дослідження дають нам цифру на рівні 2тільки та раса може бути впевненою у своєму майбутньому, у якій середньостатистична жінка має інтимні стосунки впродовж свого життя не більше, ніж з двома-трьома чоловіками.

Цю цифру потрібно розшифрувати. Щонайменше 10-12% жінок у будь-якому суспільстві володіють сильним (чоловічим) типом сексуального темпераменту, вроджені, так би мовити, «гетери». З точки зору сексуального задоволення цим жінкам не можна рекомендувати сидіти «на голодному пайку», а традиційні сімейні стосунки будуть лише джерелом зайвого напруження для них і для їхніх партнерів. Дані представниці прекрасної статі також слабо здатні на виконання функцій «берегинь», тому до цього їх краще і не силувати. Більше того – їхня «аморальність» у нормальному суспільстві дозволяє знімати зайве сексуальне напруження чоловікам цнотливих жінок, породжене диспаритетом чоловічого та жіночого сексуальних потягів.

Якщо врахувати усі аспекти реального життя реального суспільства, то можна прийти до висновку, що бути впевненим у своєму майбутньому може тільки те суспільство, в якому не менше двох третин жіночого населення вступає у традиційний моногамний шлюб у незайманому стані і проводить у цьому шлюбі усе своє репродуктивно активне життя.

Ще раз наголосимо: мова йде не про народжуваність, а про занепад чи розквіт раси. Тобто: усю сукупність матеріальних, духовних, соціальних, економічних, культурних та інших параметрів, які характеризують життєдіяльність кожного народу як окремого живого організму. Нічого нового ми тут не відкрили. Більше того: усе це докладно висвітлене усіма світовими релігіями, в тому числі – усіма гілками українського християнства, і матеріалізоване українськими національними традиціями, тобто – перевірене практикою нашого історичного досвіду, в результаті якого ми вижили протягом тисячоліть і пережили багато інших народів.

Сімейна організація суспільства, як ми бачимо, належить до фундаментів виживання та розвитку будь-якого народу. Кожен громадський діяч, який сьогодні волає про відродження українських національних традицій та про майбутнє нашої нації, повинен, щонайперше, давати відповідь на цю проблему, яка стоїть перед українцями, напевно, гостріше, ніж перед будь-яким іншим народом.

Без вирішення цієї проблеми усі його ідеї можна вважати мертвонародженими, а обіцянки – пустопорожніми. Більше того, такому діячеві треба відверто назвати себе антихристом і визнати, що закони світових релігій не мають жодного значення для нього та підвладної йому спільноти. Це буде, принаймні, чесно. Українцям же як народу треба негайно визначитися, що для них важливіше – їхній блуд чи майбутнє їхньої раси.

Обговорення на форумі

 


В тему:

Євгеніка для України

Живе Слово в демографічній стратегії Третього Гетьманату

Расизм – це добре. Докази.

Небезпека змішаних шлюбів

Суб’єктом виборчого права має бути українська сім’я

Левко Лук’яненко: я всією душею виступаю за збереження українців як білої раси

 

 

 

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка